26 вересня 2019 р. Справа № 120/2376/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі 1-го міського відділу у м. Вінниці Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання відмови у вчиненні дії протиправною та зобов'язання вчинити дії,
24.07.2019 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі 1-го міського відділу у м. Вінниці Управління Державної міграційної служби у Вінницькій області, в якому просить:
- визнати протиправною відмову відповідача у видачі позивачці паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради від 26.06.1992 № 2503-ХІІ;
- зобов'язати відповідача оформити та видати позивачці паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, без передачі будь-яких даних про позивачку до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі та без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру;
- зобов'язати відповідача в подальшому здійснити паспортний облік позивачки згідно з Положенням про паспорт громадянина України, а саме виключно за прізвищем, іменем та по батькові, роком народження та місцем реєстрації.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивачка звернулась до відповідача з проханням видати їй паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року. Однак у цьому їй було відмовлено з посиланням на відсутність підстав для видачі такого документа. Позивачка вказує на те, що через релігійні переконання має законне право не давати згоду на збір, обробку, передачу третім особам своїх особистих даних та присвоєння їй особистих номерів.
Крім того, позивачка зазначає, що на сьогоднішній день продовжує діяти порядок щодо видачі паспорта старого зразка у вигляді книжечки та є чинним Закон України від 18.01.2001 № 2235-ІІІ "Про громадянство України", який регулює підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішення питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Водночас обробка її персональних і конфіденційних даних, з метою оформлення паспорта громадянина України у формі картки, на думку позивачки, є неправомірним втручанням в її особисте життя з боку держави та є порушенням вимог ст. 8 Закону України "Про захист персональних даних".
Позивачка зазначає, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Отже, у разі відсутності в особи вказаного паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України. Разом з тим, відповідно до пункту 3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Це, зокрема, підтверджується позицією Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 806/3265/17, згідно з якою при видачі паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт № 2503-ХІІ, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру. Таким чином, позивачка вважає, що оформлення паспорта старого взірця не порушує чинне законодавство України та не суперечить йому. Натомість законодавець визначив альтернативні варіанти оформлення документу, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянства України, а саме паспорт у вигляді паспортної книжечки або паспортна картка.
Відтак позивачка просить суд врахувати її право на отримання паспорта старого (паперового) зразка, форма якого є діючою, без використання цифрового ідентифікатора та автоматизованої обробки персональних даних.
Ухвалою суду від 29.07.2019 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та відповідно до ст. 263 КАС України вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
09.08.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову. При цьому відповідач зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належать розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Згідно із ст. 20 вказаного Закону звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивченні, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Відтак, враховуючи зазначені норми, відповідач розглянув заяву позивачки і роз'яснив порядок оформлення громадянства України та отримання паспорту. Також відповідач вказує на те, що 09.04.2019 позивачка звернулась із заявою до 1-го міського відділу у м. Вінниці Управління Державної міграційної служби у Вінницькій області про документування її паспортом громадянина України у формі книжечки. Водночас із заявою про вклеювання фото до паспорта громадянина України по досягненню 45 річного віку позивачка не зверталась. Відповідач звертає увагу суду на те, що позивачці ІНФОРМАЦІЯ_1 року виповнилось 45 років, а тому вона зобов'язана була звернутись до відповідача за вклеюванням фотокартки. Разом з тим, позивачка не виконала свого обов'язку та звернулась до відповідача лише 09.04.2019.
Крім того, відповідач зазначає, що правовідносини щодо порядку видачі паспорта громадянина України регулюється Законом України від 20.11.2012 № 5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" та постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 за № 784 "Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного демографічного реєстру та надання з нього інформації, взаємодії між уповноваженими суб'єктами, а також здійснення ідентифікації та верифікації". Положенням абз. 3 ч. 1 ст. 4 Закону України № 5492-VI визначено, що Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру відповідно до їх функціонального призначення поділяються, зокрема на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України. В цьому зв'язку відповідач зауважує, що заяву позивачки було розглянуто, порядок оформлення громадянства України та отримання паспорта громадянина України позивачці роз'яснено, а тому її права не порушено.
Також відповідач зазначає, що паспорт громадянина України у формі ID-картки є необхідним документом для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою та інших дій. Водночас Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України" встановлено форму надання документів для отримання паспорта громадянина України. Відтак відповідач вважає, що лист-відповідь позивачці не є рішенням суб'єкта владних повноважень відповідно до положень КАС України. До того ж Законом України "Про адміністративні послуги" не передбачено надання послуги, а саме паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до вимог Положення про паспорт № 2503-ХІІ, адже цей нормативно-правовий акт прийнято на виконання вимог ст. 5 Закону України від 08.10.1991 № 1636-ХІІ "Про громадянство", який втратив чинність на підставі Закону України від 18.01.2001 № 2235-ІІІ. Відповідач зазначає, що концепція розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.02.2006 за № 90, положення якої визначають адміністративну послугу як результат здійснення владних повноважень уповноваженим суб'єктом, що відповідно до закону забезпечує юридичне оформлення умов реалізації фізичними особами, юридичними особами прав, свобод і законних інтересів за їх заявою про надання послуги, якої позивачка не подавала. Водночас позивачкою подано заяву відповідно до Закону України "Про звернення громадян".
На думку відповідача, рішення Великої Палати Верховного Суду у справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) не може бути підставою для обміну/видачі паспорта громадянина України зразка, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, оскільки є індивідуальним актом та стосується прав або інтересів визначеної в рішенні особи, а саме позивача у зразковій справі.
Таким чином, відповідач вважає, що діяв на підставі та в спосіб, що передбачені чинним законодавством, а тому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
19.08.2019 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивачка просить відхилити заперечення відповідача та наголошує на тому, що Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІІ затверджено зразок бланка паспорта громадянина України у формі книжечки, який на сьогодні є чинним. Крім того, позивачка зазначає, що вона звернулась до відповідача з проханням про видачу їй паспорта у формі книжки. Однак відповідач шляхом обману видав їй ID-картку, чим примусив до обробки персональних і конфіденційних даних про особу. Позивачка вважає, що оформлення паспорта громадянина України у формі ID- картки є неправомірним втручанням в її особисте життя. Відтак просить суд позов задовольнити та зобов'язати відповідача видати їй паспорт у формі книжечки, здійснивши паспортний облік виключно за прізвищем, іменем та по батькові, роком народження та місцем реєстрації позивачки.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 263 КАС України розгляд справ за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи здійснюється судом у письмовому провадженні в строк не більше 30 днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
У відповіді на відзив позивачка просить здійснювати розгляд справи в судовому засіданні за її участю. Водночас суд зазначає, що характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання, а також заслуховування усних пояснень сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. Відтак суд не вбачає підстав для зміни форми адміністративного судочинства, визначеної ухвалою від 29.07.2019 про відкриття провадження у справі. Отже, в задоволенні клопотання позивачки про розгляд справи у судовому засіданні належить відмовити.
Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, суд встановив, що 09.04.2019 позивачка звернулась до відповідача з заявою про видачу їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІІ. Своє прохання позивачка обґрунтувала власними релігійними переконаннями, нормами чинного законодавства та судовою практикою. При цьому позивачка вказала на необхідність обміну паспорта у формі пластикової ID-картки у зв'язку з його непридатністю для користування на паспортну книжечку за зразком 1994 року.
Листом за № Ш-6/0511-19/0511/883-19 від 18.04.2019 відповідач відмовив позивачці у видачі вказаного паспорта.
Позивачка вважає відмову протиправною, а тому звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд зазначає, що 19.09.2018 Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) за позовом фізичної особи до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Цією постановою визнано протиправною відмову Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області у видачі позивачу (фізичній особі) паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, та зобов'язано Коростенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області оформити та видати позивачу (фізичній особі) паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ.
Згідно з пунктами 21, 22 частини першої статті 4 КАС України:
типові адміністративні справи - це адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги;
зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
В силу вимог ч. 10 ст. 290 КАС України в рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: а) ознаки типових справ; б) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; в) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.
На виконання зазначених вимог у постанові від 19.09.2018 за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17 Велика Палата Верховного Суду навела такі ознаки типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорта у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Крім того, у вказаному рішенні Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що висновки у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт № 2503-XII.
Таким чином, обставини цієї справи, склад її учасників, предмет спору між сторонами та заявлені позовні вказують на те, що ця адміністративна справа є типовою справою, яка відповідає ознакам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Правило подібного змісту містить також частина шоста статті 13 Закону № 1402-VIII, відповідно до якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Крім того, згідно з ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Отже, в силу вимог чинного законодавства обов'язковими для врахування є висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, тим паче за результатами розгляду зразкових справ.
При цьому необхідно зважати на те, що згідно з п. 1 ч. 5 ст. 291 КАС України рішення суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду типової справи може бути оскаржено в касаційному порядку, зокрема, якщо суд першої та (або) апеляційної інстанції при вирішенні типової справи не визнав її типовою справою та (або) не врахував правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи.
В цьому контексті суд зазначає, що завдяки врахуванню правових позицій Верховного Суду у зразкових та типових справах створюється єдність судової практики, яка найкращим чином відповідає вимогам передбачуваності, верховенству права й ефективному захисту прав людини.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумереску проти Румунії" (Judgment in the case of Brumarescu v. Romania) принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права. Для того, щоб судове тлумачення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно, щоб судові рішення були розумно передбачуваними.
Єдність судової практики є запорукою довіри громадян до судової влади, якщо суди у одних і тих самих правовідносини застосовуватимуть одні і ті самі норми законодавства, не інтерпретуючи їх на власний розсуд. Завдяки забезпеченню єдності судової практики реалізується конституційний принцип рівності всіх громадян перед законом і судом, гарантуватиметься стабільність правопорядку, об'єктивність та прогнозованість правосуддя.
Отже, беручи до уваги суб'єктний склад учасників цієї справи, зміст позовних вимог та підстави позову, зокрема те, що позивачка за своїми переконаннями відмовляється від обробки персональних даних та просить видати їй паспорт громадянина України відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ, враховуючи правове регулювання правовідносин, з яких виник цей спір, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17, а тому визнається судом типовою справою.
Відтак при вирішенні цієї типової справи суд, з огляду на приписи ч. 5 ст. 242, ч. 3 ст. 291 КАС України, враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17.
Так, вирішуючи зазначену зразкову справу, Велика Палата Верховного Суду, серед іншого, дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних відмова територіальних органів ДМС України у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, є протиправною.
Судом встановлено, що 09.04.2019 позивачка письмово звернулась до 1-го міського відділу Управління Державної міграційної служби у Вінницькій області з приводу оформлення їй паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, однак у цьому їй було відмовлено.
Зокрема, зміст заяви позивачки щодо видачі такого паспорта та відповідь відповідача на таке звернення свідчать про те, що позивачці відмовлено у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.
Крім того, факт відмови додатково підтверджується відзивом на позовну заяву, з якого видно, що відповідач заперечує можливість оформлення та видачі позивачці паспорта відповідно до Положення про паспорт № 2503-XII.
Поряд з цим, суд ще раз наголошує на тому, що право особи на отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, підтверджене постановою Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17.
Водночас висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, не лише повинні враховуватись судами нижчих інстанцій, але є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Про це безпосередньо зазначено у ч. 5 ст. 13 Закон № 1402-VIII.
З огляду на викладене та беручи до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17, суд визнає протиправними дії відповідача, що полягають у відмові позивачці у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.
При цьому суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що всупереч вимогам законодавства позивачка після досягнення 45-річного віку не зверталася до відповідача за вклеюванням фотокартки і тим самим порушила визначену процедуру обміну паспорта. На переконання суду, зазначена обставина не може визнаватися законною перешкодою для оформлення та видачі позивачці паспорта в порядку, передбаченому Положення про паспорт № 2503-ХІІ. До того ж втрата паспорта або ж його непридатність до користування дають підстави для видачі нового паспорта або його заміни.
Визначаючись щодо способу захисту порушених прав позивачки, суд також враховує вищезазначене рішення суду касаційної інстанції.
У відповідній зразковій справі позивач зокрема просив суд визнати протиправною відмову Відділу УДМС у видачі йому паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, та зобов'язати Відділ УДМС оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до цього Положення, без передачі будь-яких даних про позивача до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі та без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Водночас за результатами розгляду справи Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах є зобов'язання територіального органу УДМС оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-XII.
Відтак суд не вбачає підстав для прийняття іншого рішення у цій справі.
Отже, позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню в частині визнання протиправними дій територіального органу ДМС України щодо відмови в оформленні та видачі позивачці паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки та зобов'язання відповідного державного органу оформити та видати позивачці такий паспорт у відповідності до Положення про паспорт № 2503-ХІІ.
Водночас решта позовних вимог, на переконання суду, не можуть бути задоволені.
Так, позивачка просить суд зобов'язати відповідача оформити та видати їй паспорт у формі книжечки без передачі будь-яких даних про неї до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі та без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Поряд з цим, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачці вже присвоєно унікальний номер запису в реєстрі 19460117-00467, що підтверджується довідкою про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру № 184372-2019 від 22.05.2019.
Отже, позовні вимоги у такому вигляді не можуть бути задоволені, оскільки позивачка просить зобов'язати відповідача не вчиняти дії, які вже вчинені.
Крім того, позивачка просить зобов'язати відповідача в подальшому здійснити її паспортний облік згідно з Положенням про паспорт громадянина України, а саме виключно за прізвищем, іменем та по батькові, роком народження та місцем реєстрації.
Однак суд зазначає, що порядок видачі паспорта у формі паспортної книжечки, інформація, що вноситься до паспорта, порядок її внесення визначаються Положенням про паспорт № 2503-XII і суд своїм рішенням не може встановлювати щось інше, ніж те, що передбачено цим Положенням. Крім того, оскільки процедура ведення паспортного обліку ще не відбулась, вимоги позивачки до вчинення відповідачем дій у майбутньому не відповідатиме завданню адміністративного судочинства, яке полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, а не у захисті можливого порушення такого права в майбутньому.
Зазначені висновки суду додатково підтверджуються постановою Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17, оскільки цим рішенням суд касаційної інстанції відмовив позивачу в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання органів ДМС в подальшому здійснювати паспортний облік позивача згідно з Положенням про паспорт № 2503-XII виключно за прізвищем, іменем та по батькові, роком народження та місцем реєстрації.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Перевіривши основні доводи сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачкою, суд приходить до переконання про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295, 382 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі 1-го міського відділу у м. Вінниці Управління Державної міграційної служби у Вінницькій області щодо відмови в оформленні та видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі 1-го міського відділу Управління Державної міграційної у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 37836770, місцезнаходження: вул. Пирогова, 4, м. Вінниця, 21050) оформити та видати ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Узадоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформація про учасників справи:
1) позивачка: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 );
2) відповідач: Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 37836770, місцезнаходження: вул. Пирогова, 4, м. Вінниця, 21050) в особі 1-го міського відділу у м. Вінниці Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (місцезнаходження: вул. Івана Миколайчука, 19, м. Вінниця, 21036).
Повне судове рішення складено 26.09.2019.
Суддя Сало Павло Ігорович