Номер справи 665/146/18 Головуючий в І інстанції Пилипенко І.О.
Номер провадження 22-ц/819/1079/2019 Доповідач Полікарпова О.М.
19 вересня 2019 року м. Херсон
Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючогоПолікарпової О.М.
суддів:Воронцової Л.П.
Ігнатенко П.Я.
секретарПісоцька Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чаплинського районного суду Херсонської області у складі судді Пилипенко І.О. від 08 лютого 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Чаплинського районного нотаріального округу Херсонської області Ткаченко Світлана Анатоліївна про встановлення факту спільного проживання, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, визнання недійсним договору дарування,
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просить встановити факт спільного проживання її з відповідачем ОСОБА_3 , визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в рівних частинах та визнати недійсним договір дарування вказаної квартири, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2
Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що з січня 2006 року вони з ОСОБА_3 почали проживати однією сім'єю як подружжя без реєстрації шлюбу, мали спільний бюджет та вели спільне господарство.
21 жовтня 2006 року вони зареєстрували шлюб, який посвідчено виконкомом Асканія- Нова селищною радою Чаплинського району Херсонської області.
Вказує, що у період їх спільного проживання до реєстрації шлюбу, а саме 28 квітня 2006 року на ім'я ОСОБА_3 . придбано за договором купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1 . Вказана квартира була придбана ними за спільні кошти для подальшого їх проживання як родини. Також за час спільного проживання ними було придбано й рухоме майно.
Позивач вважає рухоме та вказане нерухоме майно спільною сумісною власністю подружжя.
Також зазначає, що після її звернення до суду в жовтні 2016 року з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту сумісного проживання та розподіл спільного сумісного майна відповідачем ОСОБА_3 за договором дарування від 27.02.2017 року відчужено спірну квартиру на користь своєї матері ОСОБА_2 . Вважає правочин фіктивним, таким, що укладений з метою уникнення виконання судового рішення в разі віднесення цього майна до спільної сумісної власності подружжя та визнання за нею права на частину цієї нерухомості.
Рішенням Чаплинського районного суду Херсонської області від 08 лютого 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржила його, просила його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не врахована та обставина, що відповідачем за квартиру були сплачені грошові кошти, які отримані ним за кредитним договором, а повертались вони банку за рахунок спільних коштів подружжя під час перебування у шлюбі.
Крім того вказує, що судом невірно оцінені показання її матері ОСОБА_4 в частині того, що її дочка не проживала з ОСОБА_3 до укладення шлюбу, оскільки свідок навпаки стверджувала факт їхнього проживання в її будинку в с. Маркеєво, зауважуючи про те, що у період з січня по червень 2006 року позивачка періодично від'їздила до м. Южноукраїнська, де навчалася у технікумі, а ОСОБА_3 у той час їздив до своєї матері. Також вказує на те, що суд неповністю дослідив укладення спірного договору дарування квартири на користь ОСОБА_2 Вважає, що у суду першої інстанції були всі підстави визнати укладений правочин фіктивним, оскільки він направлений на перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання майбутнього судового рішення.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 28 квітня 2006 року ОСОБА_5 передала у власність покупця ОСОБА_3 належну їй квартиру, що розташована по адресу: АДРЕСА_1 . Даний договір посвідчено державним нотаріусом Чаплинського нотаріального округу Заворотченко А.І. та зареєстровано в реєстрі за №1140. Ціна, за яку придбано квартиру - 6000 грн.
ОСОБА_3 за договором дарування від 27.02.2017 року відчужено спірну квартиру на користь своєї матері ОСОБА_2 .
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 21 жовтня 2006 року, який було розірвано рішенням Чаплинського районного суду Херсонської області від 30 серпня 2016 року.
Згідно копії витягу з домової книги ОСОБА_1 була зареєстрована у спірній квартирі з 15 грудня 2006 року, тобто після укладення шлюбу з ОСОБА_3 , а останній - з 10.05.2006 року.
ОСОБА_1 30.06.2006 року отримала диплом серії НОМЕР_1 , яким підтверджується, що до цього часу вона навчалася у Южноукраїнському професійному машинобудівному ліцеї.
Свою трудову діяльність ОСОБА_1 розпочала у вересні 2007 року, що вбачається з її трудової книжки.
Також позивачка надала до суду апеляційної інстанції довідку про доходи, з якої вбачається, що за 2007 рік вона отримала дохід у розмірі 1380 грн., а за 2008 рік - 3715 грн.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивачкою не доведено факт набуття спірної квартири нею та відповідачем під час їх спільного проживання без реєстрації шлюбу, а тому вона є особистою власністю відповідача.
Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За визначенням, яке міститься у статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 18.10.2018р. у цивільній справі № 524/3082/16-ц, визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'ю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Проаналізувавши встановленні районним судом обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про ненадання позивачкою належних та допустимих доказів на підтвердження проживання сторін у фактичних шлюбних відносинах з січня 2006 року по жовтень 2006 року, а саме ведення ними спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, наявності у них спільного бюджету.
Щодо визнання майна спільною сумісною власністю, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.
Згідно ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
З урахуванням встановлених судом обставин, а саме того, що спірна квартира набута відповідачем до укладення шлюбу з ОСОБА_1 , належних та допустимих доказів придбання ОСОБА_3 квартири для спільного проживання з позивачкою, за грошові кошти, отримані ним кредит, а також щодо повернення кредиту за рахунок спільних коштів подружжя позивачкою суду не надано, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірна квартира була особистою власністю відповідача ОСОБА_3 , якою він мав право розпорядитися на власний розсуд.
Отже не вбачається підстав й для визнання недійсним договору дарування від 27.02.2017 року, за яким було відчужено квартиру АДРЕСА_1 , який було посвідчено приватним нотаріусом Чаплинського районного нотаріального округу Херсонської області від 27.02.2017 року на користь ОСОБА_2 .
Доводи апеляційної скарги про те, що кредитний договір від 28.04.2006 року на суму 21 000 грн. укладений ОСОБА_3 з метою придбання спірної квартири, вартість якої складала 6000 грн. не ґрунтуються на доказах.
Посилання в апеляційній скарзі на неправильну оцінку судом пояснень свідка ОСОБА_4 , яка, за твердженням апелянта, підтвердила факт проживання у неї в будинку ОСОБА_3 та ОСОБА_1 до укладення між ними шлюбу, до уваги судом апеляційної інстанції не приймаються, оскільки вказаний свідок не вказувала на спільне ведення майбутнім подружжям господарства або на їх спільний бюджет, що мало б правове значення для вирішення спору.
Сам по собі факт перебування чоловіка та жінки у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення ними спільного господарства, спільного побуту та бюджету, без установлення факту створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці не є підставою для визнання права власності на частку у майні. А доказів на підтвердження вказаних фактів позивачкою суду не надано.
Колегія суддів не може прийняти до уваги й посилання апелянта на те, що нею та ОСОБА_3 під час спільного проживання до реєстрації шлюбу, а також під час перебування у шлюбі надбано рухоме майно, оскільки позивачка не вказувала і не доводила в суді, яке саме майно надбано до шлюбу і є результатом спільного з відповідачем ведення господарства і спільного бюджету.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, його висновки відповідають вимогам закону та обставинам справи, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Керуючись ст. 374, 375, 376 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Чаплинського районного суду Херсонської області від 08 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ О.М. Полікарпова
Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ Л.П. Воронцова
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ П.Я. Ігнатенко
Повний текст постанови складений 24 вересня 2019 року.
Суддя О.М. Полікарпова