26 вересня 2019 року Справа № 280/3654/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
29 липня 2019 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 20.06.2019 №0026924-4907-0826.
Ухвалою суду від 05.08.2019 відкрито спрощене позовне провадження та призначено розгляд справи без повідомлення/виклику сторін.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 14.04.1998 року вона зареєстрована, як фізична особа-підприємець з видами діяльності КВЕД ДК 009:2010, затверджених Держаним комітетом статистики України від 23 грудня 2011 року № 396 клас економічної діяльності 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна» включає, серед іншого, і діяльність ринків. Таким чином, об'єкт нерухомого майна «будівля ринку літ.А» за адресою АДРЕСА_1 , зареєстрована в установленому порядку як ринок, перебуває у власності суб'єкта господарювання - ФОП ОСОБА_1 , яка належить до категорій суб'єктів господарювання малого та середнього бізнесу, що здійснюють діяльність на ринках. Крім того відповідач зазначає, що об'єкт нерухомого майна «будівля ринку літ.А» розташовано у межах відведеної земельної ділянки, що виділена для функціонування продовольчого ринку по АДРЕСА_1, відповідно до Державного Акту про право постійного користування землею за №2317 від 17 вересня 1998 р. А тому, на думку позивача, об'єкт нерухомого майна «будівля ринку літ.А» площею 1077,4 кв.м., який розташовано за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 , не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на підставі п.п.266.2.2 «е» п.266.2 ст.266 ПК України. Просить задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивач дійсно зареєстрована як фізична особа - підприємець, проте згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , належить фізичній особі ОСОБА_2 а не фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 . Відповідач зазначає, що на дату винесення спірного податкового повідомлення - рішення у контролюючого органу відсутні дані та підтверджуючі документи щодо використання вказаного об'єкта нерухомого майна фізичною особою - підприємцем в підприємницькій діяльності в понятті «ринок», натомість наявна інформація про тип об'єкта «нежиле приміщення», відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно встановивши обставини справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи судом встановлено, що 20.06.2019 контролюючим органом, за результатами опрацювання бази даних ДФС, було сформовано та направлено на адресу позивача податкове повідомлення - рішення №0026924-4907-0826, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості на суму 10027,90 грн., податковий період 2018 рік.
Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями - рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З матеріалів справи судом встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення став висновок контролюючого органу про наявність у позивача обов'язку сплачувати податок на нерухоме майно нежитлової нерухомості, як власника об'єкта нерухомого майна: будівля ринку літ.А за адресою: АДРЕСА_1, загальна площа нерухомого майна 1077,40 кв.м., розмір частки 1/1.
Згідно зі ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Вирішуючи спір суд зазначає, що відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Положення підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначають, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
У відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Відповідно до пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Відповідно до підпункту 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Абзацом сьомими підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Згідно підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Суд зазначає, що рішенням Запорізької міської ради від 28.01.2015 №5 (зі змінами та доповненнями) затверджено Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).
Згідно свідоцтва про державну реєстрацію №573873 від 14.04.1998 позивач зареєстрована, як фізична особа - підприємець з видами господарської діяльності серед іншого 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 47.11 - Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (крім тютюнових виробів).
Відповідно до Методологічних основ та пояснень до позицій Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2010, затверджених Державним комітетом статистики України від 23.12.2011 №396, клас економічної діяльності 68.20 «надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна» серед іншого включає «діяльність ринків».
Відповідно до частини «е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, не є об'єктом оподаткування об'єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність, зокрема, на ринках.
Аналогічні положення містить що рішення Запорізької міської ради від 28.01.2015 №5 (зі змінами та доповненнями).
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: договору дарування від 01.12.1997, свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на 1/2 частину будівлі ринку від 17.11.1997 року, витягу з реєстру прав на нерухоме майно та державного Акту на право постійного користування землею для функціонування продовольчого ринку по АДРЕСА_1 , що об'єктом нежитлової нерухомості, на який нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік є саме будівля ринку.
Суд відхиляє твердження відповідача стосовно того, що згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 належить фізичній особі ОСОБА_2 , а не фізичній особі - підприємцю та ненаданню позивачем до скарги документів, які б підтверджували використання нежитлового приміщення безпосередньо фізичною особою ОСОБА_2 при здійсненні підприємницької діяльності, з огляду на наступне.
Стаття 42 Конституції України, встановлює право громадянина на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Відповідно до п.1 ст.2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи). Таким чином, фізична особа - підприємець не є окремим учасником цивільно - правових відносин.
Тобто, громадянин, який бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого він набув з моменту народження, а лише набуває до нього ознаки «підприємець».
Статус фізичної особи - підприємця засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до ст.51 ЦК України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно - правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Господарський кодекс України визначає фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб загальним терміном «суб'єкти господарювання».
Чинне законодавство України не виділяє такого суб'єкта права власності як фізична особа - підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи - підприємця. Законодавство лише встановлює, що фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Отже, суб'єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь - якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому, правовий статус фізичної особи - підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у його власності.
Також суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до відомостей з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань основним видом діяльності ОСОБА_2 є «надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна» (клас економічної діяльності згідно КВЕД ДК 009:2010 - 68.20), що також і підтверджується відповідачем у відзиві, а тому такі твердження відповідача є необґрунтованими.
Із урахуванням вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно нарахував позивачу суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості.
Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Під час розгляду справи судом встановлено, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень - рішень відповідач діяв не обґрунтовано, тобто без урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийнятті рішень.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів Закону України «Про судовий збір», судові витрати на користь позивача не стягуються.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , ІПН НОМЕР_2 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Запорізькій області від 20.06.2019 №0026924-4907-0826.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В. Новікова