вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" вересня 2019 р. Справа№ 910/13319/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дідиченко М.А.
суддів: Пашкіної С.А.
Сітайло Л.Г.
при секретарі: Добрицька В.С.
за участю представників сторін:
від позивача: Лантух Є.С.;
від відповідача 1: не з'явились,
від відповідача 2: не з'явились,
від третьої особи: не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного банку України
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2019 року (повний текст рішення складено 18.06.2019)
у справі №910/13319/18 (суддя Мудрий С.М.)
за позовом Національного банку України
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М",
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1
про визнання правочину №015 від 30.09.2015 року недійсним та застосування наслідків його недійсності,
Короткий зміст позовних вимог
Національний банк України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" про визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності.
В обґрунтування позовної заяви позивач посилається на те, що оспорюваний договір цесії всупереч п. 13 Положення про застосування Національним банком заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного Банку України № 369 від 28.08.2001 (далі - Положення) та п. 4.1. договору про управління, укладено за нижчою вартістю, ніж та, що була погоджена НБУ; всупереч вимог Положення, включено до договору цесії умову про перехід прав вимоги до нового кредитора одразу після укладення оскаржуваного договору, а не після надходження грошових коштів на накопичувальний рахунок, відкритий управителю в НБУ.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2019 року у справі № 910/13319/18 в позові відмовлено повністю.
В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що визначення вартості активу за договором цесії, за якою було реалізовано актив (майно) АБ "Банк регіонального розвитку", здійснювалось відповідно до рішень НБУ № 255 від 25.05.2015 та п. 10.10 глави 10 розділу VI Положення за ціною не нижче останнього аукціону з врахуванням зниження вартості на 30%, а саме: початкова вартість відповідно до звіту про оцінку від 31.03.2015 - 7 203,00 грн; мінімальна вартість активу (майна) з урахуванням зниження вартості на 30% - 5 042,10 грн; а продано актив за оспорюваним договором за ціною 5 100,00 грн, що є більшою ніж мінімальна вартість активу (майна) з урахуванням зниження вартості на 30%.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не зазначено в своїх рішеннях необхідності включення в договір цесії умови щодо моменту переходу права вимоги та не зазначення цієї умови в оспорюваному договорі не є підставою для визнання його недійсним.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Національного банку України звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2019 року скасувати повністю та ухвали ти нове, яким позов Національного банку України задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права. Апелянт вказував, що НБУ не погоджував всі умови, які запропоновані Управителем щодо відчуження активів та не погоджував зменшення ціни продажу активів на 30 % від ринкової вартості, визначеної суб'єктом оціночної діяльності, та проведення повторного аукціону за початковою ціною 1 147 309,10 грн.
Так, скаржник стверджує, що суд першої інстанції без достатнього обґрунтування застосував до управителя права, які надані ліквідатору щодо зменшення ціни всупереч положення рішення № 255, та п. 4.1 розділу 4 договору управління щодо обмеження управителя в управлінні активами. А також суд не врахував, що у даному випадку вчинення оскаржуваного договору здійснено відповідачем 1 в межах реалізації повноважень управителя непроданих активів банку в рамках процедури його ліквідації а не як самостійна юридична особа, що вчиняє правочини на власний розсуд.
Крім того, НБУ зазначає, що згідно звіту про оцінку визначення ринкової вартості майнових прав за кредитним договором для їх відчуження здійснювалось виходячи із того, що загальна сума заборгованості за кредитом становила 85 176,05 грн., в той час як в п. 1.2.1 договору відступлення відповідач 1 відступив відповідачу 2 право вимогу на суму 462 019,75 грн.
НБУ звертає увагу на те, що зазначений главі 10 Положення № 369 порядок відчуження активів банку може визначати межі здійснення погодження Національним банком відповідного відчуження управителем, однак, жодним чином не встановлювати певних прав щодо розпорядження управителем переданими йому активами в ст. 1037 Цивільного кодексу України, п. 13.11 Положення № 369 та п. 4.1 наданого Національним банком погодження.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/13319/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Дідиченко М.А., суддів Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 року відкрито апеляційне провадження у справі №910/13319/18 та призначено справу до розгляду на 18.09.2019 року.
Явка представників сторін
Представники відповідачів та третьої особи у судове засідання 18.09.2019 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про дату, час і місце розгляду справи представники сторін були повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Північний апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 18.09.2019 за відсутності представників відповідачів та третьої особи.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
02.12.2009 постановою Правління Національного банку України № 713 "Про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" прийнято рішення з 07.12.2009 відкликати банківську ліцензію у АБ "Банк регіонального розвитку" та ініційовано процедуру ліквідації банку.
20.11.2013 між Національним банком України, Акціонерним банком "Банк регіонального розвитку" в особі ліквідатора Євсієнка Ігоря Савелійовича (далі - установник управління) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" (далі - управитель), укладено договір про передавання в управління непроданих активів (далі - договір про управління).
Пунктом 1.1. договору про управління визначено, що установник управління передає в управління управителеві активи, наявні на балансі установника управління на дату укладення цього договору (далі - активи), а управитель приймає в управління активи і зобов'язується вживати всіх необхідних заходів для задоволення вимог кредиторів установника управління (далі - вигодонабувачі) відповідно до переліку (реєстру) вимог кредиторів за рахунок активів. Вигодонабувачами за договором про управління є кредитори установника управління, які на дату підписання договору про управління внесені до переліку (реєстру) вимог кредиторів установника управління (далі - перелік вигодонабувачів) та розрахунки з якими не проведені. Перелік вигодо набувачів з визначеною черговістю задоволення їх вимог наведено в додатку 2 до цього договору.
Відповідно до п.п. д) п. 2.2. договору управління управитель у своїй діяльності зобов'язується дотримуватися вимог законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України.
Підпунктом б) п. 2.5 договору про управління визначено, що Національний банк України зобов'язується приймати рішення щодо погодження продажу управителем активів у двотижневий термін з дня надходження до Національного банку України відповідного звернення управителя.
Пунктом 4.1. договору про управління визначено, що продаж, відступлення права вимоги, переведення боргу щодо активів, переданих в управління за цим договором, здійснюються лише за попереднім погодженням із Національним банком України.
Так, на виконання вимог зазначеного договору про управління, управителю передано в управління активи, в тому числі майнові права за кредитними договорами фізичних та юридичних осіб - боржників банку у кількості 88 договорів загальною сумою вимог у розмірі 87 731 589,17 грн (додаток 1 до договору про управління).
10.06.2014 відповідач 1 звернувся до начальника Управління припинення діяльності банків Генерального департаменту банківського нагляду із листом-погодженням № 06/06-2014 від 06.06.2014 щодо одержання попереднього погодження на продаж активів, в якому з урахуванням викладених в листі обставин, просив надати відповідачеві-1 попереднє погодження на відчуження активів, переданих в управління, шляхом їх самостійного продажу третім особам.
Листом від 01.07.2014 за № 55-013/34115 позивач у відповідь повідомив, що продаж активів банку, зокрема, майнових прав за кредитними договорами фізичних та юридичних осіб здійснюється у порядку, визначеному главою 10 розділу VI Положення № 369, та повернув пакет документів, наданих листом № 06/06-2014 від 06.06.2014.
18.07.2014 року листом №18/07-2014 відповідач-1 звернувся до начальника Управління припинення діяльності банків Генерального департаменту банківського нагляду з листом-погодження щодо одержання попереднього погодження на продаж активів, відповідно до якого звертав увагу на те, що визначений приписами главою 10 розділу VI Положення №369 порядок продажу активів встановлює відповідні вимоги до їх продажу ліквідатором, а не управителем, у зв'язку з чим повторно просив надати попереднє погодження на відчуження активів, переданих в управління за договором управління шляхом їх самостійного продажу третім особам, за ціною не нижчою ніж визначена у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитним договорами акціонерного банку "Банк регіонального розвитку", складеним ТОВ "Приват-Консалтинг" станом на 14.05.2014.
Листом №55-013/46775 від 22.08.2014 року позивач повідомив товариство з обмеженою відповідальністю "Дельта М" про те, що для погодження Комісією Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайта) платіжних систем відчуження майна активів Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" управителю необхідно подати до Національного банку України документи відповідно до вимог глави 10 розділу VI Положення №369, у зв'язку з чим вдруге повернув на доопрацювання пакет документів щодо погодження відчуження майна.
TOB "Приват-Консалтинг" було проведено повторну оцінку вартості майнових прав - боргових зобов'язань фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами у кількості 86 одиниць станом на 31.03.2015, вартість яких склала 1 961 476, 00 грн.
Як зазначає відповідач 1 та не заперечується позивачем, 29.04.2015, у зв'язку з виготовленням нового звіту про оцінку активів, відповідач-1 звернувся до позивача із заявою від 28.04.2015 щодо внесення змін до погодження способу продажу у зв'язку з проведенням нової оцінки, в якому просив надати погодження на продаж активів (продаж майнових прав через відступлення права вимоги по кредитним договорам) у наступному порядку:
- здійснити продаж боргових зобов'язань фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами у кількості 86 одиниць одним лотом через прилюдні торги (аукціон) на Українській універсальній товарній біржі за початковою ціною 1.961.476,00 грн (враховуючи сумарну вартість кожного кредитного договору визначену TOB "Приват-Консалтинг" у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" від 31.03.2015);
- у випадку, якщо зазначені вище торги не відбудуться провести повторний продаж боргових зобов'язань фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами у кількості 86 одиниць одним лотом через прилюдні торги (аукціон) на Українській універсальній товарній біржі за початковою ціною 1.373.033,20 грн (враховуючи зменшення вартості коленого кредитного договору на 30 відсотків від вартості визначеної TOB "Приват-Консалтинг" у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" від 31.03.2015);
- у випадку, якщо і повторні торги не відбудуться надати Управителю можливість (без додаткового погодження) здійснити продаж боргових зобов'язань через відступлення прав окремо по кожному з 86 кредитних договорів юридичним та/або фізичним особам шляхом укладання окремих договорів відступлення права вимоги за кредитним договором за ціною активу визначеною на останніх публічних торгах (за ціною, що на 30% менша від ринкової ціни визначеної ТОВ "Приват-Консалтинг" у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" від 31.03.2015).
25.05.2015 НБУ прийнято рішення № 255 "Про відчуження ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" майна (активів) Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку", яким, зокрема, вирішено:
" 1. Погодити Управителю відчуження майна (активів) Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку", за ціною не нижчою, ніж ринкова вартість, визначена суб'єктом оціночної діяльності станом на 31.03.2015 на загальну суму 1 639 013,00 грн (без урахування ПДВ), а саме майнові права за кредитними договорами у кількості 76 одиниць згідно з переліком майна (активів), який зазначений в інформації про майно (активи) та наданий листом управителя від 27.01.2015, шляхом, проведення аукціону.
У разі відсутності заяв щодо придбання майна (активів) Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" на аукціоні, Управителю здійснити безпосередній продаж майна (активу) Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" фізичній або юридичній особі за ціною останнього аукціону.
Відмовити у погоджені відчуження майнових прав за кредитними договорами: ОСОБА_2. договір від 05.12.2006 № 27/10-7211, ОСОБА_4 договір від 15.12.2003 № 27/10-7101, ОСОБА_9. договір від 01.11.2007 № 27/10-912П та договір від 25.12.200 7 № 2 7/10-93 0А, ОСОБА_10 договір від 29.12.2006 № 27/10-746А, ОСОБА_3. договір від 31.07.2008 № 27/10-997П, ОСОБА_5. договір від 20.12.2005 № 11/02-814-КІ, ОСОБА_6. договір від 22.06.2007 № 11/03-28, ОСОБА_7. договір від 12.03.2007 № 20/Б.в., ОСОБА_8 договір від 14.12.2006 № 14/10-191".
10.06.2015 між ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" та Українською універсальною товарною біржею укладено договір-доручення № 100 на проведення аукціону, предметом якого є продаж майна, що належить АБ "Банк регіонального розвитку", порядок продажу якого погоджений рішенням НБУ № 255 від 25.05.2015, а саме: лот № 1 - майнові права на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами АБ "Банк регіонального розвитку" у кількості 76 одиниць, без урахування ПДВ.
12.06.2015 в газеті "Експрес об'ява" № 22 (5079) та 13.06.2015 в газеті "Голос України" № 104 (6108) було опубліковано оголошення про проведення 30.06.2015 аукціону з реалізації активів АБ "Банк регіонального розвитку" за стартовою ціною лоту 1 639 013, 00 грн.
30.06.2015 Українською універсальною товарною біржею складено протокол № 1 про хід аукціону торгів, які не відбулися, згідно якого торги по лоту № 1, у зв'язку з відсутністю заяв про участь в аукціонних торгах, не відбулись.
03.07.2015 в газеті "Голос України" № 117 (6121) та в газеті "Експрес об'ява" № 25 (5082) було опубліковано оголошення про проведення 20.07.2015 повторного аукціону з реалізації активів АБ "Банк регіонального розвитку" за стартовою ціною лоту 1 147 309, 10 грн.
20.07.2015 Українською універсальною товарною біржею складено протокол № 1 про хід аукціону торгів, які не відбулися, згідно якого торги по лоту № 1, у зв'язку з відсутністю заяв про участь в аукціонних торгах, не відбулись.
Крім того, 15.06.2015 відповідач 1 звернувся до позивача із заявою від 12.06.2015, в якій просив надати погодження, щодо продажу майна (активів) АБ "Банк регіонального розвитку" у кількості 10 одиниць, у продажу яких було відмовлено рішенням НБУ № 255 від 25.05.2015.
05.08.2015 НБУ прийнято рішення № 414 "Про відчуження ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" майна (активів) АБ "Банк регіонального розвитку", яким, зокрема, вирішено:
Погодити управителю відчуження майна (активів) Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку", за ціною не нижчою, ніж оціночна ринкова вартість, визначена суб'єктом оціночної діяльності за станом на 31.03.2015 на загальну суму 322 463, 00 грн (без урахування ПДВ), а саме майнові права за кредитними договорами у кількості 10 одиниць згідно з переліком майна (активів), який зазначений в інформації про майно (активи) та наданий листом управителя від 12.05.2015, шляхом проведення аукціону.
У разі відсутності заяв щодо придбання майна (активів) АБ "Банк регіонального розвитку" на аукціоні, управителю здійснити безпосередній продаж майна (активу) АБ "Банк регіонального розвитку" фізичній або юридичній особі за ціною останнього аукціону.
12.08.2015 між відповідачем 1 та Українською універсальною товарною біржею укладено договір-доручення № 14/1 на проведення аукціону, предметом якого є продаж майна, що належить АБ "Банк регіонального розвитку", порядок продажу якого погоджений рішенням НБУ № 414 від 05.08.2015, а саме: лот № 1 - Майнові права на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" у кількості 10 одиниць, без урахування ПДВ.
14.08.2015 в газеті "Експрес об'ява" № 31 (5088) та 15.08.2015 в газеті "Голос України" № 150 (6154) було опубліковано оголошення про проведення 01.09.2015 аукціону з реалізації активів АБ "Банк регіонального розвитку" за стартовою ціною лоту 322 463, 00 грн.
01.09.2015 Українською універсальною товарною біржею складено протокол № 1 про хід аукціону торгів які не відбулися, згідно якого торги по лоту № 1 не відбулись в зв'язку з відсутністю заяв про участь в аукціонних торгах.
04.09.2015 в газеті "Експрес об'ява" № 34 (5091) та 05.09.2015 в газеті "Голос України" № 164 (6168) було опубліковано оголошення про проведення 21.09.2015 повторного аукціону з реалізації активів АБ "Банк регіонального розвитку" за стартовою ціною лоту 225 724, 10 грн.
21.09.2015 Українською універсальною товарною біржею складено протокол № 1 про хід аукціону торгів, які не відбулися, згідно якого торги по лоту № 1, у зв'язку з відсутністю заяв про участь в аукціонних торгах, не відбулись.
30.09.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" (далі - управитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" (далі - новий кредитор) було укладено договір № 015 про відступлення права вимоги (цесії) (далі - договір цесії) за кредитним договором № 27/10-883А від 11.09.2007.
Відповідно до п. 1.6.1 договору цесії після підписання цього договору новий кредитор на протязі одного місця перераховує управителю грошові кошти в сумі 5 100,00 грн на накопичувальний рахунок управителя.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до висновку, що визначення вартості активу, за договором цесії, за якою було реалізовано актив (майно) АБ "Банк регіонального розвитку", здійснювалось відповідно до рішень НБУ № 255 від 25.05.2015 та п. 10.10 глави 10 розділу VI Положення за ціною не нижче останнього аукціону з врахуванням зниження вартості на 30%, а саме: початкова вартість відповідно до звіту про оцінку від 31.03.2015 - 7 203,00 грн; мінімальна вартість активу (майна) з урахуванням зниження вартості на 30% - 5 042,10 грн; а продано актив за оспорюваним договором за ціною 5 100,00 грн, що є більшою ніж мінімальна вартість активу (майна) з урахуванням зниження вартості на 30%.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не зазначено в своїх рішеннях необхідності включення в договір цесії умови щодо моменту переходу права вимоги та не зазначення цієї умови в оспорюваному договорі не є підставою для визнання його недійсним.
Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).
Згідно з статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Як роз'яснено в п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Отже, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що він не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у Постанові "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. № 9, вирішуючи спір про визнання договору або його частини недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним правочину, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Як на підставу недійсності оскаржуваного правочину позивачем зазначається про те, що відчуження спірного активу згідно договору відступлення було здійснено за нижчою вартістю ніж було погоджено НБУ; фактичне відступлення відчужених за договором відступлення прав було здійснено до їх оплати.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, тобто, дії осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 658 Цивільного кодексу України встановлено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
Тобто, в будь-якому випадку при вчиненні правочину купівлі-продажу (одним із видів якого є відступлення права вимоги) особа, яка виступає продавцем відповідного предмету продажу, має мати необхідний для цього обсяг правоздатності.
В даному випадку вчинення оскаржуваного договору здійснено відповідачем 1 в межах реалізації повноважень управителя непроданих активів АБ "Банк регіонального розвитку" в межах процедури його ліквідації, а тому регулювання спірних правовідносин з огляду на положення ч. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" здійснюється в т.ч. приписами Глави 70 Цивільного кодексу України, Закону України "Про банки і банківську діяльність", Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою НБУ № 369 від 28.08.2001, в редакціях, що діяли до 22.09.2012 (в подальшому посилання судом на зазначені Закони здійснюється з урахуванням визначеної редакції їх положень, за якою підлягають регулюванню спірні правовідносини), та умовами договору управління.
У відповідності до ч. 11 ст. 96 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у разі, якщо на момент закінчення строку ліквідації залишилися непроданими активи банку і негайний продаж матиме наслідком істотну втрату їх вартості, ліквідатор передає такі активи в управління визначеній Національним банком України юридичній особі, яка зобов'язана вжити заходів щодо продовження погашення заборгованості кредиторів банку за рахунок отриманих активів.
За змістом п. 13.1, 13.9 Глави 13 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою НБУ №369 від 28.08.2001, (далі - "Положення №369") ліквідатор у разі потреби передавання активів банку, які залишаються непроданими на час закінчення процедури ліквідації банку, негайний продаж яких матиме наслідком істотну втрату їх вартості, в управління іншій юридичній особі звертається до Національного банку з відповідною пропозицією згідно зі статтею 96 Закону про банки. За результатами конкурсу між банком, Національним банком і управителем укладається тристоронній договір. Договір про передавання в управління непроданих активів від імені Національного банку підписує уповноважена посадова особа Національного банку. Договір набирає чинності з дати його підписання.
Згідно із ст. 1029 Цивільного кодексу України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). Договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. Законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя.
Частиною 5 ст. 1033 Цивільного кодексу України встановлено, що управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління.
Відповідно до ч. 2 ст. 316 Цивільного кодексу України особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.
З огляду на викладені положення вбачається, що з укладенням договору управління майном (майновими правами) та переданням такого майна управителю відповідна особа набуває статусу фактичного тимчасового власника такого майна, однак з обмеженими положеннями договору та закону повноваженнями щодо володіння та розпорядження ним для досягне мети укладення відповідного правочину управління.
У відповідності до ч. 1 ст. 1037 Цивільного кодексу України управитель управляє майном відповідно до умов договору. Управитель може відчужувати майно, передане в управління, укладати щодо нього договір застави лише за згодою установника управління.
Приписами п. 13.11 Положення № 369 визначено, що управитель відповідно до укладеного тристороннього договору: відкриває в Національному банку накопичувальний рахунок у порядку, установленому нормативно-правовими актами Національного банку; набуває прав сторони (учасника) у судових справах, у якій стороною (учасником) був банк, який ліквідовано, а також прав сторони (учасника) виконавчих проваджень за участю банку; управляє активами та може відчужувати майно за погодженням з Комісією Національного банку; задовольняє вимоги кредиторів банку.
За умовами п. 4.1 договору управління продаж, відступлення права вимоги, переведення боргу щодо активів, переданих в управління за цим договором, здійснюються лише за попереднім погодженням із Національним банком України.
Тобто, в силу наведених приписів з укладенням договору управління ТОВ "Дельта М" не було набуто безумовних прав власності щодо спірних активів АБ "Банк регіонального розвитку" і з метою досягнення цілей укладення такого правочину - задоволення вимог кредиторів за рахунок таких активів, відповідні права були обтяжені необхідністю погодження Національним банком України дій управителя щодо відчуження (в т.ч. шляхом відступлення прав вимоги) відповідних активів. Відтак, відчуження таких прав могло бути здійснено виключно на умовах, погоджених НБУ. А тому посилання відповідачів на наявність безумовних повноважень щодо вирішення питання про передані за договором активи відхиляються як необґрунтовані.
З матеріалів справи вбачається, що, реалізуючи набуті за договором управління права та виконуючи взяті на себе обов'язки, ТОВ "Дельта М" з метою продажу майнових прав АБ "Банк регіонального розвитку" за кредитним портфелем (кредитними договорами у кількості 86 одиниць) в порядку, визначеному п. 13.11 Положення №369, п. 4.1 договору управління, звернувся до НБУ за отриманням відповідного погодження, формуючи яке, вказувало на раціональність продажу такого портфелю з метою економії коштів одним лотом на аукціоні за стартовою ціною, визначеною згідно звіту про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами АБ "Банк регіонального розвитку", складеного оцінювачем ТОВ "Приват-Консалтинг" станом на 31.03.2015, у розмірі 1 961 476,00 грн (без урахування ПДВ), а також, просило погодити можливість проведення повторних торгів (у випадку, якщо перші торги не відбудуться) із зниженням початкової вартості продажу на 30 % та у випадку, якщо повторні торги не відбудуться, надати можливість без додаткового погодження здійснювати продаж боргових зобов'язань через відступлення прав окремо по кожному з 86 кредитних договорів юридичним та/або фізичним особам шляхом укладання окремих договорів відступлення права вимоги за кредитним договором за ціною активу, визначеною на останніх публічних торгах (за ціною, що на 30 % менша від ринкової ціни визначеної ТОВ "Приват-Консалтинг" у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами АБ "Банк регіонального розвитку" від 31.03.2015).
У відповідь на вказане звернення НБУ було надано відповідне погодження, оформлене рішенням НБУ №255, відповідно до якого зазначено про погодження відчуження активів АБ "Банк регіонального розвитку" за ціною не нижчою, ніж оціночна ринкова вартість, визначена суб'єктом оціночної діяльності станом на 31.03.2015 на загальну суму 1 639 013,00 грн. (без урахування ПДВ), а саме майнових прав за кредитними договорами у кількості 76 одиниць згідно з переліком майна (активів), який зазначений в інформації про майно (активи) та наданий листом управителя від 27.01.2015, шляхом проведення аукціону, а у разі відсутності заяв щодо придбання майна (активів) АБ "Банк регіонального розвитку" на аукціоні - надано можливість управителю здійснити безпосередній продаж майна (активу) АБ "Банк регіонального розвитку" фізичній або юридичній особі за ціною останнього аукціону.
Отже, в силу приписів ст. 1037 Цивільного кодексу України, п. 13.11 Положення № 369 та п. 4.1 договору управління правомочності управителя (ТОВ "Дельта М") щодо продажу наданих йому в управління активів (майнових прав за кредитними договорами у кількості 76 одиниць (в т.ч. за спірним кредитним договором) були обмежені встановленим в рішенні НБУ №255 порядком, умовами та ціною, а саме: шляхом продажу одним лотом на аукціоні із стартовою ціною у розмірі 1 639 013, 00 грн та, виключно, у випадку якщо такий аукціон не відбудеться - шляхом безпосереднього продажу майна фізичній або юридичній особі за ціною останнього аукціону. При цьому, НБУ не було надано (погоджено) можливості зміни визначеної у рішенні ціни продажу спірного майна.
А тому доводи суду першої інстанції щодо уповноваження управителя (ТОВ "Дельта М") самостійно зменшувати вартість на 30 % без погодження НБУ визнаються судом апеляційної інстанції безпідставними. Доказів погодження НБУ такої можливості матеріали справи не містять.
При цьому, виходячи із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що визначена ТОВ "Приват-Консалтинг" у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами АБ "Банк регіонального розвитку" від 31.03.2015, вартість майнових прав окремо за спірним кредитним договором (кредитним договором № 27/10-883А від 11.09.20017) - предметом продажу за оскаржуваним договором відступлення, становила 7 203,00 грн.
Тобто, у випадку погодження НБУ можливості продажу майнових прав по кожному з кредитних договорів фізичній або юридичній особі окремо, то такий продаж в частині спірного кредитного договору міг бути здійснений за ціною не нижче 7 203,00 грн.
В той же час, жодного погодження запропонованої ТОВ "Дельта М" як уцінки спірних активів на 30% від ринкової ціни, визначеної ТОВ "Приват-Консалтинг" у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами АБ "Банк регіонального розвитку" від 31.03.2015, так і продажу окремо по кожному кредитному договору, зміст рішення НБУ №255 не містить, а в матеріалах справи відсутні докази надання НБУ відповідного погодження в подальшому чи в іншій формі. А тому посилання суду першої інстанції та відповідачів на погодження зменшення вартості активу на 30 % визнається судом необґрунтованими.
Отже, в силу приписів ст. 1037 Цивільного кодексу України, п. 13.11 Положення №369 та п. 4.1 договору управління та з урахуванням визначених рішенням НБУ №255 порядку, умов та ціни продажу спірних майнових прав управитель (ТОВ "Дельта М") був позбавлений будь-якої можливості вчиняти їх реалізацію (відчуження) за ціною нижче визначеної оцінювачем ТОВ "Приват-Консалтинг" у звіті про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами АБ "Банк регіонального розвитку" від 31.03.2015 та шляхом продажу окремо по кожному кредитному договору.
Посилання відповідачів на те, що відповідні умови продажу майнових прав (уцінка, безпосередній продаж окремо по кожному кредитному договору) було визначено у численних зверненнях ТОВ "Дельта М" до НБУ про отримання спірного погодження і останнім не було надано чіткої відмови у можливості продажу саме в такому порядку, а приписи Глави 10 Положення №369 передбачають можливість прийняття рішення про повторний продаж активу на аукціоні, якщо актив не було продано на попередніх торгах, зі зменшенням його початкової ціни не більше ніж на 30 відсотків, без повторного погодження з НБУ, не спростовують наведених висновків суду щодо визначених у встановленому порядку правомочностей ТОВ "Дельта М" на продаж спірних активів, адже сама по собі відсутність відмови в погоджені тих чи інших умов їх відчуження не нівелює встановленого обмеження права ТОВ "Дельта М" на відчуження переданих в управління активів виключно в рамках наданого погодження, що в даному випадку реалізовано прийняттям рішення НБУ №255.
До того ж, приписи глави 10 Положення №369 врегульовують виключно повноваження ліквідатора банку і які не передбачають їх делегування з вчиненням договору управління, а не управителя активами банку, які залишаються непроданими на час закінчення процедури ліквідації банку, повноваження якого унормовано в приписах глави 13 Положення №369.
При цьому, визначений в положеннях глави 10 Положення №369 порядок відчуження активів банку може визначати межі здійснення погодження НБУ відповідного відчуження управителем, однак, жодним чином не встановлювати певних прав щодо розпорядження управителем переданими йому активами в частині їх відчуження, адже в силу приписів ст. 1037 Цивільного кодексу України, п. 13.11 Положення №369 та п. 4.1 договору управління такі дії здійснюються виключно в межах наданого НБУ погодження.
Відтак, посилання суду першої інстанції та відповідачів на те, що рішенням НБУ №255 ТОВ "Дельта М" було надано погодження на продаж 76 активів (в т.ч. майнових прав за спірним кредитним договором) в порядку, передбаченому главою 10 Положення №369, у випадку не реалізації їх на першому аукціоні, шляхом проведення повторного аукціону із зменшення початкової ціни продажу до 30%, а у випадку не продажу на повторному аукціоні - шляхом безпосереднього продажу фізичним чи юридичним особам окремо за кожним кредитним договором за ціною останнього аукціону, тобто, зменшеною до 30%, не відповідають дійсним обставинам спірних правовідносин та ґрунтуються на невірному ототожнені врегульованих Положенням №369 повноважень ліквідатора банку та управителя нереалізованими активами банку.
З огляду на викладене вбачається, що продаж за оскаржуваним договором про відступлення права вимоги за кредитним договором № 27/10-883А від 11.09.2007 на користь ТОВ "Гарант" за ціною у розмірі 5 100,00 грн було здійснено всупереч здійсненому НБУ у відповідності до приписів ст. 1037 Цивільного кодексу України, п. 13.11 Положення №369 та п. 4.1 Договору управління погодженню (за іншою ціною та в іншому порядку), тобто, за відсутності необхідної правоздатності у управителя на вчинення таких дій.
Крім того, зі звіту про незалежну оцінку вартості майнових прав на боргові зобов'язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами АБ "Банк регіонального розвитку", складеного оцінювачем ТОВ "Приват-Консалтинг" станом на 31.03.2015, визначення ринкової вартості майнових прав за кредитним договором №27/10-883А від 11.09.2007 для їх відчуження здійснювалося виходячи із того, що сума заборгованості за кредитом становила 85 176,05 грн, в той час, як в п. 1.2.1 договору відступлення було визначено, що розмір заборгованості за кредитним договором на день укладення такого договору (тобто, 30.09.2015) становить 462 019,75 грн.
Тобто, погоджуючи відчуження майнових прав за кредитним договором № 27/10-883А від 11.09.2007, відповідачем 1 здійснювалося визначення вартості такого активу, виходячи із того, що розмір вимоги за ним становить 85 176,05 грн, однак, в реальності за оскаржуваним договором було відчужено розмір вимоги більшої від оцінюваного (462 019,75 грн.), що дає підстави для висновку про невідповідність встановленої у договорі відступлення ціни продажу реальній ринковій вартості проданого активу, адже доказів її визначення у встановленому порядку (шляхом отримання висновку оцінювача, виходячи із дійсної суми заборгованості) матеріали справи не містять.
Крім того, існування простроченої заборгованості за кредитним договором дає підстави для нарахування додаткових сум у вигляді штрафних санкцій та відшкодування знецінення коштів, однак, в силу приписів ст. 1037 Цивільного кодексу України, п. 13.11 Положення №369 та п. 4.1 договору управління такі нарахування могли бути предметом їх відчуження виключно за наслідками попереднього погодження НБУ, доказів чого матеріали справи також не містять.
Таким чином, предметом продажу за оскаржуваним договором відступлення було визначено майнові права за кредитним договором № 27/10-883А від 11.09.2007, які взагалі не були предметом погодження НБУ за зверненням ТОВ "Дельта М".
Отже, вчинення договору відступлення було здійснено з порушенням вимог ст. 1037 Цивільного кодексу України, п. 13.11 Положення №369 та п. 4.1 договору управління та за відсутності необхідного обсягу правомочностей у ТОВ "Дельта М" щодо розпорядження таким майном, що свідчить про недодержання при укладенні договору відступлення встановлених ст. 203 Цивільного кодексу України вимог, а тому є підставою для визнання його недійсним в силу приписів ст. 215 Цивільного кодексу України.
Щодо інших, визначених позивачем підстав звернення з даним позовом до суду в частині недійсності Договору відступлення, колегія суддів відзначає про відсутність потреби в їх дослідженні на предмет обґрунтованості як підстави для визнання недійсним спірного договору, оскільки, з огляду на встановлення відсутності необхідного обсягу повноважень у відповідача 1 на вчинення дій з продажу спірного майна (відсутності передбачених законодавством умов для цього - погодження НБУ), встановлення дотримання чи ні положень законодавства при встановленні моменту переходу прав на предмет продажу не впливає на висновок про недійсність Договору відступлення.
За змістом ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Так, 30.09.2015р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "ДЕЛЬТА М" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "ГАРАНТ" складено та підписано акт приймання-передачі до Договору № 015 про відступлення права вимоги (цесії) від 30.09.2015р. за кредитним договором №27/10-883А від 11.09.2007, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "ДЕЛЬТА М" передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія " ГАРАНТ" в свою чергу прийняло документи за кредитним договором №27/10-883А від 11.09.2007, укладеного між Акціонерним банком "Банк регіонального розвитку" та ОСОБА_1 , а саме: оригінал кредитного договору №27/10-883А від 11.09.2007 з усіма додатковими договорами, змінами та доповненнями; договори забезпечення, а також додаткові угоди до вказаних договорів; усі документи, які складають кредитну справу позичальника, отримані банком від позичальника (управителем від банку на підставі договору про передання в управління непроданих активів від 20.11.2013) відповідно до умов вказаних договорів, включаючи документи, на підставі яких банк здійснював оцінку платоспроможності позичальника; документи, що пов'язані із виконанням кредитного договору.
Отже, враховуючи встановлену судом недійсність договору відступлення, в силу приписів зазначеної норми чинного законодавства України, це свідчить про відсутність правових підстав володіння ТОВ "Гарант" переданими йому ТОВ "Дельта М" документами на підтвердження спірних майнових прав, а тому вимога НБУ щодо зобов'язання ТОВ "Гарант" повернути такі документи ТОВ "Дельта М" є обґрунтованою та правомірною.
Що стосується заперечень відповідачів в частині не доведення позивачем порушеного права при зверненні до суду з вказаним позовом, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом ст. 4, 5 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У Рішенні Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення. Після з'ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально-правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, суд приймає рішення про відмову у позові. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Так, право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, закріплено ст. 15 Цивільного кодексу України.
Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.
Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до приписів вказаної статті кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або Законом.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
В даному випадку звернення з позовом до суду обумовлюється позивачем як порушенням його права вигодонабувача, метою задоволення вимог в т.ч. якого і було вчинення договору управління, так і порушенням прав особи, уповноваженої на здійснення контролю за діяльністю управителя, до повноваження якої приписами глави 14 Положення №369 та розділу 7 договору управління віднесено право застосування заходів відповідальності до управителя за неналежне виконання покладених на нього таким договором обов'язків.
З огляду на викладене вбачається, що існування незаконного правочину відчуження спірного активу, що позбавляє можливості задоволення вимог вигодонабувачів за його рахунок, безумовно свідчить про існування порушених прав і інтересів НБУ, які підлягають судовому захисту в обраний згідно приписів чинного законодавства України спосіб - шляхом визнання договору відступлення недійсним за зверненням зацікавленої особи.
До того ж, колегія суддів враховує, що в даному випадку позивач також виступає особою, наділеною правом контролю за належним виконанням відповідачем 1 взятих на себе зобов'язань за Договором управління, а відтак, і правом на застосування визначених законодавством способів відновлення законності у випадку порушення управителем відповідних обов'язків.
При цьому, посилання відповідачів на встановлення в положеннях договору управління порядку застосування відповідальності до управителя за збитки, завдані вигодонабувачам унаслідок неефективного управління активами, а також вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень - шляхом пред'явлення НБУ вимоги до управителя про відшкодування завданих ним збитків, як на правову підставу відсутності у нього права на звернення з даним позовом до суду судом відхиляється з огляду на наступне.
Так, за змістом п. 7.2 договору управління управитель несе відповідальність за збитки, завдані вигодонабувачам унаслідок неефективного управління активами, а також вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень. У цьому разі Національний банк України вимагає від управителя відшкодування завданих ним вигодонабувачам збитків.
В той же час, положеннями ст. 1043 Цивільного кодексу України встановлено, що управитель, який не виявив при управлінні майном належної турботливості про інтереси установника управління або вигодонабувача, зобов'язаний відшкодувати установникові управління завдані збитки, а вигодонабувачеві - упущену вигоду. Управитель несе субсидіарну відповідальність за боргами, що виникли у зв'язку із здійсненням ним управління, якщо вартості майна, переданого в управління, недостатньо для задоволення вимог кредиторів. Субсидіарна відповідальність управителя, встановлена частиною другою цієї статті, настає також у разі вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень, за умови, що треті особи, які беруть участь у правочині, доведуть, що вони не знали і не могли знати про перевищення управителем повноважень або встановлених обмежень. У цьому разі установник управління може вимагати від управителя відшкодування завданих ним збитків.
Тобто, врегульовуючи в положеннях ст. 1043 Цивільного кодексу України порядок застосування відповідальності до управителя у вигляді стягнення збитків у разі вчинення ним правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень законодавцем вставним словом "може" були вказано на альтернативність відповідного способу захисту, що не може свідчити про обмеження права особи на захист своїх прав внаслідок наведених порушень у інший спосіб ніж стягнення збитків.
Отже, в силу принципу нікчемності угод про відмову від права на звернення до суду, складовою частиною якого є самостійний вибір способу захисту порушених прав, визначення сторонами в положеннях п. 7.2 договору управління іншого ніж встановлено Законом порядку застосування до управителя відповідальності за вчинення відповідного порушення не може бути правовою підставою для обмеження НБУ у виборі інших способів захисту порушених прав, адже таке обмеження є нікчемним.
Посилання відповідачів на те, що проведеними позивачем перевірками не було встановлено порушень при укладенні Договору відступлення, викладених вище висновків не спростовують.
Щодо посилань відповідачем 2 на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
За загальним правилом, визначеним ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частинами 3, 4 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Матеріали справи свідчать, що оспорюваний договір № 015 про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором № 27/10-883А від 11.09.2007 було укладено відповідачами 30.09.2015.
Звіт Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта-М" станом на 01.10.2015, в якому відображена інформація про сам лише факт відступлення права вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 27/10-883А від 11.09.2007, був поданий відповідачем-1 Національному банку України 07.10.2015.
Доказів на підтвердження того, що позивач міг дізнатися про укладення оспорюваного договору та його умови раніше вказаної дати відповідачами не надано.
З позовом до суду у цій справі позивач звернувся 05.10.2018, тобто в межах встановленого законом строку для пред'явлення позову, а тому колегія суддів вважає, що позовна давність позивачем не пропущена.
Вказані вище висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 08.08.2019 у справі № 910/13317/18 та від 05.09.2019 у справі № 910/13412/18.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Вчинення договору відступлення було здійснено з порушенням вимог ст. 1037 Цивільного кодексу України, п. 13.11 Положення №369 та п. 4.1 договору управління та за відсутності необхідного обсягу правомочностей у ТОВ "Дельта М" щодо розпорядження таким майном, що свідчить про недодержання при укладенні договору відступлення встановлених ст. 203 Цивільного кодексу України вимог, а тому є підставою для визнання його недійсним в силу приписів ст. 215 Цивільного кодексу України.
Враховуючи встановлену судом недійсність договору відступлення, в силу приписів зазначеної норми чинного законодавства України, це свідчить про відсутність правових підстав володіння ТОВ "Гарант" переданими йому ТОВ "Дельта М" документами на підтвердження спірних майнових прав, а тому вимога НБУ щодо зобов'язання ТОВ "Гарант" повернути такі документи ТОВ "Дельта М" є обґрунтованою та правомірною.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
За таких обставин, апеляційна скарга Національного банку України підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2019 року - скасуванню.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги покладаються на відповідачів.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 278, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2019 у справі № 910/13319/18 - задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2019 у справі № 910/13319/18 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
3. Визнати недійсним договір № 015 від 30.09.2015 про відступлення права вимоги (цесії), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" за кредитним договором № 27/10-883А від 11.09.2007.
4. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" (м. Київ, вул. Підлісна, 3; ідентифікаційний код 39971452) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" (м. Київ, вул. Є.Сверстюка, 11, корпус Б; ідентифікаційний код 35199148) документи, отримані згідно договору № 015 від 30.09.2015 про відступлення права вимоги (цесії), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" за кредитним договором № 27/10-883А від 11.09.2007.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" (м. Київ, вул. Є.Сверстюка, 11, корпус Б; ідентифікаційний код 35199148) на користь Національного банку України (м. Київ, вул. Інститутська, 9; ідентифікаційний код 00032106) 1 762,00 грн судового збору за подачу позовної заяви та 2 643,00 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.
6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" (м. Київ, вул. Підлісна, 3; ідентифікаційний код 39971452) на користь Національного банку України (м. Київ, вул. Інститутська, 9; ідентифікаційний код 00032106) 1 762,00 грн судового збору за подачу позовної заяви та 2 643,00 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.
7. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.
8. Матеріали справи № 910/13319/18 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено 23.09.2019 р.
Головуючий суддя М.А. Дідиченко
Судді С.А. Пашкіна
Л.Г. Сітайло