іменем України
24 вересня 2019 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 740/446/17
Головуючий у першій інстанції - Олійник В. П.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/889/19
Чернігівський апеляційний суд у складі :
головуючої-судді Шитченко Н.В.,
суддів Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 13 липня 2017 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
місце ухвалення рішення суду - м. Ніжин,
дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції - 13 липня 2017 року.
У лютому 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк», яке у подальшому змінило назву на АТ КБ «ПриватБанк», звернулося з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у сумі 21 754,87 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що 10 червня 2013 року між банківською установою та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір на суму 1 200 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості. Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 31 грудня 2016 року виникла заборгованість у сумі 21 754,87 грн, з яких: 1 188,41 грн заборгованості за тілом кредиту; 15 854,32 грн заборгованості по відсоткам за користування кредитом; 3 200 грн заборгованість за пенею та комісією та штрафи: 500 грн (фіксована частина) і 1 012,14 грн (процентна складова).
Заочним рішенням від 13 липня 2017 року Ніжинський міськрайонний суд позов АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 10 червня 2013 року, яка складається з: 1 188,41 грн заборгованості за тілом кредиту; 15 854,32 грн заборгованості по відсоткам за користування кредитом; 3 200 грн заборгованість за пенею і комісією та штрафи: 500 грн (фіксована частина) і 1012,14 грн (процентна складова), а всього стягнув 21 754,87 грн. Вирішив питання розподілу судових витрат.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду від 08 травня 2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення по справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без задоволення (а.с. 83-84).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на ухвалення судового рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясування всіх фактичних обставин справи, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким частково задовольнити позовні вимоги, стягнувши з неї на користь банку 1 050,47 грн заборгованості за тілом кредиту та 828,12 грн заборгованості за процентами за користування кредитом, а у задоволенні іншої частини заявлених вимог - відмовити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що заборгованість за тілом кредиту згідно з наданим розрахунком становить 1 057,84 грн, а не 1 188,41 грн, як про це зазначає банк у своєму позові.
Відповідач указує, що у період з 27 липня 2013 року по 29 травня 2014 року нею на погашення кредиту загалом було сплачено 820 грн, і, беручи до уваги суму заборгованості за кредитом 1057,84 грн, сума заборгованості по відсоткам за користування кредитом за період з 30 травня 2014 року по 31 грудня 2016 року повинна складати 828,12 грн, а не заявлену банком суму до стягнення.
Наголошує на тому, що заявлені банком вимоги про стягнення комісії є безпідставними, оскільки відповідно до приписів ст.ст. 1046, 1047 ЦК України комісія не передбачена. Крім цього суд не звернув уваги, що розмір заборгованості по відсоткам за користування кредитом та розмір пені значно перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту, що не відповідає загальним засадам цивільного законодавства у відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦПК України.
Посилається на незаконність збільшення банком в односторонньому порядку відсоткової ставки по кредиту з 30 % до 43,2 %, починаючи з 01 вересня 2014 року. Доказів правомірного збільшення відсоткової ставки (її належного повідомлення) та отримання на це її згоди позивачем надано не було.
Крім цього, всупереч вимог закону, з неї одночасно стягнуто штраф і пеню, що є одним видом цивільно-правової відповідальності, та не застосовано строки позовної давності про стягнення неустойки, встановлені ч. 2 ст. 258 ЦК України.
Звертає увагу на ту обставину, що про дату та час розгляду справи у суді першої інстанції вона належним чином повідомлена не була, за місцем реєстрації жодного поштового повідомлення або судової повістки не надходило. Судом направлялась кореспонденція на невірну адресу, про що свідчать наявні у матеріалах справи письмові докази, у зв'язку з чим вона була позбавлена можливості бути присутньою у судовому засіданні та надати відповідні докази та аргументи для захисту своїх прав.
У наданому відзиві представник АТ КБ «ПриватБанк», вважаючи судове рішення законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи відзиву зводяться до того, що укладення між банком та відповідачем договору приєднання підтверджується змістом заяви, в якій позичальник своїм підписом приєдналась та зобов'язувалась виконувати умови, викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою та Тарифах банку. При цьому Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, і підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови та Правила були чинними під час укладення договору.
Представник зазначає, що чинним законодавством передбачено укладення договору лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованих умов у цілому, що узгоджується з висновком, викладеним у постановах ВС від 06 лютого 2018 року у справі 755/2720/АДРЕСА_1-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 239/396/15-ц, від 09 липня 2018 року у справі № 202/19403/13-ц тощо. Отже відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладення договору.
Наголошує на тому, що у справі відсутні докази того, що ОСОБА_1 зверталась до банку з пропозиціями про внесення змін до умов кредитного договору, що свідчить про її згоду з усіма умовами укладеного правочину, а фактичне користування відповідачем кредитними коштами з використанням отриманої кредитної картки підтверджується випискою про рух грошових коштів по рахунках, відкритих на ім'я ОСОБА_1 , та не заперечується і самим позичальником.
Стверджує про те, що збільшення відсоткової ставки з 30 % до 43,2 % річних відбувалось на підставі відповідних наказів банку, і про такі зміни, які повністю узгоджуються з Умовами та Правилами надання банківських послуг, банк повідомляв відповідача у спосіб, передбачений умовами договору, зокрема, у виписці про рух грошових коштів по картрахунку, передбаченому п.п. 1.1.2.3 та 1.1.3.1.9 Умов та Правил надання банківських послуг.
Звертає увагу, що складений банком розрахунок заборгованості жодними належними доказами відповідачем не спростований, а наведений у апеляційній скарзі приклад нарахування процентів за користування кредитом не відповідає умовам договору, оскільки остання розрахувала проценти виключно на суму поточної заборгованості без врахування простроченої суми «тіла» кредиту.
Також указує, що позовна давність, як загальна, так і спеціальна, є диспозитивною у застосуванні, проте матеріали справи не містять відповідної заяви відповідача, поданої згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України, про застосування строків позовної давності. До того ж, банк звернувся до суду в межах трирічного строку, враховуючи те, що строк дії кредитної картки встановлений до останнього дня вересня 2016 року, а позов був поданий у січні 2017 року. Крім цього проведення відповідачем 29 травня 2014 року останнього платежу в сумі 100 грн вказує на переривання перебігу строку позовної давності.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в частині визначеного до стягнення розміру процентів за користування кредитом, суми пені та комісії і штрафів таким вимогам не відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що у судовому засіданні знайшов підтвердження факт порушення ОСОБА_1 умов кредитного договору щодо повернення кредиту та сплати процентів, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 21 754,87 грн, яку в добровільному порядку позичальник не сплачує, тому вона підлягає відшкодуванню на користь позивача. Доказів на спростування наданого банком розрахунку заборгованості відповідачем не надано.
З наведеним висновком суду першої інстанції у повній мірі не може погодитись апеляційний суд, виходячи з наступного.
У справі встановлено, що 10 червня 2013 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», що змінило назву на АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, згідно з умовами якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з кредитним лімітом 1200 грн шляхом підписання анкети-заяви на отримання кредитної картки «Універсальна» про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.
До кредитного договору банк додав витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» (а.с. 6, 7, 9-32).
Як свідчить довідка АТ КБ «ПриватБанк», додана до відзиву на апеляційну скаргу представником позивача, ОСОБА_1 відповідно до договору про надання банківських послуг від 10 червня 2013 року отримала картку № НОМЕР_1 , яка мала термін дії до останнього дня вересня 2016 року (а.с. 134).
Випискою по рахунку основної карти НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 за період з 10 червня 2013 року по 31 грудня 2016 року підтверджується факт користування позичальником кредитними коштами та часткове погашення кредиту (а.с. 130-133), що і не оспорюється самою відповідачкою.
Матеріали, які були надані позивачем апеляційному суду, містять фото відповідача з продуктом (кредитною карткою) банку, який видавався останній 10 червня 2013 року (а.с. 115, 116).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 до банківської установи із заявою про закриття карткового рахунку не зверталась.
Згідно з наданим банком розрахунком, станом на 31 грудня 2016 року утворилась заборгованість, яка становить 21 754,87 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 1 188,41 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом - 15 854,32 грн, 3 200 грн заборгованості за пенею та комісією, штраф (фіксована частина) - 500 грн, штраф (процентна складова) - 1 012,14 грн (а.с. 5).
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, з наведеної вище виписки по основній картці № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 за період з 10 червня 2013 року по 31 грудня 2016 року вбачається, що позичальником у зазначений період проводилось зняття готівкових коштів та часткове погашення заборгованості за кредитним договором від 10 червня 2013 року, що, на думку апеляційного суду, свідчить про підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів та користування ними. Указана виписка підтверджує несвоєчасне погашення кредиту відповідачем і наявність заборгованості за тілом кредиту, яка на час звернення до суду становить 1 188,41 грн.
Твердження скаржника про неправильність визначеної банком суми заборгованості за тілом кредитом, яка, на її думку, становить лише 1 057,84 грн, не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки відповідачка своєчасно кредит не погашала, а отже загальна сума її заборгованості за тілом кредиту складається не лише з поточної заборгованості (1 057,84 грн), а й з простроченої заборгованості за тілом кредиту (130,57 грн), яка в цілому і становить визначений у розрахунку розмір заборгованості - 1 188,41 грн.
Отже, за умови доведеності факту існування між сторонами грошового зобов'язання, воно має виконуватись належним чином обома сторонами, тому ОСОБА_1 повинна сплатити позивачу суму заборгованості за тілом кредиту саме у розмірі 1 188,41 грн.
Щодо стягнення з ОСОБА_1 інших заявлених позивачем сум, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
За приписами ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк». Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно зі ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошва сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предетом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюєтья договором або актом цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобовязаний сплатити грошову суму, відповідно до ст. 625 цьго Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору, проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом та договірні.
У заяві позичальника від 10 червня 2013 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобовязання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, заявляючи вимогу про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 10 червня 2013 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщених на сайті https://privatbank.ua/terms/pages/70/, як невід'ємні частини укладеного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання позичальником кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та саме у зазначеним в цих документах розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
На думку колегії суддів, у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (10 червня 2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (06 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретно запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 провадження № 14-131цс19).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних відносин суд враховує висновки щодо відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Зважаючи на наведене, з метою забезпечення сталості та єдності судової практики, однакового застосування норм права, апеляційний суд під час вирішення спору враховує наведений висновок суду касаційної інстанції.
Зважаючи на викладене вище, наданий позивачем Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщенихна сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи та не містять підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 10 червня 2013 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема ст.ст. 625, 1048 ЦК України, позивач не пред'явив.
З урахуванням наведеного, заявлені АТ КБ «ПриватБанк» вимоги про стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом, заборгованості за пенею і комісією, а також штрафів є безпідставними, у зв'язку з чим у задоволенні цих заявлених банком вимог слід відмовити.
Заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення відповідача про розгляд справи у суді першої інстанції з огляду на таке.
Порядок та умови проведення заочного розгляду справи визначені Главою 8 розділу ІІІ ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення заочного рішення). Так, відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За змістом ч. 5 ст. 74 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення заочного рішення) судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів, надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єра за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі.
Так, у наданому позові адреса відповідача зазначена: АДРЕСА_1 (а.с. 3-4). Згідно з доданою до позову копією паспорта ОСОБА_1 з 09 лютого 1995 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 33 зворот).
Натомість з матеріалів справи вбачається, що суд, направляючи запит до Ніжинської міської ради щодо надання відомостей про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 та надсилаючи у подальшому ухвалу про відкриття провадження у справі і призначення справи до судового розгляду, зазначав невірну адресу відповідача, зокрема, указував номер будинку «АДРЕСА_1» замість правильного « АДРЕСА_1 » (а.с. 40, 43). Поштове відправлення, надіслане на ім'я ОСОБА_1 на адресу АДРЕСА_1 , повернулось до суду не врученим.
Дійшовши висновку про можливість ухвалення заочного рішення у справі, суд указав, що про час і місце розгляду справи відповідач була повідомлена відповідно до ч. 9 ст. 74 ЦПК України через оголошення у газеті «Деснянська правда». За змістом указаної норми відповідач викликається в суд через оголошення у пресі, якщо його зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи невідоме.
Отже, на час розгляду справи у матеріалах справи були наявні відомості щодо зареєстрованого місця проживання відповідача, але внаслідок неуважності працівників районного суду вказана інформація була залишена поза увагою, у зв'язку з чим суд не дотримався порядку ухвалення заочного рішення у справі. Наведені обставини не були досліджені та перевірені судом і під час перегляду заочного рішення за заявою ОСОБА_1 , у задоволенні якої було відмовлено.
Наведене процесуальне порушення - справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою, є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та постановлення рішення про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та стягнення з неї на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за тілом кредиту в сумі 1 188,41 грн.
Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Оскільки апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції і частково задовольняє позов, відповідно до вищенаведених правил належить провести розподіл судових витрат, понесених позивачем, пропорційно задоволеним вимогам, а саме, стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 87,36 грн у рахунок відшкодування судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, а з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 - 2 268,96 грн за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 141, 367, 374, п. 3 ч. 3 ст. 376, 381-384, 389 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 13 липня 2017 року - скасувати.
Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість по кредитному договору від 10 червня 2013 року в сумі 1 188,41 (одна тисяча сто вісімдесят вісім) грн 41 коп.
У задоволенні іншої частини заявлених вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) 87 (вісімдесят сім) грн 36 коп. судових витрат за розгляд справи судом першої інстанції.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 2 268 (дві тисячі двісті шістдесят вісім) грн 96 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 24 вересня 2019 року.
Головуюча: Судді: