Справа № 638/14299/19
Провадження № 2/638/4463/19
20.09.2019 року м. Харків
Суддя Дзержинського районного суду м. Харкова Хайкін В.М., розглянувши позовну заяву Відкритого акціонерного товариства «Харківшляхбуд» особі ліквідатора підприємства арбітражного керуючого Стєбєлєва Антона Михайловича до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення,-
Позивач Відкрите акціонерне товариство «Харківшляхбуд» в собі ліквідатора підприємства арбітражного керуючого Стєбєлєва Антона Михайловича звернулось 13.09.2019 року до Дзержинського районного суду міста Харкова з позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та виселення.
Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист (стаття 55) та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124), а статтею 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Проте, вирішуючи питання про відкриття провадження по справі, суди повинні перевірити відповідність вимог, з якими заявник звертається до суду для захисту, а також дотримання ним вимог, передбачених статтею175 ЦПК України.
Розглянувши заяву та додані до неї матеріали, суд приходить до висновку про залишення заяви без руху, оскільки вона подана без дотримання вимог статті 175 ЦПК України, а саме: заява, зокрема, повинна містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти (пункт 2 частини 3 статті 175 ЦПК України); відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору (пункт 6 частини 3 статті 175 ЦПК України); відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися (пункт 7 частини 3 статті 175 ЦПК України); попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (пункт 9 частини 3 статті 175 ЦПК України); підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав (пункт 10 частини 3 статті 175 ЦПК України).
Більш того, пунктом 8 частини 3 статті 175 ЦПК України визначено, що заява повинна містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви, а приписи частини 5 статті 177 ЦПК України містять вимогу про зобов'язання позивача додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Відповідно до частини 4 статті 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з вимогами частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Разом з цим, матеріали позовної заяви містять клопотання, з якого вбачається, що заявник просить звільнити його від сплати судового збору, посилаючись нате, що постановою Господарського суду Харківської області від 04.07.2013 року по справі № Б-39/147-10 ВАТ «Харківшляхбуд» було визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру, тому господарська діяльність ВАТ «Харківшляхбуд» завершилася закінченням технологічного циклу в виготовлення продукції, отримання доходів припинилося. З урахуванням майнового стану ВАТ «Харківшляхбуд», як суб'єкт господарювання перебуває в ліквідаційній процедурі у справі про банкрутство та в якого існує непогашена заборгованість перед кредиторами не має доходу, що підтверджується балансом ВАТ «Харківшляхбуд» в період 2017 - 2018 роки, та відповідно фінансової можливості сплатить судовий збір.
Суддя, надавши оцінку заявленому клопотанню, вважає, що підстави для його задоволення відсутні, виходячи з наступного.
У відповідності із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини «Креуз проти Польщі» (CASE OF KREUZ v. POLAND) (Заява N28249/95) від 19.06.2001 року, суд констатував, що він ніколи не виключав можливості того, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Проте у цьому ж рішенні суд також наголошує, що положення пункту 1 статті 6 про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах. Відповідно Суд постановляє, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 60).
Також, зокрема, у п.п. 50, 52 рішення Європейського суду з прав людини «Станков проти Болгарії» («STANKOVv. BULGARIA») від 12.07.2007 (заява №68490/01), вказано про те, що цілі, які переслідуються при стягненні судових витрат, зокрема судового збору слід вважати прийнятними враховуючи загалом питання відправлення правосуддя, зокрема, що стосується фінансування судової системи, крім цього, такі діють стримуючим фактором для легковажних претензій, однак такі не повинні бути надмірним тягарем, тобто значне фінансове навантаження може виступати як фактор, що обмежує доступ до правосуддя, право на суд.
Таким чином, положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовані державою прийняттям Закону України «Про судовий збір».
Таким чином, держава визначилась із засобом, який може використовуватись для доступу до суду шляхом подачі позову без оплати його судовим збором.
Законом України «Про судовий збір» арбітражний керуючий не віднесений до категорії осіб, які звільняються від сплати судового збору (стаття 5 Закону України «Про судовий збір»).
Згідно частини 1 статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.
У статті 8 Закону «Про судовий збір» закріплено норму, відповідно до якої, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою: - відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше, ніж до ухвалення судового рішення у справі; - зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати. Вказаною нормою чітко визначений перелік умов, за яких суд може прийняти таке рішення.
Разом з цим, підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є врахування ним майнового стану сторони за наявності певних умов, визначених частиною 1 статті 8 Закону України «Про судовий збір», до яких відносяться: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на заінтересовану сторону.
За приписами статті 8 Закону України «Про судовий збір» звільнення від сплати судового збору може мати місце за наявності виключних обставин та є правом, а не обов'язком суду щодо відстрочки, розстрочки або звільнення від сплати судового збору.
Статтею 129 Конституції України визначено, що здійснюючи свої конституційні обов'язки, суди повинні дотримуватися принципів здійснення правосуддя, зокрема, принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Враховуючи даний принцип, а також положення статті 5 Закону України «Про судовий збір», суд позбавлений права надавати перевагу будь-якій стороні, в тому числі й у питанні відстрочення чи звільнення від сплати судового збору.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів. При цьому у першу чергу задовольняються серед іншого й витрати на оплату судового збору.
Згідно частини 5 статті 115 вказаного Закону сплата грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого у зв'язку з виконанням ним повноважень у справі про банкрутство здійснюються за рахунок наявних у боржника коштів, одержаних у результаті господарської діяльності боржника, або коштів, одержаних від продажу майна (майнових прав) боржника.
Перебування боржника в процедурі банкрутства на стадії ліквідаційної процедури не є підставою для звільнення банкрута від сплати судового збору та жодним чином не впливає на обов'язок саме ліквідатора (арбітражного керуючого) здійснити оплату судового збору. Позивачем не зазначено про наявність будь-яких інших умов, визначених частиною 1 статті 8 Закону України «Про судовий збір».
Оцінивши доводи позивача, що наведені на обґрунтування підстав для відстрочення сплати судового збору за подання позовної заяви, враховуючи положення статті 8 Закону України «Про судовий збір» та статті 129 Конституції України, в якій як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, суд не знаходить правових підстав для задоволення клопотання банкрута в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Стєбєлєва Антона Михайловича про звільнення сплати судового збору.
Відповідно до статті 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись ст.185, 260 ЦПК України,-
У задоволенні клопотання Відкритого акціонерного товариства «Харківшляхбуд» про звільнення від сплати судового збору - відмовити.
Позовну заяву Відкритого акціонерного товариства «Харківшляхбуд» особі ліквідатора підприємства арбітражного керуючого Стєбєлєва Антона Михайловича до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення - залишити без руху.
Повідомити позивача про необхідність виправити зазначені недоліки заяви в строк, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення позивачу ухвали.
Роз'яснити позивачу, що у випадку не усунення зазначених вище недоліків заява вважатиметься не поданою та буде повернено.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Дзержинського районного суду
м. Харкова В.М. Хайкін