18 вересня 2019 року Справа № 280/2162/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (69095, м.Запоріжжя, вул. Гоголя, буд. 147; код ЄДРПОУ 20508338)
до Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№55)» (70002, Запорізька область, м.Вільнянськ, вул. Металістів, буд. 1; код ЄДРПОУ 08680075)
про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені, -
08.05.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) до Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№55)» (далі - відповідач або ДП «Підприємство ДКВС України (№55)»), в якому позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році у розмірі 55115,86 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що приписами ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та зазначає, що середньооблікова кількість осіб з інвалідністю, яка мала бути працевлаштована на ДП «Підприємство ДКВС України (№55)» у 2018 році складає 1 особу. В той же час, згідно звіту товариства за 2018 рік форми 10-ПІ на підприємстві не було працевлаштована жодна особа з інвалідністю, що є менш ніж установлено нормативом. Відтак, за твердженням позивача ДП «Підприємство ДКВС України (№55)» не виконало встановлений законодавством норматив, а тому згідно положень ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» має сплати суму адміністративно-господарських санкцій та пені за звітний 2018 рік в розмірі 55115,86 грн. З огляду на викладене, просить суд задовольнити позовні вимоги.
14.06.2019 представником відповідача через канцелярію Запорізького окружного адміністративного суду подано відзив на позовну заяву (вх. №24505). Зазначає, що згідно з поданим ДП «Підприємство ДКВС України (№55)» 19.03.2019 звітом за формою № 10-ПІ «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу ДГІ «Підприємство ДКВС України (№55)» за 2018 рік становить 10 працівників; кількість штатних працівників - інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону № 875, становить 1 чоловік, фактично в ДП «Підприємство ДКВС України (№55)» в 2018 році інваліди не працювали. Відповідно до ст. 18 Закону № 875 права інвалідів на працевлаштування й отримання оплачуваної роботи, зокрема, з умовою про виконання роботи вдома, реалізується шляхом їх безпосереднього звернення на підприємства, до установ, організацій або до державної служби зайнятості. Державна служба зайнятості здійснює пошук відповідної роботи згідно з рекомендацією МСЕК. кваліфікацією, що є в інваліда, та знаннями (ст. 181 Закону № 875). Вказує, що позивачем не подано документальних підтверджень фактів відмови ним у працевлаштуванні направлених на роботу інвалідів. Виходячи з норм Закону № 875 обов'язок роботодавців створити робочі місця для інвалідів не супроводжується обов'язком їх працевлаштувати. Такий обов'язок покладено на органи працевлаштування перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону № 875. З огляду на зазначене, просить відмовити у задоволенні заявлених позовним вимог.
Ухвалою суду від 10.05.2019 вказаний адміністративний позов залишено без руху.
Ухвалою суду від 28.05.2019 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі № 280/2162/19 та призначено підготовче судове засідання на 27.06.2019.
Ухвалою суду від 27.06.2019 продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче судове засідання на 05.08.2019.
Ухвалою суду від 05.08.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.08.2019.
Ухвалою суду від 28.08.2019 відкладено розгляд справи на 18.09.2019.
В матеріалах справи містяться клопотання про розгляд справи без участі представника позивача (вх. № 31614 від 31.07.2019). Позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Представником відповідача 18.09.2019 через канцелярію Запорізького окружного адміністративного суду подано клопотання вх.№ 38830, в якому представник просила розглянути справу в порядку письмового провадження. Проти задоволення позовних вимог заперечила у повному обсязі.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Згідно з ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з ч. 4 с. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України» від 21.03.1991 №875-ХІІ із змінами і доповненнями (далі - Закон №875-ХІІ), Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007 №223 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.05.2007 за №552/13819 із змінами і доповненнями (далі - Порядок).
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним (ч. 4 ст. 19 Закону №875-ХІІ).
Статтею 18 Закону №875-ХІІ передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати
Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Нормами ст. 18-1 Закону №875-ХІІ передбачено, що особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Проаналізувавши зміст наведених вище норм ст. 18-20 Закону №875-ХІІ Верховний Суд сформував наступну правову позицію стосовно застосування зазначених норм права (постанови від 31.10.2018 №812/1136/18, від 14.02.2018 у справі №820/2124/16): обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, оскільки у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватися.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми Закону та правові позиції Верховного Суду, суд приходить до висновку, що за змістом норм Закону №875-ХІІ працевлаштуванню інвалідів передує їх звернення безпосередньо до підприємств, установ, організації чи до державної служби зайнятості, на яку власне і покладено обов'язок реєстрації бажаючих працювати інвалідів та здійснювати пошук підходящої роботи для них. Разом з тим, обов'язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов'язком їх працевлаштовувати.
Крім того, суд бере до уваги наведену в тексті постанови Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №812/1136/18 правову позицію щодо того, що відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п'ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці повідомляють територіальні відділення Фонду соціального захисту інвалідів згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» та Інструкцію щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» № 42 від 10.02.2007 щороку до 1 березня, наступного після звітного періоду. Такий звіт подається або надсилається рекомендованим листом за місцем державної реєстрації роботодавця відповідному відділенню Фонду.
Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік (форми №10-ПІ), поданого відповідачем, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 10 осіб, підлягала працевлаштуванню 1 особа з інвалідністю, жодна особа працевлаштована не була, що не відповідає необхідній середньообліковій кількості 1 особи з інвалідністю.
Згідно з п.п. 3-6 Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316, форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв'язку. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).
Отже, з наведеного слідує, що до обов'язків роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування, також відноситься надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, листа Запорізького обласного центру зайнятості «про надання інформації» від 12.06.2019 № 1884/01-22 з додатком у вигляді таблиці , з грудня 2017 року по грудень 2018 року звіти форми №3-ПН ДП «Підприємство ДКВС України (№55)» не подавались.
Таким чином, із наданих суду письмових доказів слідує, що відповідач протягом звітного 2018 року не подавав до Державної служби зайнятості звіту форми № 3-ПН, що свідчить про ненадання органам, що здійснюють працевлаштування осіб інформації необхідної для організації працевлаштування інвалідів.
Відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах у справі № 21-60а11 від 20.06.2011, № 21-105а12 від 26.06.2012, № 21-95а13 від 02.04.2013, в яких зазначено, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, за умови, що підприємство вжило усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. При цьому такими заходами є подання підприємством до центру зайнятості звітів по формі 3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, тобто факт повідомлення компетентного держаного органу про виділення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Оскільки, судом не встановлено та відповідачем не доведено, що останнім було подано звітність №3-ПН упродовж 2018 року до Державної служби зайнятості, що свідчить про наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 20 Закону №875-ХІІ.
Відповідно до ст. 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.
У рядку 5 поданого ДП «Підприємство ДКВС України (№55)» звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік середньорічна заробітна плата штатного працівника на вказаному підприємстві становить 108860,00 грн.
З огляду на те, що у відповідача відсутня необхідна кількість працевлаштованих інвалідів та відповідач не вжив усіх передбачених Законом №875-ХІІ заходів для працевлаштування останніх, позивачем правомірно заявлено до стягнення з ДП «Підприємство ДКВС України (№55)» адміністративно-господарську санкцію у розмірі 54430,00 грн.
Щодо нарахування та стягнення пені суд зазначає наступне.
Механізм нарахування пені підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, які використовують найману працю, за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, передбачених Законом № 875-XI, встановлений Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженим наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 15.05.2007 № 223 (далі - Порядок № 223).
Так, ч. 2 ст. 20 Закону № 875-ХІ встановлено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Пунктом 3.4 Порядку № 223 встановлено, що нарахування пені як роботодавцем, так і органом контролю здійснюється з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій по день сплати включно (тобто з 16 квітня наступного за роком, у якому відбулося порушення нормативу).
При цьому, нарахування пені здійснюється на дату фактичного погашення суми боргу (частини боргу) за кожний календарний день прострочення платежу. При частковому погашенні боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку боргу (пункт 3.6. Порядку).
З аналізу наведених правових норм вбачається, що пеня нараховується за порушення термінів СПЛАТИ адміністративно-господарських санкцій; її нарахування здійснюється з наступного дня граничного строку СПЛАТИ адміністративно-господарських санкцій по день сплати включно; нарахування пені здійснюється у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент СПЛАТИ.
Тобто, відповідальність у вигляді пені за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій можлива лише за наявності самого факту сплати таких адміністративно-господарських санкцій.
Вказана позиція також виказана Верховним Судом у справі № 804/401/17.
В даному випадку, позивачем доказів повної або часткової сплати ДП «Підприємство ДКВС України (№55)» адміністративно-господарських санкцій суду не надано.
Відтак, позовні вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають, у зв'язку і відсутністю обставин за яких закон передбачає нарахування пені.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач є суб'єктом владних повноважень, розподіл судових витрат у вигляді судового збору, згідно ч. 2 ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (69095, м.Запоріжжя, вул. Гоголя, буд. 147; код ЄДРПОУ 20508338) до Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№55)» (70002, Запорізька область, м.Вільнянськ, вул. Металістів, буд. 1; код ЄДРПОУ 08680075) про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені, - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№55)» на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році у розмірі 54430,00 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення,а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 18.09.2019.
Суддя М.С. Лазаренко