27 вересня 2019 року ЛуцькСправа № 140/2584/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Мачульського В.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України Волинської області (надалі - відповідач) про визнання протиправною відмову в призначенні пенсії у зв'язку із втратою годувальника в розмірі 50% від сум щомісячного довічного грошового утримання покійного чоловіка, зобов'язання з 19.07.2019 перевести позивача з пенсії по інвалідності на пенсію по втраті годувальника в розмірі 50% від сум щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Ковельському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Волинської області (правонаступником якого є ГУ ПФУ у Волинській області) та отримує пенсію по інвалідності. Позивач, будучи непрацездатною у зв'язку із досягненням пенсійного віку, перебувала на утриманні ОСОБА_2 , який працював суддею і на момент смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) перебував у відставці. З урахуванням вказаних обставин позивач 19.07.2019 звернулася із заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника у відповідності до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, 26.07.2019 відповідачем було прийнято рішення про відмову у призначенні вказаної вище пенсії. Вважає, що вимога щодо переведення з пенсії по інвалідності на пенсію по втраті годувальника в розмірі 50% від суми щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з дня подачі відповідної заяви є обґрунтованою та законною, а тому просить суд задовольнити позов.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 28.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справі (у письмову провадженні) (а.с.1).
17.08.2019 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.30-35). Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що позивач зверталась із аналогічною заявою про переведення на пенсію по втраті годувальника та рішенням відповідача відмовлено у такому переведенні. Не погодившись із відмовою відповідача ОСОБА_1 оскаржила її в судовому порядку та рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02.07.2019 в задоволенні позову відмовлено. Вважає, що заяви позивача є аналогічні а позовні вимоги тотожні, відтак в силу вимог ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Крім того зазначає, що оскільки при переведенні на пенсію у зв'язку з втратою годувальника розмір пенсійної виплати не змінюється, а основний розмір пенсії, обчислений від стажу та заробітку, зменшується на 8,58 грн., відповідачем прийнято рішення про відмову в переведенні позивача на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Також зауважує, що для врахування при обчисленні пенсії заробітної плати відповідно до наданих позивачем довідок № 9 від 15.07.2019 та № 634 від 31.05.2019 немає підстав, оскільки довідки не підтверджені первинними документами, як цього вимагає ст.40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Обов'язок щодо надання таких документів покладається на особу, яка претендує на призначення (перерахунок) пенсії.
На підставі вищевикладеного просить в задоволенні позову відмовити повністю.
Також, 19.09.2019 на виконання вимог ухвали Волинського окружного адміністративного суду від 28.08.2019 відповідачем надано копії пенсійної справи ОСОБА_1 , серед яких зокрема заява позивача від 19.07.2019 про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію у зв'язку із втратою годувальника, а також довідки №9 від 15.07.2019 та №634 від 31.05.2019 які були поданні позивачем для врахування при обчисленні пенсії (а.с.40-54).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 27.09.2019 замінено відповідача Ковельське об'єднане управління Пенсійного фонду України у Волинській області на його правонаступника Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (а.с.60).
Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію по інвалідності, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 від 31.01.2003 (а.с.16).
Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 05.07.2006, позивач перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 (а.с.9).
ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , помер у віці 93 роки, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 29.03.2019 (а.с.10).
Судом встановлено, що 19.07.2019 позивач звернулася до відповідача із заявою про перехід на пенсії у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.49).
Відповідач листом №11890/02-39 від 02.08.2019 (а.с.20) повідомило позивача, що 26.07.2019 прийнято рішення №907550122086 про відмову у переведенні на інший вид пенсії, оскільки при переведенні розмір пенсійної виплати не змінюється, а основний розмір пенсії, обчислений від стажу та заробітку, становить 840,48 грн. (зменшується на 8,58 грн.) (а.с.41-42).
Також у відповіді зазначено, що для врахування при обчисленні пенсії заробітної плати відповідно до наданих позивачем довідок № 9 від 15.07.2019 та № 634 від 31.05.2019 немає підстав, оскільки довідки не підтверджені первинними документами.
Додатково повідомив, що відповідно до статті 105 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статті 15 Закону України «Про звернення громадян» рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтями 16, 17 Закону України «Про звернення громадян», а також у судовому порядку.
Позивач, вважає відмову відповідача у переведенні на пенсію у зв'язку з втратою годувальника протиправною, звернулася до суду із даним позовом.
При вирішенні наявного спору, суд виходив із наступного правового регулювання спірних правовідносин.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
09.07.2003 прийнято Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності з 01.01.2004.
Частиною 1 статті 1 вказаного Закону визначено поняття пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно частини 1 статті 10 даного Закону, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Частиною 1 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера - незалежно від тривалості страхового стажу.
Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
Згідно пункту 1 частини 2 статті 36 Закону №1058-IV непрацездатними членами сім'ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Відповідно до вимог абзацу 2 частини 3 статті 36 Закону №1058-IV члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Як передбачає частина 1 статті 37 вказаного Закону пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї призначається в розмірі 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника.
За змістом абзацу 1 частини 3 статті 45 Закону №1058-IV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Виходячи з послідовного аналізу наведених правових норм, слід зазначити, що призначення особі пенсії по втраті годувальника можливе за одночасної наявності двох таких умов у їх сукупності - непрацездатність цієї особи (наявність інвалідності або досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону) та перебування на утриманні померлого годувальника (перебування на повному утриманні померлого годувальника або одержання від нього допомоги, що була постійним і основним джерелом засобів до існування). При цьому, обидві ці умови мають існувати саме на момент смерті годувальника.
Отже, непрацездатний член сім'ї померлого годувальника, для якого його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, та який й сам одержує пенсію, має право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, подавши при цьому відповідну заяву, документи про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших додаткових документів.
Беручи до уваги вищезазначену відповідь відповідача про те, що чинним законодавством не передбачено призначення пенсії по втраті годувальника з врахуванням щомісячного довічного грошового утримання, оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (стаття 27) чітко визначає розмір по втраті годувальника, зокрема, на одного непрацездатного члена сім'ї 50% пенсії за віком померлого годувальника, а не довічного грошового утримання судді, суд зазначає наступне.
Розділом Х Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року за №1402-VIII (далі по тексту також Закон №1402-VIII) визначено статус судді у відставці.
Так, згідно частини 1 статті 141 вказаного Закону, судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;
2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
Відповідно до частини 3 статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
У відповідності до частини 4 статті 142 Закону №1402-VIII у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
За змістом частини 5 статті 142 Закону №1402-VIII пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Пенсія це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Щомісячне довічне грошове утримання являє собою регулярну щомісячну грошову виплату, яка була призначена дружині позивача, у зв'язку із звільненням у відставку, та виплачувалась територіальними органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України, як захід матеріального забезпечення.
Судом зазначається, що пенсія по інвалідності та довічне грошове утримання судді мають однакову правову природу.
Так, пенсією є регулярна щомісячна грошова виплата, яка призначається у встановленому державою порядку як захід матеріального забезпечення у зв'язку з настанням певної обставини - досягнення пенсійного віку, інвалідності, смерті годувальника.
Щомісячне довічне грошове утримання також являє собою регулярну щомісячну грошову виплату, яка жінці позивача була призначена при звільненні у відставку та виплачувалась територіальним органом Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України як захід матеріального забезпечення.
У справах «Стек та інші проти Сполученого Королівства» (заяви №№65731/01 та 65900/01), «Пічкур проти України» (заява №10441/06) Європейський Суд з прав людини зазначив, якщо у державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 Конвенції щодо заборони дискримінації. Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. У практиці Європейський Суд з прав людини напрацьовані також три головні критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статтею 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: чи є такий захід законним; чи переслідує втручання в право власності «суспільний інтерес»; чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям. За оцінкою Європейського Суду з прав людини не буде вважатись пропорційним втручання, яке становить «особистий та надмірний тягар» для особи.
Право позивача на отримання пенсії по втраті годувальника залежно від його доходу на час настання смерті стало залежним від місця роботи годувальника на посаді судді, що призвело до ситуації, в якій позивач, пропрацювавши до досягнення пенсійного віку та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення виявилась позбавленою права на пенсію по втраті годувальника лише на тій підставі, що годувальнику після досягнення пенсійного віку була призначена пенсійна виплата згідно з Законом «Про судоустрій і статус суддів,» яку відмовився врахувати відповідач при розрахунку. Така відмінність у ставленні при призначенні пенсії даного виду не може бути визнана виправданою з точки зору об'єктивних та розумних обґрунтувань, оскільки отримувана годувальником сума щомісячного грошового утримання за правовою природою являлась призначеною на законних підставах регулярною пенсійною виплатою за рахунок державних коштів. Не врахування відповідачем розміру доходу годувальника на час настання смерті призвело до того, що сама суть права позивача на отримання пенсії по втраті годувальника була зведена нанівець, що безсумнівно становить «особистий та надмірний тягар» для позивача, яка перебуваючи в непрацездатному віці, втративши матеріальну підтримку в зв'язку зі смертю чоловіка, залишилась без можливості отримання матеріального забезпечення по втраті годувальника, гарантованого національним законом на загальних підставах.
Інших доводів та/або доказів на доведення обставин, на яких ґрунтуються заперечення, відповідачем суду не наведено та не надано.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивач, як особа, яка досягнула пенсійного віку та перебувала на утриманні померлого ОСОБА_2 і одержувала від нього допомогу, як постійне і основне джерело засобів до існування, має право на передбачену Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Суд вважає за необхідне зазначити, що зміст поданої позивачем заяви та наведених у ній обставин, свідчить про те, що вона звернувся із заявою, по суті, про перехід/переведення з призначеної їй пенсії по інвалідності на пенсію по втраті годувальника.
Частина 3 статті 45 Закону №1058-IV передбачає переведення особи з одного виду пенсії на інший саме з дня подання такої заяви.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При вирішенні спору, прийняте відповідачем рішення як суб'єктом владних повноважень, перевірялося судом на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з наданих статтею 245 КАС України повноважень, суд у разі задоволення позову може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Крім того, суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення виникала б не необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.
Оскільки суд дійшов висновку про те, що відповідач протиправно відмовив ОСОБА_1 , переведення із пенсії по інвалідності на пенсію у зв'язку із втратою годувальника в розмірі 50% від сум щомісячного довічного грошового утримання покійного чоловіка, тому належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України Волинської області щодо переведення позивача із пенсії по інвалідності на пенсію у зв'язку із втратою годувальника в розмірі 50% від сум щомісячного довічного грошового утримання покійного чоловіка та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Волинської області перевести ОСОБА_1 з 19.07.2019 із пенсії по інвалідності на пенсію по втраті годувальника ОСОБА_2 в розмірі 50% від сум щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_2 .
Керуючись статтями 2,9,72-77,243-246,255,263,295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України Волинської області щодо переведення із пенсії по інвалідності на пенсію у зв'язку із втратою годувальника в розмірі 50% від сум щомісячного довічного грошового утримання покійного чоловіка ОСОБА_2 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Волинської області (43026, Волинська область, м. Луцьк, вул. Кравчука, 22-В, код ЄДРПОУ 13358826) перевести ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) з 19.07.2019 із пенсії по інвалідності на пенсію по втраті годувальника в розмірі 50% від сум щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Суддя В.В. Мачульський