вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" вересня 2019 р. Справа№ 910/5172/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коробенка Г.П.
суддів: Козир Т.П.
Кравчука Г.А.
секретар судового засідання: Денисюк І.Г.
за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 17.09.2019
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "КОБОС"
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.07.2019
про повернення позовної заяви третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору
у справі №910/5172/19 (суддя Босий В.П.)
за позовом ОСОБА_1
до 1. Національного банку України
2. Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
про визнання недійсними договорів,
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 у справі №910/5172/19 позовну заяву Приватного акціонерного товариства "КОБОС" повернуто заявнику.
Повертаючи позовну заяву Приватного акціонерного товариства "КОБОС", суд виходив з того, що вимога Приватного акціонерного товариства "КОБОС" про визнання дійсним кредитного договору №19 від 03.03.2019 спрямована на те, що знаходиться поза предметом первісних позовів ОСОБА_1 , а тому не може бути розглянута як вимога третьої особи в розумінні статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду, Приватне акціонерне товариство "КОБОС" звернулося з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 у справі №910/5172/19 та направити справу до суду першої інстанції.
Підставою для скасування ухвали суду скаржник зазначив порушення судом норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 49, 180 ГПК України. При цьому апелянт стверджує, що строк пред'явлення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, в якій відкрито провадження, імперативно визначені положеннями статті 49 ГПК України у зв'язку з чим відсутні правові підстави для застосування судом до такого позову положень ст.180 ГПК України, які встановлюють строк пред'явлення зустрічного позову. На думку апелянта, судом першої інстанції не було належним чином та в повній мірі досліджено та враховано під час постановлення оскаржуваної ухвали предмет та підстави поданого ПрАТ "КОБОС" позову, що мало наслідком необґрунтований висновок суду про вихід вимог ПрАТ "КОБОС" за межі предмету первісних позовів ОСОБА_1 у справі №9100/5172/19. Апелянт вказує, що судом першої інстанції не було враховану ту обставину, що кредитні договори, які первісний позивач просить визнати недійсними, забезпечені не лише фінансовою порукою позивача, але і низкою договорів застави, які були укладені кредитором з третіми особами, зокрема, договором іпотеки №21 від 06.05.2015, укладеного між НБУ та ПрАТ "КОБОС", відповідно до умов якого ПрАТ "КОБОС" в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №19 від 03.03.2009 передало, а НБУ прийняв в іпотеку в порядку і на умовах, визначеним цим договором нерухоме майно. Таким чином, на думку апелянта, розгляд в судовому порядку питання недійсності кредитного договору №19 від 03.03.2009 впливатиме на права та обов'язки ПрАТ "КОБОС", яке виступило в якості майнового поручителя за цим договором, передавши в іпотеку власне нерухоме майно. Крім того, ПрАТ "КОБОС" зазначає, що питання дійсності кредитного договору №19 від 03.03.2009 є важливим для ПрАТ "КОБОС", оскільки фактично на виконання кредитного договору №19 від 03.03.2009 на майно останнього було звернуто стягнення на підставі судового рішення від 13.09.2018 у справі №910/7025/18. На думку апелянта вказані обставини підтверджують факт пов'язаності позову ПрАТ "КОБОС" з первісними позовами ОСОБА_1 , як такого, що виник з одних і тих самих правовідносин, пов'язаних з виконанням грошових зобов'язань за договором №19 від 03.03.2009 та обставинами його чинності та дійсності, та ґрунтується на одних і тих самих доказах. Також апелянт наголошує на тому, що виходячи з правової природи позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, направленого на захист її прав у спосіб заперечення законності первісних позовних вимог, задоволення такого позову, як і зустрічної позовної заяви, повинно унеможливити задоволення первісного позову, що у відповідності до ст.180 ГПК України є однією із ознак пов'язаності та доцільності спільного розгляду відповідних позовів. Апелянт вказує на порушення судом першої інстанції встановлених ГПК України правил підвідомчості; так, на думку скаржника, подані ОСОБА_1 позови у справі №910/5172/19, які ґрунтуються на твердженнях про неправомірність постанов правління НБУ, не підлягають оцінці та дослідженню судом господарської юрисдикції з огляду на підвідомчість даних спорів виключно адміністративним судам.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2019 поновлено Приватному акціонерному товариству "КОБОС" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 08.07.2019; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "КОБОС" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 у справі №910/5172/19; призначено розгляд апеляційної скарги.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач-1 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити в повному обсязі.
В судовому засіданні представники апелянта, відповідачів підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили суд скаргу задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 у справі №910/5172/19 та направити справу до суду першої інстанції.
В судовому засіданні представники позивача заперечували проти апеляційної скарги, просили суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України та Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" про визнання недійсним кредитного договору №19 від 03.03.2009, укладеного між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" та визнання недійсним договору поруки №19-1/П від 27.05.2016, укладеного між Національним банком України, ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що кредитний договір №19 від 03.03.2009 є недійсним, оскільки був укладений між відповідачами на підставі протиправних постанов Правління Національного банку України, а саме: уповноважені особи НБУ не мали достатнього обсягу повноважень на його укладення з огляду на відсутність кворуму на засіданні Правління НБУ. Недійсність договору поруки №19-1/П від 27.05.2016 позивач обґрунтовує тим, що такі вимоги є похідними від вимог про визнання недійсним кредитного договору, оскільки вказаний договір поруки укладався з метою забезпечення виконання боржником грошового зобов'язання за кредитним договором №19 від 03.03.2009.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 у справі №910/5172/19 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.05.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2019 клопотання позивача про об'єднання справ в одне провадження задоволено, об'єднано в одне провадження справи №910/5172/19, №910/5171/19, №910/5170/19, №910/5169/19, №910/5168/19; передано справи №910/5171/19, №910/5170/19, №910/5169/19, №910/5168/19 на розгляд судді Босого В.П.; присвоєно об'єднаній справі №910/5172/19; вирішено об'єднану справу №910/5172/19 розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання в об'єднаній справі №910/5172/19.
Розгляд справи неодноразово відкладався.
02.07.2019 до канцелярії місцевого господарського суду від Приватного акціонерного товариства "КОБОС" надійшла позовна заява як третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, в якій заявник просить суд прийняти дану позовну заяву до Національного банку України та АТ КБ "ПриватБанк" до спільного розгляду з первісним позовом, залучити ОСОБА_1 в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, і заявляє позовні вимоги про визнання дійсним кредитного договору №19 від 03.03.2019, укладеного між Національним банком України та ПАТ КБ "ПриватБанк", а також чинними правові відносини, установлені на підставі цього договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 у справі №910/5172/19 позовну заяву Приватного акціонерного товариства "КОБОС" повернуто заявнику.
Повертаючи позовну заяву Приватного акціонерного товариства "КОБОС", суд виходив з того, що вимога Приватного акціонерного товариства "КОБОС" про визнання дійсним кредитного договору №19 від 03.03.2019 спрямована на те, що знаходиться поза предметом первісних позовів ОСОБА_1 , а тому не може бути розглянута як вимога третьої особи в розумінні статті 49 Господарського процесуального кодексу України. При цьому судом встановлено, що спір у справі за первісними позовами в об'єднаній справі №910/5172/19 виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, підстав для визнання недійсними кредитних договорів №19 від 03.03.2019, №54 від 02.10.2014, №120 від 05.12.2014, №19 від 24.10.2008 та №10 від 20.02.2015, укладених між відповідачами, та договорів поруки укладених між позивачем та відповідачами з метою забезпечення виконання грошового зобов'язання за вказаними кредитними договорами, тоді як позов Приватного акціонерного товариства "КОБОС", як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, заявлений з підстав дійсності, на думку вказаної особи, кредитного договору №19 від 03.03.2019, укладеного між Національним банком України та ПАТ КБ "ПриватБанк".
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне.
Виходячи зі змісту статті 49 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу суд постановляє ухвалу.
При цьому позови третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, мають подаватися з дотриманням загальних правил пред'явлення позову, на що безпосередньо вказують положення частини п'ятої статті 49 та частини четвертої статті 180 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до цих норм до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, в якій відкрито провадження, застосовуються положення статті 180 цього Кодексу. Зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред'явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 162, 164, 172, 173 цього Кодексу.
Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом (ч.2, ч.3 ст.180 ГПК України).
Ознаками зустрічного позову є його взаємопов'язаність із первісним позовом і доцільність його спільного розгляду з первісним позовом, зокрема коли позови виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом можуть різнитися з вимогами первісного позову, але вони об'єднуються в одне провадження з первісним позовом ухвалою суду.
Взаємна пов'язаність зустрічного та первісного позовів може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах, вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись. Водночас подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб'єктивне право позивача за первісним позовом.
Таким чином, у процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем третя особа з метою захисту свого права може заявити самостійні вимоги саме щодо предмета спору, якщо вважає, що саме їй належить право на предмет спору чи його частину. При цьому як предмет спору слід розуміти матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
Отже, на відміну від зустрічного позову, який повинен бути лише взаємопов'язаним з первісним, позовна заява третьої особи відповідно до положень частини першої статті 49 Господарського процесуального кодексу України обов'язково має містити самостійні вимоги саме щодо предмета спору у справі.
Позовні вимоги третьої особи, яка подала позов відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, можуть бути допущені судом до розгляду у процесі, що вже розпочався, у тому випадку, коли така самостійна вимога заявлена саме щодо предмета спору, що вже виник між сторонами. Вимога, спрямована на те, що знаходиться поза цим предметом, чи спрямована до третіх осіб, не може бути розглянута судом як вимога третьої особи в розумінні наведеної вище статті. Водночас така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові.
Відповідна правова позиція викладена також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №916/542/18.
Колегією суддів встановлено, що спір у справі за первісними позовами в об'єднаній справі №910/5172/19 виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, підстав для визнання недійсними кредитних договорів №19 від 03.03.2019, №54 від 02.10.2014, №120 від 05.12.2014, №19 від 24.10.2008 та №10 від 20.02.2015, укладених між відповідачами, та договорів поруки укладених між позивачем та відповідачами з метою забезпечення виконання грошового зобов'язання за вказаними кредитними договорами.
Позов Приватного акціонерного товариства "КОБОС" як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, заявлений з підстав дійсності, на думку вказаної особи, кредитного договору №19 від 03.03.2019, укладеного між Національним банком України та ПАТ КБ "ПриватБанк".
Тобто, як вірно зазначив суд першої інстанції, вимога Приватного акціонерного товариства "КОБОС" про визнання дійсним кредитного договору №19 від 03.03.2019 в даному випадку спрямована на те, що знаходиться поза предметом первісних позовів ОСОБА_1 , а тому не може бути розглянута як вимога третьої особи в розумінні статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Вищевикладені обставини справи спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, та на які він посилається як на підставу скасування судового рішення, а тому відхиляються судом.
Також суд апеляційної інстанції вважає помилковими доводи апелянта щодо порушення судом першої інстанції встановлених ГПК України правил підвідомчості, оскільки даний спір не є публічно-правовим спором у розумінні положень п.8 ч.1 ст.19 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було вірно застосовано норми процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваної у даній справі ухвали суду відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 240, 255, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "КОБОС" залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 у справі №910/5172/19 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/5172/19 повернути Господарському суду міста Києва.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено та підписано - 23.09.2019.
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді Т.П. Козир
Г.А. Кравчук