Справа № 761/19414/19 Головуючий у суді І інстанції Рибак М.А.
Провадження № 22-ц/824/10752/2019 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
23 вересня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Ігнатченко Н.В., Олійника В.І., Кулікової С.В., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Родовід Банк» Шевченка Андрія Миколайовича на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 14 червня 2019 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Родовід Банк» Шевченка Андрія Миколайовича до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,
У квітні 2019 року ПАТ «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Родовід Банк» Шевченка А.М. звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року за клопотанням позивача про визначення підсудності матеріали позовної заяви визначено для розгляду Шевченківському районному суду м. Києва.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 травня 2019 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків (подання позовної заяви в новій редакції із зазначенням ціни позову та сплати судового збору) терміном десять днів з дня вручення ухвали.
31 травня 2019 року позивач надіслав до суду клопотання, в якому порушив питання про виправлення описки в ухвалі про залишення позовної заяви без руху щодо зазначення судом розміру судового збору, а саме просив зазначити суму 1 921,00 грн замість 19 210,00 грн, а також відкрити провадження у справі у зв'язку з фактичним усуненням недоліків позовної заяви.
На обґрунтування клопотання зазначено, що вимога банку до відповідача про виконання основного зобов'язання уже вирішена відповідним рішення суду від 24 липня 2014 року у справі № 758/5430/14-ц про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому за подання до суду позову про звернення стягнення на предмет іпотеки судовий збір підлягає сплаті за ставками, передбаченими для позовних заяв немайнового характеру.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 червня 2019 року клопотання ПАТ «Родовід Банк» задоволено частково.
Виправлено описку в ухвалі суду від 15 травня 2019 року у справі № 761/19414/19, зазначивши розмір судового збору, який необхідно сплатити позивачу за звернення до суду з даним позовом та надати квитанцію на підтвердження його сплати - 672 350,00 грн замість невірного 19 210,00 грн.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позовні вимоги про звернення стягнення на заставлене майно мають вартісну оцінку, носять майновий характер і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за вимогами статті 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру грошових вимог позивача, на задоволення яких спрямовано позов.
Не погоджуючись з указаним судовим рішенням, представник позивача - адвокат Гаркавенко І.Г. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, з мотивів невідповідності висновків суду обставинам справи і порушення норм процесуального права, та визначивши розмір судового збору, який має бути сплачений позивачем, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На обгрунтування апеляційної скарги зазначив, що рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором боржником не виконано, а у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на іпотечне майно, розмір грошових вимог банку, на задоволення яких спрямовано позов, дорівнюватиме вартості реалізованого іпотечного майна в межах процедури виконавчого провадження. При цьому вимога банку про звернення стягнення на предмет іпотеки оплачується судовим збором як вимога немайнового характеру, тому що така вимога пред'явлена після вирішення вимоги про виконання основного зобов'язання (стягнення заборгованості). Отже, суд повинен був визначити суму судового збору виходячи з вартості предмету іпотеки, або зважаючи на наявність невиконаного рішення суду, визначити суму судового збору за ставками, які справляються за подання позовної заяви немайнового характеру.
Відзив відповідача на апеляційну скаргу до суду не надходив.
За правилом пункту 19 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо внесення або відмови у внесенні виправлень у рішення.
Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду від 25 липня 2019 року, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У рішенні в справі «Креуз проти Польщі від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.
Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення у справі «Шишков проти Росії» від 20 лютого 2014 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції також визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року).
У статті 175 ЦПК України визначено перелік вимог щодо форми і змісту позовної заяви. Зокрема, позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.
Ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядк (пункт 1 частини першої статті 176 ЦПК України).
Згідно з положеннями частини четвертої статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Судом встановлено, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 травня 2019 року позовну заяву ПАТ «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Родовід Банк» Шевченка А.М. до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків (подання позовної заяви в новій редакції із зазначенням ціни позову та сплати судового збору) терміном десять днів з дня вручення ухвали.
31 травня 2019 року позивач надіслав до суду клопотання, в якому порушив питання про виправлення описки в ухвалі про залишення позовної заяви без руху щодо зазначення судом розміру судового збору, а саме просив зазначити суму 1 921,00 грн замість 19 210,00 грн, а також відкрити провадження у справі у зв'язку з поданням позовної заяви в новій редакції з ціною позову в розмірі 46 513 656,95 грн та платіжного доручення про сплату судового збору за позовну вимогу немайнового характеру в розмірі 1 921,00 грн.
Постановляючи оскаржувану ухвалу про виправлення описки, суд першої інстанції вважав, що з урахуванням ціни позову банку необхідно сплатити судовий збір в розмірі 672 350,00 грн, однак в ухвалі від 15 травня 2019 року було помилково зазначено розмір судового збору як 19 210,00 грн. При цьому, суд звернув увагу на те, що позивач має сплатити судовий збір за звернення до суду з даним позовом з вимогою майнового характеру.
Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону.
Із матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з позовом, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Родовід Банк» Шевченко А.М. просив звернути стягнення на предмет іпотеки у рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, яка станом на 18 березня 2019 року становить 4 305 811,64 євро.
У подальшому, в уточненій позовній заяві, яка міститься в додатках матеріалів справи, позивач визначив заборгованість відповідача в розмірі, встановленому заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 24 липня 2014 року у справі № 758/5430/14-ц за позовом ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме 960 463,42 євро та 17 776 665,38 грн, що за офіційним курсом НБУ станом на 31 травня 2019 року (100 євро = 2991,9923 грн) в загальному розмірі складає 46 513 656,95 грн (28 736 991,57 грн + 17 776 665,38 грн).
Тобто, наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову.
Таким чином зміст заявленої вимоги про звернення стягнення на майно ґрунтується на наявності грошових вимог позивача до відповідача на підставі окремого договору, наслідком задоволення таких вимог та виконання судового рішення є припинення грошових вимог позивача.
Отже, позовні вимоги про звернення стягнення на заставлене майно мають вартісну оцінку, носять майновий характер і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за вимогами статті 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру грошових вимог позивача, на задоволення яких спрямовано позов.
Саме така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17, а також неодноразово підтримана Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в низці судових рішень за результатом розгляду касаційних скарг банківських установ у справах про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи наведене, вимога іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки, пред'явлена як до так і після звернення до суду з вимогою про виконання основного зобов'язання, оплачується судовим збором як вимога майнового характеру, а ціна позову визначається розміром виконання, на яке претендує позивач за рахунок іпотечного майна.
Так, правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI.
Як передбачено підпунктом 1.1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI, за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Абзацом 2 пункту 1 частини першої статті 6 Закону № 3674-VI передбачено, що за подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.
У відповідності Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2019 року становить 1 921,00 грн.
За нормою частини першої статті 269 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки.
Виправляючи описку в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, суд першої інстанції на підставі наведених положень закону врахував, що позивач визначив, що до грошових вимог, які підлягають задоволенню за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки, належить загальна сума боргу за кредитним договором в розмірі 4 305 811,64 євро, у зв'язку з чим розмір судового збору за подання даної позовної заяви буде перевищувати граничний розмір судового збору, встановленого Законом № 3674-VI для юридичних осіб, а відтак правильно встановив для сплати позивачу максимальну можливу суму судового збору в розмірі 672 350,00 грн (1 921,00 х 350).
Навіть після подання позовної заяви в новій редакції указана вище сума не буде меншою для ПАТ «Родовід Банк», адже виходячи із заявленої ціни позову судовий збір буде становити 697 704,85 грн (46 513 656,95 х 1,5 %).
Посилання апеляційної скарги на те, що суд повинен був визначити суму судового збору виходячи з вартості предмету іпотеки після його реалізації не приймаються до уваги колегії суддів як безпідставні з огляду на те, що позов пред'явлено не про визнання права власності на майно або його витребування, де ціна позову визначається вартістю майна (пункт 2 частини першої статті 176 ЦПК України), а про звернення стягнення на майно у рахунок погашення кредитної заборгованості, де ціна позову визначається сумою грошових коштів, на отримання яких претендує позивач.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (статті 13 ЦПК України).
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є необгрунтованими, ухвала суду першої інстанції про виправлення описки шляхом зазначення вірної суми судового збору, яку необхідно сплатити позивачу за подання позовної заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки у даній справі постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для її зміни чи скасування не вбачається.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно положень статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції не вирішується, оскільки спір по суті не розглядався.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Родовід Банк» Шевченка Андрія Миколайовича залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 14 червня 2019 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: Н.В. Ігнатченко
В.І. Олійник
С.В. Кулікова