Справа № 672/1656/18
Провадження № 22-ц/4820/1189/19
Категорія: 27
24 вересня 2019 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд в складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Корніюк А.П. (суддя - доповідач), Гринчука Р.С., Костенка Р.С.
розглянув в спрощеному письмовому позовному провадженні у відкритому судовому засіданні цивільну справу №686/23071/18 за апеляційною скаргою АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Городоцького районного суду від 27 березня 2019 року у справі за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд
Звертаючись до суду із позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (далі - Банк) вказувало, що 28.12.2010 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 4000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, оформивши Заяву № б/н. від 28.12.2010 року та підтвердивши свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг (далі - Договір), що підтверджується підписом у заяві. Позивач зазначав, що ним були виконанні усі взяті на себе зобов'язання за Договором, тоді як відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями у зв'язку із чим виникла заборгованість станом на 18.11.2018 року у розмірі 11479,24 грн., з яких: 2620,07 грн. - тіло кредиту; 742,90 грн. - відсотки за користування кредитом; 7093,45 грн. - пеня; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 522,82 грн. - штраф (процентна складова). Тому позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 11479,24 грн. заборгованості за кредитним договором № б/н від 28.12.2010 року та судові витрати.
Заочним рішенням Городоцького районного суду від 27 березня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із цим рішенням суду, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апелянт вважає, що відсутність підпису Позичальника на Умовах та правилах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості; підпис відповідач поставив саме в заяві позичальника, яким засвідчив те, що він повністю згодний з умовами кредитування та отриманням кредиту саме на таких умовах. Крім того, як вказує апелянт, відповідач відповідно до заяви зобов'язався виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті Банку. На думку Банку, факт укладення між сторонами Договору, який складається не лише з заяви позичальника, а також з Умов та Правил надання банківських послуг є доведеним. Зважаючи на викладене апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Згідно положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення відповідає вказаним вимогам.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що 28 грудня 2010 року ОСОБА_2 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, за змістом якої відповідач визнав, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становлять укладений між сторонами договір про надання банківських послуг.
Разом з цим ОСОБА_2 засвідчив, що він ознайомився з Умовами та Правилами надання банківських послуг (розміщені на офіційному сайті Приватбанку - www.privatbank.ua) та погоджується з ними. Також відповідач зобов'язався виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті Приватбанку (а.с.7, 7 зворот).
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції вірно виходив з недоведеності позовних вимог, адже позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що Умови та Правила надання банківських послуг і Тарифи, на які посилається Банк є складовою укладеного між сторонами кредитного договору; що відповідач станом на 31.05.2017 року (час закінчення дії карти № НОМЕР_1 ) мав кредитну заборгованість перед Банком.
Дійшовши такого висновку, суд обґрунтовано посилався на відповідні норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Як передбачено ч. ч. 1, 2 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт, або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо) (ч. 1 ст. 633 ЦК України).
Частиною 1 статті 1054 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Висновки суду узгоджуються із матеріалами справи.
Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, а саме ст. ст. 207, 630, 634, 640 ЦК України, оскільки безпідставно не враховано, що підписана відповідачем заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифи відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України складають між ОСОБА_1 та Банком кредитний договір та, що відповідачем отримано кредитні кошти у розмірі 4000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку по кредитному договору б/н від 28.12.2010 року є недоведеними.
Так, відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судова колегія вважає, що анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 28 грудня 2010 року (а.с. 7), витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/(а.с. 9-23); витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с. 8); розрахунки заборгованості за договором № б/н від 28 грудня 2010 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 станом на 18 листопада 2018 року (а.с. 6, 6 зворот) не є належними, допустимими та достатніми доказами в розумінні процесуального законодавства на підтвердження доводів позивача.
Так згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою (п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 року №2664-ІІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 6 зазначеного Закону №2664-ІІІ фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; 3) прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу; 4) найменування, місцезнаходження юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту;10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
Встановлено, що в анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 28 грудня 2010 року (а.с. 7, 7 зворот) відсутні дані про вид і характер банківських послуг, які АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надало ОСОБА_3 С. Також анкета-заява не містить відомостей щодо домовленості сторін про встановлення розміру кредиту, терміну його повернення, розміру та підстав для нарахування процентів, комісії і неустойки.
Витяг із Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с. 9-23) та витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с. 8), що надані позивачем на підтвердження позовних вимог визначають, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентну ставку, розмір обов'язкового щомісячного платежу, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років, а також інші умови.
Як вбачається із матеріалів справи, зазначені вище документи не підписані ОСОБА_1 , а матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги з Тарифів та Умов розумів відповідач, ознайомився та погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.
Судова колегія вважає, що відсутність достатніх підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про розмір кредиту, сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту та надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
У зв'язку з цим до спірних правовідносин не можуть бути застосовані правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, що регламентують правові засади договору приєднання.
Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд в постанові від 03 липня 2019 року (справа №342/180/17, провадження №14-131цс19).
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
І згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України зазначені правові позиції мають враховуватися нижчестоящими судами при застосуванні норм права.
Також, розрахунки заборгованості за договором б/н від 28.12.2010 року, що надані Банком (а.с. 5-6) не підтверджують факт отримання кредитних коштів ОСОБА_1 саме в межах цього договору в розмірі 4000 грн.
Так, відповідно до довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (а.с. 54) між Банком та ОСОБА_1 був підписаний кредитний договір б/н, за яким надано наступні кредитні картки №557721260185192 від 29.09.2011 терміном дії до 07/15 та за №5168742300634056 від 11.07.2013 року терміном дії до 05/17.
Як слідує із зазначених вище розрахунків заборгованості (а.с. 5-6) станом на 31.05.2017 року ОСОБА_1 витрачено кредитних коштів в розмірі 99,89 грн., а сума погашення за наданим кредитом становить 785,97 грн. і станом на 31.05.2017 року заборгованість за кредитом відсутня.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що станом на 31.05.2017 року (час закінчення дії картки № НОМЕР_2 ) у відповідача не було заборгованості по тілу кредиту.
Оцінюючи доводи апеляції в тій частині, що оскільки відповідач не оспорював укладення чи не укладення кредитного договору, суму розрахунку, тим самим не заперечував проти наявності між сторонами кредитних зобов'язань, зустрічних позовних вимог не заявляв, тому наявні підстави для задоволення позову, судова колегія вважає їх такими, що не заслуговують на увагу, адже ОСОБА_1 своєї позиції відносно підстав позову та позовних вимог не висловлював, будь - яких заяв по суті справи не подавав і, як наслідок, підстави для висновку про визнання ним вимог позивача відсутні. Крім того, звернення із зустрічним позовом є правом, а не обов'язком, яким сторона користується на власний розсуд, і відсутність такого позову не може бути підставою для задоволення вимог про стягнення боргу.
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,
Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення.
Заочне рішення Городоцького районного суду від 27 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 24 вересня 2019 року.
Судді (підпис) А.П. Корніюк
(підпис) Р.С. Гринчук
(підпис) А.М. Костенко
Згідно з оригіналом
Суддя А.П. Корніюк