ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
20 вересня 2019 року № 760/8005/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві
про визнання рішення нечинним, зобов'язання вчинити дії,
27.03.2018 ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) звернулась в Солом'янський районний суд м.Києва з позовом до Правобережного об'єднаного Управління пенсійного фонду України в м.Києві (надалі також - Управління), в якому просила:
зобов'язати Правобережне об'єднане Управління Пенсійного фонду України в м.Києві поновити та виплатити пенсію за віком по матеріалах пенсійної справи, яку позивач отримувала до виїзду на постійне місце проживання за межі України, на підставах визначених пенсійним законодавством, з квітня 2015 року, тобто з дати припинення виплати пенсії;
визнати нечинним рішення Правобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м.Києві про відмову поновити та виплатити позивачу пенсію за віком по матеріалах пенсійної справи.
Ухвалою Солом'янського районного суду м.Києва від 02.05.2018 справу №760/8005/18 передано за підсудність до Окружного адміністративного суду м.Києва.
У відповідності до протоколу розподілу у справі №760/8005/18 призначено головуючого суддю Смолія І.В.
Ухвалою суду від 02.10.2018 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; крім того замінено первинного відповідача - Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду в м.Києві його правонаступником - Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі також - ГУ ПФУ в м.Києві, відповідач).
Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент прийняття рішення у справі відповідач відзиву на позовну заяву до суду не подав.
Відповідно до ч.5 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
Судом встановлено, що 23.01.2018 ОСОБА_1 звернулась до Правобережного об'єднаного Управління пенсійного фонду України в м.Києві із заявою про поновлення виплат пенсії та здійснення перерахунку за матеріалами пенсійної справи наявної в Управлінні. Згідно штемпеля заява була отримана Управлінням 23.01.2018 та зареєстрована за вх.№А-179.
Листом від 16.02.2018 №497/02/А-179 Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м.Києві відмовило позивачці у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю законодавчого врегулювання питання виплат пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання в держави, з якими Україна не уклала двосторонніх договорів про пенсійне забезпечення.
Позивач, вважаючи рішення та дії відповідача протиправними, звернулась до суду з позовною заявою.
Ст.25 Конституції України гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ст.33 Конституції України).
Згідно із ст.46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст.55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Визначене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі також - Закон №1058), яким встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону №1058 загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно з п.1 та п.4 ст.8 Закону №1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування на рівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 44 Закону №1058 встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із соціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої територіально.
Згідно п.1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №221-1 (надалі також - Порядок) заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління пенсійного фонду України у районі, місті, а також у місті та районі, що призначає пенсію за місцем проживання (реєстрації).
Відповідно до п.п.1.6, 1.7 Порядку звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-якій час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. За приписами п.4.1 Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
Пунктом 2.23 Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій передбачено, що документи необхідні для призначення пенсії, можуть бути поданими як в оригіналах, та і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.
Згідно п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Судом встановлено, що 23.01.2018 позивачкою подано заяву про поновлення виплати пенсії за віком у зв'язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон.
Відповідно до п.п.2.1, Порядку до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків, документи про місце проживання (реєстрації) особи; особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії) повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Згідно п.2.22 Порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства надають також копію посвідки на постійне проживання.
Пунктом 4.2. Порядку встановлено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності);
4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Так, підставою відмови, щодо поновлення виплати пенсії, відповідач вказав відсутність законодавчого врегулювання питання виплати пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за її межі.
Відповідно до ст.13 Закону України «Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492 документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України.
Згідно з ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 №25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними) положення п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону №1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закон втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
У п.3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, вказав, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (п.51 рішення).
У п.54 цього рішення Європейський суд з прав людини вказав, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Таким чином, право громадянина України на призначення та одержання пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава, відповідно до конституційних принципів, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Відповідно до ст.5 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III, документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
На підставі ч.4 ст.9 та ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України для встановлення належних обставин справи, судом ухвалами від 19.06.2019 витребувано наступні відомості від:
Міністерства закордонних справи України відомості щодо громадянства ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), а саме чи є вона громадянином України чи іншої держави; перебування ОСОБА_1 на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль; виїзду ОСОБА_1 на постійне місце проживання до Ізраїлю; наявності паспорта громадянина України у ОСОБА_1 ; відомості щодо паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 , виданий на ім'я ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата видачі - 07.08.2008, дата закінчення строку дії - 07.08.2018. Чи перебуває цей паспорт в посольстві на продовженні терміну дії. Чи розпочата процедура продовження строку дії закордонного паспорта на ім'я ОСОБА_1 ;
Центрального міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській області громадянства ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), а саме чи є вона громадянином України чи іншої держави; виїзду ОСОБА_1 на постійне місце проживання до Ізраїлю; наявності паспорта громадянина України у ОСОБА_1 ; паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 , виданий на ім'я ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата видачі - 07.08.2008, дата закінчення строку дії - 07.08.2018. Чи перебуває цей паспорт в посольстві на продовженні терміну дії.
На виконання ухвали суду від 19.06.2019 через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) від Міністерства закордонних справи України подано лист з додатками №721/17-636-976 від 19.08.2019 зі змісту якого вбачається, що зі інформацією Посольства України в Державі Ізраїль (надалі також-Посольство), 11.02.2019 ОСОБА_1 звернулась до Посольства із заявою про перевірку її належності до громадянства України з огляду на закінчення строку дії паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданого 07.08.2008, органом 8034. У вказаному паспорті проставлений штамп «Постійне проживання Ізраїль», код 80.90.1. У відповідь на запит Посольства УДМС України в м.Київ та Київській області підтвердив факт оформлення вказаною громадянкою дозволу на виїзд на постійне місце проживання до Держави Ізраїль та документування її органом 8034 ПГУВК ЕЕ3767761 від 07.08.2008. Водночас документи для обміну паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 до Посольства не подавала; з питань прийняття на консульський облік до Посольства не зверталась. Крім того вказано, що на ім'я ОСОБА_1 видано паспорт громадянина Держави Ізраїль № НОМЕР_3 .
На виконання ухвали суду від 19.06.2019 від Центрального міжрегіонального управління ДМС у м.Києві та Київській області через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) надано лист від 11.09.2019 №8101.9.1-3757781.1419 з якого вбачається, що громадянка ОСОБА_1 04.09.2014 знята з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 зв'язку із виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю. Згідно інформації бази даних ЄІАС УМП ДМС України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документована 07.08.2008 паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 (орган, що видав - 8034), терміном дії до 07.08.2018.
До набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 №1474-VIII, в Законі України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» у п.4 зазначалось: паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється на період до десяти років з можливістю продовження на такий же термін. Після набрання чинності вказаного Закону виключено п.5 та внесено зміни в п.4, а саме: процедуру продовження терміну дії паспортів «громадяни України для виїзду за кордон скасовано».
Відповідно до п.12 Положення «Про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23.02.2007 № 719-V, строк дії паспорта становить десять років.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон» від 07.05.2014 №152, установлено, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон, оформлений та/або виданий на підставі документів, поданих до 01.01.2015, є чинним протягом строку, на який його було видано.
Копія паспорту громадянина України для виїзду за кордон, яка надана до адміністративного позову, містить дані про те, що термін дії паспорту встановлений до 07.08.2018 (дата видачі 07.08.2008).
Відповідно до п.89 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 №152 - паспорт для виїзду за кордон визнається недійсним, вилучається, анулюється та знищується у разі закінчення строку його дії.
При зверненні до відповідача 23.01.2018, позивач надав паспорт, термін дії якого був встановлений до 07.08.2018, який був діючий на момент звернення.
Крім того, відсутність двостороннього договору про соціальне забезпечення між Україною та Ізраїлем, не може бути перешкодою в призначенню пенсії, оскільки наявність лише однією такої підстави є незаконною та дискримінаційною.
У свою чергу, як зазначив Верховний Суд України у своїй постанові від 6 жовтня 2015 року справа № 21-2419а15, з дня набрання чинності рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року №25-рп/2009 управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Згідно з абз.6 пп.3 п.4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 40/26485, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань організовує роботу управлінь Фонду щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.
Враховуючи вищевикладене, належним способом захисту прав позивача суд вважає визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо відмови у поновленні та виплаті пенсії за віком та зобов'язати поновити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дати припинення виплати пенсії.
Суд вважає позовну вимогу - визнати нечинним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києва про відмову поновити та виплатити позивачу пенсію за віком по матеріалах пенсійної справи, неналежною формою захисту прав позивача, оскільки відповідно до пп.1 ч.1 ст.5, пп.1 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, нечинним визнається саме нормативно-правовий акт чи окремі його положення до якого не відноситься лист про відмову в призначені, поновленні чи перерахунку пенсії щодо конкретної особи.
Відповідно до ст.244 КАС України, під час прийняття рішення суд вирішує наступні питання, зокрема:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;
4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
5) як розподілити між сторонами судові витрати;
6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення;
7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно положень ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, на користь позивача належить стягнути судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві.
Керуючись вимогами ст.ст.2, 5- 11, 19, 72- 77, 90, 139, 241- 246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м.Києва, -
1.Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) задовольнити частково.
2.Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) щодо відмови у поновленні та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
3.Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) поновити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дати припинення виплати пенсії, з урахуванням висновків викладених у рішенні.
4.В частині інших позовних вимог відмовити.
5.Присудити на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 352,40 грн. (триста п'ятдесят дві гривні сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя І.В. Смолій