17 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 761/20402/19
провадження № 22-ц/824/12643/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
секретаря судового засідання - Тімуш Д.І.
учасники справи:
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ліліцького Романа Володимировича
на ухвалу Шевченківського районного суду міста Київ від 11 червня 2019 року
за поданням приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ліліцького Романа Володимировича про примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_1 , -
У травні 2019 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Ліліцький Р.В. звернувся до суду із поданням про примусове проникнення до володіння, а саме належних боржникові нежитлових приміщень.
В обґрунтування вимог зазначив, що на виконанні у приватного виконавця перебуває виконавче провадження № 58940007 з примусового виконання виконавчого напису № 657 від 15 березня 2019 року виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Потаповим М.Ю. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 3 386 400,00 грн. Виконавче провадження за вказаним виконавчим написом нотаріуса відкрито 18 квітня 2019 року приватним виконавцем Лільцьким Р.В. Боржник ознайомлений з матеріалами виконавчого провадження та отримав постанову про відкриття виконавчого провадження 08 травня 2019 року.
Указував на те, що з метою забезпечення виконання виконавчого документа, було вчинено ряд виконавчих дій, а саме, 26 квітня 2019 року оголошено в розшук все рухоме майно боржника, направлено електронні запити до Державної фіскальної служби України та Пенсійного фонду України для встановлення інформації стосовно отримання боржником доходу та інших виплат та про останнє місце роботи, 26 квітня 2019 року направлено запити до органів, що здійснюють реєстрацію прав власності на майно.
Разом з тим, посилаючись на довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, зазначив, що за боржником ОСОБА_1 зареєстровано нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення, загальною площею 216,7 кв.м, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 .
19 квітня 2019 року винесено постанову про арешт майна боржника, іншого майна боржника, на яке можливо звернути стягнення, станом на день звернення до суду з поданням не виявлено.
На виклик приватного виконавця з'явився боржник та зазначив, що так як він не має іншого майна, на яке може бути звернуто стягнення, має бути звернуто стягнення на нежитлові приміщення, які належать йому на праві власності.
Уважав за доцільне звернути стягнення на виявлене майно боржника шляхом його опису й арешту з метою подальшої його реалізації у рахунок погашення заборгованості.
Зазначав, що неодноразово здійснював вихід за адресою місцезнаходження нежитлових приміщень, проте провести виконавчі дії не виявилося можливим, оскільки доступу до приміщень надано не було, про що складено відповідні акти.
Посилався на те, що боржником виконавчий напис нотаріуса в самостійному порядку не виконується та безпідставно не надається доступ до приміщень для вчинення виконавчих дій з метою повного й фактичного виконання виконавчого документа.
Ураховуючи викладене, просив суд надати дозвіл на примусове проникнення до нежитлових приміщень загальною площею 216,7 кв.м, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 для проведення опису та арешту вказаного нерухомого майна, яке належить на праві власності ОСОБА_1
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 11 червня 2019 року у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ліліцького Р. В. про примусове проникнення до володіння боржника ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись із постановленою ухвалою, приватний виконавець подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про надання дозволу приватному виконавцю на примусове проникнення до належного боржникові володіння з метою перевірки, виявлення та опису майна, належного боржнику, мотивуючи тим, що ухвала суду першої інстанції винесена помилково внаслідок порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що матеріали справи містять докази, що підтверджують належність боржникові на праві власності спірних нежитлових приміщень, з приводу яких приватний виконавець просить надати дозвіл на примусове проникнення, а тому рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні подання приватного виконавця з підстав недоведеності у боржника права власності на спірні приміщення є помилковим.
Стягувач і боржник відзиви на апеляційну скаргу не подали. Були належним чином повідомлені про час розгляду справи, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток, та оголошенням про виклик до суду на офіційному веб-сайті судової влади htpps//court.cov.ua, до суду не з'явилися, їх неявка відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
В суді апеляційної інстанції приватний виконавець подану апеляційну скаргу підтримав, просив задовольнити та скасувати ухвалу Шевченківського районного суду міста Київ від 11 червня 2019 року як незаконну.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні подання приватного виконавця про примусове проникнення до нежитлових приміщень боржника, суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для його задоволення.
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону з огляду на наступне.
Згідно із положеннями статті 439 ЦПК України, питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи або судом, який ухвалив рішення за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження"виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі зокрема виконавчих написів нотаріусів (пункт 3 частини 1 статті 3 закону).
Згідно із частиною 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 18 Закону "Про виконавче провадження"під час виконання судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів допускається за наявності вмотивованого рішення суду примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи, безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення.
Пунктом 13 частини 3 статті 18 Закону "Про виконавче провадження"передбачено право виконавця на звернення до суду з поданням про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб.
Звертаючись до суду із поданням, виконавцю слід довести, що майно належить боржнику або він має право користування ним, що боржник достовірно знає про наявність виконавчого провадження та повідомлявся про намір виконавця вчинити виконавчі дії з опису та арешту майна, але чинив цьому перешкоди, не надавав доступу до майна у відведений для нього час вчинення виконавчих дій.
Встановлено, що на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ліліцького Р.В. перебуває виконавче провадження щодо виконання виконавчого напису нотаріуса, виданого 15 березня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Потаповим М.Ю., зареєстрованим в реєстрі за № 657 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 3386400,00 грн.
Постановою від 18 квітня 2019 року було відкрито виконавче провадження ВП№ 58940007. З постановою про відкриття виконавчого провадження боржник ознайомлений 8 травня 2019 року, про що ним особисто засвідчено при отриманні ним постанови.
На електронні запити до Державної фіскальної служби України та Пенсійного фонду України, які були надані приватним виконавцем отримано відповіді, відповідно до яких боржник ОСОБА_1 , на обліку в органах ДПС не перебуває, інформація стосовно боржників-фізичних осіб щодо сум доходу, нарахованого (сплаченого) податковим агентом на користь платників податку, та сум утриманого з них податку в ДРФО відсутня. Крім того, інформація про осіб-боржників, які отримують пенсії, та осіб боржників, які працюють за трудовим та цивільно-правовими договорами, а також про останнє місце роботи також відсутня.
Згідно пошуку в Реєстрі цивільних повітряних суден України станом на 23 квітня 2019 року інформації за пошуковим запитом «Луковецьк» не знайдено.
Постановою від 26 квітня 2019 року № 58940007 оголошено в розшук все рухоме майно боржника.
Листом від 03 травня 2019 року Вих-Д-31/6976-19 Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів повідомила про те, що рухоме майно не зареєстровано за боржником.
Відповідно до листів Управління Держпраці у Вінницькій, Житомирській, Сумській та Закарпатській областях, за боржником рухоме майно в зазначених областях не зареєстроване.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта за пошуковим запитом про право власності, інші речові права, іпотеки, обтяження встановлено, що за боржником ОСОБА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , зареєстровано нерухоме майно: нежитлові приміщення, загальною площею 216,7 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою від 19 квітня 2019 року накладено арешт на вищезазначене нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_1
Встановлено, що іншого майна боржника, на яке можливо звернути стягнення, станом на день звернення до суду з поданням не виявлено.
На виклик приватного виконавця від 19 квітня 2019 року № 58940007/5 на 02 травня 2019 року о 10:00 годині ОСОБА_1 не з'явився, про причини неявки не повідомив приватного виконавця.
08 травня 2019 року боржник ОСОБА_1 подав заяву від 08 травня 2019 року Вх. №3, якою повідомив про те, що рухомого майна, грошей або інших цінностей, відкритих рахунків у банках або інших фінансових установах він не має. Крім того, останній запропонував в першу чергу реалізувати належні йому на праві власності нежитлові приміщення, загальною площею 216,7 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Приватний виконавець під час зустрічі з ОСОБА_1 повідомив останнього про проведення виконавчих дій 08 травня 2019 року о 14:00 год. За адресою: АДРЕСА_1 . Також ОСОБА_3 повідомив боржника про те, що у разі його неявки 08 травня 2019 року проведення виконавчих дій відбудеться 14 травня 2019 року о 10:00 годині.
Ліліцьким Р .В. 08 травня 2019 року о 14:00 год. здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_1 , однак опис вищезгаданого нерухомого майна, що належить боржнику, здійснити не вдалося, оскільки доступу до приміщень не було надано, боржник за вказаною адресою у визначений час не з'явився, про що складено акт від 08 травня 2019 року.
10 травня 2019 року на адресу офісу приватного виконавця надійшла заява боржника ОСОБА_1 , датована 08 травня 2019 року, якою боржник підтвердив, що повідомлений про проведення виконавчих дій, які відбудуться 14 травня 2019 року о 10:00 год. За адресою: АДРЕСА_1 , будинок .
З метою опису та арешту майна боржника, 14 травня 2019 року о 10:00 год. приватним виконавцем повторно здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, доступу до приміщень надано не було, здійснити опис майна виявилось неможливим, боржник у зазначений час за вказаною адресою не з'явився, про що складно акт від 14 травня 2019 року.
Отже із матеріалів справи вбачається, що приватний виконавець здійснив лише дві спроби приватного виконавця потрапити на територію належну боржникові і провести опис та арешт його майна і таке не виявилося можливим. Однак доказів, що боржник чинив перешкоди приватному виконавцю проникнути у володіння особи не надано. Із пояснень приватного виконавця слідує, що боржник повідомлений про відкрите виконавче провадження, погоджується на реалізацію у рахунок погашення заборгованості належного йому нерухомого майна.
Як убачається із матеріалів наданих ОСОБА_3 , сам боржник не заперечує право приватного виконавця потрапити до приміщення, щоб здійснити опис майна боржника.
Колегією суддів також враховано, що місцем реєстрації боржника вказано місто Луганськ, яке розташоване на тимчасово окупованій території відповідно до "Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження", затвердженого Розпорядженням КМУ від 07 листопада 2014 року №1085-р. У матеріалах справи відсутня інформації щодо наявності у боржника фактичного місця проживання на території, яка не віднесена до тимчасово окупованої. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що неявка боржника двічі у встановлений приватним виконавцем час для здійснення виконавчих дій щодо опису майна, не може свідчити про перешкоджання чи ухилення боржника від виконання відповідного обов'язку.
Крім того, у відповідності до вимог частини 1 статті 18 Закону «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом - стаття 10 Закону.
Згідно з частиною другою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Частиною 5 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Однак у матеріалах справи відсутні докази здійснення приватним виконавцем дій щодо встановлення наявності чи відсутності у боржника коштів, на які стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу, інших цінностей, у тому числі коштів на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Законом передбачено, що рішення суду про проникнення в житло боржника має бути вмотивоване. Це свідчить про те, що суду мають бути надані переконливі докази, які б свідчили, що державний виконавець вичерпав всі можливості виконати рішення без примусового проникнення до житла, проте це не дало результатів.
Відповідно до ст. 30 Конституції України, кожному гарантується недоторканість житла. Не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.
Гарантування кожному прав на повагу та недоторканність житла є не тільки конституційно-правовим обов'язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов'язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року. Зазначені міжнародні акти згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.
Відповідно до статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, пункту 1 статті 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність свого житла.
При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві (пункт 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, стаття 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року.
Розглянувши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку, що ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не були надані переконливі докази, які б свідчили, що приватний виконавець вичерпав всі можливості виконати рішення без примусового проникнення до житла, проте це не дало результатів.
Відмовляючи у задоволенні подання приватного виконавця місцевий суд виходив також з того, що в судовому засіданні не надано суду правовстановчих документів, як належних доказів, що засвідчують належність зазначених нежитлових приміщень на праві власності боржнику.
Приватний виконавець у доводах апеляційної скарги зазначає, що такі висновки не ґрунтуються на законі, оскільки згідно із частиною 4 статті 334 ЦК України та аналогічними положеннями статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Приватним виконавцем у цій справі на підтвердження належності боржнику права власності на нежитлові приміщення №1-№8 групи приміщень №1, нежитлові приміщення №1-№4 групи приміщень №2, нежитлове приміщення № III (приміщення сходової клітини), надані сформовані 23 квітня 2019 року та 29 травня 2019 року інформаційні довідки про інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта. Згідно із актуальною інформацією про об'єкт нерухомого майна нежитлові приміщення загальною площею 216,7 кв. м, які знаходяться за адресою - АДРЕСА_1 належать ОСОБА_1 на праві власності. Підставою виникнення права власності зазначено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, видане 3 грудня 2018 року державним реєстратором. Інформаційна довідка від 29 травня 2019 року містить також актуальну інформацію про реєстрацію нежитлових приміщень як предмету іпотеки на підставі нотаріально посвідченого договору іпотеки від 28 грудня 2018 року. Крім того, щодо відповідного майна боржника зареєстровані обтяження у виді заборони на нерухоме майно на підставі договору іпотеки та арешт цього майна на підставі постанови приватного виконавця про арешт майна боржника.
Колегія Апеляційного суду з цього приводу зазначає наступне.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно із частиною 4 статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулює Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Статтею 2 цього Закону визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону № 1952-IVзаписи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься відповідний запис.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності набуття боржником права власності на об'єкти нерухомості та реєстрації відповідного права у державному реєстрі, всі права, набуті власником такого майна, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Суддя Шевченківського районного суду міста Києва, у провадженні якої перебувала ця справа у суді першої інстанції, маючи сумніви щодо законності набуття права власності на зазначені нежитлові приміщення боржником, листом від 18 червня 2019 року звернулась до органів прокуратури із клопотанням про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення.
На момент розгляду справи відсутня інформація щодо оскарження рішень державного реєстратора про внесення до Державного реєстру відповідних записів про реєстрацію права власності та реєстрацію обтяжень нежитлових приміщень. Не надано суду також відомостей про скасування реєстрації належності боржникові права власності на нежитлові приміщення.
Однак доводи апеляційної скарги щодо належності боржнику права власності, яке не спростовано іншими особами, не спростовують висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ліліцького Романа Володимировича про примусове входження (проникнення) до майна боржника ОСОБА_1 внаслідок того, що приватний виконавець не вичерпав всі можливості виконати рішення без примусового проникнення до житла.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, а тому не підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст., 268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ліліцького Романа Володимировича на ухвалу Шевченківського районного суду міста Київ від 11 червня 2019 року - залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 11 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 20 вересня 2019 року.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба