18 вересня 2019 року місто Київ
справа № 755/19370/17
провадження №22-ц/824/7928/2019
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Махлай Л.Д., за участю секретаря судового засідання - Довгополої А.В,,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ПАТ «Банк «Форум»
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 лютого 2019 року, ухвалене у складі судді Арапіної Н.Є.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Форум», третя особа: ОСОБА_2 про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди,-
У грудні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 31 жовтня 2017 року у приміщенні Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська під час розгляду справи за його позовом до ПАТ «Банк «Форум» про порушення трудового права та не здійснення розрахунку, представник відповідача ОСОБА_2 поширила щодо нього недостовірну та образливу інформацію, яка порочить честі, гідність та ділову репутацію, а саме: «Позивач жодним чином не довів поважних причин пропуску строку звернення до суду. Протягом 4 років ця особа судиться з банком, намагається вибити якісь кошти ( маючи на увазі середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 300 тис. грн.), не працює. Здоровий чоловік, 4 роки не працює і не намагається даже знайти роботу. Всі свої дії направляє тільки на зловживання своїми правами. Така діяльність наносить збитки державі». Така інформація викладена у формі фактичного твердження, є недостовірною, неправдивою та такою, що принижує його честь і гідність. Зазначеними діями відповідач завдав позивачу моральної шкоди, яка виразилася в моральних стражданнях та переживаннях, оскільки відповідач принизив його перед іншими людьми та поширив відомості стосовно його про те, що він скоїв злочин.
Посилаючись на зазначені обставини, просив визнати недостовірною інформацію, поширену представником ПАТ «Банк Форум» ОСОБА_2 31 жовтня 2017 року під час судового засідання в Красногвардійському районному суді м.Дніпропетровська по справі № 204/2842/16-ц про те, що позивач не працює і навіть не намагається знайти роботу та намагається вибити з банку кошти, тим самим спричиняючи збитки державі та зловживаючи своїми правами та інше. Зобов'язати ПАТ «Банк Форум» спростувати недостовірну інформацію шляхом яким була поширена недостовірна інформація та вибачитися. Стягнути з ПАТ «Банк Форум» 100000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 13 лютого 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Банк «Форум», третя особа: ОСОБА_2 про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди відмовлено. Крім того, ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 13 лютого 2019 року у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про застосування заходів процесуального примусу відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції та ухвалу про відмову у застосування заходів процесуального примусу скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити клопотання позивача про притягнення за зловживання процесуальним правом при виконанні ухвали суду від 10 серпня 2018 року, а також справу направити для розгляду до суду першої інстанції. В апеляційній скарзі посилався на невідповідність рішення суду вимогам ст..263 ЦПК України Зокрема послався на те, що жодного доказу на підтвердження висловів представника відповідача ОСОБА_2 не надано. Суд, приймаючи рішення, повинен керуватись лише належними та допустимими доказами, які відповідачем не надані. Судом в порушення норм процесуального та матеріального права не досліджувались докази в судовому засіданні, не заслуховувався запис з магнітного диску наданого Красногвардійським районним судом м.Дніпропетровська, не встановлювалось достовірність або недостовірність висловів працівника ПАТ «Банк Форум» ОСОБА_2 . В результаті не дослідження доказів судом невірно встановлені факти в судовому засіданні, що вислови працівника ПАТ «Банк Форум» є судженням, а не твердженням. Невірними є посилання суду на п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року « Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».
Крім того, апелянт посилався на те, що суд першої інстанції, відмовляючи у застосування до ОСОБА_2 заходів процесуального примусу, допустив припущення, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, проігнорував доказ який знаходиться в матеріалах справи про відмову ОСОБА_2 в отриманні відзиву і необґрунтовано відмовив позивачеві у задоволенні клопотання.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Зокрема, посилалась на те, що позивачем не надано жодних обґрунтувань позовних вимог щодо недостовірності тверджень представника відповідача та в чому саме вони принижують його честь та гідність Крім того, вважає, що твердження позивача про моральні страждання та підставі висловлення думки представника банку на судових дебатах, також є недоведеними, оскільки позивач веде активне соціальне життя, приймає активну участь у різних громадських рухах, виконує обов'язки присяжного. Спірні висловлювання відповідача є лише оціночним судженням. Вважає твердження апелянта про те, що вимоги третьої особи по направленню їй доказів носили формальні підстави є хибними та не відповідають дійсності.
У відповіді на відзив ОСОБА_1 просить відхилити відзив ОСОБА_2 як необґрунтований, задовольнити апеляційну скаргу
В судове засідання представник ПАТ «Банк «Форум», третя особа: ОСОБА_2 не з'явилися, будучи повідомленими про день та час розгляду справи, від ОСОБА_2 надійшло клопотання про розгляд справи без її участі. Вислухавши думку позивача ОСОБА_1 , колегія вважала за можливе розглянути справу у відсутність осіб, які не з'явилися в судове засідання відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.
ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що 30 січня 2014 року рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська, яке набрало законної сили 8 квітня 2014 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Банк «Форум» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовлено.
27 листопада 2017 року розпорядженням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська № 11 увільнено присяжного Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська Олійника В.В. від виконання обов'язків присяжного.
Звертаючись до суду з позовом, позивач просив визнати інформацію, поширену представником ПАТ «Банк «Форум» ОСОБА_2 31 жовтня 2017 року під час судового засідання в Красногвардійському районному суду м.Дніпропетровська по справі № 204/2842/16-ц про те, що ОСОБА_1 не працює і навіть не намагається знайти роботу та намагається вибити з банку кошти, тим самим спричиняє збитки державі та зловживає своїми правами та інше.
Судом установлено, що під час розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Банк «Форум» про поновлення на роботі. Стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди 31 жовтня 2017 року у промові у судових дебатах представником ПАТ «Банк «Форум» ОСОБА_2 була надана оцінка та міркування щодо ходу розгляду та вирішення цієї справи, під час якої повідомлена наведена позивачем інформація.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що в якому б непривабливому світлі у поясненнях представника відповідача ОСОБА_2 був представлений позивач, цю частину пояснення не можна розглядати, як окремо взятий вислів, а треба сприймати з розумінням змісту та семантики всього загального тексту, а тому пояснення в частині, що торкаються особи позивача слід розцінювати як критику його дій, тобто спірний вислів є оціночними судженнями, а не фактичним твердженням, які підлягають доведенню під час судового розгляду, що свідчить про відсутність порушень особистих немайнових прав позивача з боку відповідача. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від позовних вимог про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та ділової репутації, тому такі вимоги також не підлягають задоволенню.
Такий висновок суду першої інстанції відповідає встановленим обставинам і ґрунтується на нормах матеріального права.
Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
За статтею 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності.
У відповідності до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Відповідно до ст.68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно одержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Згідно зі ст.297 ЦПК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Відповідно до ч.1 ст.277 ЦК України фізична особа, особисті майнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростування та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єкту думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п.19 Постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації юридичної особи», вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації недостовірною, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до ст..277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
При здійсненні аналізу характеру висловлювань представником ПАТ «Банк «Форум» при виступі у судовому засіданні під час судових дебатів, колегія суддів повною мірою погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувана позивачем інформація не є інформацією в розумінні Закону України «Про інформацію», тобто не містить фактичних даних, а є вираженням ставлення представника відповідача до певної поведінки позивача, наведене висловлювання містить виключно оціночні судження.
Судження, які мають оціночний характер, вираження власних думок, не є підставою для захисту права на повагу честі і гідності, а відповідно - не є предметом доказування по справі.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що відповідачем та третьою особою не надано жодного доказу на підтвердження висловів ОСОБА_2 , судом не встановлювалось достовірність або недостовірність таких висловлювань, а також судом не досліджувалися факти, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що висловлювання представника відповідача, що стосуються позивача ОСОБА_1 , є оціночними судженнями, а тому не підлягають доказуванню.
Посилання в апеляційній скарзі на неправильне посилання в рішенні суду на роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п.14 постанови № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», не заслуговують на увагу, оскільки роз'яснення Пленуму носять рекомендаційний характер, посилання суду у рішенні на пункт 14 не вплинуло на висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову.
Що стосуються доводів апеляційної скарги в частині безпідставності відмови суду у застосуванні до ОСОБА_2 заходів процесуального примусу, то в цій частині слід зазначити наступне.
Відмовляючи у застосуванні до ОСОБА_2 заходів процесуального примусу, суд першої інстанції виходив із відсутності правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 , оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження відмови третьої особи ОСОБА_2 . отримати направлені позивачем заперечення на відзив з доданими документами.
Сам по собі факт не отримання учасником справи документів, що надсилалися особою, яка їх подає , не може вважатися зловживанням процесуальними правами, вчиненням дій або допущенням бездіяльності з метою перешкоджання судочинству, за що з відповідної особи може бути стягнутий штраф (ст.148 ЦПК України).
Обов'язок особи, яка подає докази, заздалегідь надіслати їх іншим учасникам справи (сторонам та третім особам) передбачений ст.83 ЦПК України, а тому задоволення судом клопотання ОСОБА_2 та оголошення в судовому засіданні перерви для надіслання позивачем третій особі заперечень з додатками, не дає підстав уважати, що ОСОБА_2 вчинені дії з метою перешкоджання судочинству.
За таких обставин, заперечення, що містяться в апеляційній скарзі, щодо незаконності винесеної судом першої інстанції ухвали про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про застосування до ОСОБА_2 заходів процесуального примусу, є безпідставними та не заслуговують на увагу апеляційного суду.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене на повно з'ясованих обставинах з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 лютого 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 24 вересня 2019 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
Л.Д. Махлай