ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
17 вересня 2019 року м. ОдесаСправа № 915/1734/18
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: Л.О. Будішевської, С.В. Таран,
секретар судового засідання - І.В. Іванов,
за участю представників:
від позивача: К.О. Антонов,
від відповідача: О.О. Ютовець, І.Ю. Шуфрич,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН"
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.07.2019 (суддя С.М. Коваль, м. Миколаїв, повний текст рішення складено 12.07.2019)
у справі № 915/1734/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АМІСО-ОЙЛ"
про визнання недійсною додаткової угоди від 11.05.2017 № 2 до договору оренди 29.12.2016 № 17/03,
У грудні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АМІСО-ОЙЛ" про визнання недійсною з моменту укладення між сторонами додаткової угоди від 11.05.2017 № 2 до договору оренди 29.12.2016 № 17/03.
В обґрунтування позову ТОВ "ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН" послалось на те, що оспорюваний правочин було здійснено всупереч вимогам чинного законодавства України з огляду на перевищення директором даного товариства своїх повноважень, без дотримання вимог чинного законодавства України та пунктів 10.5.9, 10.21, 10.22 Статуту Товариства.
У правове обґрунтування позову ТОВ "ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН" послалось на статті 14-16, 92, 97, 98, 99,145, 202, 203, 207, 215, 216, 241 Цивільного кодексу України та на статті 41, 59 Закону України «Про господарські товариства» (у редакції станом на травень 2017 року).
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.07.2019 у справі №915/1734/18 у задоволенні позову відмовлено.
Судове рішення мотивоване тим, що позивачем не подано доказів стосовно того, що його охоронювані законом права та інтереси порушені відповідачем. Крім того, як випливає з матеріалів справи, а саме з листа від 24.01.2018 за вих. №24, директор ТОВ "ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН" Приходько В.К. повідомив ТОВ "АМІСО-ОЙЛ" про розірвання договору оренди приміщень від 26.12.2016 №17/03 з посиланням на оскаржувану додаткову угоду № 2 від 11.05.2017 до цього договору оренди, тобто позивачем було схвалено оскаржуваний правочин.
Не погодившись з прийнятими рішеннями, ТОВ "ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи. Так, скаржник вказав, що укладення оспорюваної угоди призвело до безпідставного збільшення витрат позивача на оренду приміщення (тобто завдання збитків), у чому він вбачає порушення його законних прав та інтересів. Також апелянт зазначив, що посадові особи даного товариства не вчиняли будь-яких дій, які можна було б розцінити як наступне схвалення угоди, яка була вчинена директором від імені товариства з перевищенням компетенції.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Крім того, ТОВ "АМІСО-ОЙЛ" заявило клопотання про закриття апеляційного провадження у даній справі в порядку ст. 264 ГПК України, оскільки в порушення ст. 258 ГПК України представник позивача не надав до суду належного підтвердження своїх повноважень на представництво інтересів позивача у Південно-західному апеляційному господарському суді.
У судовому засіданні 17.09.2019 представники сторін підтримали свої правові позиції щодо оскаржуваного судового рішення.
Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.
29.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АМІСО-ОЙЛ" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН" (орендар) був укладений договір оренди приміщень №17/03 (далі - Договір), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуальне майно - нежитлове приміщення, площею 285 кв.м., розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. Спаська, 1/3, на шостому поверсі 6-ти поверхової будівлі, частина якої перебуває у власності орендодавця.
Згідно з п. 3.1. Договору орендна плата складає 27075,00 грн. за кожний місяць оренди, за ціною 95 грн. за один кв.м.
Даний договір діє з 01 січня 2017 до 31 грудня 2017 включно (п. 9.1 Договору).
Додатковою угодою №1 до Договору від 31.03.2017 орендовану площу було зменшено на 15 кв.м.
11.05.2017 сторони уклали Додаткову угоду №2 до Договору, якою внесено зміни до Договору, а саме:
- пункт 3.1 Договору викладено в наступній редакції: «Орендна плата складає 71431,20 грн. за кожен місяць оренди, за ціною 264,56 грн. за 1 кв.м., що складає еквівалент 10 доларів США за 1 кв.м. за курсом НБУ 26,455859 на дату складання даної Додаткової угоди»;
- пункт 3.3 Договору викладено в наступній редакції: «Розмір орендної плати за місяць визначається в гривнях за офіціальним курсом НБУ на перший робочий день поточного місяця, який відображається в акті наданих послуг…»;
- доповнено Договір пунктом 4.10 наступного змісту: «У випадку, якщо Орендар заявляє про намір припинити договір до закінчення його терміну дії, Орендар зобов'язаний письмово попередити Орендодавця про дату припинення Договору не пізніше, ніж за 2 (два) місяці. У такому випадку оплата орендних платежів проводиться і нараховується Орендарем до кінця поточного року, в якому відбулося припинення Договору»;
- строк дії Договору продовжено до 30 листопада 2019 року.
На виконання умов Договору та Додаткової угоди № 2 ТОВ "АМІСО-ОЙЛ" передало ТОВ "ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН" за актами приймання-передачі від 01.01.2017 № 1 та від 31.03.2017 № 1 у строкове платне користування окреме індивідуальне майно - нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. Спаська, 1/3, на шостому поверсі 6-ти поверхової будівлі.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН" користувалось орендованим приміщенням, у тому числі після укладення додаткової угоди № 2, та протягом певного часу здійснювало оплату орендної за спірною додатковою угодою №2, що підтверджується відповідною випискою з особового рахунку ТОВ "АМІСО-ОЙЛ" (т. 1 а.с. 169-185).
Звертаючись із позовом, ТОВ "ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН" вказало, що укладену між сторонами Додаткову угоду №2 від 11.05.2017 до Договору оренди приміщень №17/03 від 29.12.2016 було підписано без дотримання вимог чинного законодавства України та пунктів 10.5.9, 10.21, 10.22 Статуту Товариства.
Так, згідно з абз. 1, 7 п.п. 10.5.9. Статуту ТОВ "ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН" до компетенції Зборів Учасників належить прийняття рішення про: - вчинення Товариством правочину, незалежно від його предмету, або декількох пов'язаних правочинів з одним й тим контрагентом, на суму понад 25 000 грн.; - укладення будь-якого правочину, що наочно не ґрунтується на комерційних принципах.
Відповідно до п.п. 10.21, 10.22. Статуту даного товариства повноваження, передбачені підпунктами 10.5.7, 10.5.8 та 10.5.9 Статуту також має Голова Товариства. Голова Товариства приймає рішення згідно з підпунктами 10.5.8 або 10.5.8 Статуту шляхом складання та підписання письмового документу у довільній формі.
В абз. 8 п.п. 10.5.9. Статуту вказано, що в разі укладення такого правочину або вчинення Товариством інших дій, вказаних в пункті 10.5.9 Статуту, без попереднього рішення Зборів Учасників або Голови Товариства (згідно з його повноваженнями, зазначеними в пунктах 10.21 та 10.22 Статуту), такий правочин (дія) вважається недійсним з моменту його вчинення.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. 2 ст. 45 даного Кодексу позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом (ч. 1 статті 7 Закону України "Про судоустрій України та статус суддів").
Зі змісту наведених положень слідує, що правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Отже, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.
Судова колегія зазначає про помилковість висновку місцевого господарського суду про непорушення оспорюваним правочином прав позивача, оскільки цим правочином значно збільшено розмір орендної плати, яку ТОВ "ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН" мало сплачувати як орендар, а також встановлена умова, що орендна плата сплачується за весь календарний рік незалежно від дати припинення договору оренди.
У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Статтею 203 ЦК України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє (ч.ч. 1, 3 ст. 207 ГК України).
У п.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно зі ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Статтею 241 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Отже, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених вказаною статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен при розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Водночас, якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 906/100/17 та від 12.06.2018 у справі № 927/976/17).
Оспорюваний правочин вчинений від імені ТОВ "ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН" директором Приходько В.К, що діє на підставі Статуту.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд вказав, що як випливає з матеріалів справи, а саме з листа від 24.01.2018 за вих. №24 (т. 1 а.с. 108) директор ТОВ "ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН" Приходько В.К. повідомив ТОВ "АМІСО-ОЙЛ" про розірвання договору оренди приміщень №17/03 від 26.12.2016 з посиланням саме на оскаржувану додаткову угоду № 2 від 11.05.2017 до цього договору оренди. Тобто позивачем було схвалено оскаржуваний правочин.
Також господарський суд першої інстанції зазначив, що всупереч вимог статті 74 ГПК України позивачем не подано доказів стосовно того, що додаткова угода № 2 від 11.05.2017 до договору оренди не відповідає чинному законодавству, а саме, що мають місце таки пороки: пороки змісту (зміст договору суперечить Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства); пороки форми (договір вчинений не в формі, встановленій законом); пороки суб'єктного складу (особи, які вчинили вказаний договір, не мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; пороки волі і спрямованості волевиявлення (волевиявлення хоча б одного учасника цього договору не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, а сам договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним).
З огляду на викладене Господарського суду Миколаївської області дійшов висновку про те, що позов про визнання недійсними додаткова угоді № 2 від 11.05.2017 до договору оренди слід залишити без задоволення.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне.
Як вища зазначалось, згідно з абз. 1, 7 п.п. 10.5.9. Статуту ТОВ "ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН" до компетенції Зборів Учасників належить прийняття рішення про: - вчинення Товариством правочину, незалежно від його предмету, або декількох пов'язаних правочинів з одним й тим контрагентом, на суму понад 25 000 грн.; - укладення будь-якого правочину, що наочно не ґрунтується на комерційних принципах.
Відповідно до п.п. 10.21, 10.22. Статуту даного товариства повноваження, передбачені підпунктами 10.5.7, 10.5.8 та 10.5.9 Статуту також має Голова Товариства. Голова Товариства приймає рішення згідно з підпунктами 10.5.8 або 10.5.8 Статуту шляхом складання та підписання письмового документу у довільній формі.
В абз. 8 п.п. 10.5.9. Статуту вказано, що в разі укладення такого правочину або вчинення Товариством інших дій, вказаних в пункті 10.5.9 Статуту, без попереднього рішення Зборів Учасників або Голови Товариства (згідно з його повноваженнями, зазначеними в пунктах 10.21 та 10.22 Статуту), такий правочин (дія) вважається недійсним з моменту його вчинення.
Додаткову угоду від 11.05.2017 № 2 до договору оренди 29.12.2016 № 17/03 від імені ТОВ "ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН" підписано директором Приходько В.К .
Отже, оскільки сума збільшення щомісячних платежів за орендоване приміщення, яку мав сплачувати позивач за оспорюванню додатковою угодою, становить більше встановленої Статутом Товариства максимальної суми у розмірі 25000,00 грн., а Збори Учасників або Голова ТОВ "ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН" не приймали попереднього рішення про укладення цієї угоди, то директором названого товариства укладено додаткову угоду №2 з порушенням вищенаведених положень Статуту названого товариства, а саме з перевищенням його повноважень, що є підставою для визнання даної додаткової угоди недійсною.
Стосовно доводів відповідача про схвалення ТОВ "ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН" оспорюваного правочину шляхом підписання директором цього товариства Приходьком В.К . листа від 24.01.2018 (вих. №24), у якому він повідомив ТОВ "АМІСО-ОЙЛ" про розірвання договору оренди приміщень від 26.12.2016 №17/03 з посиланням саме на оскаржувану додаткову угоду № 2 від 11.05.2017 до цього договору оренди, судова колегія зазначає, що при оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 20.03.2018 у справі № 910/8794/16.
Отже, так як лист підписав саме директор, який не був уповноважений відповідно до Статуту Товариства вчиняти такий правочин, цей лист не можна вважати формою схвалення оспорюваного правочину.
За таких обставин додаткова угода від 11.05.2017 № 2 до договору оренди 29.12.2016 № 17/03 підлягає визнанню недійсною, оскільки її вчинено директором ТОВ "ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН" з перевищенням наданих йому Статутом даного товариства повноважень та не було схвалено в подальшому головою товариства або органами управління, які уповноважені вчиняти такий правочин згідно зі Статутом позивача.
Посилання відповідача на показання свідків не приймаються судовою колегією до уваги, виходячи з наступного.
Статтею 87 ГПУ України передбачено, що на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.
Колегія суддів зауважує, що відповідність чи невідповідність законодавству та положенням Статуту ТОВ "ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН" укладеної між сторонами додаткової угоди № 2 від 11.05.2017 не може встановлюватися на підставі показань свідків.
Стосовно заявленого у відзиві на апеляційну скаргу клопотання ТОВ "АМІСО-ОЙЛ" про закриття апеляційного провадження у даній справі в порядку ст. 264 ГПК України, оскільки в порушення ст. 258 ГПК України представник позивача не надав до суду належного підтвердження своїх повноважень на представництво інтересів позивача у Південно-західному апеляційному господарському суді, колегія суддів зазначає, що відповідні повноваження представника скаржника перевірялись після надходження вказаної апеляційної скарги і так як відсутності необхідних повноважень не було встановлено, ухвалою суду апеляційної інстанції від 14.08.2019 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.07.2019 у справі № 915/1734/18. Відтак, заявлене відповідачем клопотання відхиляється судовою колегією як необгрунтоване.
Отже, позовні вимоги ТОВ "ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН" є правомірними і обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
За таких обставин, апеляційна скарга даного товариства підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Миколаївської області як таке, що не відповідає обставинам справи та вимогам закону, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Згідно із ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 277, 281-284 ГПК України, суд -
Апеляційну скаргу ТОВ "ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН" задовольнити.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.07.2019 у справі № 915/1734/18 скасувати, позов задовольнити.
Визнати недійсною з моменту укладення Додаткову угоду №2 від 11.05.2017 р. до Договору оренди приміщень №17/03 від 29.12.2016р., укладеного між ТОВ "ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН" та ТОВ "АМІСО-ОЙЛ".
Стягнути з ТОВ "АМІСО-ОЙЛ" на користь ТОВ "ЗАЛІВ ШІП ДИЗАЙН" витрати зі сплати судового збору в сумі 4643,50 грн, в т.ч. за апеляційний перегляд справи. Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 23.09.2019.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя Л.О. Будішевська
Суддя С.В. Таран