Справа № 310/7603/19
2-о/310/375/19
Іменем України
25 вересня 2019 року м.Бердянськ
Бердянський міськрайонний суд Запорізької області в складі:
головуючого судді Стручкової Л.І.,
за участі: секретаря судового засідання Вакал Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті особи, заінтересована особа - Бердянський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області,
ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, в якій просить встановити факт смерті його матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Донецьк Донецької області. В обґрунтування заяви вказує на те, що Бердянський міськрайонний ВДРАЦС ГТУЮ у Запорізькій області відмовив у проведенні реєстрації смерті його матері з тих підстав, що пред'явлені ним документи про смерть ОСОБА_2 видано на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження. Встановлення факту смерті матері необхідно йому для державної реєстрації смерті в державному органі України, отримання відповідного свідоцтва про смерть.
Заявник ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився. Подав заяву про розгляд справи за його відсутності. Заяву підтримує, просить задовольнити.
Заінтересована особа Бердянський міськрайонний ВДРАЦС ГТУЮ у Запорізькій області надала заяву про розгляд справи за відсутності їх представника. Проти задоволення заяви не заперечують.
Суд, відповідно до ст.ст. 223, 247 ЦПК України розглядає справу за відсутності заявника і представника заінтересованої особи, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи та надані суду докази у їх сукупності, суд встановив таке.
Згідно зі ст.ст. 293, 315 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав, у тому числі справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України суди розглядають справи про встановлення факту смерті особи у певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного факту смерті.
Особливості провадження у справах про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України визначені ст. 317 ЦПК України.
Частиною 3 ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.
Згідно пункту 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 року N 52/5, підставою для державної реєстрації смерті є:
а) лікарське свідоцтво про смерть (форма N 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 р. N 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 р. за N 1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть);
б) фельдшерська довідка про смерть (форма N 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 р. N 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 р. за N 1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть);
в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть;
г) рішення суду про оголошення особи померлою;
ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час;
д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням не судових та судових органів;
е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження.
Заявник вказує на те, що його мати ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в Кіровському районі м. Донецьк Донецької області.
Постановою Верховної ради України №254-УІІІ від 17.03.2015р. «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей.
На підтвердження факту смерті заявник надав довідку про причину смерті №62/1 від 05.11.2015 року та копію лікарського свідоцтва про причину смерті №62/1 від 05.11.2015 року, які видані КУ «Центр медико-санітарної допомоги №5 м. Донецьк», де зазначено, що ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Причина смерті: хронічна серцево-судинна недостатність, атеросклеротична хвороба серця.
Також заявником було надано суду свідоцтва про смерть, видане 13.07.2019 року Кіровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану міського управління юстиції м. Донецьк. У свідоцтві зазначено, що ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в Кіровському районі м. Донецьк, Донецької області, у віці 68 років.
Бердянський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області листом №601/17.21-06-170 від 24.09.2019 року відмовив заявнику у державній реєстрації смерті ОСОБА_2 через те, що документи на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 видано на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Відповідно до п.п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», судам роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті.
При розгляді цієї справи суд враховує практику Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права.
Так, у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republico f Moldova and Russia», «Ilascu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони. Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення.
Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також ключове значення, яке має встановлення факту смерті особи для реалізації особистих немайнових прав заявника, суд оцінюючи докази у їх сукупності, в тому числі з урахуванням медичних документів, які видані органами та установами, що знаходяться на тимчасово окупованій території України, приходить до висновку, що факт про встановлення якого просить заявник знайшов своє підтвердження в судовому засіданні, а тому заява підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 81, 263-265, 315-319 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Встановити факт смерті громадянки України, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Свободне Новоазовського району Донецької області, Україна, місце проживання: АДРЕСА_1 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 68 років в Кіровському району м. Донецьк, Донецької області, Україна, причина смерті: хронічна серцево-судинна недостатність, атеросклеротична хвороба серця.
Рішення суду допустити до негайного виконання.
Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня його підписання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Суддя Бердянського міськрайонного
суду Запорізької області Л. І. Стручкова