м. Вінниця
27 вересня 2019 р. Справа № 120/2412/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Демитор Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії
26.07.2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо невиплати нарахованої йому заборгованості по пенсії за період з 01.03.2015 року по 28.02.2019 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області виплатити йому заборгованість по пенсії за період з 01.03.2015 року по 28.02.2019 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
В обґрунтування позову зазначив, що відповідно до пенсійного посвідчення він являється інвалідом 2 групи, що слугувало підставою для призначення пенсії. З 23.11.2000 року позивач отримував пенсію по інвалідності. З 01.08.2014 року позивач перебуває на обліку в Гайсинському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Вінницької області та є внутрішньо переміщеною особою. Однак, з 01.03.2015 року відповідачем припинено виплату пенсії. Будь-якої інформації щодо прийняття рішення про припинення виплати пенсії не надходило. З метою з'ясування обставин, позивач звернувся до пенсійного органу з метою повідомлення його про причини припинення виплати пенсії з 01.03.2015 року. Відповідач листом повідомив, що Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 25.02.2019 року прийнято рішення про відновлення йому виплати пенсії з 04.02.2019 року. Пенсія нарахована за період 04.02.2016 року по 28.02.2019 року в сумі 75605,58 грн. та буде виплачена після прийняття відповідного порядку, що передбачено Постановою КМУ № 365 від 08.06.2016 року.
Не погоджуючись з такими діями, позивач з метою захисту своїх прав та інтересів, звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою суду від 29.07.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України).
Крім того даною ухвалою відповідачу встановлено строк на подачу відзиву на позовну заяву.
19.08.2019 року від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову, вказує, що постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509
Цією постановою передбачено, що виплати, що призначені або продовжені відповідним особам до набрання чинності цією постановою, здійснюються за фактичним місцем їх проживання (перебування) у разі видачі їм до 31 грудня 2014 року такої довідки. Отже, для отримання з 01.01.2015 року пенсій особами, які прибули з окремих районів Донецької та Луганської областей, які тимчасово не контролюються українською владою, зазначені особи повинні були отримати до 31.12.2014 року довідку про взяття на обліку внутрішньо переміщеної особи та надати її до органів Пенсійного фонду України в яких вони перебувають на обліку.
Постановою від 12.11.2014 року № 715 «Про внесення змін до п. 1 постанови КМУ від 05.11.2014 року № 637» Кабінет Міністрів України продовжив термін отримання вищезазначеної довідки до 01.02.2015 року. Відтак, для отримання пенсії з 01.02.2015 року ОСОБА_1 повинен був отримати від уповноваженого органу довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Враховуючи вищезазначені обставини, пенсійний орган припинив нараховувати та виплачувати пенсію позивачу, адже право на отримання пенсії відповідно до вищезазначених нормативно-правових актів мають лише особи, що мають статус внутрішньо переміщеної особи.
23.08.2019 року представником відповідача подано копії матеріалів пенсійної справи позивача.
27.08.2019 року позивачем подано відповідь на відзив, в якому останній заперечує щодо доводів відповідача та просить адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Суд, дослідивши повно і всебічно обставини справи та докази, встановив наступне.
ОСОБА_1 призначена пенсія по інвалідності відповідно до Закону України № 1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 23.11.2000 року. Зареєстрованим місцем проживання позивача є с. Кленове Луганської області.
Згідно довідки Управління соціального захисту населення Теплицької районної державної адміністрації ОСОБА_1 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа, фактичним місцем проживання якого є АДРЕСА_1 (а.с.11).
З 01.08.2014 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в Гайсинському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Вінницької області, надалі в зв'язку з приєднанням перебуває в Головному управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
З 01.03.2015 року позивачу припинена виплата пенсії.
Згідно листа Гайсинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області № 12-К-02 від 20.05.2019 року позивача повідомлено, що виплата пенсії внутрішньо переміщеним особам здійснюється відповідно до Постанови КМУ № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08.06.2016 року на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при управліннях пенсійного фонду.
25.02.2019 року Комісією відповідно до п. 10 Постанови КМУ № 365 прийнято рішення відновити позивачу пенсію з моменту призупинення, але не більше ніж за 3 роки до моменту звернення, а саме з 04.02.2016 року. Згідно розпорядження Гайсинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області №905100126966 від 27.02.2019 року позивачу відновлено виплату пенсії з 04.02.2019 року.
Згідно п. 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ № 365, суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМУ. Враховуючи вищевикладене пенсія виплачується позивачу з березня 2019 року в сумі 3140,98 грн. Пенсія нарахована за період з 04.02.2016 року по 28.02.2019 року в сумі 75606,58 грн. буде виплачена після прийняття і затвердження відповідного Порядку, що передбачено постановою КМУ № 365.
Припиняючи виплату пенсію позивачу, пенсійний орган керувався Постановою КМУ № 367 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме не поданням до органів пенсійного фонду до 01.02.2015 року довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Між тим, рішення пенсійного органу щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії суду не надано, а лише зазначено у відзиві на позову заяву що пенсійний орган припинив таку виплату.
Водночас статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058).
Частиною 3 статті 4 Закону №1058 визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058 передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих Законом №1058, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.
Суд також звертає увагу на те, що висновки щодо застосування вищезазначених норм матеріального права також містяться у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 13.03.2018 року у справі №235/4162/17.
Встановивши те, що виплата пенсії позивачу припинена не з підстав, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд приходить до висновку про неправомірність таких дій відповідача.
Посилання відповідача про припинення виплати пенсії позивачу на Постанову КМУ № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» з підстав не надання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є неналежним способом доказування, оскільки Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" має вищу юридичну силу.
За сукупністю наведених обставин, суд доходить висновку що адміністративний позов в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити виплату заборгованості по пенсії підлягає задоволенню.
В той же час, надаючи оцінку вимогам позивача щодо зобов'язання відповідача здійснити виплату пенсії з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, то суд зазначає наступне.
Так, право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
За таких обставин, вимоги позивача про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії із нарахуванням компенсації втрати частини доходів, на думку суду, є передчасними, адже спір в цій частині фактично не існує, оскільки нарахування компенсації втрати частини доходів відбувається разом із виплатою пенсії за минулий період, яка, в даному випадку, ще є не перерахованою.
Крім того, позивач також просить звернути до негайного виконання рішення суду у межах виплати йому заборгованості по пенсії за один місяць.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
В даному ж випадку, суд не вбачає підстав для звернення даного рішення до негайного виконання, оскільки, як слідує зі змісту п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення про присудження пенсії у межах суми стягнення за один місяць, тобто умовою для негайного виконання судового рішення є задоволення вимог позивача про стягнення певної суми пенсії, з якої можна виокремити її місячний розмір.
Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву та листі направленому позивачу зазначає, що виплата суми пенсії буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Оскільки відповідно до п. 15 "Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", затвердженого Постановою КМУ № 365 від 08.06.2016 року, суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, який на сьогоднішній день не затверджений Кабінетом Міністрів України.
Однак, суд не може погодитись із вищенаведеними діями відповідача з огляду на наступне.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за №1058-IV, з наступними змінами та доповненнями.
Відповідно до ч.1 ст.7 даного Закону, загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами, зокрема законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом, та обов'язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов'язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом.
Пунктом 9 ч.1 ст.16 цього ж Закону передбачено, що застрахована особа має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом.
З аналізу вищенаведених норм можна прийти до висновку, що порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому, відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.
Відповідно ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні "Пічкур проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).
У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що у відповідача були відсутні підстави для припинення виплати пенсії позивачу у період з 01.06.2017 року по 30.11.2017 року, що, як наслідок, свідчить про те, що вимоги даного адміністративного позову є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред'явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню .
Враховуючи відсутність понесених судових витрат позивачем, їх розподіл не здійснюється відповідно до положень ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості по пенсії за період з 01.03.2015 року по 28.02.2019 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії за період з 01.03.2015 року по 28.02.2019 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)
Рішення в повному обсязі складено 27.09.2019 р.
Суддя Демитор Наталія Володимирівна