Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"19" вересня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/1608/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Суслової В.В.
при секретарі судового засідання Помпі К.І.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" (61018, м. Харків, вул. Балакірєва, 3)
про стягнення коштів
за участю представників:
позивача - Єгоров В.С., дов.№14-183 від 13.05.2019 р.;
відповідача - Басарт Л.А., дов.№146 від 26.03.2019 р.;
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу", в якому просить стягнути з відповідача на свою користь борг у загальній сумі 7155596,10 грн., у тому числі: основний борг у сумі 6051927,81 грн.; пеня у сумі 566398,24 грн.; три проценти річних у сумі 155470,99 грн.; інфляційні втрати у сумі 381799,06 грн. Також позивач просить стягнути з відповідача судові витрати, а саме 107333,94 грн. сплаченого судового збору та інші витрати, пов'язані з розглядом справи.
Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором №1223/1718-БО-32 купівлі-продажу природного газу від 26.09.2017.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 30.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін; призначено підготовче засідання на 25.06.2019.
18.06.2019 від відповідача до канцелярії суду надійшло клопотання (вх. № 14724) в якому відповідач просить продовжити на 15 днів строк для надання відзиву на позов у зв'язку з тим, що розрахунки пені, інфляційних та річних дуже великі за обсягом та складні, тому для їх перевірки відповідачем необхідний додатковий час.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.06.2019 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" (вх. № 14724 від 18.06.2019) задоволено. Продовжено строк для надання відзиву на позов на 10 (десять) днів, тобто до 05.07.2019 (включно).
В судовому засіданні 25.06.2019 постановлено протокольну ухвалу на підставі п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України про відкладення підготовчого засідання на 09.07.2019 о 12:00 у зв'язку з продовженням строку на подання відзиву.
04.07.2019 відповідачем до суду подано відзив на позов за вх. № 16103, в якому визнає основний борг та факт прострочення оплати по договору. Що стосується пені, відповідач зазначає, що її розмір є надмірним та в окремому клопотанні, яке буде подано відповідачем з документальним обгрунтуванням, відповідач має намір просити зменшити стягнення пені на 90%. Окрім того, відповідач у відзиві на позов просить суд згідно ч. 1 ст. 130 ГПК України повернути позивачу з Державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при поданні позову.
Відзив долучений судом до матеріалів справи.
09.07.2019 від відповідача до канцелярії суду надійшло клопотання (вх. № 16525) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів.
Клопотання долучено судом до матеріалів справи.
В судовому засіданні 09.07.2019 протокольною ухвалою задоволено клопотання відповідача про продовження строку підготовчого провадження та на підставі п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України відкладено підготовче засідання на 01.08.2019 о 10:30.
31.07.2019 відповідачем до канцелярії суду подано клопотання про зменшення пені за вх. № 18409, в якому відповідач просить зменшити на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України розмір пені до розумного мінімального розміру до 10 % (відмовити в стягненні 90%) на підставі того, що зобов'язання виконані відповідачем на 70%; майновий стан відповідача є тяжким та збитковим; прострочення було невеликим, тобто відповідач доклав максимальні зусилля для вчасного розрахунку; інфляційні нарахування дуже великі та компенсують всі негативні наслідки для кредитора; виплата суми пені в повному обсязі значно вплине на роботу підприємства та поставить його на межі банкрутства, тому що не має джерела виплати штрафних санкцій, інфляційних та 3% річних; чим більше відповідач сплачує пені, тим менше він зможе сплатити за споживання газу в поточному періоді.
В судовому засіданні 01.08.2019 протокольною ухвалою на підставі п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України відкладено підготовче засідання на 20.08.2019 о 11:00.
В судовому засіданні 20.08.2019 протокольною ухвалою на підставі п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 27.08.2019 о 12:40.
22.08.2019 відповідачем до канцелярії суду подано клопотання про відкладення судового засідання за вх. № 20263, відповідно до якого відповідач просить відкласти розгляд справи у зв'язку з тим, що представник відповідача буде знаходиться у відпустці та не зможе брати участь у судовому засіданні 27.08.2019. Відповідач просить не проводити призначене засідання без його участі з метою дотримання засад (принципів) господарського судочинства, в т.ч. щодо рівності та змагальності сторін.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.08.2019 клопотання ТОВ "Котельні лікарняного комплексу" (вх. № 20263 від 22.08.2019) про відкладення судового засідання задоволено. Розгляд справи по суті відкладено на 19.09.2019 о 12:30 год.
16.09.2019 від позивача до канцелярії суду надійшли заперечення на клопотання про зменшення неустойки за вх. № 22029, які долучені судом до матеріалів справи.
Представник позивача у судовому засіданні 19.09.2019 наполягав на задоволенні позову в повному обсязі. Проти зменшення суми пені заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях наявних в матеріалах справи.
Присутній у судовому засіданні 19.09.2019 представник відповідача визнав наявність боргу та факт прострочення оплати за договором. Просив суд задовольнити клопотання про зменшення пені.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд встановив наступне.
26.09.2017 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (позивач, постачальник) та ТОВ "Котельні лікарняного комплексу" (відповідач, споживач) був укладений договір №1223/1718-БО-32 постачання природного газу, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Згідно п. 1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.
На виконання умов договору позивач передав відповідачу природний газ на загальну суму 19002927,81 грн., що підтверджується наступними актами приймання - передачі природного газу:
- від 31.12.2017 за грудень 2017 року на суму 3504771,52 грн.;
- від 31.01.2018 за січень 2018 року на суму 4349089,68грн.;
- від 28.02.2018 за лютий 2018 року на суму 4181899,84 грн.;
- від 31.03.2018 за березень 2018 року на суму 4628207,51 грн.;
- від 30.04.2018 за квітень 2018 року на суму 551252,03 грн.;
- від 31.05.2018 за травень 2018 року на суму 242415,78 грн.;
- від 30.06.2018 за червень 2018 року на суму 418923,46 грн.;
- від 31.07.2018 за липень 2018 року на суму 402840,22 грн.;
- від 31.08.2018 за серпень 2018 року на суму 337577,34 грн.;
- від 30.09.2018 за вересень 2018 року на суму 385950,43 грн.
Пунктом 6.1 договору, оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 8.2 договору передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору, він зобов'язується сплатити постачальнику крім суми заборгованості, пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Відповідно до п. 10.3 договору, строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років.
Позивач вказує на те, що оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язань у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги п. 6.1 договору. Сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за договором складає 6051927,81 грн.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Згідно статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.
Згідно частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених дим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст. 525, ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду доказів, які б спростовували суму заявленого боргу, а навпаки відповідач визнав суму основного боргу та факт прострочення оплати по договору. Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого газу на суму 6051927,81 грн., а отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 155470,99 грн. та інфляційних втрат в розмірі 381799,06 грн., суд зазначає наступне.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Судом враховано, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
Перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних у розмірі 381799,06 грн. та 3% річних у розмірі 155470,99 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 566398,24 грн. пені за порушення строків оплати товару на підставі п. 8.2 договору.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України та частини першої статті 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України. (Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №3-53гс15).
Пунктом 8.2 договору передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору, він зобов'язується сплатити постачальнику крім суми заборгованості, пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Враховуючи те, що відповідачем несвоєчасно були виконані зобов'язання за договором №1223/1718-БО-32 від 26.09.2017 щодо здійснення оплати за поставлений природний газ, на думку суду, позивачем правомірно нарахована відповідачу пеня, згідно п. 8.2 договору, виходячи з облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді прострочення.
Разом з тим, відповідачем у справі заявлене клопотання про зменшення розміру пені на 90%. В обґрунтування клопотання відповідач, зокрема, вказує на те, що зобов'язання виконані відповідачем на 70%; майновий стан відповідача є тяжким та збитковим; прострочення було невеликим, тобто відповідач доклав максимальні зусилля для вчасного розрахунку; інфляційні нарахування дуже великі та компенсують всі негативні наслідки для кредитора; виплата суми пені в повному обсязі значно вплине на роботу підприємства та поставить його на межі банкрутства, тому що не має джерела виплати штрафних санкцій, інфляційних та 3% річних; чим більше відповідач сплачує пені, тим менше він зможе сплатити за споживання газу в поточному періоді.
Розглядаючи вказане клопотання відповідача суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятком, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч. 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним доказам, якими заявник обґрунтовує свої заперечення.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Отже, враховуючи вищенаведене, зважаючи на ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором, а також приймаючи до уваги неподання позивачем будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов'язань у спірних правовідносинах, те, що основним споживачем послуг відповідача є бюджетні організації, враховуючи майновий стан підприємства відповідача, суд доходить висновку щодо часткового задоволення клопотання відповідача та необхідності зменшення розміру заявлених штрафних санкцій у вигляді пені, що підлягає до стягнення з відповідача, до 50% від заявленої позивачем суми пені за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу. Таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. Крім того, на думку суду, пеня - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення.
Аналогічна правова позиція суду знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 у справі № 6-1120цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 703/1181/16-ц, від 20.03.2019 у справі № 761/26293/16-ц, постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №916/2283/18, від 12.06.2019 у справі №904/4085/18.
Отже, з відповідача підлягає стягненню пеня за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу у розмірі 283199,12 грн. В решті суд вважає за необхідне відмовити.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 6051927,81 грн. основного боргу, 283199,12 грн. пені, 155470,99 грн. три проценти річних, 381799,06 грн. інфляційних втрат. В частині позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 283199,12 грн. суд відмовляє в задоволенні.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Відповідно до частини 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір" та частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи викладене, подання відповідачем заяви про визнання позову до початку розгляду справи по суті, суд вбачає наявність підстав для повернення позивачу 50% судового збору, сплаченого при зверненні з позовом до суду та покладення судових витрат по сплаті судового збору в іншій частині на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Клопотання ТОВ "Котельні лікарняного комплексу" про зменшення пені - задовольнити частково. Зменшити розмір пені на 50%.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" (61018, Харківська область, м. Харків, вул. Балакірєва, буд. 3, код ЄДРПОУ 31555944) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) основний борг у сумі 6051927,81 грн., пеню у сумі 283199,12 грн., 3% річних у сумі 155470,99 грн., інфляційні втрати у сумі 381799,06 грн., судовий збір у розмірі 53666,97 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В решті позову, а саме в частині стягнення пені у розмірі 283199,12 грн. - відмовити.
Після набрання рішенням законної сили, ухвалою суду Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" повернути з Державного Бюджету України 50 % судового збору сплаченого при поданні позову у розмірі 53666,97 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд Харківської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720);
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" (61018, Харківська область, м. Харків, вул. Балакірєва, буд. 3, код ЄДРПОУ 31555944).
Повне рішення складено "26" вересня 2019 р.
Суддя В.В. Суслова
справа № 922/1608/19