ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.09.2019Справа № 910/10079/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»
до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна»
про стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 18 754,32 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» про стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 18 754,32 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані виплатою позивачем потерпілій особі за Договором добровільного страхування наземних транспортних засобів серії АМ № 117513 від 18.05.2017 страхового відшкодування, внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, цивільно-правова відповідальність якої застрахована у відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2019 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/10079/19. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу. України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 30.07.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та отримана відповідачем 02.08.2019, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103050596625.
15.08.2019 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що власником автомобіля, яким заподіяно шкоду, та власником автомобіля, якому заподіяно шкоду є ТОВ «Рабен Україна», а отже в одній особі поєдналась потерпіла особа, та особа, що спричинила шкоду, в зв'язку з чим, з огляду на приписи ст. 606 ЦК України, цивільна-правова відповідальність не виникла.
Також, відповідач зазначає, що Договір страхування є нікчемним, оскільки не містить підписів страхувальника - ТОВ «Рабен Україна».
05.09.2019 представником позивача подано відповідь на відзив, у якій позивач вказав, що з огляду на норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" між позивачем та відповідачем виникли деліктні відносини, як між особами, що отримали право вимоги щодо відшкодування завданої майнової шкоди та відповідний обов'язок завдавача шкоди щодо відшкодування збитків.
Відповідач своїм правом на подання запереченнь на відповідь на відзив не скористався.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,
18.05.2017 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі - страховик, позивач) та ТОВ «Рабен Україна» (страхувальник), укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів серії АМ № 117513, за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані, зокрема з експлуатацією наземного транспортного засобу - легкового автомобіля «Skoda», державний номерний знак НОМЕР_1 .
За приписами статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Статтею 980 ЦК України визначено, що предметом договору страхування можуть бути зокрема майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).
Як встановлено в ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
13.02.2018 о 13 годині 00 хвилин, ОСОБА_1 , в с. Велика Димерка Броварського району Київської області по вул. Броварській 150 , керуючи транспортним засобом «Skoda», д.н.з. НОМЕР_2 , під час руху заднім ходом, не був уважним та скоїв зіткнення з транспортним засобом марки «Skoda» д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок чого транспортні засоби тримали механічні пошкодження.
Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 06.03.2018 у справі №361/992/18 встановлено порушення ОСОБА_1 вимог Правил дорожнього руху України.
Згідно з Рахунком № 123034259 від 15.02.2018, виставленим власнику застрахованого транспортного засобу станцією технічного обслуговування ТОВ «Автосоюз», вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Skoda», д.н.з. НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження при ДТП складає 23 754,32 грн.
Позивач з урахуванням умов Договору добровільного страхування наземного транспорту, склав страховий акт № UA2018021300023/L25/03 від 15.06.2018, згідно з яким пошкодження транспортного засобу автомобіля марки «Skoda», д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 18 754,32 грн.
На підставі складеного страхового акту № UA2018021300023/L25/03 від 15.06.2018 Приватне акціонерне товариство «ПЗУ Україна», виконуючи свої зобов'язання за договором, сплатило суму страхового відшкодування в розмірі 18 754,32 грн на рахунок власника (платіжне доручення № 17536 від 18.06.2018 на суму 18 754,32 грн).
Позивач звернувся до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» (далі - відповідач) із Вимогою в порядку суброгації № 179/2018 на суму 18 754,32 грн., у відповідь на яку, Листом вих. № 10602 від 20.11.2018, відповідач зазначив, що зобов'язання щодо відшкодування шкоди лягають на ТОВ «Рабен Україна», оскільки власником транспортних засобів є ТОВ «Рабен Україна», а третім особам, шкода заподіяна не була.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
За змістом положень ч. 1 ст. 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.
Згідно зі ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №3-303гс15.
З урахуванням наведеного, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» виплативши страхове відшкодування страхувальнику за договором майнового страхування, отримало від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдану шкоду.
З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб - автомобіль марки «Skoda», д.н.з. НОМЕР_2 , яким спричинено ДТП, знаходився під керуванням ОСОБА_1 .
Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина ОСОБА_1 встановлена у судовому порядку, а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля «Skoda», д.н.з. НОМЕР_2 , відшкодовується ним як володільцем цього транспортного засобу.
З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність осіб внаслідок експлуатації автомобіля марки «Skoda», д.н.з. НОМЕР_2 , на момент скоєння вищезазначеної ДТП була застрахована у Публічному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Країна» (далі - відповідач), згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/007819907.
За приписами п.п. 1.1, 1.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Отже, оскільки ОСОБА_1 експлуатував автомобіль марки «Skoda», д.н.з. НОМЕР_2 , на законних підставах, що встановлено вище, то відповідальність за шкоду, заподіяну майну внаслідок експлуатації цього автомобіля була застрахована відповідачем.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
За умовами п. 12.1 ст. 12 вказаного Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Полісом № АК/007819907 передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 100 000,00 грн, франшиза - 0 грн.
Позивач звернувся до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» (далі - відповідач) із Вимогою в порядку суброгації № 179/2018 на суму 18 754,32 грн., у відповідь на яку, Листом вих. № 10602 від 20.11.2018, відповідач зазначив, що зобов'язання щодо відшкодування шкоди лягають на ТОВ «Рабен Україна», оскільки власником транспортних засобів є ТОВ «Рабен Україна», а третім особам, шкода заподіяна не була.
Також, заперечуючи проти позову, у відзиві на позовну заяву, представник відповідача зазначає, що власником автомобіля, яким заподіяно шкоду, та власником автомобіля, якому заподіяно шкоду є ТОВ «Рабен Україна», а отже в одній особі поєдналась потерпіла особа, та особа, що спричинила шкоду, в зв'язку з чим, з огляду на приписи ст. 606 ЦК України, цивільна-правова відповідальність не виникла.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).
Зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Ці підстави зазначені в статтях 599, 600, 601, 604-609 ЦК України.
Відповідно до ст. 606 ЦК України зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.
Однак, предметом спору є виконання ПАТ «СК «Країна» взятих на себе зобов'язань за Полісом № АК/007819907, що унеможливлює поєднання боржника і кредитора в одній особі, оскільки, внаслідок сплати страхового відшкодування за Договором добровільного страхування статус кредитора набуло Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна», а боржником відповідно є Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна», оскільки застрахувало цивільно-правову відповідальність осіб внаслідок експлуатації автомобіля марки «Skoda», д.н.з. НОМЕР_2 згідно Полісу № АК/007819907, а отже поєднання боржника і кредитора в одній особі не відбулось.
При цьому, належність транспортних засобів ТОВ «Рабен Україна» не нівелює та не припиняє обов'язки відповідача за Полісом № АК/007819907.
Крім того, відповідач зазначає, що Договір страхування є нікчемним, оскільки не містить підписів страхувальника - ТОВ «Рабен Україна»,
У відповідності до ст. 981 ЦК України договір страхування укладається в письмовій формі. Договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката). У разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним.
Згідно зі ст. 982 Цивільного кодексу України істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Договір страхування повинен містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; зазначення предмета договору страхування; розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Таким чином, договір майнового страхування належить вчиняти у письмовій формі (відповідно до ст. 981 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з наявних у матеріалах справи копій Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів серії АМ № 117513 від 18.06.2017, Додатку № 1 до Договору, Заяви на страхування, Додатку до Заяви, Загальних умов страхування, останні містять підписи як страховика так і страхувальника, що спростовує доводи відповідача.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний був відшкодувати позивачу витрати в розмірі 18 754,32 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму страхового відшкодування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» (04176, м. Київ, вул. Електриків, буд. 29А; ідентифікаційний код: 20842474) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 40; ідентифікаційний код: 20782312) страхове відшкодування в розмірі 18 754 (вісімнадцять тисяч сімсот п'ятдесят чотири) грн. 32 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн. 00 коп.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 256 та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повне рішення складено: 26.09.2019.
Суддя О.А. Грєхова