Справа № 607/13641/18Головуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В.
Провадження № 22-ц/817/722/19 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
16 вересня 2019 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Сташків Б. І., Щавурська Н. Б.,
з участю секретаря - Іванюта О.М.
за участю представника апелянта
- адвоката Стадника В.О.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Ленько Р.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/13641/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 травня 2019 року, ухваленого суддею Ромазаном В.В., повний текст якого складено 24 травня 2019 року, по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації,
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_5 , третя особа - ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації.
В обґрунтування заявлених вимог позивачка посилалася на те, що 30 жовтня 2007 року вона набула право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 29.7 кв.м., в тому числі житловою 16.4 кв.м., на підставі договору дарування квартири. Згідно з даним договором дарувальником вказаної квартири виступала її дочка - ОСОБА_6 . На підставі цього договору вона провела державну реєстрацію права власності на квартиру на своє ім'я.
16 серпня 2013 року заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області даний договір дарування було визнано недійсним. На підставі цього рішення ОСОБА_6 зареєструвала право власності на квартиру на своє ім'я.
11 вересня 2015 року ОСОБА_6 уклала з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу спірної квартири. Згідно з умовами даного договору спірна квартира перейшла у власність відповідачки, яка в той же день на своє ім'я провела державну реєстрацію права власності на квартиру.
10 серпня 2016 року Апеляційним судом Тернопільської області скасовано заочне рішення від 16 серпня 2013 року.
Зазначила, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування реєстрації права власності на квартиру було задоволено. Однак, 17 квітня 2018 року зазначене заочне рішення було скасоване постановою апеляційного суду Тернопільської області внаслідок неправильного застосування судом норм матеріального права.
У травні 2018 року ОСОБА_5 зареєструвала право власності на спірну квартиру за собою.
Враховуючи наведені обставини позивачка просила витребувати у ОСОБА_5 на її користь квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 29.7 кв.м., в тому числі житловою 16.4 кв. м.; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на вказану кваритиру.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 травня 2019 року позов задоволено.
Витребувано із чужого незаконного володіння у ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 об'єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 29.7 кв.м., в тому числі житловою 16.4 кв.м.
Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 29.7 кв.м., в тому числі житловою 16.4 кв.м.
Стягнуто із ОСОБА_5 у користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір у розмірі 1409 грн. 60 коп.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_5 подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
Апеляційна скарга мотивована тим, що договiр купівлі-продажу вiд 11 вересня 2015 року укладений між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_8 (покупець) був дійсним та укладений у відповідності до норм чинного законодавства, а тому ОСОБА_8 є добросовісним набувачем i володіння спірним майном на момент пред'явлення позову є законним.
Зазначає, що позивачем та судом першої інстанціїї не вірно вибрано спосіб захисту, витребовуючи майно на пiдставi ст.387 ЦК України, оскільки вирішення питання стосовно спірного майна за умов, описаних в рішення суду, можливе лише із застосування положень ст.388 ЦК України.
Враховуючи наведене, просить рішення суду першої інстанції скасувати.
Відзив на апеляційну скаргу від учасників по справі не надходив.
В судовому засіданні представник апелянта - адвокат Стадник В.О. апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на мотиви, викладені в ній.
Позивач та її представник проти апеляційної скарги заперечили та просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші сторони в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про день і час слухання справи.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи із наступного.
Судом встановлено наступні обставини.
На підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Першою Тернопільською державною нотаріальною конторою 03 жовтня 2003 року за № 4-3024 та зареєстрованого в Тернопільському міському бюро технічної інвентаризації 10 жовтня 2003 року №27066, ОСОБА_6 , яка є дочкою позивачки ОСОБА_1 , придбала квартиру АДРЕСА_1 .
13 жовтня 2007 року ОСОБА_6 подарувала вказану квартиру позивачці ОСОБА_1 , про що було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Білецькою H.A. і зареєстрований в реєстрі за №11452. (Дублікат договору дарування серії ВРХ 052573 від 13 серпня 2012 року, видний приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Білецькою Н.А., за реєстром № 4149).
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 серпня 2013 року у цивільній справі №607/7986/13-ц задоволено позов Служби у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_9 про визнання недійним договору дарування квартири та визнано недійсним договір дарування від 13 жовтня 2007 року.
11 вересня 2015 року ОСОБА_6 уклала з ОСОБА_5 договір купівлі - продажу, за яким продала останній квартиру АДРЕСА_1 , про що внесено відомості до державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №11137202 від 11 вересня 2015 року.
Пунктом 2 зазначеного правочину визначено, що квартира належить ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 03 жовтня 2013 року та рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 серпня 2013 року.
10 серпня 2017 року апеляційним судом Тернопільської області рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 серпня 2013 року у цивільній справі № 607/7986/13-ц скасовано та відмовлено у задоволенні позову служби у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування квартири.
Рішення апеляційної інстанції набрало законної сили з моменту його проголошення, тобто з 10 серпня 2017 року.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 жовтня 2017 року у цивільній справі № 607/10070/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Береш Л.І. про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування реєстрації права власності на квартиру, позов задоволено.
Ухвалено витребувати з незаконного володіння ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 . Скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 .
17 квітня 2018 року зазначене рішення суду від 09 жовтня 2017 року було скасоване постановою апеляційного суду Тернопільської області.
Згідно наявної при матеріалах справи Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №129594188 від 03 липня 2018 року, 18 травня 2018 року за ОСОБА_5 зареєстровано на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 . Підставою виникнення права власності зазначено: договір купівлі-продажу №2773, посвідчений 11 вересня 2015 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Береш Л.І., постанова апеляційного суду Тернопільської області від 17 квітня 2018 року у справі №607/10070/16-ц.
Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Норма статті 388 ЦК України може застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15.
Згідно з п.25 Постанови Пленуму ВССУ від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», набувач визнається добросовісним, якщо у момент вчинення правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна (наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна). При цьому в діях набувача не повинно бути необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, але й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.
Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає законність і добросовісність такого набуття.
З матеріалів справи вбачається, що договiр купівлі-продажу вiд 11 вересня 2015 року, який укладений між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_8 (покупець), був дійсним та укладений у відповідності до норм чинного законодавства, а тому ОСОБА_8 є добросовісним набувачем.
Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України, власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.
Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у своїх постановах від 06 червня 2018 року у справі № 457/1258/14-ц, від 27 червня 2018 року у справі №344/9922/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 335/640/15-ц.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що квартира АДРЕСА_1 вибула з власності позивача на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 серпня 2013 року, яке в подальшому було скасоване рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 10 серпня 2017 року, поза її волею, а тому вона має право витребувати це майно від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що 14 грудня 2017 року за ОСОБА_1 зареєструвала право власності на спірне майно, а тому право позивачки відновлено, оскільки з матеріалів справи вбачається, що станом на 2018 рік право власності на спірну квартиру зареєстрована за ОСОБА_5 .
Також Апеляційний суд не бере до уваги доводи апелянта про безпідставне застосування до спірних правовідносин ст.387 ЦК України, оскільки судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_8 є добросовісним набувачем та застосовано положення ст.388 ЦК України.
Крім цього, не заслуговують до уваги твердження апелянта, що позивачем не вірно вибрано спосіб захисту, витребовуючи майно на пiдставi ст.387 ЦК України, оскільки звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 просила витребувати спірне майно від добросовісного набувача, посилаючись на норми ст.388 ЦК України.
Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Задовольняючи позов судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 травня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складення повного тексту постанови - 23 вересня 2019 року.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи