про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову
23 вересня 2019 рокум. ПолтаваСправа № 440/3553/19
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Шевяков І.С., розглянувши клопотання про забезпечення позову у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного агенства з питань запобігання корупції про визнання протиправним та скасування рішення, -
20 вересня 2019 року ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (надалі по тексту також - НАЗК, відповідач).
У позові просив:
- визнати протиправним та скасувати пункт 1 резолютивної частини рішення № 2196 від 26.07.2019 року Національного агентства з питань запобігання корупції «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею, заступником голови Апеляційного суду Полтавської області», згідно якого: «Суб'єкт декларування при складенні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік зазначив недостовірні відомості про: приналежність своєї посади до посад, пов'язаних з високим рівнем корупційних ризиків; право користування об'єктом нерухомості членами сім'ї суб'єкта декларування (сином та тещею), в якому вони проживали станом на кінець звітного періоду; характеристики майна, а саме загальну площу земельної ділянки, що належить йому на праві власності; об'єкти нерухомості (земельні ділянки), що належать на праві власності йому та члену його сім'ї (дружині); дати набуття у власність транспортних засобів, що належать йому на праві власності; дату набуття у власність транспортного засобу, що належить на праві власності члену його сім'ї (дружині); вартість транспортного засобу на дату набуття ним права власності на нього; суми отриманого доходу членом сім'ї (дружиною); відсутність відомостей для декларування про роботу за сумісництвом, чим не дотримав вимоги пунктів 1, 2, 3, 11 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції». Суб'єкт декларування зазначив недостовірні відомості, що відрізняються від достовірних на суму від 100 до 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що містить ознаки правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 176-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.»;
- визнати протиправним та скасувати пункт 5 резолютивної частини рішення № 2196 від 26.07.2019 року Національного агентства з питань запобігання корупції «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею, заступником голови Апеляційного суду Полтавської області» в частині вжиття заходів для створення в Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, можливості подання ОСОБА_1 декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік з достовірними відомостями.
Позов обґрунтовано незгодою з висновками відповідача, зробленими за наслідками повної перевірки НАЗК декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої позивачем як суддею, заступником голови Апеляційного суду Полтавської області.
Одночасно з позовною заявою ОСОБА_1 було подано до суду заяву про забезпечення адміністративного позову, у якій він просив зупинити дію рішення № 2196 від 26.07.2019 року Національного агентства з питань запобігання корупції «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею, заступником голови Апеляційного суду Полтавської області».
Вимога про забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення вмотивована тим, що цим рішенням № 2196 від 26.07.2019 року було зроблено невірні, як на думку позивача, висновки про внесення ним недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Крім того, пунктом 5 оскаржуваного рішення постановлено вжити заходів для створення у Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, можливості подання ОСОБА_1 декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік з достовірними відомостями.
Таким чином, відповідач надав ОСОБА_1 можливість подати виправлену декларацію за 2015 рік у період подання з 29.08.2019 року по 29.09.2019 року.
Позивач зазначає, що відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції», в разі виявлення у декларації недостовірних відомостей, суб'єкт декларування зобов'язаний подати відповідну декларацію з достовірними відомостями.
Таким чином, встановлення НАЗК недостовірності задекларованих ОСОБА_1 відомостей та надання йому можливості подання декларації за 2015 рік із достовірними відомостями створить для позивача обов'язок таку декларацію подати в силу наведеної вище норми закону.
У той же час позивач не погоджується з висновками НАЗК та вважає, що відомості, які НАЗК за наслідками повної перевірки вважало достовірними, не можуть бути внесені до нової декларації у Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Навпаки, позивач вважає недостовірними висновки, до яких прийшло НАЗК за наслідками повної перевірки його декларації.
Тому внесення недостовірних, як на думку позивача, відомостей до нової декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік - призведе до того, що ця недостовірна, як на думку позивача, інформація буде збережена; у подальшому внаслідок порівняння вона потягне за собою недостовірність інформації, зазначеної позивачем у деклараціях за наступні роки, оскільки вони базуються на відомостях, внесених у попередню декларацію за 2015 рік, яку позивач вважає вірною.
Таким чином, позивач стверджував про очевидну протиправність оскаржуваного рішення та необхідність вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, інакше буде істотно ускладнено чи унеможливлено виконання рішення суду, ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів.
За загальним правилом, встановленим частиною 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Отже, суд розглядає дану заяву без виклику учасників справи.
Способи та підстави вжиття заходів забезпечення адміністративного позову регламентовані статтями 150-151 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
З процитованих норм вбачається, що прийняття судом рішення про забезпечення позову є доцільним та можливим лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, або ж якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії індивідуального акта та заборони відповідачу вчиняти певні дії.
При цьому, вживаючи заходи забезпечення позову суд має враховувати: а) співмірність таких заходів із заявленими позивачем вимогами; б) співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб; в) доцільність вжиття того чи іншого заходу забезпечення позову.
За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення НАЗК, суд прийшов до висновку про обґрунтованість тверджень позивача щодо наявної небезпеки спричинення шкоди його правам та інтересам та однозначну можливість ускладнення виконання судового рішення у цій справі, в разі, якщо заходи забезпечення позову не будуть вжиті.
Оскаржуване у цій справі рішення НАЗК у пункті 1 констатує недостовірність відомостей, внесених ОСОБА_1 до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік. Крім того, пунктом 5 оскаржуваного рішення постановлено вжити заходів для створення у Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, можливості подання ОСОБА_1 декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік з достовірними відомостями.
Правовими наслідками вказаних пунктів оскаржуваного акту індивідуальної дії є те, що позивач повинен у встановлений законом термін внести до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, нову декларацію за 2015 рік, яка має містити виправлені відомості, які НАЗК, за змістом оскаржуваного рішення, вважала достовірними. Такі дії приписані декларанту абзацом другим частини четвертої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції».
Однак оцінка цих відомостей як «достовірні» чи «недостовірні» є предметом розгляду у цій адміністративній справі.
Таким чином, у разі, якщо позивач буде змушений виконати вимоги закону та внести на виконання оскаржуваного рішення до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, нову декларацію за 2015 рік з виправленими відомостями, а у подальшому висновки НАЗК, можливо, будуть спростовані судом - як наслідок у Єдиному державному реєстрі буде міститись декларація ОСОБА_1 за 2015 рік з відомостями, які оцінені судом як недостовірні. Суд оцінює як такі, що неминуче настануть, наслідки у вигляді необхідності видалення цієї декларації або ж її коригування у будь-який спосіб - у разі, якщо внесені відповідно до вимог оскаржуваного рішення відомості будуть визнані судом недостовірними. Необхідність у разі потреби зворотного коригування даних у декларації за 2015 рік суд розцінює як ускладнення захисту прав позивача та виконання судового рішення, що настануть в разі невжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
Крім того, суд погоджується з твердженням позивача про те, що у разі внесення ним до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, нової декларації за 2015 рік з виправленими відомостями, будуть мати місце розбіжності з даними декларацій за наступні роки. Це автоматично потягне за собою висновки про недостовірність відомостей, включених у декларації за наступні роки. Відповідно у разі, якщо оцінка достовірності відомостей у декларації за 2015 рік, вчинена НАЗК у оскаржуваному рішенні, є помилковою - порушення прав позивача буде мати надто триваючий характер (всі наступні після 2015 року декларації підлягатимуть виправленню) та захист його порушених прав буде занадто ускладненим.
Суд відхиляє твердження позивача про очевидну протиправність оскаржуваного рішення як передчасне - такий висновок може бути зроблено судом у даному разі виключно за наслідками розгляду справи по суті.
Таким чином, суд приходить до необхідності часткового задоволення заяви про забезпечення адміністративного позову і зупинення оскаржуваного рішення в тій частині, яка створює для позивача обов'язок вносити зміни й коригування до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік.
Суд звертає увагу при цьому, що оскаржуване рішення в резолютивній частині містить 6 пунктів та пунктом № 7 є роз'яснення про можливість судового оскарження наказу.
На думку суду, загрозу порушення прав позивача та ускладнення виконання судового рішення містять тільки пункти 1 та 5, які також є предметом оскарження у цій справі.
Тому вжиття заходів забезпечення адміністративного позову є можливим щодо виключно цих пунктів рішення.
Приймаючи рішення про забезпечення адміністративного позову, суд відзначає, по-перше, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, до вирішення адміністративної справи по суті, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
По-друге, при вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності ускладнення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
По-третє, приймаючи рішення щодо необхідності надання особі тимчасового захисту, суд бере до уваги всі фактори та інтереси, які мають відношення до цієї справи. Рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Заходи тимчасового захисту, про вжиття яких розпорядився правомочний суд, можуть мати форму повного або часткового призупинення виконання адміністративного акта, повного або часткового відновлення ситуації, яка існувала на момент прийняття цього адміністративного акта або після його прийняття, а також покладення судом, згідно з його повноваженнями, відповідного обов'язку на адміністративний орган влади.
В розрізі наведених акцентів варто також зауважити, що при вирішенні процесуального питання «заходів забезпечення позову» суд враховує Рекомендації N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, відповідно до яких рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Крім того, згідно з ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст. 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Суд наголошує, що зупинення дії оскаржуваного рішення в частині не скасовує його чинності, ніяк не змінює обсягу прав та обов'язків сторін у спорі, а лише тимчасово зупиняє застосування передбачених оскаржуваним рішенням заходів до вирішення спору у даній справі.
Таким чином, на думку суду, наведеним позивачем обґрунтуванням заяви про забезпечення позову та доданими до нього письмовими доказами, доведено, що невжиття заявлених у заяві заходів забезпечення позову в частині зупинення спірного рішення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернутися до суду.
Окрім того, судом наголошується, що при вирішенні питання щодо вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, суд оцінив, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти, та дійшов висновку, що невжиття таких заходів, очевидно, може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів позивача, на захист яких подано позов, стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Будь-яка ж шкода для держави чи суспільства, третіх осіб - відсутня.
Відтак, суд задовольняє заяву позивача частково та вважає за необхідне зупинити дію пункту 1 та пункту 5 рішення № 2196 від 26.07.2019 року Національного агентства з питань запобігання корупції «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею, заступником голови Апеляційного суду Полтавської області».
На підставі викладеного, керуючись статтями 150-154 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Заяву про забезпечення адміністративного позову задовольнити частково.
Зупинити дію пункту 1 та пункту 5 рішення № 2196 від 26.07.2019 року Національного агентства з питань запобігання корупції «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею, заступником голови Апеляційного суду Полтавської області».
Роз'яснити, що за клопотанням учасника справи суд може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим, а також суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Копію ухвали суду надіслати учасникам справи.
Ухвала суду може бути оскаржена.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала суду підлягає негайному виконанню з дня її підписання незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Суддя І.С. Шевяков