19 вересня 2019 року м. Київ
справа № 369/7690/19
провадження № 22-ц/824/11380/19
Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Іванової І.В.
суддів - Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.
при секретарі - Ярмак О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 червня 2019 року у складі судді Медведського М.Д., у справі за позовомОСОБА_1 до держави України в особі: Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Окружного адміністративного суду м. Києва, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,
встановив:
У червні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів держави України в особі: Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Окружного адміністративного суду м. Києва, Державної казначейської служби України, в якому просив стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання з відповідного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на його користь кошти в сумі 500 000 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 червня 2019 року відмовлено у відкритті провадження у даній справі в частині вимог до відповідача держави України в особі Окружного адміністративного суду м. Києва.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувану ухвалу про відмову у відкритті провадження у зазначеній справі в частині вимог до держави України в особі Окружного адміністративного суду м. Києва через порушення норм матеріального та процесуального права та справу в частині цих позовних вимог направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги позивач зазначає про те, що держава Україна є самостійним учасником цивільного процесу, проте вона не може безпосередньо брати участь у цивільних правах і реалізує свою цивільну процесуальну правосуб'єктність через відповідні органи державної влади. На думку скаржника, перелічені ним у даній справі органи державної влади не є сторонами, а лише представниками однієї із сторін, а саме відповідача - держави України.
Від Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказує, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись виключно у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій та рішень до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності суддів і заборону втручання у вирішення справи незалежним судом.
В суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Представник Окружного адміністративного суду м. Києва в суді апеляційної інстанції заперечувала проти задоволення скарги, просила ухвалу суду залишити без змін.
Інші учасники справи будучи належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, до суду апеляційної інстанції свого представника не направили, причин неявки не повідомили, що відповідно до ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що у червні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів Держави України в особі: Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Окружного адміністративного суду м. Києва, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, в якому просив стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання з відповідного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на його користь кошти в сумі 500 000 грн. на відшкодування моральної шкоди завданої в результаті порушень, встановлених судами та дисциплінарним органом Вищої ради правосуддя з боку посадових осіб Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ і судді Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_2 , що призвели до невиконання рішення суду, яке набрало законної сили і було звернуто до примусового виконання.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 червня 2019 року було відмовлено у відкритті провадження у даній справі в частині вимог до відповідача Держави Україна в особі Окружного адміністративного суду м. Києва.
Іншою Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 червня 2019 року відкрито провадження у даній справі за позовом ОСОБА_1 до відповідачів Держави Україна в особі Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державної казначейської служби України.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У статтях 1173, 1174 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а також, завдана органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів чи вини посадової або службової особи.
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно зі статтею 25 Бюджетного кодексу України казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845.
Відповідно до пункту 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Згідно з пунктом 35 Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.
Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).
Відмовляючи у відкритті провадження у даній справі в частині вимог до відповідача Держави Україна в особі Окружного адміністративного суду м. Києва, суд першої інстанції, враховуючи правовий висновок в питанні судового імунітету судів та суддів викладений в Постанові Верховного Суду від 16.01.2018 року по справі № 454/1008/16, виходив з того, що належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
Судова колегія погоджується з таким висновком з наступних підстав.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
Згідно із частиною першою статті 124 Конституції України (у редакції Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», що набрав чинності 30 вересня 2016 року) правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і мають наслідком відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»).
Як убачається зі змісту позову, його предметом є стягнення на користь позивача коштів у відшкодування моральної шкоди, заподіяної зокрема недбалістю судді Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_2 щодо несвоєчасного надсилання виконавчого документа до Шевченківського РВ ДВС м. Києва, яке призвело до невиконання судового рішення.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012; пункт 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013).
Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Отже належним відповідачем у даній справі про відшкодування шкоди, заподіяної зокрема судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьов проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06, пункт 33).
Неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за ухваленні рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності суду.
Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 ЦПК України, Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
постановив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді :