16 вересня 2019 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого суддіОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретар судового засідання ОСОБА_4 ,
розглянувши в залі суду у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 березня 2019 року у кримінальному провадженні № 120 181 102 000 031 35 від 21 травня 2018 року стосовно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, громадянина України, працюючого неофіційно, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,
обвинуваченого у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,
за участі прокурора ОСОБА_7 ,
законного представника потерпілої ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 , -
Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12.03.2019 ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3.400,00 грн. з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
За вироком суду ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він 21.05.2018, близько 08 год. 15 хв., керуючи автомобілем марки “Lexus ES 350”, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався в селі Білогородка Києво-Святошинського району Київської області по вулиці Володимирська зі сторони міста Боярка у напрямку міста Києва. Рухаючись у вказаному напрямку та наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, що в районі пункту ЗГТ “Школа № 2”, ОСОБА_6 проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості руху та не зупинилася, щоб дати дорогу малолітньому пішоходу ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка перетинала проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу зліва направо відносно напрямку руху автомобіля, в результаті чого скоїв наїзд на останню.
Внаслідок наїзду малолітня пішохід ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження у вигляді: перелому лівої променевої кістки в типовому місці зі зміщенням відламка, перелом дистального кінця діафізу лівої ліктьової кістки зі зміщенням відломка, які згідно висновку експерта № 139/Д від 22.06.2018 відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я строком понад 21 день.
В даній дорожній обстановці, водій ОСОБА_6 грубо порушив вимоги п.п.: 1.3, - учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими; 1.5 - дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків; 1.7 - водії, пішоходи та пасажири зобов'язані бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху, як діти, люди похилого віку та особи з явними ознаками інвалідності; 2.3 “б” - для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний - бути уважним стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом на дорозі; 18.1- водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306.
Порушення водієм ОСОБА_6 вимог п.п. 1.3, 1.5, 1.7, 2.3 “б”, 18.1 Правил дорожнього руху України стало умовою та причиною виникнення і настання даної дорожньо-транспортної пригоди і знаходиться в прямому причинному зв'язку з наслідками, які наступили в результаті ДТП.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, захисник ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого в апеляційній скарзі, не оспорюючи фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення та доведеність вини ОСОБА_6 у його вчиненні, просить вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12.03.2019 в частині призначеного покарання змінити та вважати його засудженим за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3.400,00 грн., без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На обґрунтування апеляційних вимог захисник вказує, що при постановленні вироку суд першої інстанції в повній мірі не врахував всі обставини, що пом'якшують покарання ОСОБА_6 , а саме: визнання обвинуваченим своєї вини, щире каяття у вчиненому, відшкодування завданих кримінальним правопорушенням збитків, про що також свідчить відмова представника потерпілого від цивільного позову у кримінальному провадженні; позитивні характеристики обвинуваченого за місцем проживання та як члена громадського формування.
Посилається захисник і на те, що в порушення вимог ст. 65 КК України, судом першої інстанції при призначенні додаткового покарання не врахована обставина перебування на утриманні обвинуваченого малолітньої дитини та непрацездатних батьків, які потребують догляду, у тому числі переміщення дитини до школи, а батьків - до лікарні.
Також, як зазначає захисник, судом не прийнято до уваги те, що фактично така міра покарання як позбавлення права керувати транспортними засобами обвинуваченим вже відбута, оскільки після дорожньо-транспортної пригоди 21.05.2018 транспортний засіб поміщений на штрафний майданчик, у зв'язку з чим ОСОБА_6 не міг використовувати його для забезпечення потреб своєї родини та впродовж року не керував транспортними засобами.
Звертається окремо увага щодо неврахування судом хоча і не офіційного, але працевлаштування обвинуваченого на території свого домоволодіння автослюсарними роботами по ремонту автомобілів, тобто рід діяльності обвинуваченого передбачає постійне використання транспортного засобу для забезпечення трудового процесу необхідними автозапчастинами, а тому позбавлення права керувати транспортним засобом тягне за собою неможливість ОСОБА_6 забезпечувати свою родину.
Крім того, захисник просить врахувати, що ОСОБА_6 раніше не притягався до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху України, що свідчить, на переконання захисника, про досвідченість ОСОБА_6 як водія та його законослухняність, а тому, як стверджує захисник, застосування до ОСОБА_6 додаткового покарання не буде відповідати ступеню тяжкості вчиненого ним правопорушення та особі обвинуваченого і є явно несправедливим через суворість.
Посилається захисник і на невмотивованість судового рішення щодо призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами при альтернативі його призначення санкцією закону.
Підсумовуючи захисник вважає, що призначивши ОСОБА_6 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд першої інстанції фактично обмежив права членів родини обвинуваченого, не врахував їх становище та суттєво змінив звичний спосіб життя та ведення трудової діяльності не лише обвинуваченого, а й його родини, у тому числі малолітньої дитини та непрацездатних батьків.
Від інших учасників провадження апеляційних скарг на вирок суду, ухваленого стосовно ОСОБА_6 - не надходило.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення захисника та обвинуваченого на підтримку доводів апеляційної скарги в повному обсязі, пояснення прокурора та представника потерпілого, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи вирок суду першої інстанції законним і обґрунтованим, провівши судові дебати та вислухавши останнє слово обвинуваченого ОСОБА_6 , перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.
Суд апеляційної інстанції розглядає провадження з дотриманням вимог ст. 62 Конституції України та ст. 404 КПК України, в межах апеляційної скарги в обсязі, підтриманому стороною захисту в суді апеляційної інстанції.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій ОСОБА_9 середньої тяжкості тілесне ушкодження за обставин, викладених у вироку, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і не оскаржуються в апеляційній скарзі, а тому ці обставини як і юридична кваліфікація вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, колегією суддів не перевіряються на виконання приписів ч. 1 ст. 404 КПК України.
Досліджуючи доводи апеляційної скарги захисника щодо безґрунтовності призначення обвинуваченому додаткового покарання, колегія суддів дійшла таких висновків.
Як указують положення ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Норма ч. 2 ст. 50 КК України регламентує, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, зокрема засудженими.
Вказані вимоги закону судом першої інстанції дотримані, оскільки призначене обвинуваченому ОСОБА_6 покарання за ч. 1 ст. 286 КК України у повній мірі відповідає загальним засадам призначення покарання.
Так, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_6 покарання судом першої інстанції були враховані ступінь тяжкості вчиненого злочину, що віднесений законом до злочинів невеликої тяжкості, та його характер та форму вини, що вчинений з необережності.
Не залишилися поза увагою суду першої інстанції і дані про те, що ОСОБА_6 вперше притягається до кримінальної відповідальності, працює неофіційно, позитивно характеризується за місцем проживання та як член громадського формування “Козацька варта”, має на утриманні малолітню доньку.
Обставиною, що пом?якшує покарання обвинуваченому, - суд визнав щире каяття та часткове відшкодування завданого збитку.
За наведеним, у сукупності, суд першої інстанції і дійшов ґрунтовного висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання в мінімальних межах, встановлених в санкції ч. 1 ст. 286 КК України у виді штрафу у розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3.400,00 грн., яке є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, правильність якого також не оспорюється в апеляційній скарзі захисника.
Вирішуючи питання про можливість призначення ОСОБА_6 додаткового покарання, суд першої інстанції прийняв до уваги фактичні обставини кримінального правопорушення, а саме, грубе порушення обвинуваченим Правил дорожнього руху України, внаслідок яких малолітня потерпіла отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження.
З даними висновками погоджується і колегія суддів, оскільки ОСОБА_6 , наближаючись до неврегульованого пішохідного переходу в населеному пункті, де він проживає, в районі пункту ЗГТ “Школа № 2” своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості руху та не зупинився, щоб дати дорогу малолітньому пішоходу ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка перетинала проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу, здійснивши наїзд на останню, внаслідок чого пішохід ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження у вигляді: перелому лівої променевої кістки в типовому місці зі зміщенням відламка, перелом дистального кінця діафізу лівої ліктьової кістки зі зміщенням відломка, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я строком понад 21 день.
На правильність даних висновків суду першої інстанції не можуть вплинути доводи апеляційної скарги захисника про те, що: дане покарання обвинувачений ОСОБА_6 вже відбув, оскільки не керував транспортним засобом, який перебуває на штрафмайданчику, що, в свою чергу, спростовував в судовому засіданні суду апеляційної інстанції законний представник потерпілої ОСОБА_8 , вказуючи, що обвинувачений, попри ствердженням, керував в населеному пункту - селі Білогородка як автомобілем марки “Lexus ES 350”, реєстраційний номер НОМЕР_1 , так і іншим автомобілем; що таким чином не буде забезпечено трудовий процес обвинуваченого, - оскільки ОСОБА_6 офіційно не працює і не надав доказів, що саме на його утриманні, а не інших членів родини, перебувають непрацездатні батьки похилого віку, які отримують пенсію.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги захисника, що призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами фактично обмежило права членів родини ОСОБА_6 , їх становище та суттєво змінило звичний спосіб життя, у тому числі малолітньої дитини та непрацездатних батьків, - то вони не заслуговують на увагу, оскільки сама по собі подія кримінального правопорушення, незважаючи на призначене покарання, змінює звичайний спосіб життя як особи, вина якої у її вчиненні злочину доведена, та членів родини такої особи, так і звичайний спосіб життя потерпілої та членів її родини.
За клопотанням законного представника потерпілої ОСОБА_8 цивільний позов залишено без розгляду.
Підставою такого клопотання, як пояснив ОСОБА_8 , зокрема суду апеляційної інстанції, слугувало те, що донька продовжує лікування і потребує подальшого нагляду з боку спеціалістів та лікування, витрати на що не були включені у позов.
Не є переконливими і доводи апеляційної скарги захисника про те, що оскільки ОСОБА_6 раніше не притягався до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху України, що свідчить, на переконання захисника, про досвідченість ОСОБА_6 як водія та його законослухняність, - оскільки судом з достовірністю встановлено порушення обвинуваченим п.п. 1.3, 1.5, 1.7, 2.3 “б”, 18.1 Правил дорожнього руху в населеному пункті, де він проживає, і який не міг не знати розташування в ньому ЗГТ “Школа № 2” чи наявність перед зупинкою відповідного дорожнього знаку, встановленого відповідно до визначених законодавством стандартів, що і визначає саме грубість порушення обвинуваченим ОСОБА_6 цих норм Правил.
За наведеним, а також з урахування думки законного представника потерпілої ОСОБА_8 , ОСОБА_6 і було призначене додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, що є мінімальним строком згідно положень ч. 1 ст. 55 КК України, з чим погоджується і колегія суддів.
Підстав для скасування призначення ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 286 КК України додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік - колегія суддів не вбачає.
Не вказала на такі обставини, щоб заслуговували на увагу, і сторона захисту.
Доля речового доказу у провадженні вирішена у порядку ст. 100 КПК України.
За викладеним, апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 березня 2019 року у кримінальному провадженні № 120 181 102 000 031 35 від 21 травня 2018 року стосовно ОСОБА_6 - без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3