Справа № 640/9390/19 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К.
18 вересня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого-судді: Кучми А.Ю.
суддів: Бєлової Л.В., Лічевецького І.О.,
за участю секретаря: Островської О.В.,
розглянувши за відсутності осіб, які беруть участь в справі, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ст. 229 КАС України у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Державного бюро розслідувань на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2019 (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову до пред'явлення позову,-
30.05.2019 ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із заявою про забезпечення позову до пред'явлення позову (з урахуванням клопотання від 31.05.2019), в якій просив:
- зупинити дію Наказу Державного бюро розслідувань № 147-ос від 28.05.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 », з урахуванням змін, внесених наказом № 154-ос від 29.05.2019;
- заборонити директору Державного бюро розслідувань Трубі Роману Михайловичу приймати рішення, зокрема, шляхом видання наказів, розпоряджень або в інших формах, про звільнення ОСОБА_1 з посади працівника центрального апарату Державного бюро розслідувань - Керівника Другого управління організації досудових розслідувань ДБР (Управління з розслідувань вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя), без погодження (отримання згоди) такого рішення із першим заступником та заступником Директора Державного бюро розслідувань у відповідності до положень частини другої ст. 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».
Зокрема, в заяві зазначено про те, що очевидним є факт порушення директором Державного бюро розслідувань норм частини другої ст. 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» під час прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 .
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2019 заяву про забезпечення позову представника ОСОБА_1 адвоката Манойленко К.В. про забезпечення позову до пред'явлення позову задоволено; зупинено дію наказу Державного бюро розслідувань № 147-ос від 28.05.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 » з урахуванням змін, внесених наказом № 154-о 29.05.2019; заборонено Директору Державного бюро розслідувань Трубі Роману Михайловичу приймати рішення, зокрема, шляхом видання наказів, розпоряджень в інших формах, про звільнення ОСОБА_1 з посади працівника центрального апарату Державного бюро розслідувань - Керівника Другого управління з організації досудових розслідувань ДБР (Управління з розслідувань злочинів вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя), без погодження (отримання згоди) такого рішення із першим заступником та заступником Директора Державного бюро розслідувань у відповідності до положень частини другої ст. 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».
Не погоджуючись з судовим рішенням, Державним бюро розслідувань подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати ухвалу суду першої інстанції про забезпечення адміністративного позову.
Зокрема, апелянт вказує на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що покладені в основу обґрунтувань судом підстав задоволення заяви позивача про забезпечення позову, грубо порушено норми процесуального права й безпідставно застосовано забезпечення позову у спосіб зупинення оскаржуваного рішення та заборони відповідачу приймати рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади працівника центрального апарату Державного бюро розслідувань без погодження такого рішення із першим заступником та заступником Директора Державного бюро розслідувань.
18.09.2019 через канцелярію суду від ДБР та ОСОБА_1 подані клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Колегія суддів, розглянувши доводи таких клопотань, враховуючи положення статті 309 КАС України, зважаючи на те, що в матеріалах справи наявні всі докази, на підставі яких суд може здійснювати розгляд справи, а явка учасників справи в суд апеляційної інстанції не є обов'язковою, приходить висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи.
Сторони у судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
Відповідно до частини другої ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за відсутністю сторін.
Згідно з частиною четвертою ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню.
Згідно з ст. 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
За матеріалами справи наказом Державного бюро розслідувань № 205-ос від 28.11.2018 «Про призначення ОСОБА_1 » призначено ОСОБА_1 на посаду керівника Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань, як обраного за конкурсом з 29.11.2018, з випробувальним строком 6 місяців (а.с. 12).
Наказом Державного бюро розслідувань № 147-ос від 28.05.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 з посади керівника Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань 29.05.2019 як такого, що не відповідає займаній посаді протягом строку випробування (а.с. 13).
Задовольняючи заяву про забезпечення позову до пред'явлення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявником доведено наявність очевидних ознак протиправності дій суб'єкта владних повноважень та порушення його прав та інтересів такою бездіяльністю, тобто обставин передбачених частиною другою ст. 150 КАС України.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з частин першої - другої ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Насамперед, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
За своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на даному етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
Колегія суддів звертає увагу на те, що наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дій та/або бездіяльності може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Додатково необхідно наголосити на тому, що за жодних умов заходи забезпечення позову не можуть бути використані як санкція для відповідача або як спосіб примусити відповідача діяти певним чином під загрозою заподіяння збитків шляхом вжиття заходів забезпечення позову, а також не можуть бути наслідком зловживання позивачем своїми правами на шкоду відповідачеві з санкціонованого дозволу суду.
Також, під час вирішення питання про забезпечення позову, також слід врахувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з наслідками вжиття заходів забезпечення позову для інших заінтересованих осіб.
Таким чином, колегія суддів, перевіривши зазначені в заяві про забезпечення позову доводи на предмет їх відповідності вищевикладеним нормам та з'ясованим обставинам, вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про обґрунтованість заяви про забезпечення позову та про наявність підстав для її задоволення, оскільки запропонований заявником спосіб забезпечення адміністративного позову, в даному випадку, є вирішенням справи, що свідчить про його передчасність.
Також, відповідно до п. 17 Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06.03.2008 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
В адміністративних справах щодо визнання незаконним рішення про звільнення з посад позовними вимогами є скасування правових актів індивідуальної дії та поновлення на посаді.
Забезпечуючи такий позов шляхом зупинення дії правового акта індивідуальної дії про звільнення з посади, суд фактично продовжує службові відносини між позивачем та роботодавцем (суб'єктом владних повноважень) з відповідними наслідками - виконанням службових обов'язків, виплатою заробітної плати тощо. Таким чином, судом фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
В оскаржуваній ухвалі суду суд першої інстанції не зазначив мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Матеріали даної справи належних та допустимих доказів про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат також не містять. Так само у справі відсутні докази очевидної протиправності оскаржуваного наказу, як то непогодження його із першим заступником.
Окрім того, діюче законодавство містить достатній обсяг компенсаційних заходів, якими поновлюються права працівника у разі, коли буде встановлено факт незаконного звільнення чи відсторонення від посади.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державного бюро розслідувань задовольнити.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2019 скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до пред'явлення позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови виготовлено 23.09.2019.
Головуючий-суддя: А.Ю. Кучма
Судді: Л.В. Бєлова
І.О. Лічевецький