"16" вересня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2046/19
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі судового засідання Г.С. Граматик
за участю представників:
від позивача - Остапенко В.М.,
від відповідача - Мельникова Н.С., Звеліндовський Ю.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Тірас 2012” про стягнення 42541,55 грн., -
Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Тірас 2012” про стягнення 42541,55 грн., у т.ч.: пені за прострочку оплати за поставлений природний газ - 28197,16 грн., 3% річних за прострочку оплати за поставлений природний газ - 4028,17 грн., інфляційних втрат - 10316,22 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору постачання природного газу № 3603/1617-ТЕ-23 від 29.09.2016 р. щодо здійснення своєчасної оплати за поставлений природний газ.
Зокрема, позивач вказує, що 29.09.2016 р. між ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” та ОСББ “Тірас 2012” укладено договір № 3603/1617-ТЕ-23 купівлі-продажу природного газу, на виконання умов якого позивачем передано у власність відповідача природний газ на загальну суму 1613845,67 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.
Відповідно до п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Так, позивач вказує, що оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у строк, визначений договором, чим порушив умови п. 6.1 договору.
Пунктом 8.2 договору визначено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1 договору, відповідач зобов'язується сплатити позивачу пеню у розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Відтак, з урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання відповідачем умов договору складає 28197,16 грн.
Крім того, оскільки відповідачем не виконані умови договору щодо оплати отриманого природного газу, позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані відповідачу 3% річних від простроченої суми в розмірі 4028,17 грн. та інфляційні втрати в сумі 10316,22 грн., що заявлені до стягнення.
При цьому у позовній заяві позивачем було заявлено клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.07.2019 р. позовну заяву АТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2046/19, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 02.09.2019 р.
29.08.2019 р. відповідачем подано до господарського суду відзив на позовну заяву (а.с. 52-61), в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. Зокрема, відповідач зазначає, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені), а тому відповідач просить не брати до уваги пункт договору про збільшення позовної давності, оскільки інший варіант договору неможливо отримати на підписання та отримати газ, ці строки є настільки великими, що втрачається сенс існування інституту позовної давності. Також відповідач вказує, що Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Тірас 2012” є неприбутковою організацією та не є суб'єктом господарювання, єдиними джерелом фінансування діяльності об'єднання є внески співвласників на відшкодування витрат, які понесені об'єднанням в процесі утримання будинку та прибудинкової території, опалення, тощо та можлива ситуація з несвоєчасної сплати платежів позивачу пов'язана саме з не проведенням співвласниками вчасного розрахунку з об'єднанням за послуги опалення. Водночас, як додає відповідач, теплова енергія, в яку перетворює природний газ котельня у будинку відповідача, призначена не для реалізації, а виключно для забезпечення потреб мешканців в опаленні приміщень та гарячій воді, що підтверджується договором з позивачем та актом приймання-передачі. Так, відповідач зазначає, що ОСББ “Тірас 2012” не веде господарську діяльність з виробництва теплової енергії у розумінні Закону України “Про теплопостачання”, автономна котельня, як і інше обладнання багатоквартирного будинку, призначене для обслуговування мешканців, перебуває у спільній сумісній власності власників приміщень нашого будинку, газ для роботи котельні закуповують мешканці будинку, а ОСББ як неприбуткова організація лише представляє їхні спільні інтереси в договірних відносинах із суб'єктом господарювання, що цей газ постачає, займаючись господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючого суб'єкта. Як вказує відповідач, відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій, розглядаючи питання про зменшення штрафних санкцій, суд має врахувати перш за все направленість неустойки, яка має стимулювати боржника своєчасно виконувати взяті на себе, зокрема, грошові зобов'язання. Оцінюючи можливість зменшення суми пені, відповідач просить врахувати також, що створене власниками квартир та нежитлових приміщень, відповідно до Закону України “Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку”, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Тірас 2012” є неприбутковою організацією, при цьому, джерелом надходження коштів на рахунок ОСББ, з яких фактично і проводиться сплата штрафних санкцій є здійснення внесків співвласниками багатоквартирного будинку, здебільшого фізичними особами, за надані їм послуги. При цьому відповідач стверджує, що доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій відповідача, матеріали справи не містять, вимоги про стягнення збитків позивачем не заявлялись. Також відповідач додає, що, враховуючи те, що інших джерел надходження грошових коштів, ніж оплата комунальних послуг мешканцями (сплата внесків) відповідач не має, в допущенні прострочення оплати переданого об'єднанню за спірним договором газу відсутня його безпосередня вина, до того ж, станом на день звернення позивача з даним позовом, відповідачем в повному обсязі здійснена оплата отриманого природного газу і заборгованість останнього за вказаним договором відсутня, про що свідчать довідки надані позивачем. Окремо відповідач зазначає, що ним активно сприявся збір коштів з боржників фізичних осіб для виплати коштів монополісту газових поставок НАК “Нафтогаз України”, направляючи на судовий розгляд накази та позови про стягнення заборгованості. При цьому, посилаючись на п. 6.3 договору, відповідач вказує, що позивач не здійснив погашення своїх вимог одразу, відповідно до запропонованої ним же за договором черговості; позивач не відобразив в поточних актах за той період та актах за наступні періоди жодних претензій щодо заборгованості у ОСББ “Тірас 2012” за будь-які спожиті послуги у будь-які подальші опалювальні періоди; позивачу регулярно перераховувались кошти від відповідача протягом як мінімум ще двох опалювальних періодів (2017-2018 та 2018-2019 роки), коли позивач міг задовольнити свої вимоги самостійно відповідно до договору, зарахувавши кошти від ОСББ “Тірас 2012” в рахунок інфляційних нарахувань, відсотків річних, пені, але цього не зробив. Таким чином, відповідач вважає, що позивач фактично визнав, що жодних збитків йому не нанесено та він не поніс жодних додаткових витрат у зв'язку з можливим простроченням платежів від споживача. Також відповідач зазначає, що позивач таким саме чином визнав і те, що не має жодних претензій до ОСББ “Тірас 2012”, оскільки не пред'являв жодних письмових чи усних вимог, не нараховував інфляційних нарахувань, відсотків річних, пені в актах та додаткових угодах, та фактично не зважав на можливе прострочення. Отже, відповідач вбачає в діях позивача у зв'язку з цим позовом та масою таких саме позовів до інших ОСББ міста Одеса, лише банальне бажання збагатитися за рахунок неприбуткових організацій, що не мають коштів навіть на власного професійного представника (адвоката), та за рахунок пересічних громадян, які понесуть реальні збитки внаслідок дій AT “НАК “Нафтогаз України”, адже ОСББ є лише представником споживачів - мешканців будинку, що здебільшого є фізичними особами, на плечі яких врешті-решт ляже можливий тягар виплат за цим та подібними позовами від інших постачальників послуг. Водночас відповідач вказує, що необхідно врахувати, що в результаті дії відповідача AT “НАК “Нафтогаз України” не було нанесено жодних збитків та шкоди, пеня не є основним доходом AT “НАК “Нафтогаз України” і не може впливати на його господарську діяльність. При цьому, як стверджує відповідач, доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій відповідача, матеріали справи не містять, вимоги про стягнення збитків позивачем не заявлялись, а тому застосування такого значного розміру штрафних санкцій до відповідача є недоцільним, адже основним завданням суду є саме захист прав та законних інтересів сторін. Наразі відповідач посилається на статтю 5 Закону України “Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію”, де зазначено, що на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їх заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг”, а тому дана позовна заява не підлягає задоволенню. При цьому позивач зауважує, що позивачем не було здійснено досудове врегулювання відповідного спору, а також відповідач до цього моменту не знав про факт існування такого роду заборгованості, адже починаючи з 2017 року від AT “НАК “Нафтогаз України” не було направлено жодних офіційних претензій про сплату заборгованості та було укладено подальші та акти з Об'єднанням Співвласників Багатоквартирного Будинку “Тірас 2012”, в яких не згадувалося про жодні заборгованості.
05.09.2019 р. від позивача до господарського суду надійшла відповідь на відзив відповідача (а.с. 95-100), в якій позивач наполягає на задоволенні позовних вимог. Зокрема, позивач зазначає, що за несвоєчасне виконання умов спірного договору НАК “Нафтогаз України” в порядку статті 549 Цивільного кодексу України та п. 8.2 договору було нараховано пеню, зокрема: за зобов'язаннями лютого 2017 року пеня нарахована за період з 28.03.2017 по 14.09.2017 року в розмірі 14574,32 грн., за зобов'язаннями березня 2017 року пеня нарахована за період з 26.04.2017 по 14.09.2017 року в розмірі 13622,84 грн. Вказана пеня нарахована відповідно до умов договору та ч. 6 ст. 232 ГК України в межах строків позовної давності, яка визначена в п. 10.3 договору № 3630/1617-ТЕ-23. Так, позивач вказує, що всі кошти, які надходили від відповідача на рахунок позивача з призначенням платежу на погашення оплати за договором № 3630/1617-ТЕ-23 купівлі-продажу природного газу від 29.09.2016 року були списані за цим договором відповідно до п. 6.3. договору та кошти, які надходили за іншими договорами не можуть бути списані за спірним договором.
Стосовно строку позовної давності позивач, посилаючись на положення ст. 6, ч. 1 ст. 259 ЦК України, зазначає, що, виходячи з аналізу зазначених правових норм, якщо сторони у договорі досягли згоди про збільшення позовної давності за всіма або окремими вимогами і така домовленість за змістом і формою відповідає вимогам ст. 6 і ч. 1 ст. 259 ЦК України, то розрахунки слід проводити в межах збільшеної позовної давності, встановленої сторонами в договорі. При цьому позивач звертає увагу на тому, що п. 10.3 вказаного договору передбачено наступні умови: строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафу, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 років. Так, позивач вважає, що при укладенні договору № 3630/1617-ТЕ-23 від 29.09.2016 року сторони в добровільному порядку погодили збільшену позовну давність, а тому за наведених обставин посилання відповідача у відзиві на позовну заяву є безпідставними та не заслуговують на увагу, оскільки позивач звернувся з позовом до ОСББ “Тірас 2012” в межах погодженого сторонами 5-річного строку позовної давності. Наразі позивач додає, що важливим елементом настання умови для зменшення розміру неустойки в порядку ст. 233 ГК України є саме з'явлення до стягнення збитків, однак в даній справі збитки не було заявлено, а тому неможливо встановити співрозмірність неустойки в порівнянні до збитків, внаслідок чого неможливе застосування даної статті про зменшення неустойки. Так, позивач зазначає, що зважаючи на ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, зокрема, не надання належних та допустимих доказів поважності порушення умов договору, підстави для відмови в стягненні пені відсутні. Водночас, як вказує позивач, в даному випадку сума пені за несвоєчасну оплату поставленого газу на умовах договору № 3630/1617-ТЕ-23 від 29.09.2016 р. в розмірі 28197,16 грн. не є “значно” чи “надмірно” великою, виходячи із загальної суми заборгованості по договору (42541,55 грн.) та часу прострочення належних до сплати сум кредиторові. Крім того, позивач вказує, що зменшення судом розміру пені спричинить позивачу додаткові втрати та дозволить відповідачу і в подальшому безкарно порушувати договірні умови. Щодо доводів відповідача про необхідність відмови в стягненні інфляційних втрат та 3% річних позивач зазначає, що обов'язок відповідача сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, встановлений Цивільним кодексом України. Наразі позивач зазначає, що жодним нормативним актом, жодним пунктом договору № 3630/1617-ТЕ-23 від 29.09.2016 р. на позивача не покладено обов'язку щодо досудового врегулювання спору, а також з посиланнями на ст.ст. 526, 530, 610 ЦК України позивач вважає, що відповідач був обізнаний про умови договору та повинен був їх сумлінно виконувати, а позивач скористався правом на судовий захист порушених прав та інтересів та звернувся з відповідним позовом до суду.
Під час розгляду справи по суті позивач підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі, відповідач просив у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
29.09.2016 р. між ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (постачальник) та ОСББ “Тірас 2012” (споживач) укладено договір № 3603/1617-ТЕ-23 постачання природного газу, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Відповідно до п. п. 1.2, 1.3 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. За цим договором може бути поставлений природний газ власного видобутку (природний газ, видобутий на території України та/або імпортований природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00, ввезений ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” на миту територію України).
В п. 2.1 договору визначено, що постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2017 року (включно) природний газ обсягом до 400,00 тис. куб.м, у тому числі за місяцями (тис. куб.м): у жовтні 2016 року - 20,00; у листопаді 2016 року - 50,00; у грудні 2016 року - 80,00; у січні 2017 року - 100,00; у лютому 2017 року - 100,00; у березні 2017 року - 50,00.
Згідно п. 2.2 договору обсяги природного газу, які планується поставити згідно з цим договором (далі - планований обсяг) повністю забезпечують споживача природним газом для потреб, зазначених у п. 1.2 цього договору.
За умовами п. 3.1 договору постачальник передає споживачеві природний газ у його загальному потоці у разі передачі:
- природного газу власного видобутку - у пунктах приймання-передачі природного газу від газодобувних підприємств та/або з підземних сховищ до газотранспортної системи;
- імпортованого природного газу (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00, що ввезений ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” на митну територію України) - у пунктах приймання-передачі природного газу на газовимірювальних станціях, які перебувають на кордоні України, та в пунктах приймання-передачі природного газу з підземних сховищ до газотранспортної системи.
Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживачі несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Положеннями п. 3.4. договору встановлено, що приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
Відповідно до п. 3.5 договору споживач зобов'язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, постачальнику:
- завірену копію акта про надання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором газорозподільних мереж (газотранспортної системи). Разом з копією акта споживач подає за підписом уповноваженої особи інформацію стосовно детальної розбивки кількості природного газу, зазначеної в акті, за категоріями (у тому числі згідно з цим договором);
- підписані та скріплені печаткою споживача два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.
Згідно п. 3.6 договору постачальник не пізніше десятого числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі не підписання постачальником акта приймання-передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого не підписання акта.
Пунктом 3.7 договору встановлено, що у разі неподання або несвоєчасного подання споживачем постачальнику акта приймання-передачі природного газу такі дії (бездіяльність) вважаються односторонньою відмовою споживача від постачання природного газу за цим договором за відповідний розрахунковий період, при цьому:
1) споживач визнає, що порушення ним пункту 3.5 цього договору сторони вважають односторонньою відмовою споживача від постачання природного газу за цим договором у відповідному розрахунковому періоді;
2) споживач не має права заперечувати проти непостачання постачальником природного газу на його користь за цим договором за відповідний розрахунковий період у разі порушення ним пункту 3.5 цього договору;
3) споживач не заперечує та визнає, що порушення ним пункту 3.5 цього договору може бути причиною виникнення у постачальника негативного небалансу, витрати на врегулювання якого (послуги з балансування) споживач зобов'язаний оплатити постачальнику в порядку, визначеному цим договором.
В п. 4.1 договору визначено, що кількість природного газу, яка передається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку природного газу споживача відповідно до вимог, установлених Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 р. № 2494, та Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 р. № 2493.
Відповідно до п. 5.1 договору регульована ціна на природний газ (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до його вартості відповідно до Податкового кодексу України), який постачається за цим договором, визначається згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 р. № 758.
У відповідності до п. 5.2 договору ціна за 1000 куб.м природного газу за цим договором становить 4942,00 грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Всього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930,40 грн.
Пунктом 5.4 договору передбачено, що загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу.
Згідно п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20 “Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій” спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.
В п. 6.2 договору сторони погодили, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов'язковим. Оплата за природний газ здійснюється таким чином:
1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі, коли на позивача поширюється дія статті 19-1 Закону України “Про теплопостачання”;
2) у будь-якому випадку споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до п. 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу;
3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача не поширюється дія статті 19-1 Закону України “Про теплопостачання” в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання;
4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно, з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата, за умови відсутності заборгованості за цим договором;
5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.
За умовами п. 6.3 договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості, незалежно від призначення платежу визначеного споживачем: у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; у третю чергу погашається основна сума боргу.
Пунктом 6.4 договору передбачено, що звірка розрахунків та/або фактичного обсягу використання природного газу здійснюється сторонами протягом десяти днів з моменту письмової вимоги однієї із сторін, підписаної уповноваженою особою на підставі відомостей про фактичну оплату вартості використаного природного газу споживачем та актів його приймання-передачі.
В підпункті 6 п. 7.2 договору передбачено, що споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.
Згідно п.п. 8.1, 8.2 договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством і цим договором. У разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної обліковій ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми, оплат, проведені споживачем відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20.
Відповідно до п. 8.6 договору збитки, завдані одній із сторін договору внаслідок невиконання (неналежного виконання) іншою стороною своїх зобов'язань, відшкодовуються винною у невиконанні (неналежному виконанні) стороною в порядку та розмірі, визначених законодавством.
У відповідності до п.п. 10.1, 10.2 договору передбачено, що у випадку виникнення спорів або розбіжностей сторони зобов'язуються вирішувати їх шляхом взаємних переговорів та консультацій. Будь-яка із сторін має право ініціювати їх проведення. У разі недосягнення сторонами згоди, спори (розбіжності) вирішуються у судовому порядку.
За умовами п. 12.1 договору останній набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2016 року до 31 березня 2017 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
При цьому, 23 січня 2017 року між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (постачальник) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку “Тірас 2012” (споживач) укладено додаткову угоду № 1 до договору № 3603/1617-ТЕ-23 від 29.09.2016 р., в якій змінено положення щодо кількості та показників газу, прав і обов'язків сторін, а також інших умов.
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, вищевказаний договір постачання природного газу є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Як з'ясовано судом, на виконання вищенаведених умов договору ПАТ “НАК “Нафтогаз Україна” з жовтня 2016 року по березень 2017 року включно було поставлено, а ОСББ “Тірас 2012” прийнято природного газу на загальну суму 1613845,67 грн. згідно актів приймання-передачі природного газу від 31.10.2016 р. на суму 108793,19 грн., від 30.11.2016 р. на суму 243176,05 грн., від 31.12.2016 р. на суму 362039,06 грн., від 31.01.2017 р. на суму 432836,17 грн., від 28.02.2017 р. на суму 300256,15 грн., від 31.03.2017 р. на суму 166745,05 грн. (а.с. 29 -34).
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Отже, прийняття відповідачем природного газу від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити поставлений природний газ відповідно до чинного законодавства та умов договору до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 договору).
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Так, за умовами п. 6.1 договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
За ствердженнями позивача, останній сумлінно виконував свої обов'язки за договором, тоді як відповідачем протягом періоду поставки несвоєчасно проводились розрахунки за поставлений природний газ, що не спростовано останнім в ході розгляду справи. У зв'язку з невиконанням належним чином відповідачем грошового зобов'язання з оплати природного газу, поставленого в листопаді 2016 року - березні 2017 року, позивачем відповідно до п. 8.2 договору було нараховано пеню в загальному розмірі 28197,16 грн., а також відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних від простроченої суми в загальному розмірі 4028,17 грн. та інфляційні втрати в розмірі 10316,22 грн., які заявлені до стягнення.
Щодо вимог позивача про стягнення пені за прострочення оплати за поставлений природний газ в розмірі 28197,16 грн. суд зазначає наступне.
За ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З огляду на те, що відповідач свої зобов'язання в частині оплати поставленого природного газу не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.
При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем вартості природного газу) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно п. 8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20.
Так, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором щодо здійснення оплати за поставлений природний газ позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 21% річних по зобов'язанням лютого 2017 р. та березня 2017 р. в загальному розмірі 28197,16 грн. за відповідний період на протязі з 28.03.2017 р. по 14.09.2017 р., розрахунки якої додано до позову (а.с. 16-17).
Зважаючи на викладені положення законодавства та приймаючи до уваги умови п. 8.2 спірного договору, господарський суд зазначає, що пеня не може розраховуватися в розмірі відсотків річних, оскільки пеня це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.
Відтак, за загальним правило частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України. Так, нарахування пені можливо за шість місяців, визначених частиною шостою статті 232 ГК України, а право на стягнення такої пені може бути заявлено в межах передбаченого пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України річного строку позовної давності.
Проте в п. 10.3 договору сторони передбачили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років.
Отже, наведені умови договору містять домовленість сторін щодо збільшення строку позовної давності по зобов'язанням по сплаті пені, що узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 259 ЦК України. Тому заперечення відповідача щодо врахування позивачем під час розрахунку пені положень п. 10.3 договору № 3603/1617-ТЕ-23 від 29.09.2016 р., який передбачає 5-рінчий строк позовної давності для вимог про стягнення пені, суд вважає безпідставними. Адже, враховуючи положення ч. 1 ст. 627 ЦК України, за якими сторони є вільними в укладенні договору, в тому числі визначенні його умов, відповідно включення до умов договору пункту 10.3, який визначає строк позовної давності, в межах якого сторони можуть звернутися до суду за захистом своїх прав, свідчить про погодження відповідачем таких умов під час укладення договору.
Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати вартості поставленого природного газу за спірний період, суд вважає, що позивач мав право здійснити нарахування пені саме, виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, як це передбачено також договором, але не у розмірі річних, що суперечить алгоритму і порядку нарахування пені. В свою чергу оскільки нарахування позивачем пені здійснено у річних, судом самостійно здійснено розраховано розмір пені за вказаний позивачем період з урахуванням подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період нарахування, від суми простроченого платежу за відповідним актом приймання-передачі природного газу за кожний день прострочення. Зокрема:
- на суму боргу 300256,07 грн. по акту за лютий 2017 р. від 28.02.2017 року сума пені складає 3455,00 грн.:
Сума боргу (грн..)Період заборгованостіКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення
300256.0728.03.2017 - 11.04.20171514.0000 %0.077 %*3455.00
- на суму боргу 133511,02 грн. по акту за лютий 2017 р. від 28.02.2017 року сума пені складає 14441,14 грн.:
Сума боргу (грн..)Період заборгованостіКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення
133511.0212.04.2017 - 13.04.2017214.0000 %0.077 %*204.84
133511.0214.04.2017 - 25.05.20174213.0000 %0.071 %*3994.36
133511.0226.05.2017 - 14.09.201711212.5000 %0.068 %*10241.94
- на суму боргу 166745,05 грн. по акту за березень 2017 р. від 31.03.2017 року сума пені складає 16354,72 грн.:
Сума боргу (грн..)Період заборгованостіКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення
166745.0526.04.2017 - 25.05.20173013.0000 %0.071 %*3563.32
166745.0526.05.2017 - 14.09.201711212.5000 %0.068 %*12791.40
Таким чином, загальна сума пені за зобов'язаннями лютого 2017 р. та березня 2017 року за обраний позивачем період складає 34250,86 грн. Зважаючи на те, що заявлена до стягнення сума пені за вказаними актами є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума пені по зобов'язанням з лютого 2017 р. та березня 2017 р., яка заявлена позивачем в розмірі 28197,16 грн.
Доводи відповідача про відсутність підстав для стягнення пені та про необхідність відмови у задоволенні позову, оскільки нарахована пеня підлягає зменшенню, судом до уваги не приймаються з огляду на таке. Так, нормами матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України, встановлено що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, адже діючий ГПК України не встановлює такий обов'язок суду. Так, відповідач у відзиві на позов в якості заперечень на позов лише посилався на положення ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України, натомість відповідне клопотання про зменшення розміру пені не заявляв, наполягаючи на відмові у задоволенні позовних вимог взагалі. Між тим ч. 3 ст. 551 ЦК України наділяє суд правом зменшити розмір неустойки, а не звільнити від такої сплати взагалі.
Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що умовами спірного договору не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов'язання у гривневому вираженні.
Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати вартості поставленого природного газу за спірний період, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних, нарахованих за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу в розмірі 4028,17 грн., судом встановлено, що вказані розрахунки 3% річних були здійснені позивачем вірно. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних, нарахованих за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу в сумі 4028,17 грн.
Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
Згідно роз'яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.
Враховуючи викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу в розмірі 10316,22 грн. Наразі судом встановлено, що позивачем за зобов'язаннями лютого 2017 року за період з 01.05.2017 р. по 31.08.2017 р. нараховано 4073,06 грн. на суму боргу 134712,62 грн. (з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів).
Однак, слід зазначити, що інфляційна складова боргу може бути розрахована виключно із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а не на суму боргу з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів. Виходячи із положень ст. 625 ЦК України, обов'язок сплати боржником боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, виникає лише за умови прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Так, умовами договору № 3630/1617-ТЕ-23 від 29.09.2016 р. не передбачена сплата відповідачем вартості природного газу з урахуванням інфляції, відповідно не встановлено строк сплати нарахованих інфляційних втрат за відповідний період. В свою чергу такі обставини виключають факт прострочення відповідачем сплати саме інфляційних втрат, нарахованих відповідачем під час подання заявленого позову до суду. Натомість позивач нараховував інфляційні втрати на суму боргу з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів за відсутності прострочення боржником сплати саме вказаних сум інфляційних нарахувань попередніх періодів, що не узгоджується положеннями договору та ст. 625 ЦК України.
Наприклад, за зобов'язаннями лютого 2017 року позивачем за період з 01.05.2017 р. по 31.08.2017 р. розраховано інфляційні втрати в розмірі 4073,06 грн. на суму боргу 134712,62 грн., яка включає, крім суми боргу 133511,02 грн., також інфляційні втрати в сумі 1201,60 грн., нараховані на суму боргу попереднього періоду 133511,02 грн. з 01.04.2017 р. по 30.04.2017 р. Між тим відповідачем не було допущено прострочення сплати вказаної суми інфляційних втрат в розмірі 1201,60 грн. у період з 01.05.2017 р. по 31.08.2017 р., оскільки строк сплати вказаної суми умовами договору не встановлено, вимоги про сплати такої суми інфляції позивач згідно ст. 530 ЦК України не пред'являв, така сума заявлена позивачем до стягнення лише у заявленому позові. Тобто наявність у відповідача грошового зобов'язання щодо сплати інфляційних втрат встановлено лише під судового провадження. Тому нарахування позивачем інфляційних втрат у період з 01.05.2017 р. по 31.08.2017 р. на суму інфляції попереднього періоду в розмірі 1201,60 грн. є необґрунтованим та таким, що суперечить діючому законодавству. Аналогічно невірним є розрахунок інфляційних нарахувань за інші періоди, де нараховані інфляційні втрати на суму основного боргу з урахуванням інфляційних втрат попередніх періодів. У зв'язку з цим суд доходить висновку про неправильність та необґрунтованість вказаного розрахунку інфляційних втрат.
За таких обставин, судом здійснено самостійний перерахунок інфляційних втрат із врахуванням вказаних періодів прострочення та суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, зокрема:
- за зобов'язаннями лютого 2017 року: на суму боргу 133511,02 грн. за період з 01.04.2017 р. по 30.04.2017 р. інфляційні втрати складають 1201,60 грн.; на суму боргу 133511,02 грн. за період з 01.05.2017 р. по 31.08.2017 р. інфляційні втрати складають 4005,33 грн., разом - 5206,93 грн.
- за зобов'язаннями березня 2017 року: на суму боргу 166745,05 грн. за період з 01.05.2017 р. по 31.08.2017 р. інфляційні втрати складають 5041,56 грн.
Отже, загальний розмір інфляційних збитків у зв'язку з простроченням відповідачем оплати за договором № 3603/1617-ТЕ-23 по зобов'язанням за лютий 2017 року та за березень 2017 року складає 10248,49 грн., які підлягають стягненню з відповідача.
Таким чином, загальна сума, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 42473,82 грн. (28197,16 грн. пені + 4028,17 грн. 3% річних + 10248,49 грн. інфляційних втрат).
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи надані позивачем докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” частково обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають частковому задоволенню.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що дорівнює 1917,94 грн.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Тірас 2012” про стягнення 42541,55 грн. задовольнити частково.
2. СТЯГНУТИ з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Тірас 2012” (65101, м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 5/4; код ЄДРПОУ 38477585) на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз Україна” (01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) пеню в сумі 28197/двадцять вісім тисяч сто дев'яносто сім/грн. 16 коп., 3% річних в сумі 4028/чотири тисячі двадцять вісім/грн. 17 коп., інфляційні втрати в сумі 10248/десять тисяч двісті сорок вісім/грн. 49 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1917/одна тисяча дев'ятсот сімнадцять/грн. 94 коп.
3. В задоволенні решти частини позовних вимог Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Тірас 2012” відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 23 вересня 2019 р.
Суддя В.С. Петров