27 вересня 2019 року м. Київ № 320/3649/19
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Колеснікової І.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу
ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Міністерства оборони України, в якому просить:
- визнати протиправним рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, встановленої внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби;
- зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, встановленої внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, та виплатити вказану допомогу у встановленому законодавством розмірі.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 29.01.2019 йому було встановлено ІІ групу інвалідності. Протоколом Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань поранень, контузій, травм від 27.12.2018 № 3621 та випискою з акту огляду медико - експертною комісією підтверджено, що захворювання пов'язане із проходженням військової служби. Реалізуючи своє право на отримання одноразової грошової допомоги внаслідок настання інвалідності як військовослужбовця, захворювання якого пов'язане з проходженням військової служби, позивач звернувся до Міністерства оборони України із заявою про таку виплату. Втім, отримано відмову, чим позбавлено позивача передбачених законодавством гарантій.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.07.2019 відкрито провадження в адміністративній справі № 320/3649/19 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідачем позов не визнано, 01.08.2019 до Київського окружного адміністративного суду представником відповідача подано відзив на позов, в якому відповідач у задоволенні позовних вимог просив відмовити, посилаючись на закінчення проходження військової служби в Збройних Силах Російської Федерації та звільнення у запас. Оскільки, на момент звільнення зі служби іншої держави, позивач не був військовослужбовцем України, тому до нього не застосовується дія Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та протоколу до Угоди держав - учасниць Співдружності Незалежних держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992. Разом із цим, твердження позивача про те, що у 1995 році він проходив військову службу виключно у ЗС СРСР не відповідає дійсності, оскільки припинення ЗС СРСР та створення ЗС Російської Федерації, законодавчо врегульовано задовго його звільнення з військової служби. Також представник відповідача просив здійснювати розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до частини шостої статті 262 КАС України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
У даному випадку, враховуючи предмет і підстави позову, склад учасників справи та обсяг поданих матеріалів, а також положення статті 262 КАС України, суд вважає за можливе розглянути дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Суд звертає увагу, що представник відповідача не деталізує тих обставин, фактів, відносин чи наявних матеріалів, які, на його думку, окремо або у сукупності зумовлюють необхідність проведення судового засідання та виклику сторін. Окрім того, відповідач не звернувся до суду з окремим клопотанням про призначення справи у судове засідання з викликом сторін та належним обґрунтуванням, а у своєму відзиві на позов просить лише здійснювати розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін без наведення мотивів необхідності такої участі.
Враховуючи відсутність факту звернення позивача з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні та необґрунтованість вимоги представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, а також предмет і підстави позову, склад учасників справи та обсяг поданих матеріалів, судом здійснено розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Яготинським РВ ГУ МВС України в Київській області 21.12.1999.
Матеріали справи свідчать, що 11.05.1987 у відповідності до положення про проходження військової служби прапорщиками та мічманами Збройних Сил СРСР, наказом командира Військової частини НОМЕР_2 позивача визначено у добровільному порядку строком на 5 років у Військову частину НОМЕР_2 старшим інструктором - старшиною відсіку групи енергетичного забезпечення 2 головної енергетичної установки навчальної техногенної зони.
На підставі організаційно-штатних подій позивача звільнено з військової служби у запас з посади техніка групи енергетичного забезпечення 2 установки технічної зони Військової частини НОМЕР_3 згідно наказу Командувача Балтійським флотом від 22.03.1995 №61.
Наказом Командувача Балтійським флотом від 30.06.1995 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення, в тому числі з грошовою компенсацією взамін продпайка з 01.06.1995 і направлено на військовий облік до Енгельського районного військового комісаріату м. Саратова.
Витягом з протоколу від 27.12.2018 № 3621 засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, травм, каліцтв Міністерства оборони України підтверджено, що захворювання позивача пов'язані із проходженням військової служби.
Починаючи з 16.10.1995 позивача прийнято на облік до Яготинського РВК Київської області, що підтверджено копією військового квитка № НОМЕР_4 . Також судом встановлено, що позивач не проходив в Україні військову службу, а перебував на обліку як звільнений у запас військовослужбовець.
29.01.2019 під час первинного огляду комісією МСЕК позивачеві встановлено ІІ групу інвалідності, пов'язаної з проходженням військової служби, що підтверджується випискою з акту огляду медико - соціальною експертною комісією до довідки серії АВ № 1054397, із довічною інвалідністю
06.02.2019 позивачем через ІНФОРМАЦІЯ_1 подано до Міністерства оборони України заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, пов'язаної з проходженням військової служби. Вказані матеріали були надіслані відповідачеві для прийняття висновку щодо можливості виплати такої допомоги.
Протоколом від 19.04.2019 № 51 (пункт 22) комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки починаючи з 01.07.1995 позивача звільнено зі збройних Сил Російської Федерації, а законодавством України не передбачено здійснення виплат військовослужбовцям інших країн.
Не погодившись із відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Предметом доказування у даній справі є наявність/відсутність у позивача права на одноразову грошову допомогу у зв'язку з інвалідністю, пов'язаної з військовою службою.
Надаючи оцінку доводам позивача і відповідача, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) встановлено мету та основні завдання цього Закону, а саме, що він спрямований на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджено постановою КМУ від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок №975)
Згідно Конституції України громадяни мають право на соціальний захист (частини 1 статті 46), виключно законами України визначаються, зокрема основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (пункту 6 статті 92).
Відповідно до Порядку № 975, одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 300 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності ІI групи.
Статтею 41 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Абзацом першим Закону № 2011-ХІІ визначено, що військовослужбовці - громадяни України, які проходять службу на території України, беруть участь у всеукраїнському і місцевих референдумах, обирають і можуть бути обраними до відповідних місцевих рад та інших виборних державних органів згідно з Конституцією України. На них поширюються положення Закону України "Про вибори Президента Української РСР".
Пунктом 5 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.
На підставі частини другої статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Військову службу ОСОБА_1 проходив з 11.05.1987 по 30.06.1995.
Отже, позивач проходив військову службу як під час існування СРСР так і після розпаду Радянського Союзу.
В протоколі засідання Центральної військово-лікарської комісії від 27.12.2018 № 3621 зазначено, що захворювання позивача пов'язані з проходженням військової служби, що підтверджується даними медичної книжки, виписним епікризом Яготинської ЦРЛ № 4764/487 (03.12.2018 - 19.12.2018), даними МРТ головного мозку від 26.09.2018 № 201896224 та військово - обліковими документами. Конкретні періоди військової служби із вказаного документу не вбачається.
У своїх поясненнях позивачем вказано, що у зв'язку з небажанням приймати у 1995 році присягу Російської Федерації, його звільнено з військової служби Енгельського РВК Саратовської області та 16.10.1995 взято на облік до Яготинського РВК.
Отже, після повернення на територію України позивач дійсно був офіцером запасу Збройних Сил України, що підтверджується копією військового квитка, наявного в матеріалах справи).
Суд зауважує, що законодавчими актами, якими врегульовано порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги, виникнення права на її отримання прив'язується не до факту звільнення особи з військової служби, а до встановлення їй інвалідності за умови, що інвалідність є наслідком захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби.
Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 10.03.2015 у справі №21-563а14.Вказано, що право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з її проходженням, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто, з дати встановлення інвалідності, а не звільнення з військової служби.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 20.11.2018 по справі № 760/15498/16-а, від 06.02.2018 по справі № 372/1258/16-а, від 14.03.2018 по справі №1519/983/2012.
Таким чином, на день виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги позивач був громадянином України та перебував на обліку як офіцер запасу Збройних Сил України.
В даному випадку підлягають застосуванню норми міжнародних угод, які є частиною законодавства України: Угоди між державами-учасницями СНД про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей від 14.02.1992, Протоколу до вказаної Угоди, підписаного 25.01.2000, Угоди про порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей і державне страхування військовослужбовців держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 15.05.1992.
Так, вказаними міжнародними угодами передбачено, що за військовослужбовцями, особами, звільненими з військової служби, які мешкають на території держав учасників СНД, зберігається рівень прав та пільг, встановлених раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу PCP. Однобічне обмеження зазначених прав та пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби не допускається (Угода від 14 лютого 1992 року). Обов'язкове державне страхування (яке діяло як компенсаційний механізм соціального захисту на час підписання Україною цих угод) військовослужбовців ЗС держав-учасниць СНД, ЗС колишнього Союзу PCP здійснюється на умовах, за нормами і в порядку, що встановлені законодавством держав-учасниць, на території яких проживають військовослужбовці. Видатки на обов'язкове державне страхування військовослужбовців здійснюється державами-учасницями за рахунок їх бюджетів без взаємних розрахунків між державами (Угода від 15 травня 1992 року).
До такого ж висновку прийшов і Економічний Суд СНД у рішенні від 04.09.1996 № С-1/11-96. Так, на позивача поширюється дія Протоколу до Угоди від 14.02.1992 (набрав чинності для України 21.09.2001), згідно з яким на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу PCP та які переведені (зараховані) на військову службу в Збройні Сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої (як відбулося і з позивачем) поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.
Слід зауважити, що на час проходження позивачем військової служби існував механізм соціального захисту військовослужбовців, які отримали інвалідність у зв'язку з проходженням військової служби, у вигляді страхових виплат на підставі Постанови Ради Міністрів СРСР від 30.12.1990 № 1393 "Про державне обов'язкове особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ", який згодом замінено на виплату одноразової грошової допомоги.
Відповідно до статті 3 Закону № 2011-XII передбачено вичерпний перелік осіб, на яких поширюється і на яких не поширюється дія вказаного Закону.
Так, пунктом 1 частини першої даної норми вказано, що дія Закону № 2011-XII поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей.
Водночас, пунктом 2 частини першої статті 3 Закону №2011-XII визначено військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, без вказівки на те, в лавах яких військових формувань несли службу ці особи та без відсилочної норми на пункт 1 частини першої статті 3 Закону № 2011-XII . Крім того, відсутні підстави для висновку, що у пункті 2 частини першої статті 3 Закону №2011-XII йдеться про військовослужбовців, перелічених у пункті першому частини першої статті 3 Закону №2011-XII .
Отже, в розумінні положень частин другої та третьої статті 3 Закону № 2011-XII , позивач не входить до переліку осіб, на яких дія закону не поширюється.
Виходячи з вищенаведеного, законодавством України про соціальний захист осіб, звільнених зі Збройних Сил, інших військових формувань колишнього Союзу PCP та країн-учасниць СНД, позивач прирівняний до соціального захисту військовослужбовців Збройних Сил України.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд вважає, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність вчинених ним дій, що оскаржуються позивачем.
Відтак, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії в повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно положень статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI “Про судовий збір” позивач звільнений від сплати судового збору. Таким чином, судовий збір відшкодуванню не підлягає.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 0034022, адреса місцезнаходження: 03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити в повному обсязі.
2. Визнати протиправним рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, встановленою внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової, оформленого витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат від 19.04.2019 № 51.
3. Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.02.2019 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, встановленою внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової та виплатити вказану допомогу у встановленому законодавством розмірі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Колеснікова І.С.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення- 27 вересня 2019 року.