Березівський районний суд Одеської області
25.07.2019
Справа № 508/161/18
Провадження № 2/494/61/19
25 липня 2019 року Березівський районний суд Одеської області у складі: головуючого - судді Дєткова О.Я.,
при секретарі Козубенко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Березівка Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та встановлення опіки над малолітньою дитиною, третя особа - орган опіки та піклування Миколаївської районної державної адміністрації Одеської області,
ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду, посилаючись на те, що проживав разом з відповідачкою без реєстрації шлюбу з липня 2009 року по листопад 2017 року , після народження сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 декілька разів залишала сина з позивачем, пізніше стало відомо, що вона зійшлася з іншим чоловіком, тому відносини між ними припинені з листопада 2017 року. Після припинення відносин малолітню дитину залишила проживати з позивачем, який доглядає та утримує дитину, піклується про його здоров'я та всебічний розвиток, забезпечує всі потреби, займається його вихованням, проявляє турботу про фізичний та духовний розвиток. ОСОБА_2 перестала приймати участь у вихованні сина та ухиляється від батьківського піклування. У зв'язку з вищевикладеним позивач просить позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно свого сина ОСОБА_3 , встановити опіку та призначити ОСОБА_1 опікуном над дитиною.
Відповідачка, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилась та про причини своєї неявки суду не повідомила.
Представник третьої особи у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд її задовольнити.
Заслухавши позивача та представника третьої особи та дослідивши матеріали справи й наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року (ратифікована 27.02.1991 року), держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до статті 19 Конвенції про права дитини, держави - учасниці зобов'язані вживати усіх необхідних законодавчих та інших заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження або експлуатації з боку батьків чи будь-якої іншої особи.
Стаття 165 Сімейного кодексу України встановлює право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Як встановлено судом, з позовом до суду про позбавлення батьківських прав звернувся саме батько дитини, - спонуканням звернення стало ухилення мати від виконання своїх батьківських обов'язків відносно дитини.
Актовим записом про народження ОСОБА_4 та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про його народження підтверджується, що матір'ю дитини є ОСОБА_2 , відомості про батька внесено відповідно до ч.1 ст.135 СК України (а.с.28-30).
Згідно довідки виданої виконавчим комітетом Петрівської сільської ради Миколаївського району Одеської області №678 від 11 грудня 2017 року ОСОБА_2 залишила дитину ОСОБА_4 та ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, не піклується про здоров'я та фізичний розвиток (а.с.8).
Довідкою виданою виконкомом Петрівської сільської ради Миколаївського району Одеської області №677 від 11 грудня 2017 року підтверджується, що малолітній ОСОБА_4 перебуває біля ОСОБА_1 (а.с.8).
Відповідно до ч.1 ст. 164 Сімейного кодексу України передбачено: мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;3) жорстоко поводяться з дитиною;4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Суд вважає зазначити, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Висновком про доцільність позбавлення батьківських прав від 20 вересня 2019 року визнано доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та призначити опікуном ОСОБА_1 (а.с.64-65).
Проте, суд вважає зазначити наступне, абзацом 2 п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» передбачено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Практика Європейського суду з прав людини, як в силу ч.1ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачем заяви про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (рішення від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України»).
Європейський суд з прав людини (Справа "Савіни проти України" (Заява № 39948/06) у своєму рішенні від 18.12.2008 наголошував, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві".
При цьому визначаючи, чи було конкретне втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 Конвенції.
Європейським судом зазначалося, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.
Отже, відповідне рішення про позбавлення батьків батьківських прав має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини.
Проте таких переконливих доказів позивачем суду не надано.
У відповідності з частиною 2 статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Враховуючи те, що відповідач по справі жодним чином не була позбавлена інформації стосовно місця перебування своєї дитини, не створювалися перешкоди у спілкуванні дитини з нею та прийманні участі в його вихованні, тому вище викладенні обставини свідчать про фактичну можливість, але вольове небажання виконувати відносно дитини саме батьківського піклування, а тому вимога щодо позбавлення батьківських прав - не підлягає задоволенню.
Водночас, згідно ст. 60 ЦК України суд встановлює опіку над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
Відповідно до ст. 243 СК України опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених ЦК України.
Згідно статті 244 СК України опікуном, піклувальником дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа. При призначені дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї а також бажання самої дитини.
Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов від 11 грудня 2017 року за №670 ОСОБА_1 проживає разом з ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 , в будинку дотримано санітарно-гігієнічні норми, продуктами харчування та речами першої необхідності родина забезпечена (а.с.9).
З акту обстеження соціальних та матеріально-побутових умов проживання сім'ї ОСОБА_1 вбачається, що сім'я середнього достатку, позивач займається домашнім господарством, під час сезонних робіт має тимчасові заробітки, проживає у власному будинку, добре піклується про дитину, шкідливих звичок не має (а.с.10).
У преамбулі Конвенції ООН про права дитини визначено, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння. Зазначене положення також закріплено у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», якою сім'я визнається природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і яка несе відповідальність за створення належних умов для цього.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, частин 7, 8 ст. 7 СК України при вирішення будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що вимогу щодо встановлення опіки над малолітнім ОСОБА_4 та призначення його опікуном ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 89, 223, 263-265 ЦПК України, ст.ст.59,60 ЦК України, ст.ст. 170,243 СК України,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Миколаївської районної державної адміністрації Одеської області про встановлення опіки над малолітньою дитиною, задовольнити частково.
Встановити опіку над ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Призначити ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до апеляційного суду Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Згідно пункту 15 та підпункту 15.5 Розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 .
Третя особа: Орган опіки та піклування Миколаївської районної державної адміністрації, вул. Незалежності, 71, смт Миколаївка Одеської області.
Суддя