Справа № 314/3940/19
Провадження № 2-о/314/90/2019
19.09.2019 року м. Вільнянськ
Вільнянський районний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді Кіяшко В.О.,
секретар судового засідання Павлівська І.В.,
справа № 314/3940/19;
провадження № 2-о/314/90/2019;
учасники справи:
-заявник ОСОБА_1 ;
-заінтересована особа Вільнянський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Вільнянський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України,
стислий виклад позицій заявника.
Заявник звернулася до суду з заявою про встановлення факту смерті своєї матері ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території України. Заявлені вимоги заявник мотивувала тим, щоІНФОРМАЦІЯ_1 мати заявника ОСОБА_2 померла в місті Севастополі Автономної Республіки Крим, внаслідок «гостра печінкова недостатність».Після її смерті вмісті Севастополі Автономної Республіки Кримбуло видано документи, які підтверджують час та місце смерті, а також вказують на її причину. З вказаними документами заявник звернулася до Вільнянського РВ ДРАЦС ГТУЮ в Запорізькій області для проведення державної реєстрації смерті своєї матері ОСОБА_2 , але їй було відмовлено на тій підставі, що подані нею документи не відповідають формі, яка встановлена законодавством України.
У судове засідання заявник не з'явилася, надала до суду заяву про розгляд справи без її участі, на заяві наполягає та просить задовольнити.
Зацікавлена особа - в особі начальника Вільнянського РВ ДРАЦС ГТУЮ у Запорізькій області у судове засідання не з'явилася, надіслала до суду заяву про розгляд справи без її участі, при вирішенні питання покладається на думку суду.
Заяви, клопотання інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 18.09.2019 року відкрито провадження у справі. Роз'яснено заінтересованій особі, право подати письмові заперечення проти заяви та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються.
Інших процесуальних дій у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову) не вчинялось, провадження не зупинялось.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які заявник посилався як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, суд встановив на їх підставі такі фактичні обставини.
З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 мати заявника ОСОБА_2 померла в місті Севастополі Автономної Республіки Крим, внаслідок «гостра печінкова недостатність». Після її смерті в місті Севастополі Автономної Республіки Кримбуло видано документи, які підтверджують час та місце смерті, а також вказують на її причину. З вказаними документами заявник звернулася до Вільнянського РВ ДРАЦС ГТУЮ в Запорізькій області для проведення державної реєстрації смерті своєї матері ОСОБА_2 , але їй було відмовлено на тій підставі, що подані нею документи не відповідають формі, яка встановлена законодавством України.
Оцінка аргументів учасників справи.
Доводи заявника, викладені в заяві, суд вважає обґрунтованими з наступних підстав.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Обраним заявником у даній справі способом захисту свого права, передбаченим ст. 16 ЦК України, є встановлення юридичного факту.
Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 мати заявника ОСОБА_2 померла в місті Севастополі Автономної Республіки Крим, внаслідок «гостра печінкова недостатність». Після її смерті в місті Севастополі Автономної Республіки Кримбуло видано документи, які підтверджують час та місце смерті, а також вказують на її причину. З вказаними документами заявник звернулася до Вільнянського РВ ДРАЦС ГТУЮ в Запорізькій області для проведення державної реєстрації смерті своєї матері ОСОБА_2 , але їй було відмовлено на тій підставі, що подані нею документи не відповідають формі, яка встановлена законодавством України.
На підтвердження факту смерті ОСОБА_2 заявник надала копію лікарського свідоцтва про смерть, видане медичною установою, що розташована на окупованій території, згідно якого ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1внаслідок «гостра печінкова недостатність».
Оцінюючи лікарське свідоцтво про смерть, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
Враховуючи фактичні обставини справи, іншого способу захисту прав заявника ОСОБА_1 , окрім судового, немає.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до роз'яснень, наданих в п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. Заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.
На підставі вищевикладеного, суд вважає факт смерті ОСОБА_2 встановленим.
Судові витрати.
Судові витрати у справі складаються із судового збору в сумі 384,20 грн., вони понесені та сплачені заявником і в силуст. 141 ЦПК Українипідлягають зарахуванню на користь держави.
На підставі викладеного та керуючись, ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України, ст. 16 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 141, 258, 259, 264, 315, 317, 319 354 ЦПК України, п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд, -
вирішив:
1. Заяву ОСОБА_1 - задовольнити.
2. Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце народження: місто Сніжне, Донецька область, місце смерті: Україна, Автономна Республіка Крим, місто Севастополь, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , причина смерті: гостра печінкова недостатність.
Рішення суду підлягає негайному виконанню.
Повний текст рішення складено 20.09.2019 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Оскарження рішення суду не зупиняє його виконання.
Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Сніжнянським МВГУМВС України в Донецькій області 25 вересня 2009 року, адреса: АДРЕСА_1 .
Заінтересована особа: Вільнянський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, адреса: Запорізька область, місто Вільнянськ, вулиця Зачиняєва, будинок 22, код ЄДРПОУ 26014620.
Суддя Вікторія Олександрівна Кіяшко
19.09.2019