Номер провадження 2/754/938/19
Справа №754/1398/18
Іменем України
16 вересня 2019 року Деснянський районний суд міста Києва в складі
головуючого судді Таран Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання Раєвського П.А..
відповідача ОСОБА_1
представника відповідача - адвоката Головатенко О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» до ОСОБА_1 , третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Нова», про стягнення шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
Представник позивача - ПрАТ «СК «АХА Страхування» звернувся до суду з вищевказаним позовом до відповідача та просив суд стягнути з останнього на користь позивача завдані збитки в порядку регресу в розмірі 42007,75 грн. та судові витрати по справі. Вказані вимоги мотивовані тим, що 26.11.2014 року між ПрАТ «АХА «Страхування» та ОСОБА_2 було укладено Договір добровільного страхування наземного транспортного засобу № 55260 а4ааа. Предметом даного Договору були майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом марки «Hyndai» д.н.з. НОМЕР_2 . У відповідності до умов вказаного Договору страхування позивач взяв на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь страхувальника страхове відшкодування. 16.09.2015 року відповідач керуючи транспортним засобом марки «Hyndai» д.н.з. НОМЕР_3 допустив зіткнення з автомобілем марки «Hyndai» д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_3 , в результаті чого автомобілі отримали механічних пошкоджень з матеріальними збитками. Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 23.10.2015 року відповідача було визнано винним у вчиненні ДТП. З заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку звернувся страхувальник та надав необхідні документи. На підставі даної заяви та наданих потерпілою стороною документів було складено страховий акт 1.003.15.13589/VESKO20369 від 24.09.2015 року. На підставі вище зазначеного страхового акту ПрАТ «СК «АХА «Страхування» здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 42007,75 грн. Враховуючи зазначене, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу завдані збитки в порядку регресу у розмірі 42007,75 грн.
Ухвалою суду від 19.02.2018 року відкрито провадження у вищевказаній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою від 16.04.2018 року за клопотанням відповідача залучено до участі у справі в якості третьої особи: ПрАТ «СК «Нова».
Відповідач скористався своїм правом, наданим йому ст. 178 ЦПК України та подав до суду відзив на позовну заяву, де виклав свої заперечення щодо позову та міркування. Зокрема, у поданих до суду письмових поясненнях від 17.12.2018 року вказував на те, що застрахований ліміт відповідальності в сумі 50000,00 грн. покривав завдану ним шкоду, у зв'язку з чим він не має наміру вирішувати матеріальну узгодженість, щодо матеріальних збитків що склалась між страховими компаніями. В позові ПрАТ «АХА «Страхування» просив відмовити в повному обсязі.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи. Направив на адресу суду клопотання про можливість розгляду справи у його відсутність.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Головатенко О.С. в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували в повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність.
Представник третьої особи: ПрАТ «СК «Нова» в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи.
Вислухавши відповідача, його представника, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оцінюючи аргументи, викладені в позовній заяві суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).
Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Судом встановлено наступні обставини.
Згідно довідки №740609190 про дорожньо-транспортну пригоду, 16.09.2015 року о 20 год. 05 хв. сталася дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу «Hyndai» д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_1 та транспортного засобу «Hyndai» д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_2 , під керуванням водія ОСОБА_4 Дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення ОСОБА_1 п. 12.3 ПДР України. За фактом правопорушення, яке призвело до скоєння ДТП, складено адміністративний протокол за ст. 124 КУпАП.
Згідно постанови Деснянського районного суду м. Києва від 23.10.2015 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (340) гривень.
24.11.2014 року між ПрАТ «СК «АХА Страхування» та ОСОБА_2 було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №55260а4ааа, предметом якого є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом та іншим майном - легковий автомобіль «Hyndai» д.н.з. НОМЕР_2 .
Постанова Деснянського районного суду м. Києва від 23.10.2015 року не оскаржувалась та набрала законної сили.
Відповідно до частини четвертої ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З огляду на викладене та відповідно до положення частини четвертої ст. 82 ЦПК України, суд не піддає сумніву та доказуванню обставини, встановлені постановою Деснянського районного суду м. Києва від 23.10.2015 року, згідно засад інституту доказування у цивільному судочинстві, яка не оскаржувалась та набрала законної сили, відповідно до якої відповідача ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні ДТП.
Отже, з огляду на викладене вина відповідача у скоєній дорожньо транспортної пригоді є доведеною.
21.09.2015 року ОСОБА_2 звернулась до ПрАТ «СК «АХА Страхування» з повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку та заявою на виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу.
Відповідно до страхового акту №: 1.003.15.13589/VESKO20369 від 24.09.2015 року сума страхового відшкодування на підставі розрахунку становить 42007,75 грн.
Згідно розрахунку страхового відшкодування, вартість відновлювального ремонту застрахованого об'єкту становить 43007,75 грн. (43007,75 грн. - (франшиза безумовна - 1000,00 грн.) = 42007,75 грн.). Сума страхового відшкодування становить 42007,75 грн.
Згідно платіжного доручення №197428 від 25.09.2015 року ПрАТ «СК «АХА Страхування» сплатило ОСОБА_2 страхове відшкодування згідно акту № VESKO20369/2015 в сумі 42007,75 грн.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення яка набрала законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено постанову суду лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчиненні вони цією особою.
Частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів. До них належить, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, згідно ч. 1ст. 1188 ЦК України, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01.03.2013 року шкода, завдана кількома особами, відшкодовується кожною з них у частці, завданій нею (у порядку часткової відповідальності). Особи, які спільно завдали шкоди, тобто завдали неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими (статті 543,1190 ЦК України). У такому самому порядку відповідають особи, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, за шкоду, завдану внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам. Спір про відшкодування шкоди, завданої при цьому самим джерелам підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед іншим із них, вирішується за правилами статті 1188 ЦК, а саме: шкода, завдана одному з володільців із вини іншого, відшкодовується винним; не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини; за наявності вини всіх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (тобто залежно від ступеня вини кожного); у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»:
- страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу (п. 1.1);
- страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України «Про страхування» (п. 1.2);
- потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу (п. 1.3);
- особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду (п. 1.4).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, завдану майну потерпілих, становить 50000,00 грн. Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
За загальним правилом, викладеним у пункті 5 частини першої статті 991 ЦК України, страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає спеціальні правила щодо наслідків невиконання страхувальником обов'язку перед страховиком, зокрема з надання своєчасного повідомлення про настання страхового випадку.
Так, підпункт 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 вказаного Закону у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про ДТП встановленого зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
У випадку невиконання чи неналежного виконання страхувальником вказаного обов'язку страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника (підпункт 38.1.1 («ґ») пункту 38.1статті 38 зазначеного Закону).
Цивільно-правову відповідальність відповідача ОСОБА_1 на момент ДТП була застраховано за Полісом № АІ/5855295 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з терміном дії з 30.04.2015 року до 29.04.2016 року, укладеним з ПрАТ «СК «Нова». 17.09.2015 року відповідач повідомив ПрАТ «СК «Нова» про ДТП. Дане повідомлення було зареєстровано ПрАТ «СК «Нова» за №300810.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди (див. пункт 35 цієї постанови).
Такі висновки щодо правильного застосування норм права при стягненні матеріальної шкоди з особи, яка застрахувала свою відповідальність було викладено Великою Палатою Верховного Суду в Постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, відступивши від попередніх висновків, сформульованих Верховним Судом України.
Відповідно до вимог ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивачем не було надано доказів на підтвердження того, що він звертався до страховика відповідача та отримав його відмову у виплаті страхового відшкодування, або що наявні обставини, передбачені ст.37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за яких у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування.
При цьому, встановлено, що розмір завданої шкоди, яку позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача, а саме 42007,75 грн. не перевищує ліміт відповідальності страховика, який відповідно до ст.9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» становить 50000,00 грн. (відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/5855295).
Отже, судом не встановлено наявність підстав для відшкодування шкоди особами, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а саме - ОСОБА_1 .
Тому, враховуючи те, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки «Hyndai» д.н.з. НОМЕР_3 на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди була застрахована, обов'язок з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування покладається на страховика.
Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановлені обставини справи, суд приходить до переконання, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При подачі позовної заяви до суду позивач по справі ПрАТ «СК «АХА Страхування» сплатило судові витрати при розгляді справи: а саме судовий збір у сумі 1762,00 грн., а оскільки у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, то і в цій частині позов ПрАТ «СК «АХА Страхування» задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 76-82, 141, 258, 259, 263-265, 351-355 ЦПК України, ст.ст. 16, 22, 543, 991, 1187, 1188, 1190, 1194, 1166, 1167 ЦК України, Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд, -
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» до ОСОБА_1 , третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Нова», про стягнення шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - залишити без задоволення
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний тест рішення суду складено 23.09.2019 року.
Суддя: Н.Г. Таран