24 вересня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/3309/19
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Слободянюк Н.І.,
за участю:
секретаря судового засідання - Шульга М.О.,
представника відповідача - Чемериса В.М.,
розглянувши у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом Міністерства внутрішніх справ України до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та скасування постанови, -
Міністерство внутрішніх справ України /далі - позивач, МВС України/ звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України /далі- відповідач, Департамент ДВС МЮУ/ про визнання протиправними дій Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови від 23 липня 2019 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 16692,00 грн та скасування постанови від 23 липня 2019 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 16692,00 грн /а.с. 5-9/.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані дії вчинені та оспорювана постанова винесена в межах виконавчого провадження №59605014, відкритого відповідачем 23 липня 2019 року з примусового виконання виконавчого листа № 440/4127/18, виданого Полтавським окружним адміністративним судом 13 травня 2019 року. Позивач виконав рішення суду у справі № 440/4127/18 ще 06 червня 2019 року, тобто до моменту відкриття виконавчого провадження №59605014. А відтак, оскаржувані дії та постанова не відповідають вимогам частини дев'ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження». Згідно з цією нормою виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, а також призначено судове засідання на 24 вересня 2019 року /а.с. 2-3/.
Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву /а.с. 36-39/ посилався на те, що виконавчий збір не стягується у випадках, передбачених частиною п'ятою, частинами сьомої та дев'ятою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження». Позивач помилково ототожнює процедуру стягнення виконавчого збору з процедурою винесення постанови про стягнення виконавчого збору. В силу частини четвертої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний винести одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору. На стадії винесення постанови про стягнення виконавчого збору державний виконавець об'єктивно не володіє інформацією про виконання чи невиконання судового рішення боржником.
У судове засідання 24 вересня 2019 року позивач свого уповноваженого представника до суду не направив, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання /а.с. 29-31, 54/, та про причини його неявки суд не повідомив.
Частиною першою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з пунктом першим частини третьої цієї статті якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Зважаючи на те, що позивач явку уповноваженого представника до суду не забезпечив та про причини неявки свого представника не повідомив, суд визнав за можливе проводити судове засідання за відсутності представника позивача.
У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини справи та відповідні до них правовідносини.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04 січня 2019 року у справі №440/4127/18, що набрало законної сили 10 квітня 2019 року, визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України (вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00032684) щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у зв'язку із встановленням інвалідності ІІ групи відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850, та зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України (вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00032684) повторно розглянути висновок з відповідними документами щодо ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та прийняти рішення відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850, з урахуванням правових висновків, сформульованих судом у даному рішенні.
13 травня 2019 року з метою виконання вказаного судового рішення Полтавським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №440/4127/18 /а.с. 45-46/, яким зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України (вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00032684) повторно розглянути висновок з відповідними документами щодо ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та прийняти рішення відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850, з урахуванням правових висновків, сформульованих судом у даному рішенні.
06 червня 2019 року директором ДФОП МВС України Шевніним С.М. відмовлено у затвердженні висновку про призначення одноразової грошової допомоги відповідно до рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04 січня 2019 року, складеного УМВС України в Полтавській області 10 травня 2019 року стосовно ОСОБА_1 /а.с. 13/.
04 липня 2019 року до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшла заява ОСОБА_1 від 01 липня 2019 року про прийняття до примусового виконання виконавчого листа №440/4127/18, виданого Полтавським окружним адміністративним судом 13 травня 2019 року /а.с. 44/.
23 липня 2019 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Савкою Л.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №596050 з примусового виконання виконавчого листа від 13 травня 2019 року № 440/4127/18.
Того ж дня 23 липня 2019 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Савкою Л.О. винесено постанову про стягнення виконавчого збору в сумі 16692,00 грн /а.с. 50-51/.
Вважаючи дії по винесенню постанови про стягнення виконавчого збору та власне саму постанову про стягнення виконавчого збору протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02 червня 2016 року (далі -Закон № 1404-VIII).
Згідно з частиною першою статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, зокрема здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом /пункт 1 частини другої цієї статті/.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною п'ятою статті 26 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
За визначенням, наведеним у частині першій статті 27 Закону №1404-VIII, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Відповідно до частини третьої цієї статті за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Частиною четвертою цієї ж статті встановлено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Аналогічні положення містяться в пункті 8 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1302/29432.
Так, пунктом 8 визначено, що виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору. Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.
Отже, з аналізу наведених норм слідує, що державний виконавець зобов'язаний винести постанову про стягнення виконавчого збору у разі відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору. Натомість, у випадку, коли примусове виконання рішення не передбачає справляння виконавчого збору, відсутні підстави для винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Виключний перелік рішень, примусове виконання яких не передбачають справляння виконавчого збору, наведено у частині п'ятій статті 27 Закону №1404-VIII.
Так, виконавчий збір не стягується:
1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";
4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Як вбачається з наведеного, до вказаного переліку рішень не відноситься судове рішення, що було прийнято у справі №440/4127/18, а саме: про зобов'язання повторно розглянути висновок з відповідними документами та прийняти рішення відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850.
Відхиляючи довід позивача, що виконавчий збір у виконавчому провадженні № 59605014 не стягується на підставі частини дев'ятої статті 27 Закону №1404-VIII у зв'язку з тим, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04 січня 2019 року у справі №440/4127/18 виконано боржником ще до моменту відкриття виконавчого провадження, суд звертає увагу позивача на наступне.
Відповідно до частини дев'ятої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Отже, дія норми частини дев'ятої статті 27 Закону №1404-VIII поширюється на те виконавче провадження, яке закінчено у зв'язку з повним виконанням судового рішення.
З наявних матеріалів виконавчого провадження № 59605014 вбачається, що постанова про закінчення виконавчого провадження державним виконавцем не приймалася, що виключає застосування норми частини дев'ятої статті 27 Закону №1404-VIII до спірних правовідносин.
Окрім цього, вказана норма закону врегульовує питання фактичного стягнення виконавчого збору, а не питання винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
Варто також зауважити, що на стадії прийняття виконавчого документу до примусового виконання, відкриття виконавчого провадження та прийняття постанови про стягнення виконавчого збору державний виконавець не тільки не має можливості перевірити фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, а й не вправі це робити, виходячи з аналізу наступних норм.
Вимоги до виконавчого документа, а відтак і до дій державного виконавця щодо такого виконавчого документа, встановлені статтею 4 Закону №1404-VIII, зокрема частиною четвертою, згідно з якою виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо:
1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);
2) пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання;
3) боржника визнано банкрутом;
4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;
5) юридичну особу - боржника припинено;
6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;
7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;
8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим;
9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;
10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Зі змісту цієї норми слідує, що добровільне виконання судового рішення боржником не має наслідком повернення виконавчого документа без прийняття до виконання.
Таким чином, за відсутності підстав для повернення виконавчого документа, державний виконавець зобов'язаний винести постанову про відкриття виконавчого провадження, а разом з нею і постанову про стягнення виконавчого збору.
Право на перевірку виконання боржником рішення у державного виконавця виникає лише під час здійснення виконавчого провадження, на що прямо вказує норма пункту 1 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII, а саме: виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.
Схоже за своїм змістом положення містить і частина перша статті 63 Закону №1404-VIII, в якій зазначено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що при винесенні постанови про стягнення виконавчого збору від 23 липня 2019 року ВП № 5960501 відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 6, 9, 77, 243-246, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Відмовити у задоволенні позову Міністерства внутрішніх справ України (вул. Академіка Богомольця, буд. 10, м.Київ, 01024, ідентифікаційний код 00032684) до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул. Городецького, буд. 13, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 00015622) про визнання протиправними дій щодо винесення постанови від 23 липня 2019 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 16692,00 грн та скасування постанови від 23 липня 2019 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 16692,00 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги у порядку, встановленому статтею 297, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його складення.
Суддя Н.І. Слободянюк