18 вересня 2019 року м. Київ
Справа № 754/2537/17
Провадження: № 22-ц/824/12717/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.,
секретар Глухенька М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 8 липня 2019 року, постановлену під головуванням судді Грегуля О.В.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики,
В лютому 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 29 червня 2016 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір позики.Згідно розписки ОСОБА_1 позичила у позикодавця 25000 доларів США та зобов'язалася повернути борг до 29 серпня 2016 року. Однак, своїх зобов'язань за договором позики не виконала, а тому позивач просив стягнути з ОСОБА_1 суму основного боргу в розмірі 675 500 грн. У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом про визнання договору недійсним, посилаючись на те, що ніяких коштів від ОСОБА_2 не отримувала, а боргова розписка була написана в якості гарантії оплати за майбутнє надання юридичних послуг.
У липні 2019 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про забезпечення позову., в якій просив накласти арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 , а саме, квартируАДРЕСА_1 та заборонити реєстрацію будь-яких осіб у вказаному приміщенні.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 8 липня 2019 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково.
Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1
В іншій частині вимог відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подалаапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду та постановити нову про відмову у забезпеченні позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції не врахував, що квартира АДРЕСА_1 є предметом іпотеки за кредитним договором від 21.09.2007 року, іпотекодержателем є ВАТ «Банк Універсальний». Тобто, накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження майна, що є предметом іпотеки, і вже перебуває під обтяженням, тим самим порушується право іпотекодержателя в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Крім того, в межах виконавчого провадження № 59375124 вже накладено арешт на дану квартиру.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 23 серпня 2019 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Правом відзиву на апеляційну скаргу відповідно до вимог ст. 360 ЦПК України ОСОБА_2 не скористався.
В судовому засіданні адвокат Литвинов Д.О. в інтересах ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи бувповідомлений належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за йоговідсутності.
Заслухавши пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається із змісту заяви про забезпечення позову, ОСОБА_2 на обґрунтування можливості невиконання судового рішення в майбутньому посилався на те, що у власності ОСОБА_2 знаходиться лише нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 . У випадку реалізації даної квартири, рішення суду у випадку задоволення первісного позову буде неможливо виконати. Оскільки ціна позову складає 675 500 грн., вважає вид забезпечення позову у вигляді арешту на квартиру співмірним із заявленими позовними вимогами (а.с. 1-4, 17-19).
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що заявником обрано правильний та допустимий спосіб забезпечення позову, який забезпечить збалансованість інтересів сторін, та який є співмірним з заявленими позовними вимогами. Застосування заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно (квартиру) є обґрунтованим, а заявником зазначені достатні підстави, які дозволяють припустити, що невжиття цих заходів може утруднити виконання рішення в майбутньому у разі задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Частиною 1 ст. 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений ч. 1 ст. 150 цього Кодексу, а також іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Судом встановлено, що між сторонами існує спір, предметом якого є вимога про захист, на думку позивача за первісним позовом, його порушених прав і законних інтересів, внаслідок невиконання відповідачем грошового зобов'язання за договором позики від 29.06.2016 року, розмір якого є суттєвим (675 500 грн.).
Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 163205175 від 11.04.2019 року.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Отже, ОСОБА_1 , як власник спірної квартири, може розпорядитися своїм майном, відчуживши його іншим особам до вирішення справи по суті, та, на думку ОСОБА_2 , в подальшому продовжувати уникати виконання свого обов'язку щодо повернення заборгованості.
Доводи скаржниці про те, що забезпеченням позову порушуються права ВАТ «Банк Універсальний»судом не приймаються до уваги, оскільки накладення арешту на квартиру ніяким чином не впливає на права іпотеко держателя, який у разі порушення зобов'язання має першочергове право на задоволення свої вимог за рахунок іпотечного майна.
Ураховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що заявником доведені ризики не вжиття заходів забезпечення позову, що може істотно ускладнити чи унеможливити в майбутньому виконання рішення суду у випадку задоволення його позовних вимог, заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем вимогами.
За правилами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм процесуального права при вирішення питання про забезпечення позову та підстав для скасування оскаржуваної ухвали, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 8 липня 2019 року підлягає залишенню без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 8 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 26 вересня 2019 року.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді
Д.Р. Гаращенко
А.А. Пікуль