ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
26 вересня 2019 року № 640/9376/19
Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Екоферма Ярос Агро" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Екоферма Ярос Агро" (далі - ТОВ "Екоферма Ярос Агро", позивач) до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві, відповідач) в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС у м. Києві Вих. №33014/10/26-15-12-09-18 від 22.02.2019 року про відмову у прийнятті податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи на 2019 рік №9027462160;
- вважати податкову декларацію платника єдиного податку четвертої групи на 2019 рік за №9027462160 поданою в день її фактичного подання - 20.02.2019 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на те, що ним вчасно та у повному обсязі подано до контролюючого органу документи для щорічного підтвердження статусу платника єдиного податку четвертої групи, чим повністю виконав вимоги пп.298.8.1 п.298.8 ст.298 Податкового кодексу України.
Окрім того, позивач наголошує, що загальна податкова декларація платника єдиного податку четвертої групи так і код КОАТУУ в такій декларації не мають відношення до адміністрування податків та зборів та жодним чином не впливають на порядок адміністрування таких податків та зборів. Таким чином, помилкове відображення в загальній декларації невірного коду КОАТУУ не може слугувати підставою для неприйняття податкової звітності.
TOB "Екоферма Ярос Агро" не погоджується із рішенням, оформленим листом ГУ ДФС у м. Києві від 22.02.2019 №33014/10/26-15-12-09-18 щодо відмови у прийнятті податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи на 2019 рік №9027462160, вважає зазначене рішення незаконним та необґрунтованим, у зв'язку з чим просить визнати протиправним та скасувати.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін) за наявними у справі матеріалами.
Вказаною ухвалою відповідачу надано час для надання відзиву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Представником Головного управління ДФС у м. Києві подано до суду відзив, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що позивачем зазначено недостовірне значення обов'язкового реквізиту «Код органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки за КОАТУУ (при поданні загальної, нової загальної або уточнюючої загальної декларації заповнюється код органу місцевого самоврядування за місцем знаходження платника (основне місце обліку)», оскільки в декларації вказано невірний код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ.
До суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якому підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Враховуючи предмет і підстави позову, а також положення статей 12, 257, 262 КАС України, суд розглядає адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Екоферма Ярос Агро" (код ЄДРПОУ 40865932) є належним чином зареєстрованою юридичною особою, відомості щодо якої міститься в єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та є платником єдиного податку четвертої групи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у відповідності підпункту 298.1.1 пункту 298.1 статті 298 Податкового кодексу України подано засобами електронного зв'язку:
- загальну податкову декларацію платника єдиного податку четвертої групи на 2019 рік (№9027462160 від 20.02.2019);
- звітні податкові декларації платника єдиного податку четвертої групи на 2019 рік, а саме: №9026898537 від 20.02.2019, №9026898859 від 20.02.2019, №9026899091 від 20.02.2019, №9026933357 від 20.02.2019, №9026899421 від 20.02.2019, №9027018288 від 20.02.2019, №9026899922 від 20.02.2019, №9026900073 від 20.02.2019, №90269000125 від 20.02.2019, №9026900245 від 20.02.2019, №9026926091 від 20.02.2019.
Листом від 22.02.2019 №33014/10/26-15-12-09-18 ГУ ДФС у м. Києві повідомило позивача про те, що податкова декларація ТОВ "Екоферма Ярос Агро", яка прийнята 20.02.2019 за №9027462160 вважається неподаною у зв'язку з порушенням вимог нормативно-правових актів, а саме: зазначено недостовірне значення обов'язкового реквізиту «Код органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки за КОАТУУ (при поданні загальної, нової загальної або уточненої загальної декларації заповнюється код органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням платника (основне місце обліку)».
Окрім того, ТОВ "Екоферма Ярос Агро" у відповідності вимог статі 50 Податкового кодексу України скориговано дані щодо коду КОАТУУ, що містилися в рядку 9 «Код органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки за КОАТУУ» загальної податкової декларації єдиного податку четвертої групи за 2019 рік, шляхом подання уточнюючої декларації.
Позивач, не погоджуючись із рішенням Головного управління ДФС у м. Києві про відмову у прийнятті податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи на 2019 рік №9027462160, 15.03.2019 подав скаргу до Державної фіскальної служби України.
За результатами розгляду скарги, Державною фіскальною службою України винесено рішення про результати розгляду скарги від 23.04.2019 №19115/6/99-99-12-03-05-15, яким скаргу позивача від 15.03.2019 №05 залишено без задоволення, а рішення ГУ ДФС у м. Києві від 22.02.2019 №33014/10/26-15-12-09-18 про відмову у прийнятті звітності - без змін.
Вважаючи рішення податкового органу, оформлене листом від 22.02.2019 №33014/10/26-15-12-09-18 протиправним та таким, що порушує права та інтереси позивача, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд входить з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано Податковим кодексом України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За визначенням, наведеним у пункті 46.1 статті 46 Податкового кодексу України, податкова декларація, розрахунок, - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу в строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Відповідно до пунктів 48.1-48.2 статті 48 Податкового кодексу України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.
Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.
Обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.
Порядок подання податкової звітності до контролюючого органу визначається статтею 49 Податкового кодексу України.
Пунктом 49.1 статті 49 Податкового кодексу України встановлено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Відповідно до пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.
Єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв'язку в електронній формі є недійсність електронного цифрового підпису такого платника податків, у тому числі у зв'язку із закінченням строку дії сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки.
Згідно з пунктом 49.8 статті 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
Пунктом 49.9 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.
За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою:
- за наявності на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії, відмітки (штампу) контролюючого органу, яким отримана податкова декларація, із зазначенням дати її отримання, або квитанції про отримання податкової декларації у разі її подання засобами електронного зв'язку, або поштового повідомлення з відміткою про вручення контролюючому органу, у разі надсилання податкової декларації поштою;
- у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк.
Відповідно до пункту 49.10 статті 49 Податкового кодексу України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.
Пунктом 49.11 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що контролюючий орган може відмовити у прийнятті податкової декларації виключно у випадку порушення платником податку при її заповненні вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового Кодексу України.
Згідно з пунктом 48.3 податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити:
тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий);
звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація;
звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку);
повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами;
код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер;
реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);
місцезнаходження (місце проживання) платника податків;
найменування контролюючого органу, до якого подається звітність;
дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми);
ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків;
підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).
У окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період; дата та номер рішення про включення неприбуткової організації до Реєстру неприбуткових установ та організацій; ознака неприбутковості організації; повне найменування нерезидента; місцезнаходження нерезидента; назва та код держави резиденції нерезидента (пункт 48.4 статті 48 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
Таким чином, прийняття податкової декларації органом доходів і зборів є, по суті, формальним рівнем податкового контролю, під час якого працівник контролюючого органу здійснює візуальну перевірку декларації та її аналіз за формальними ознаками. В свою чергу, підставою для невизнання податкової декларації податковою звітністю є такі дефекти її заповнення, які впливають на порядок адміністрування податку.
Податковий орган не наділений повноваженнями не приймати вже отриману податкову декларацію у разі її складання з дотриманням вимог статті 48 Податкового кодексу України, оскільки прийняття податкової звітності є обов'язком контролюючого органу (вказана позиція підтверджується постановою Верховного Суду від 31.07.2018 у справі №810/1570/16).
Відповідно до п.п.295.9.1. п.295.9. ст.295 Податкового кодексу України платники єдиного податку четвертої групи самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням платника податку та місцем розташування земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.
Форму податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи (далі - Декларація) затверджено наказом Міністерства фінансів України №578 від 19.06.2015 "Про затвердження форм податкових декларацій платника єдиного податку", зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 07.07.2015 за №799/27244 (далі - Наказ №578).
Відповідно до пунктів 291.2, 291.3 ст.294 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку: 1) перша група; 2) друга група; 3) третя група; 4) четверта група - сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75%.
Відповідно до п.п.298.1.1 п.298.1 ст.298 Податкового кодексу України для обрання або переходу на спрощену систему оподаткування суб'єкт господарювання подає до контролюючого органу заяву.
У відповідності до п.299.6 ст.299 Податкового кодексу України підставами для прийняття контролюючим органом рішення про відмову у реєстрації суб'єкта господарювання як платника єдиного податку є виключно:
1) невідповідність такого суб'єкта вимогам, встановленим статтею 291 цього Кодексу;
2) наявність у суб'єкта господарювання, який утворюється у результаті реорганізації (крім перетворення) будь-якого платника податку, непогашених податкових зобов'язань чи податкового боргу, що виникли до такої реорганізації;
3) недотримання таким суб'єктом вимог, встановлених підпунктом 298.1.4 пункту 298.1 статті 298 цього Кодексу.
За приписами пунктів 299.1, 299.2 статті 299 Податкового кодексу України, реєстрація суб'єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, веде реєстр платників єдиного податку, в якому міститься інформація про осіб, зареєстрованих платниками єдиного податку.
Відповідно до підпункту 298.8.1 пункту 298.8 статті 298 Податкового кодексу України, сільськогосподарські товаровиробники для переходу на спрощену систему оподаткування або щорічного підтвердження статусу платника єдиного податку подають до 20 лютого поточного року: загальну податкову декларацію з податку на поточний рік щодо всієї площі земельних ділянок, з яких справляється податок (сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ, багаторічних насаджень), та/або земель водного фонду внутрішніх водойм (озер, ставків та водосховищ), - контролюючому органу за своїм місцезнаходженням (місцем перебування на податковому обліку); звітну податкову декларацію з податку на поточний рік окремо щодо кожної земельної ділянки - контролюючому органу за місцем розташування такої земельної ділянки (юридичні особи).
Згідно зі статтею 296 Податкового кодексу України податкова декларація подається до контролюючого органу за місцем податкової адреси (пункт 296.4), форми податкових декларацій платника єдиного податку, визначених пунктами 296.2 і 296.3 цієї статті, затверджуються в порядку, встановленому статтею 46 цього Кодексу (пункт 296.9).
У відповідності до п.49.3. ст.49 Податкового кодексу України позивачем в електронному вигляді у відповідності до вимог чинного законодавства України та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 06.06.2017 №557 (далі по тексту - Порядок) подано загальну податкову декларацію платника єдиного податку четвертої групи на 2019 рік.
Згідно п. 8 Розділу ІІ Порядку .у разі якщо адресатом є контролюючий орган, після надходження електронного документа здійснюється його автоматизована перевірка.
Автоматизована перевірка електронного документа включає: перевірку правового статусу ЕЦП шляхом встановлення чинності посиленого сертифіката ключа підписувача на час підписання електронного документа та відповідності особистого ключа підписувача відкритому ключу, зазначеному у посиленому сертифікаті. При цьому дата та час накладення ЕЦП встановлюються за даними позначки часу, отриманої підписувачем від АЦСК в момент підпису, а чинність посиленого сертифіката на цей момент встановлюється за даними відповідного онлайн-сервісу АЦСК (OCSP) та/або даними актуальних списків відкликаних сертифікатів (CRL) зазначеного АЦСК; перевірку обов'язковості та послідовності накладення та електронний документ ЕЦП підписувачів та електронної печатки (за наявності) у встановленому порядку; перевірку відповідності електронного документа затвердженого формату (стандарту); перевірку наявності обов'язкових реквізитів; перевірку наявності Заяви про приєднання до Договору; перевірку дії Договору (п.10 Порядку).
Згідно п.11 Розділу ІІ Порядку, перша квитанція надсилається автору електронного документа протягом двох годин з часу його отримання контролюючим органом, в іншому разі - протягом перших двох годин наступного операційного дня.
Подана податкова декларація платника єдиного податку четвертої групи на 2019 рік зареєстрована контролюючим органом за №9027462160. Відповідач визнав декларацію неподаною в зв'язку із порушенням вимог нормативно-правових актів, оскільки в декларації зазначено недостовірне значення обов'язкового реквізиту "Код органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки за КОАТУУ (при поданні загальної, нової загальної або уточнюючої загальної декларації заповнюється код органу місцевого самоврядування місцезнаходження платника (основне місце обліку))".
Позивачем, 20.02.2019 отримано квитанцію №2 з наступним змістом: «Документ: J0103803 Податкова декларація платника єдиного податку четвертої групи. Реєстраційний номер документу: №9027462160…Прийнято пакет. Державна фіскальна служба України».
Таким чином з урахуванням вище наведеного вбачається, що податкова декларація №9027462160 від 20.02.2019 є прийнятою контролюючим органом, а тому підстав та повноважень у контролюючого органу для невизнання неподаною такої податкової декларації у останнього немає.
Згідно підпункту 295.9.2 пункту 295.9.9 ст. 295 Податкового кодексу України платники єдиного податку четвертої групи сплачують податок щоквартально протягом календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу, у встановлених Податковим кодексом України розмірах.
Разом з тим, суми податку перераховуються на відповідний рахунок місцевого бюджету за бюджету за місцем розташування земельної ділянки.
Таким чином код КОАТУУ може мати значення для адміністрування єдиного податку лише при заповненні звітності, що подається платником єдиного податку четвертої групи до контролюючого органу за місцем розташування земельної ділянки.
Також, 20.02.2019 позивачем подано загальну податкові декларації з єдиного податку четвертої групи на 2019 рік, до якої додавались відомості про наявність земельних ділянок (Додаток № 1 до декларації) та розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва, яку доставлено до ДФС України, збережено та прийнято, що підтверджується квитанцією №2 про прийняття №9027462160 від 20.02.2019.
Як вбачається з податкових декларацій, копії яких наявні в матеріалах справи, позивачем подано до контролюючого органу за місцем розташування земельних ділянок, що перебувають у користуванні ТОВ "Екоферма Ярос Агро" та являються об'єктом оподаткування, 6 податкових декларацій, які в графі 9 містять вірні відомості щодо коду органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельних ділянок за КОАТУУ.
Більш того, суд звертає увагу, що про прийняття таких податкових декларацій свідчать квитанції: №9026898537, №9026898859, №9026899091, №9026933357, №9026899421, №9027018288, №9026899922, №9026900073, №9026900125, №9026900245, №9026926091 від 20.02.2019 та відповідні нарахування податкових зобов'язань в картці платника податків:
- за податковою декларацією №9026898537 нараховано річну суму податку 714,30 грн.;
- за податковою декларацією №9026898859 нараховано річну суму податку 11125, 41 грн.;
- за податковою декларацією №9026899091 нараховано річну суму податку1878,84 грн.;
- за податковою декларацією №9026933357 нараховано річну суму податку 21348,01 грн.;
- за податковою декларацією №9026899421 нараховано річну суму податку 777,63 грн.;
- за податковою декларацією №9027018288 нараховано річну суму податку 13760, 98 грн.;
- за податковою декларацією №9026899922 нараховано річну суму податку1222,53 грн.;
- за податковою декларацією №9026900073 нараховано річну суму податку 67179,19 грн.;
- за податковою декларацією №9026900125 нараховано річну суму податку 6934,26 грн.;
- за податковою декларацією №9026900245 нараховано річну суму податку 2926,70 грн.;
- за податковою декларацією №9026926091 нараховано річну суму податку 39542,09 грн.
Разом з тим, за наслідками безпосереднього дослідження поданих позивачем податкових декларацій судом встановлено їх відповідність наведеним формальним вимогам у частині заповнення обов'язкових реквізитів.
Суд звертає увагу, що відповідачем не надано жодних рішень та/або письмових повідомлень контролюючого органу про відмову у прийнятті звітних декларацій №9026898537, №9026898859, №9026899091, №9026933357, №9026899421, №9027018288, №9026899922, №9026900073, №9026900125, №9026900245, №9026926091 від 20.02.2019 у відповідності до пункту 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України протягом п'яти робочих днів з моменту її отримання на адресу позивача.
Водночас, суд зазначає, що ТОВ "Екоферма Ярос Агро" в загальній податковій декларації платника єдиного податку четвертої групи №9027462160 від 20.02.2019 в графі 9 «Код органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельних ділянок за КОАТУУ» зазначено код КОАТУУ ( 6821280400 ) органу місцевого самоврядування згідно попереднього місця знаходження юридичної особи.
З урахуванням вище зазначеного, суд дійшов висновку, що загальна податкова декларація платника єдиного податку четвертої групи та к і код КОАТТУ в такій декларації не стосуються адміністрування податків та зборів та жодним чином не впливають на порядок адміністрування таких податків та зборів.
Отже, з викладеного вище, а також шляхом дослідження наданих до матеріалів справи доказів, суд приходить до того висновку, що невірне значення ТОВ "Екоферма Ярос Агро" у загальній податковій декларації платника єдиного податку четвертої групи, яка має відношення до адміністрування єдиного податку, КОАТУУ не може слугувати підставою для невизнання вказаної декларації контролюючим органом, оскільки нарахування та сплата єдиного податку здійснюється у відповідності до звітних податкових декларацій, жодних зауважень до яких щодо повноти та достовірності заповнення обов'язкових реквізитів контролюючим органом не визначено.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.
Відповідно до ч.1 ст.36 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи у такій спосіб судову практику на однакове застосування норм права.
Відповідно до ч.6 ст.13 Закону №1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Вказані положення кореспондуються із приписами ч.5 ст.242 КАС України.
Так, відповідно до п.31 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 06.03.2019 у справі №1640/2594/18 (№К/9901/67463/18) "… у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку".
Положеннями статті 21 ПК України визначені обов'язки органів фіскальної служби, серед яких обов'язок дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.10.2011, заява №29979/04, у справі "Рисовський проти України" підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного Рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист зокрема шляхом зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно ч.2 ст.5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, а також відповідно до п.10 ч.2 ст.245 КАС України про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інший суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному п.4 ч.2 ст.245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Тобто, з урахуванням фактичних обставин, суд зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій суб'єкта владних повноважень.
Пунктом 75 Рішення Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України", заява №38722/02 наголошено, що стаття 13 Конвенції гарантує доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 в справі "Чуйкіна проти України" (CASEOFCHUYKINAv. UKRAINE, заява №28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom, пп. 2836, SeriesA № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п.45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kuticv. Croatia), заява №48778/99, п.25, ECHR 2002-II)". Крім того, відповідно до Рекомендації Rec (2004)6 Ради Європи ухваленої на 114-й сесії Комітету міністрів від 12.05.2004 щодо вдосконалення національних засобів правового захисту: - стаття 13 вимагає наявності засобу правового захисту, що дає змогу розглянути по суті будь-яке "звернення з оскарженням" порушень Конвенції та надати відповідне відшкодування. Обсяг цього зобов'язання змінюється залежно від характеру скарги. Проте вимагається, щоб засіб правового захисту був "ефективним" як з правої, так і практичної точок зору.
Тобто, відповідно до практики Європейського суду з прав людини право особи на суд передбачає можливість отримати не лише формальний захист (визнання і підтвердження порушених прав), але й фактичний захист (тобто дійсне й ефективне поновлення порушених прав, свобод та законних інтересів).
Суд вважає, що під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Щодо заявленої позовної вимоги, вважати податкову декларацію платника єдиного податку четвертої групи на 2019 рік за №9027462160 поданою в день її фактичного подання - 20.02.2019 року, суд враховує наступне.
Стосовно визначеного позивачем способу захисту свого права, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 року (заява №38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Відповідно до пункту 299.1 статті 299 Податкового кодексу України, реєстрація суб'єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку.
Пунктом 299.2 статті 299 Податкового кодексу України визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, веде реєстр платників єдиного податку, в якому міститься інформація про осіб, зареєстрованих платниками єдиного податку.
Згідно із статтею 19-2 Податкового кодексу України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, в частині забезпечення формування та реалізації податкової та митної політики виконує такі функції: здійснює координацію діяльності контролюючих органів; затверджує нормативно-правові акти з питань, що належать до компетенції контролюючих органів; прогнозує, аналізує надходження податків, зборів, платежів, визначених Податковим та Митним кодексами України, Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", джерела податкових надходжень, вивчає вплив макроекономічних показників, законодавства, угод про вступ до міжнародних організацій, інших міжнародних договорів України на надходження податків, зборів, платежів, надає пропозиції щодо збільшення їх обсягу та зменшення втрат бюджету; узагальнює практику застосування законодавства з питань оподаткування, законодавства з питань сплати єдиного внеску, розробляє проекти нормативно-правових актів; видає узагальнюючі податкові консультації відповідно до цього Кодексу; виконує інші функції, передбачені законом.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №236, Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.
Згідно з підпункту 36 пункту 4 Положення, ДФС відповідно до покладених на неї завдань здійснює в межах повноважень, передбачених законом, формування та ведення реєстрів, банків та баз даних, а також забезпечує ведення реєстру страхувальників єдиного внеску.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до абзацу 1 частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Саме по собі визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДФС у м. Києві про відмову у прийнятті податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи на 2019 рік №9027462160 не гарантує позивачу повний судовий захист його порушеного права.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
З метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві вважати поданою податкову декларацію платника єдиного податку четвертої групи на 2019 рік за №9027462160 товариства з обмеженою відповідальністю «Екоферма Ярос Агро» датою її фактичного подання - 20.02.2019 року.
Відповідно до вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідно до вимог ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позивачем під час розгляду справи надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не спростовано відповідачем, з огляду на що суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Згідно вимог ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Екоферма Ярос Агро» (01014, м. Київ, вулиця Звіринецька, будинок 63, код ЄДРПОУ 40865932) задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у м. Києві №33014/10/26-15-12-09-18 від 22.02.2019 року про відмову у прийнятті податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи на 2019 рік №9027462160.
Зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві вважати поданою податкову декларацію платника єдиного податку четвертої групи на 2019 рік за №9027462160 товариства з обмеженою відповідальністю «Екоферма Ярос Агро» датою її фактичного подання - 20.02.2019 року.
Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Екоферма Ярос Агро» (01014, м. Київ, вулиця Звіринецька, будинок 63, код ЄДРПОУ 40865932) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 3842 (три тисячі вісімсот сорок дві гривні) 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Суддя В.П. Шулежко