24 вересня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/2532/19
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головка А.Б., розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
15 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства оборони України, треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання пункту 42 протоколу No 46 від 12 квітня 2019 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби в частині відмови в призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року “Про затвердження порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві” протиправним та скасували; зобов'язали Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України 1975 від 25 грудня 2013 року, як інваліду 2 групи з 14 лютого 2019 року інвалідність якого настала внаслідок травми, що пов'язана із захистом Батьківщини, в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на перше січня календарного року, з урахуванням раніше виплаченої суми. та вжити заходів до її виплати.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що під час виконання обов'язків військової служби під час участі в антитерористичній операції отримав травми. Внаслідок поранення, пов'язаного з виконання обов'язків військової служби, що сталося 16.08.2014, в 2014 році йому встановлено 5% втрати працездатності без встановлення інвалідності. Під час проходження первинного огляду встановлено третю групу інвалідності з 19.02.2016. У зв'язку з погіршенням стану здоров'я, при потворному огляді позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 14.02.2019. Причиною інвалідності є поранення, захворювання, так, пов'язаної із захистом Батьківщини. Позивач вважає, що як інвалід війни ІІ групи з 14.02.2019 набув право на отримання одноразової грошової допомоги. Однак, відповідач безпідставно відмовляє в призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи, чим порушує його право на соціальний захист та отримання належної суми грошової допомоги, яке підлягає захисту в судовому порядку.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/2532/19, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
25.07.2019 від третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких представник відмовити у задоволені позовних вимог.
02.08.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки між первинним встановленням позивачу ступеня втрати працездатності та встановленням ІІ групи інвалідності минуло більше 2-х років.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що довідкою командира військової частини - польова пошта НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 підтверджено участь ОСОБА_1 з 11.01.2014 по 03.05.2016, з 23.09.2016 по 21.11.2016 в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
Довідкою командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 підполковника ОСОБА_3 підтверджено участь ОСОБА_1 з 06.08.2014 по 26.07.2015 в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Луганської області.
Із довідки про обставини травми ОСОБА_1 від 17.08.2014 №74, виданої Військовою частиною - польова пошта НОМЕР_3 , слідує, що 16.08.2014 під час виконання обов'язків військової служби в зоні проведення АТО в с. Новосвітловка Луганської області отримав вогнепальне поранення лівої кисті з тимчасовим порушенням функцій.
Згідно із довідкою Військової частини - польова пошта НОМЕР_2 від 13.03.2015 № 166 ОСОБА_1 26.01.2015 під час виконання обов'язків військової служби в зоні проведення АТО в с. Новотошківка Папаснянського району Луганської області отримав закритий перелом кісток носа із зміщенням, ЗЧМТ.
13.10.2014 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 5% втрати працездатності ОСОБА_1 внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджено довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотка застрахованого Серії ВМ-1 №000823.
Позивачу з 19.02.2016 вперше встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку з отриманням травми, що пов'язана із захистом Батьківщини, про що видано довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0563186.
За результатом повторного огляду ОСОБА_1 з 14.02.2019 встановлено ІІ групу інвалідності у зв'язку з отриманням травми, що пов'язана із захистом Батьківщини, згідно із довідкою МСЕК від 15.02.2019 № 0021602.
У зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності (вищої), позивач звернувся до відповідача, через Оржицький районний військовий комісаріат, із відповідною заявою.
Згідно із рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладеного в п. 42 протоколу №46 від 12.04.2019, позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги посилаючись на те, що заявнику групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності.
Про прийняття вказаного рішення позивачу повідомлено листом Полтавського ОВК від 24.04.2019 № 12/1095.
Не погодившись з Рішенням МО України, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами частини п'ятої статті 17 Конституції України обумовлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII.
У відповідності до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2232-XII), виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно зі статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
У частині першій статті 16 Закону № 2011-XII закріплено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктом 4 частини 2 статті 16 Закону № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Положеннями пункту "б" частини першої статті 16-2 Закону № 2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Приписами частини 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII встановлено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - постанова № 975), яка набрала чинності 24.01.2014.
Згідно із пунктом 8 Постанови № 975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Відтак, зазначеними вище нормами Закону № 2011-XII та Порядку №975 визначено, що у разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.
Відповідно до пункту 3 Постанови № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
У спірному рішенні відповідач з посиланням на пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII та пункт 8 Порядку №975 відмовив позивачуу виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності.
З матеріалів справи встановлено, що 13.10.2014 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 5% втрати працездатності ОСОБА_1 ; з 19.02.2016 позивачу перше встановлено ІІІ групу інвалідності; під час повторного огляду позивачу з 14.02.2019 встановлено ІІ групу інвалідності.
Разом з цим, суд ураховує, що Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" ( набрав чинності з 01 січня 2017 року), яким було доповнено частину четверту статті 16-3 Закону № 2011-XII абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється.
Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отож, в силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яка набрала чинності 1 січня 2017 року, на спірні правовідносини не розповсюджується. Застосування даної норми стосовно позивача можливе лише у разі повторної зміни (встановлення) групи інвалідності з 12 квітня 2018 року і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.
У свою чергу, стаття 16-3 Закону №2011-ХІІ у редакції до 01.01.2017 не містила часових обмежень на виплату одноразової грошової допомоги у разі, якщо після призначення первинної групи інвалідності (меншого відсотку втрати працездатності) особі було встановлено вищу групу інвалідності (більшого відсотку втрати працездатності), зокрема після двох років з часу первинного встановлення інвалідності чи ступеня втрати працездатності.
Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, то позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом в постанові від 20.03.2018 у справі №295/3091/17.
Таким чином, твердження відповідача про відсутність правових підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки закінчився дворічний строк після первинного встановлення втрати працездатності, є помилковими.
Інших підстав для відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги в пункті 42 рішення Комісії, оформленого протоколом №46 від 12.04.2019, не наведено.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що комісія Міністерства оборони України відмовляючи позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, діяла всупереч нормам чинного законодавства, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також суд слід указати, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Згідно із п.21,24 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
Отже, рішення про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з 14.02.2019 оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 12.04.2019 №46, є протиправним та підлягає скасуванню.
При цьому суд зазначає, що встановлення ІІ групи інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із захистом Батьківщини, є підставами для виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі передбаченому частиною першої статті 16-2 Закону № 2011-XII, а саме в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку про необхідність зобов'язання МО України вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю ІІ групи внаслідок поранення, контузії, захворювання, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 300- кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, а саме 14.02.2019, з урахуванням проведених виплат, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою КМУ від 25.12.2013 №975.
За викладених обставин позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) до Міністерства оборони України (Повітрофлотський пр-т, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022), третя особа: Полтавський обласний військовий комісаріат ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати пункт 42 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 12.04.2019 № 46, про відмову ОСОБА_1 у призначені одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності з 14.02.2019, внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.
Зобов'язати Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю ІІ групи внаслідок поранення, контузії, захворювання, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 300- кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, а саме 14.02.2019, з урахуванням проведених виплат, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою КМУ від 25.12.2013 №975.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Б. Головко