79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"17" вересня 2019 р. Справа №921/42/19
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого - судді Кравчук Н.М.
суддів Кордюк Г.Т.
Плотніцький Б.Д.
секретар судового засідання: Кобзар О.В.
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Шаховала Павла Володимировича, б/н від 21.06.2019 (вх. № ЗАГС 01-05/2797/19 від 25.07.2019)
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.05.2019 (суддя Сидорук А.М., повний текст складено 04.06.2019)
у справі № 921/42/19
за позовом: Фізичної особи-підприємця Шаховала Павла Володимировича (надалі ФОП Шаховал П.В.), м. Почаїв Кременецького району Тернопільської області
до відповідача: Почаївської міської ради, м. Почаїв Кременецького району Тернопільської області
про стягнення 513 182,84 грн
за участю учасників справи:
від позивача: Василишин К.В. - адвокат (ордер ТР № 077331 від 17.09.2019, угода про надання правової допомоги від 19.09.2019)
від відповідача: Бондар Г.В . - представник (довіреність №21 від 17.07.2019)
ФОП Шаховал П.В. звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Почаївської міської ради про стягнення 513 182,84 грн коштів, сплачених як орендну плату за період з грудня 2016 року по травень 2017 року за договором оренди від 01.12.2016.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 24.05.2019 у справі №921/42/19 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд встановив, що згідно з актом приймання-передачі орендоване приміщення позивачем - орендарем прийнято без заперечень і зауважень. Пунктом 3.1 договору оренди нерухомого майна передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Відтак, суд дійшов висновку, що питання поліпшення чи капітального ремонту орендованого майна може бути порушене позивачем перед орендодавцем в порядку і спосіб, зазначених у ст.776, ст.778 ЦК України та умовах укладеного між ними договору.
Не погоджуючись з даним рішенням, ФОП Шаховал П.В. подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким задоволити позов повністю. Зокрема, скаржник визнає факт укладення договору оренди нерухомого майна від 01.12.2016, однак заперечує факт підписання акту приймання передачі саме до зазначеного договору. Стверджує, що такий акт був підписаний до договору № 9 від 02.03.2015, проте такий договір не був нотаріально посвідчений, відповідно він є нікчемним. Оскільки умовами договору від 01.12.2016 передбачено, що сплата орендної плати настає одночасно з підписанням договору та акту приймання-передачі, то за відсутності вказаного акту платежі, що були сплачені орендарем, перераховані безпідставно. Окрім того, апелянт зазначає, що в період з грудня 2016 року по травень 2017 року він не міг використовувати орендоване приміщення, оскільки воно не було придатним для використання. А відтак, в силу ч.6 ст. 762 ЦК України орендар має бути звільнений від сплати орендної плати за вказаний період.
Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/5338/19 від 23.08.2019), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.
01.12.2016 між Почаївською міською радою (орендодавець) та ФОП Шаховал П . В . (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, згідно з умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування вбудоване нежитлове приміщення в 5-ти поверховому будинку під склад - магазин (крім торгівлі піротехнічними матеріалами), або офісне приміщення, що розташоване у м . Почаїв Кременецького району Тернопільської області по вул. Возз'єднання, 5, що перебуває на балансі Почаївського комбінату комунальних підприємств (Балансоутримувач), площею 421,1 кв.м. з орендною платою за перший місяць 83 000,00 грн (а.с. 176-178).
У п.1.3 договору зазначено, що орендар використовує орендоване приміщення тільки за цільовим призначенням, обумовленим даним договором.
Пунктом п.2.1 договору сторони погодили, що оренда даного приміщення настає одночасно з підписанням сторонами даного договору та акту приймання-передачі об'єкта оренди, що є невід'ємною частиною договору.
01.12.2016 між сторонами підписано акт приймання-передачі орендованого приміщення (а.с. 180).
Як зазначає позивач, після підписання договору та акту приймання-передачі, орендарем було виявлено значні пошкодження у перекритті покрівлі, неналежність систем вентиляції та кондиціювання та інші недоліки, які перешкоджають використовувати об'єкт оренди за призначенням. При цьому стверджує, що станом на момент підписання договору, тобто 01.12.2016, він був позбавлений можливості виявити такі недоліки.
Для перевірки придатності приміщення для його використання, орендарем було залучено експерта, який, провівши перевірку, надав технічний висновок щодо можливості чи неможливості подальшої експлуатації об'єкта за результатами здійсненого технічного обстеження його будівельних конструкцій та інженерних мереж ШИФР: M46/02/12-ТВ(з) від 02.12.2016, у якому зазначено, що "Орендовані вбудовано-прибудовані нежитлові приміщення взагалі є непридатними для надійної та безпечної експлуатації, так як ряд конструктивів (клас відповідальності групи А) знаходяться в технічно - незадовільному стані (є непридатними для нормальної експлуатації)" (а.с. 108-116).
09.12.2016, 06.02.2019, 22.03.2017 та 21.04.2017 позивач звертався до виконавчого комітету Почаївської міської ради з листом-погодженням для надання погодження на виготовлення проектно-кошторисної та технічної документації, а також інших документів, зокрема, дозволу на проведення покрівельних робіт, ремонт і облаштування фасаду, встановлення вентиляції та системи кондиціювання, водовідведення, каналізаційних систем, системи опалення, вузлів обліку, обладнання внутрішніх, підвальних та підсобних приміщень. (а.с. 117-118, 134-135).
Позивач звертає увагу на те, що лише 24.05.2017 за результатами розгляду листа-погодження Почаївською міською радою було прийнято рішення №805 «Про погодження містобудівного рахунку», яким погоджено рахунок для видачі містобудівних умов та обмежень по орендованому об'єкту та надано дозвіл на встановлення тимчасової огорожі для проведення ремонтних робіт (а.с. 136).
В зв'язку з тим, що орендодавець безпідставно зволікав із наданням погодження на виготовлення усіх необхідних документів, позивач вважає, що з 01 грудня до 24 травня 2017 року, тобто, протягом майже пів року, він не мав можливості використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням. Проте, у період із грудня 2016 року по травень 2017 року відповідачем безпідставно нараховано 513 182,84 грн. орендної плати із врахуванням індексу інфляції, які позивач сплатив у повному обсязі на рахунок орендодавця (а.с. 74-78, 94-99), оскільки несплата орендної плати могла б призвести до нарахування та стягнення з нього пені, а також до дострокового розірвання договору оренди з ініціативи орендодавця.
З метою досудового врегулювання спору, позивачем 08.06.2018 надіслано претензію до Почаївської міської ради з вимогою повернути 513 182,84 грн, сплачених як орендну плату за договором оренди нежитлового приміщення від 01.12.2016, у зв'язку із фактичною неможливістю використовувати орендоване приміщення протягом зазначеного періоду (а.с. 154-157).
Листом № 755 від 04.07.2018 Почаївська міська рада відмовила у задоволенні вимог позивача про повернення 513 182,84 грн орендної плати.
Вказані обставини стали підставою звернення позивача до суду із даним позовом.
В свою чергу відповідач проти позову заперечує, вважає його необґрунтованим та таким, що до задоволення не підлягає. Зокрема, зазначає, що відповідно до акта приймання-передачі орендованого приміщення від 01.12.2016 стан орендованого майна задовільний, придатний для використання та ведення господарської діяльності, знаходиться у справному стані, інженерні мережі в приміщенні перебувають в робочому стані і функціонують за призначенням. Вказаний акт підписаний орендарем без будь-яких зауважень та заперечень. Крім того, звертає увагу на те, що умовами договору сторони погодили, що орендар зобов'язаний своєчасно здійснювати за свій рахунок капітальний, поточний та інші види ремонтів об'єкта оренди. В зв'язку з чим, посилання орендаря на неможливість використовувати спірне приміщення у вказаний період не за цільовим призначенням, вважає безпідставним, оскільки п.3.1 договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності.
При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.
Приписами п.1 ч.2 ст.11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як зазначалося вище, між сторонами 01.12.2016 було укладено договір оренди нерухомого майна.
Майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності регулюється Законом України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин).
Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності (ч.1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).
Згідно з ч.1 ст. 13 закону передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що оренда даного приміщення настає одночасно з підписанням сторонами даного договору та акту приймання-передачі об'єкта оренди, що є невід'ємною частиною даного договору.
Як доказ передачі позивачу спірного об'єкта (вбудоване нежитлове приміщення в 5-ти поверховому будинку, що розташоване у м. Почаїв Кременецького району Тернопільської області по вул. Возз'єднання, 5, площею 421,1 кв.м.) сторонами було долучено до матеріалів справи акт прийому-передачі орендованого приміщення від 01.12.2016 (а.с. 106, 180).
Проте, в апеляційні скарзі скаржник стверджує, що даний акт підписаний як додаток №2 до договору оренди майна №9 від 02.03.2015 (а.с. 180, 186-189), який в силу закону є нікчемний, оскільки нотаріально не посвідчений. А акт приймання-передачі орендованого приміщення саме по договору оренди нерухомого майна від 01.12.2016 між сторонами підписано не було.
Проаналізувавши матеріали справи, оглянувши в судовому засіданні оригінал договору оренди від 01.12.2016 та акт приймання-передачі орендованого приміщення від 01.12.2016 судом встановлено таке.
18.02.2015 Виконавчим комітетом Почаївської міської ради прийнято рішення №22, яким визнано переможцем конкурсу на право укладення договорів оренди комунального майна територіальної громади м. Почаїв - частини будівлі площею 421,1 кв.м., що знаходиться за адресою: м . Почаїв , вул. Возз'єднання,5 ФОП Шаховала П.В. (а.с. 185).
02.03.2015 між Почаївською міською радою (орендодавець) та ФОП Шаховалом П.В. (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, згідно з умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення (частину будівлі) під склад - магазин (крім торгівлі піротехнічними матеріалами), або офісне приміщення: м. Почаїв вул. Возз'єднання, 5, що знаходиться на балансі Почаївського комбінату комунальних підприємств (Балансоутримувач), площею 421,1 кв.м. з орендною платою за перший місяць 83 000,00 грн (а.с. 186-188).
Згідно з поясненнями представника відповідача, акт прийому-передачі до договору від 02.03.2015 не був підписаний (об'єкт оренди ФОП Шаповалу П.В. не передавався), як і не був нотаріально посвідченим договір у зв'язку із неповерненням спірного майна Почаївській міській раді попереднім орендарем (Почаївським споживчим товариством). Лише 10.11.2016 державним виконавцем при примусовому виконанні наказу Господарського суду Тернопільської області, виданого 08.07.2015 по справі №921/141/15-г/7, було проведено звільнення та передачу від Почаївського споживчого товариства до Почаївської міської ради спірне приміщення (а.с. 184).
Після повернення об'єкта оренди, 01.12.2016 між сторонами був підписаний договір оренди нерухомого майна, який вже був нотаріально посвідченим та зареєстрований в реєстрі за № 1455, а також передано спірне майно по акту приймання-передачі 01.12.2016 саме на виконання даного договору (а.с. 176-180).
Вказане підтверджується:
- змістом самого договору від 01.12.2016, в якому зазначено, що Почаївська міська рада на підставі рішення виконавчого комітету Почаївської міської ради від 18.02.2015 №22 передає ФОП Шаповалу П.В. спірний об'єкт оренди;
- в суді першої інстанції позивачем не заперечувався факт укладення акту приймання-передачі до договору оренди від 01.12.2016. Навпаки, зі змісту позовної заяви стверджується самим позивачем, що акт приймання-передачі, як і договір, підписаний сторонами 01.12.2016 (а.с. 10);
- в листах, адресованих відповідачу щодо погодження на вироблення документів для здійснення ремонтних робіт, в претензії, позивачем також підтверджується факт прийняття об'єкта оренди, як і підписання договору, 01.12.2016 (а.с. 117-118, 154-157).
Усе наведене в сукупності дає підстави суду дійти висновку, що позивачем було прийнято об'єкт оренди саме на виконання умов договору оренди від 01.12.2016. Посилання скаржника на те, що акт приймання-передачі орендованого майна хоч і підписаний 01.12.2016, проте зі змісту даного акту вбачається, що таке майно передано на виконання договору оренди від 02.03.2015, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки доказ повернення такого майна з оренди, як це передбачено п.2.3 договору від 02.03.2015 (а.с. 186-188), в матеріалах справи відсутні.
Звертаючись до суду із даним позовом про стягнення 513 182,84 грн перерахованої орендної плати за договором оренди нерухомого майна від 01.12.2016, позивач, як на одну з підстав позову покликається на ч.6 ст. 762 ЦК України, оскільки вважає, що орендоване майно йому було передано в неналежному стані, в зв'язку з чим він не міг його використовувати за цільовим призначенням.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 ЦК України).
Пунктом 3.3 договору визначено, що орендна плата по цьому договору за перший місяць оренди становить 83 000,00 грн без ПДВ. В подальшому орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць і вноситься орендарем згідно наданого рахунку не пізніше 25 числа наступного місяця.
Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору в період з грудня 2016 по травень 2017 було сплачено оренду плату на загальну суму 513 182,84 грн, що підтверджується рахунками та квитанціями про оплату (а.с. 74-78, 88, 94-99). Даний факт не заперечується і самим відповідачем.
Згідно з ч.6 ст. 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Застосування даної норми передбачає наявність підтвердженого факту не використання наймачем орендованого приміщення.
Як доказ неможливості використання об'єкта оренди за цільовим призначенням, позивачем долучено до матеріалів справи технічний висновок від 08.12.2016, зроблений на замовлення Шаховала П.В. (а.с. 108-116). Згідно з висновком експерт з технічного обстеження будівель і споруд Маланюк Г.П. дійшов висновку, що нежитлове приміщення (частина будівлі), яке знаходиться за адресою: м. Почаїв вул. Возз'єднання, 5 , загальною площею 421,1 кв.м. є непридатним для надійної та безпечної експлуатації.
Проте, суд вважає, що долучений позивачем вищенаведений висновок, як доказ неможливості використання приміщення за цільовим приміщенням, не є тим доказом який би підтвердив факт неможливості використання спірного об'єкта за цільовим призначенням, обумовленим п.1.1 договору. Щодо долучених до матеріалів справи заяви свідків, які на думку позивача підтверджують факт не використання ФОП Шаховалом П.В. об'єкта оренди через технічно незадовільний стан (а.с. 247,250), то суд зазначає таке.
В силу приписів ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах (ч.2 ст. 87 ГПК України).
Будь-яких інших доказів, таких як двосторонні акти, які би були підписані обома сторонами, та в яких зафіксовано відповідні обставини на підтвердження вищенаведеного, позивачем суду не надано. В матеріалах справи такі докази відсутні.
Як вбачається зі змісту акта приймання-передачі орендованого приміщення від 01.12.2016, орендодавцем на виконання умов договору оренди було передано орендарю спірний об'єкт оренди в задовільному, придатному для використання та введення господарської діяльності, знаходиться у справному стані; інженерні мережі в приміщенні перебувають в робочому стані і функціонують за призначенням (а.с. 180).
В даному випадку колегія суддів звертає увагу на те, що вказаний акт приймання-передачі підписаний ФОП Шаховал П.В. без будь-яких зауважень та заперечень.
Також слід зазначити, що пунктами 2.1, 3.1 договору оренди від 01.12.2016 сторони погодили, що оренда даного приміщення настає одночасно з підписанням сторонами даного договору та акту приймання-передачі об'єкта оренди, що є невід'ємною частиною даного договору. Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Аналогічна норма передбачена ч.1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», згідно якої орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст.776 ЦК України поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.
За умовами п. 6.7 договору орендар зобов'язаний своєчасно здійснювати за свій рахунок капітальний, поточний та інші види ремонтів об'єкта оренди. А пунктом 6.1 надано право орендарю проводити заміну, реконструкцію, розширення, технічне переобладнання та поліпшення об'єкта оренди, що зумовлює підвищення його вартості, лише з дозволу власника об'єкта оренди.
Частиною 1 та 3 ст.778 ЦК України передбачено, що наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.
Таким чином, питання поліпшення чи капітального ремонту орендованого майна є чітко визначеними законодавцем і може бути порушене позивачем перед орендодавцем в порядку і спосіб, зазначених у цих нормах Цивільного кодексу України та умовах укладеного між ними договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Надавши оцінку наведеним обставинам та зібраним у справі доказам у сукупності, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем не доведено належним чином фактичне невикористання орендованого майна за призначенням у зв'язку із його незадовільним станом, а відтак і відхиляються доводи позивача про безпідставність оплати ним орендної плати за вказаний ним період.
Також позивач, як на підставу свої позовних вимог щодо повернення 513 182,84 грн перерахованої орендної плати за договором оренди нерухомого майна від 01.12.2016 покликається на ст.1212 ЦК України.
Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, у якій, з поміж іншого, зазначено, що «..у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».
Оскільки в даному спорі судом встановлено, що договір оренди нерухомого майна від 01.12.2016 є чинним, недійсним у судовому порядку не визнавався та не є припиненим, враховуючи презумпцію правомірності правочину, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у позивача наявні правові підставі як в орендаря для користування спірним майном на підставі договору оренди. Відповідно відсутні підстави вважати, що кошти, сплачені орендарем за договором оренди належать до безпідставно отриманих.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог, в зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення 513 182,84 грн перерахованої орендної плати за договором оренди нерухомого майна від 01.12.2016 до задоволення не підлягають.
Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.
Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, не знайшло свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.
Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.
Однак, апелянтом всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.
В свою чергу відповідачем належним чином підтверджено свої доводи.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Оскільки апеляційна скарга до задоволення не підлягає, то відповідно понесені судові витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги залишаються за скаржником.
Керуючись, ст.ст. 269, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -
1. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.05.2019 у справі № 921/42/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.
3. Порядок та строки оскарження постанови апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.
4. Справу повернути до Господарського суду Тернопільської області.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Головуючий суддя Н.М. Кравчук
судді Г.Т. Кордюк
Б.Д. Плотніцький