проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"19" вересня 2019 р. Справа № 922/2804/18
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Стойка О.В. , суддя Пелипенко Н.М.
секретар судового засідання Марченко В.О.
за участю представників:
позивача - Загурської А.В., дов.№32-20-0.14.2-3/62-19 від 03.01.2019 (копія у справі)
відповідача - Кужелєвої С.В., свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю серія ЧК№000712 (копія у справі)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (вх. №2641Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 23.07.2019 (суддя Буракова А.М., повний текст рішення складено та підписано 26.07.2019) по справі № 922/2804/18
за позовом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м.Харків
до Селянського (фермерського) господарства "Чумак М.М.", с.Феські, Золочівського району Харківської області
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Золочівської селищної ради, смт.Золочів Золочівського району Харківської області
про визнання відсутнім права постійного користування земельною ділянкою, -
У жовтні 2018 року Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Селянського (фермерського) господарства "Чумак М.М." (відповідач) згідно якої просить суд визнати відсутнім у Селянського (фермерського) господарства "Чумак М.М." (код ЄДРПОУ 21239917) право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6322686500:03:007:0448 площею 24,1067 га, що перебувала у постійному користуванні гр. ОСОБА_1 згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ХР-13-00-015069, зареєстрованим в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №359 від 15.09.1998. В обґрунтування позову позивач вказує, що спірна земельна ділянка була передана у постійне користування гр. ОСОБА_1 , а не Селянському (фермерському) господарству "Чумак М.М." згідно з державним актом. Разом з тим, таке право постійного користування земельною ділянкою, що було оформлено на громадянина, припинено в силу закону у зв'язку зі смертю такого громадянина з 13.02.2008.
Рішенням господарського суду Харківської області від 23.07.2019 у справі №922/2804/18 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 23.07.2019 у справі №922/2804/18 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу позивач посилається на те, що, на його думку, рішення суду першої інстанції прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, при невідповідності висновків, викладених в рішенні обставинам справи та з порушенням норм процесуального та матеріального права. При цьому, апелянт зазначає, що законодавством не передбачено автоматичного переходу права постійного користування земельною ділянкою, що виникло у особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладання договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, після смерті землекористувача до будь-якої фізичної або юридичної особи, оскільки зазначене право особи припиняється з її смертю.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.08.2019 для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Істоміна О.А., суддя Стойка О.В., суддя Барбашова С.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та призначено її до розгляду на 10.09.2019.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2019 в зв'язку з відпусткою судді Барбашової С.В. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Істоміна О.А., суддя Стойка О.В., суддя Пелипенко Н.М.
09.09.2009 на адресу Східного апеляційного господарського суду від відповідача СФГ «Чумак М.М.» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№8518), в якому відповідач погоджується із рішенням суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.
Представник позивача, заявник апеляційної скарги, в ході судового засідання повністю підтримала вимоги апеляційної скарги.
Представник відповідача підтримала відзив на апеляційну скаргу, просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши в судовому засіданні доповідь судді-доповідача, розглянувши матеріали справи, доводи в обґрунтування апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст. 269 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, 18.09.1990 рішенням виконавчого комітету Золочівської районної ради народних депутатів №293-3 "Про відведення земель гр. ОСОБА_1 для створення селянського господарства на землях радгоспу "Пролетар Харківщини" було вирішено погодитись з рішенням адміністрації радгоспу "Пролетар Харківщини" №19 від 16.08.1990 про вилучення земель для створення селянського господарства гр. ОСОБА_1 загальною площею 26,0 га. Пунктом 5 вказаного рішення було наказано внести зміни в Земельнооблікову документацію та видати гр. ОСОБА_1 тимчасовий державний акт на право володіння землею.
Так, селянському господарству гр. ОСОБА_1 було видано Державний акт на право користування землею серії Б№ 0073213 1990 року, у відповідності до якого за вказаним землекористувачем закріплюється в безстрокове і безоплатне користування 26,99 гектарів землі в межах і згідно з планом землекористування. Земля надана для виробництва сільськогосподарської продукції.
У 1993 році, через необхідність приведення господарської діяльності у відповідність до вимог нового законодавства, ОСОБА_1 - голова фермерського господарства звернувся із заявою про реєстрацію фермерського (селянського) господарства, у зв'язку з чим, 26.10.1993 розпорядженням Золочівської районної ради народних депутатів №122, фермерське (селянське) господарство Чумака Миколи Миколайовича було зареєстровано у такому складі: ОСОБА_1 - голова фермерського господарства, Члени господарства - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Після введення нової форми Державного акту на право постійного користування землею голова господарства - ОСОБА_1 отримав новий Державний акт на право постійного користування землею серії ХР№13-00-015069 від 15.08.1998.
Як вбачається з вказаного Державного акту, право постійного користування земельною ділянкою оформлене на ім'я голови господарства, в якості фактичного користувача земельної ділянки, разом з цим, як вказує відповідач, з 1990 року і по цей час виступало Селянське (фермерське) господарство "Чумака М.М.", як юридична особа.
Факт перебування спірної земельної ділянки саме у користуванні Селянського (фермерського) господарства "Чумак М. М." підтверджується: довідкою відділу Держземагенства у Золочівському районі Харківської області №416 від 06.02.2015; довідкою відділу Держгеокадастру у Золочівському районі Харківської області №27-20.21-0.8-99/14-16 від 11.02.2016; довідкою відділу Держгеокадастру у Золочівському районі Харківської області №27-20.21-0.8-188/2-17 від 27.01.2017; довідкою відділу у Золочівському районі ГУ Держгеокадастру Харківської області №89/112-18 від 02.02.2018.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 - голова Селянського (фермерського) господарства, на ім'я якої було видано Державний акт на право постійного користування землею - помер, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 .
Протоколом №4а загальних зборів С(Ф)Г " Чумак М. М." від 14.02.2008, головою обрано ОСОБА_3 . Наказом №8 від 15.02.2008 по С(Ф)Г " Чумак М.М ." прийнято на посаду голови Селянського (фермерського) господарства " Чумак М.М. " ОСОБА_3 з ІНФОРМАЦІЯ_1.
У зв'язку з викладеними обставинами, позивач у позові вказує про відсутність прав С(Ф)Г " Чумак М.М. " на спірну земельну ділянку та необхідність захисту прав та законних інтересів держави в особі Головного управління шляхом визнання відсутнім права постійного користування земельною ділянкою у С(Ф)Г " Чумак М.М .".
Господарський суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, зазначив, що позивачем не доведено суду обставин щодо відсутності у відповідача права постійного користування спірною земельною ділянкою.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, враховуючи підстави та предмет позову, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, зважаючи на наступні підстави.
Предметом розгляду у даній справі є вимога позивача про визнання відсутнім у СФГ "Чумак М.М." право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6322686500:03:007:0448 площею 24,1067 га, що перебувала у постійному користуванні гр. ОСОБА_1 згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ХР-13-00-015069, зареєстрованим в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №359 від 15.09.1998.
Згідно з частинами 1, 2 ст.2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Відповідно до частин 1-3 ст.78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
У статті 84 Земельного кодексу України передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Частинами 4, 5 ст.122 Земельного кодексу України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Згідно з абзацом 5 ст.15-2 Земельного кодексу України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.
Частиною 2 ст.90 Земельного кодексу України встановлено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню у порядку, встановленому законом.
Згідно з частинами 1, 2, підпунктів "а, б, в" частиною 3 ст.152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною, г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Статтею 55 Конституції України закріплено гарантію кожному на захист прав і свобод у судовому порядку. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Нормами Господарського процесуального кодексу України визначено завдання господарського судочинства, зокрема це справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави
Згідно з ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У статті 5 ГПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Конституційний Суд України у рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), роз'яснив поняття «охоронюваний законом інтерес».
Так, поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Отже, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано в резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке охоплює цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 20 Господарського кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом положень вказаних норм, суд, шляхом вчинення провадження у справах, здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Разом з тим, особа, права якої порушені, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, якщо він передбачений чинним законодавством або договором. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, господарський суд виходить насамперед із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто, метою подання цього позову є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.
В той же час, в даному випадку вимога про визнання відсутнім права постійного користування земельною ділянкою не може бути предметом позову, оскільки не приведе до відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. В даному випадку, внаслідок задоволення позовних вимог не відбудеться нівелювання негативних наслідків і не відновиться користування конкретним матеріальним благом - земельною ділянкою.
У даній справі, заявлений позов фактично містить у собі вимогу про встановлення судом факту, що має юридичне значення (визнання відсутнім права користування) та не стосується захисту права цивільного, тобто задоволення такої вимоги не є ефективним способом захисту прав позивачів, які вже захищені законом.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Основними завданнями Держгеокадастру є: реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема, за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.
Враховуючи викладене, органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різні функції, а саме:
- функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності;
- функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.
Частиною 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в Харківській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 №308, встановлено, що Головне управління Держгеокадастру в Харківській області є територіальним органом Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.
Відповідно до пункту 3 частини 6 Положення про Головне управління Держгеокадастру в Харківській області посадові особи Головного управління у межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.
Таким чином, вимога Держгеокадастру щодо визнання відсутності права користування земельною ділянкою не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Крім того, судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
За таких обставин, судова колегія апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовної вимоги щодо визнання відсутнім права користування земельною ділянкою.
Оскільки апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, то, з урахуванням положень статті 129 ГПК України, здійснені ним судові витрати за апеляційною скаргою останньому не відшкодовуються.
Керуючись статтями 129, 270, пунктом 1 частини 1 статті 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 23.07.2019 у справі №922/2804/18 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 24.09.2019
Головуючий суддя О.А. Істоміна
Суддя О.В. Стойка
Суддя Н.М. Пелипенко