м. Вінниця
26 вересня 2019 р. Справа № 120/2418/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Демитор Наталії Володимирівни, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії
26.07.2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про:
- визнання неправомірною відповідь Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 10.04.2019 року № 783/Д-10 щодо відмови в зарахуванні періоду відбування покарання з 01.08.1981 року по 29.04.1989 рік до страхового стажу;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до загального трудового стажу, період роботи під час відбуття покарання у вигляді позбавлення волі у Алчевській виправній колонії № 13 з 01.08.1981 року по 29.04.1989 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 29.05.2018 року позивач досяг 60-ти річного віку, що дає йому право на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». В листопаді 2018 року позивач звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком, однак отримав відмову, мотивовану відсутністю достатнього страхового стажу для призначення пенсії за віком. Позивач зазначає, що на час відбуття покарання, сплата страхових внесків не була передбачена діючим на той час законодавством, а тому йому не може бути відмовлено у зарахуванні страхового стажу, під час роботи, коли він відбував покарання.
Позивач вважає такі дії протиправними, що порушують його, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Ухвалою суду від 31.07.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні 262 КАС України) без виклику сторін в судове засідання. Крім того, даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
23.08.2019 року представником відповідача подано відзив на позов, в якому останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову, зазначає, що згідно поданих позивачем документів страховий стаж позивача складає 17 років 7 місяців 18 днів, що не дає права на призначення пенсії за віком в 60 років. Отже, у зв'язку з відсутністю необхідних підтверджуючих документів у відповідача відсутні правові підстави для зарахування трудового стажу періоду роботи з 01.08.1981 року по 29.04.1989 рік під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі в Алчевській виправній колонії.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.
По досягненню 60-ти річного віку, ОСОБА_1 , 20.11.2018 року звернувся з заявою при призначення пенсії по віку до Могилів-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області. До заяви додав довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, паспорт, трудову книжку, військовий квиток.
Могилів-Подільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області листом від 03.12.2018 року № 4492/09-73/02-01 листом відмовило у призначені пенсії за віком. Вказуючи, що період відбування покарання у вигляді позбавлення волі в період з 01.08.1981 року по 29.04.1989 року не зарахований як трудовий стаж, оскільки відсутні довідка органів внутрішніх справ і відомості про сплату страхових внесків. Відтак, з урахуванням наданих позивачем документів його страховий стаж на момент звернення з заявою про призначення пенсії за віком складає 17 років 7 місяців 18 днів.
З метою підтвердження страхового стажу, позивач звернувся до Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України про надання довідки про стаж роботи у період відбування покарання в Алчевській виправній колонії № 13.
На своє звернення позивач отримав відповідь від Адміністрації ДКВС України № 10/01-626-19/Д-442 від 26.02.2019 року, у якій вказано, що згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р населені пункти Луганської області, зокрема м. Алчевськ, де розташована Алчевська виправна колонія № 13 включено до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють свої повноваження не в повному обсязі. Враховуючи вищевикладене, Алчевська виправна колонія № 13, в якій позивач відбував покарання, знаходиться на вищевказаній території, надати будь-яку інформацію, пов'язану із зазначеною установою на даний час неможливо.
Крім того, в матеріалах справи міститься довідка МВС від 29.10.2018 року № 16/4-Д-387, згідно якої за персонально-довідковим обліком єдиної інформаційної системи МВС України громадянина ОСОБА_1 16.03.1981 року арештовано Амурським ЛВВС ст. Тинда, 01.08.1981 року Тиндинським районним судом Амурської області засуджено до 10 років позбавлення волі. 18.06.1987 року Указом Президії Верховної Ради СРСР про амністію п. «е» ст. 9 невідбуту частину покарання скорочено на ?. 29.04.1989 року ОСОБА_1 звільнено з Алчевської виправної колонії Луганської області за відбуттям строку покарання. Інші відомості до МВС не надходили.
В березні 2019 року з метою підтвердження стажу для призначення, що дає право на призначення пенсії, ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області листом № 783/Д-10 від 10.04.20119 року відмовило позивачу у підтвердженні страхового стажу за період відбування покарання у вигляді позбавлення волі в період з 01.08.1981 року по 29.04.1989 року, зв'язку з відсутністю підтверджуючих документів, оскільки довідкою МВС від 29.10.2018 року підтверджено лише термін перебування в місцях позбавлення волі.
Не погоджуючись з даними діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Згідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно ч.4 ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно із пунктом «а» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується, крім іншого: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Статтею 50 Виправно-трудового кодексу України, прийнятого Верховною Радою УРСР 23 грудня 1970, який діяв на час відбування кримінального покарання позивачем, та зупинив свою дію з 1 січня 2004 року, передбачено, що час роботи засуджених у період відбування ними покарання у вигляді позбавлення волі до трудового стажу не зараховується. Однак, ч.4 ст.122 КВК України встановлено, що з 01.01.2004 (на час звернення до відповідача) час роботи таких засуджених зараховується у стаж роботи для призначення трудової пенсії.
Тобто, саме ця норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Статтею 122 Кримінально-виконавчого кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року зазначено, що час роботи засудженого у період відбування ним покарання у вигляді позбавлення волі зараховується до стажу роботи для призначення трудової пенсії після звільнення, за умови оплати ним страхових внесків до Пенсійного фонду України в порядку і розмірах, передбачених законодавством.
Як встановлено, позивач відбував покарання в Алчевській виправній колонії № 13 з 01.08.1981 року по 29.04.1989 року, докази на підтвердження сплати страхових внесків за період відбування ним покарання в матеріалах справи відсутні.
Таким чином достатньою та необхідною правовою підставою для зарахування до страхового стажу особи, який враховується при призначенні їй пенсії, періоду відбування покарання у відповідному закладі обмеження чи позбавлення волі є наявність сукупності двох умов: 1) підтвердження трудового стажу особи відповідною довідкою; 2) сплата страхових внесків протягом такого періоду.
Пунктом 12 абз. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 встановлено, що робота в'язнів підтверджується довідкою МВС і довідкою про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Згідно положень абзацу 5 частини 1 статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що період страхового стажу до 1 липня 2000 року підтверджується даними, обчислюється на підставі довідки про нараховані суми грошового забезпечення та сплачені страхові внески.
Отже, враховуючи те, що за період відбування покарання у виправній колонії у вигляді тримання під вартою позивача відсутні відомості про сплату страхових внесків, суд приходить до висновку, що вказаний стаж не може бути врахований при визначенні ОСОБА_1 розміру пенсії.
Крім того, позивач надає копії трудової книжки, і звертає увагу суду, що з рішенням відповідача не погоджується, адже ним було надано трудову книжку із оформленими належним чином записами, які підтверджують його право на призначення пенсії за віком.
Однак, суд зазначає, що дійсно в матеріалах справи міститься копія трудової книжки позивача, проте будь-які записи за період з січня 1981 року по травень 1989 року у ній відстуні.
Щодо посилання позивача на ч. 3 ст. 49 Виправно-трудового кодексу України від 23.12.1970 року (чинного на момент відбуття покарання), що час відбування покарання у виді виправних робіт може бути включений судом до загального трудового стажу засудженого суд зазначає наступне.
Вищевказана норма не може бути застосована судом, оскільки з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 01.08.1981 року Тиндинський районним судом Амурської області засуджений до 10 років позбавлення волі у вигляді вібуття покарання у місцях позбавлення волі у Алчевській виправній колонії № 13, що по змісту є різними і не співзначними поняттями, а тому не може бути підставою для зарахування загального трудового стажу.
Підсумовуючи наведене, суд зауважує, що відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів відсутність правових підстав для визнання протиправними дій та зобов'язання зарахувати до загального трудового стажу період роботи під час відбуття покарання у вигляді позбавлення волі, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
За таких обставин, суд відмовляє позивачу у задоволенні позову повністю.
За правилами статті 139 КАС України, у разі відмови позивачу у задоволенні позову, судові витрати на його користь стягненню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)
Рішення в повному обсязі складено 26.09.2019 року.
Суддя Демитор Наталія Володимирівна