справа №619/764/18
провадження №1-кп/619/97/19
іменем України
23 вересня 2019 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
у складіголовуючого - суддіОСОБА_1
секретар судового засіданняОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12013220280002167 від 06.11.2013 по обвинуваченню:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дунаївці Хмельницької області, громадянина України, освіта середня, одруженого, маючого на утриманні малолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , працюючого приватним підприємцем, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого;
у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,
за участю сторін кримінального провадження та інших учасників судового провадження:
прокурораОСОБА_5
потерпілогоОСОБА_6
представника потерпілогоОСОБА_7
обвинуваченогоОСОБА_3
захисникаОСОБА_8 .
Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.
06 листопада 2013 року приблизно о 13 год 30 хв ОСОБА_3 на проїжджій частині автодороги Київ-Харків-Довжанський зі сторони розташування с. Довжанський в напрямку м. Київ зі швидкістю 80 км/год рухався технічно справний автомобіль «Mitsubishi» р/н НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 . В цей же час на проїжджій частині вказаної вище автодороги в напрямку м. Київ ззаду вищевказаного автомобіля рухався технічно справний мотоцикл «Yamaha» YZFR-6 р/н НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_6 . Під час подальшого руху водій ОСОБА_3 , рухаючись по території Дергачівського району Харківської області приблизився до вантажного автомобіля з напівпричепом «SСНМITZSКО 24» р/н НОМЕР_3 , що рухався у попутному з ним напрямку, після чого, увімкнувши лівий показник повороту, почав виконувати його обгін з частковим виїздом на полосу зустрічного руху, де в цей же час рухався інший невстановлений в ході досудового розслідування вантажний автомобіль. Виконуючи маневр обгону, водій ОСОБА_3 суб'єктивно усвідомив, що у сформованій дорожній обстановці не зможе його завершити, та, щоб уникнути можливого зіткнення з зустрічним транспортом, не впевнившись в безпеці послідуючих своїх дій, не врахував рух мотоцикла «Yamaha» YZFR-6 р/н НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_6 , грубо порушив вимоги п.10.1 Правил дорожнього руху, де відповідно вказано: «перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху», змінив траєкторію руху свого автомобіля, змістившись вправо, внаслідок чого створив перешкоду та небезпеку для руху мотоцикла «Yamaha» YZFR-6 р/н НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_6 , та допустив з ним зіткнення. В результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілому ОСОБА_6 , згідно висновку судово-медичної експертизи №1321-А/13 від 20.12.2013 завдані тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпеки для життя у вигляді: відкритої важкої черепно-мозкової травми: забиття головного мозку з вогнищами контузії правої лобової частки, масивні внутрішньо шлункові крововиливи, часткове пошкодження лівого сигмо видного синусу з утворенням епідуральної гематоми лівої гемісфери мозжечка та задніх відділів лівої тім'яно-потиличної частини, перелом основи черепа в області лівої середньої черепної ямки, отолікворея зліва; периферичний неврит лицьових нервів, 6-го нерву ліворуч, верхньо-щелепнийсинусит (гемосинус), посттравматичний лівобічний середній отит, змішаний посттравматичний куудит кінського хвоста, вторинні сфінктерні порушення; нейрогенний сечовий міхур.
Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
Дії обвинуваченого ОСОБА_3 , які виразилися в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому ОСОБА_6 тяжкі тілесні ушкодження, суд кваліфікує за ч.2 ст.286 КК України.
Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав та надав наступні показання. 06 листопада 2013 року приблизно о 13 год 30 хв на автодорозі Київ-Харків-Довжанський він керував своїм автомобілем «Mitsubishi» р/н НОМЕР_1 та рухався приблизно зі швидкістю 80-90 км/год, в автомобілі знаходився пасажир ОСОБА_9 . У дзеркало заднього виду ОСОБА_3 бачив, що позаду нього рухається мотоцикл. Приблизившись до вантажного автомобіля з напівпричепом, який рухався в його напрямку, ОСОБА_3 вирішив здійснити його обгін та частково виїхав на смугу зустрічного рух, проте коли побачив, що йому назустріч їде автомобіль Газель, щоб уникнути ДТП він вирішив відмовитися від обгону. Включивши правий поворот почав плавно повертати автомобіль на свою смугу руху, проте почув удар у заднє праве крило. Після зупинки автомобіля вибіг до потерпілого мотоцикліста, який лежав біля огорожі та в крові. Викликав швидку медичну допомогу, яка забрала потерпілого.
Повно, всесторонньо, об'єктивно проаналізувавши й оцінивши кожний доказ із точки зору належності, допустимості і достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для ухвалення обвинувального вироку у даному кримінальному провадженні, враховуючи, що дане провадження в цілому є справедливим, порушень кримінального процесуального закону під час досудового розслідування допущено не було, та дотримуючись загальних засад кримінального провадження, суд дійшов висновку про обґрунтованість висунутого проти ОСОБА_3 обвинувачення та доведеність стороною обвинувачення у ході судового розгляду його винуватості у вчиненні інкримінованого йому злочину.
За змістом ст.62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень суд має суворо додержуватись принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Згідно з вимогами ст.91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов'язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною 5 ст.9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у п.65 справи «Коробов проти України» (заява №39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n.161, Series А заява №25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Вина обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні вище зазначеного злочину, доведена прокурором у повному обсязі і підтверджується встановленими судом фактичними даними, у розумінні вимог ст.ст.84, 85, 86, 87, 94 КПК України, які містяться в:
-показаннях потерпілого ОСОБА_6 , даними в ході судового розгляду, що він їхав на своєму мотоциклі «Yamaha» YZFR-6 р/н НОМЕР_2 зі швидкістю 80-90 км/год по середині своєї смуги руху, бачив попереду автомобіль, сам факт зіткнення не пам'ятає. Після ДТП знаходився 8 днів у комі;
-показаннях свідка ОСОБА_10 , даними в ході судового розгляду, що 06 листопада 2013 року він їхав разом з ОСОБА_3 в якості пасажира. Позаду їхав мотоцикл, а попереду їхав вантажний автомобіль, обвинувачений почав його обганяти, але назустріч їхав інший автомобіль, коли ОСОБА_3 почав повертати автомобіль на свою смугу руху, свідок почув удар в праву сторону автомобіля. Після зупинки вони викликали швидку медичну допомогу.
- протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 06.11.2013, проведеного з 15 год 10 хв до 17 год 40 хв, та фототаблицях до нього, в якому зафіксовані об'єктивні дані ДТП, яка відбулася на ділянці дороги автодороги Київ-Харків-Довжанський 477 км+200м;
- протоколі огляду транспортних засобів від 13.12.2013, проведеного з 11 год 50 хв до 12 год 15 хв, яким зафіксовані пошкодження автомобіля «Mitsubishi» р/н НОМЕР_1 та мотоцикла «Yamaha» YZFR-6 р/н НОМЕР_2 ;
- висновку експерта №1266 від 10.02.2014 та фототаблицях до нього, в якому визначена ринкова вартість мотоциклу «Yamaha» YZFR-6 р/н НОМЕР_2 на момент ДТП 06.11.2013 у розмірі 66638,16 грн. Величина матеріальної шкоди завданої власнику мотоцикла «Yamaha» YZFR-6 р/н НОМЕР_2 в результаті ДТП 06.11.2013 складає 28776,04 грн;
- висновку експерта №903/13 від 26.03.2014, відповідно до якого спочатку права бічна частина автомобіля «Mitsubishi» р/н НОМЕР_1 контактувала з передньою частиною мотоцикла «Yamaha»; спочатку праві задні двері та правий короб автомобіля «Mitsubishi» р/н НОМЕР_1 контактували з шиною та ободом переднього колеса мотоцикла «Yamaha»; зіткнення автомобіля «Mitsubishi» р/н НОМЕР_1 та мотоцикла «Yamaha» сталося перед початком слідів юзу мотоцикла; в момент первинного контакту кут між поздовжніми осями автомбіля та мотоцикла складав 35+100;
- протоколі проведення слідчого експерименту від 10.07.2014, проведеного з 09 год 15 хв до 09 год 50 хв, та схеми до протоколу слідчого експерименту від 10.07.2014 зі свідком ОСОБА_3 ;
- протоколі проведення слідчого експерименту від 10.07.2014, проведеного з 09 год 55 хв до 10 год 40 хв, та схеми до протоколу слідчого експерименту від 10.07.2014 зі свідком ОСОБА_10 ;
- протоколі проведення слідчого експерименту від 11.07.2014, проведеного з 10 год 23 хв до 11 год 35 хв, та схеми до протоколу слідчого експерименту від 11.07.2014 за участю потерпілого ОСОБА_6 ;
- протоколі огляду предмету від 16.07.2014, проведеного з 10 год 40 хв до 11 год 35 хв, яким була оглянута карта пам'яті «Transcend SDHC 16GB»;
- висновку експерта судової автотехнічної експертизи №14220 від 26.03.2015, відповідно якого: в даній дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля «Mitsubishi» ОСОБА_3 повинен був діяти у відповідності з вимогами п.10.1 Правил дорожнього руху, в даній дорожньо-транспортній ситуації дії водія автомобіля «Mitsubishi» ОСОБА_3 не відповідали вимогам п.10.1 Правил дорожнього руху та знаходились, з технічної точки зору, в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди; в даній дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля Мітцубісі ОСОБА_3 повинен був діяти у відповідності з вимогами п.п.10.1 та 14.2 (г) Правил дорожнього руху, в даній дорожньо-транспортній ситуації дії водія автомобіля «Mitsubishi» ОСОБА_3 не відповідали вимогам п.п.10.1 та 14.2 (г) Правил дорожнього руху та знаходились, з технічної точки зору, в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди;
- висновку експерта комплексної судової автотехнічної експертизи та криміналістичної експертизи відео, - звукозапису №5719/5720 від 18.06.2015, відповідно якого виходячи з наданого відеозапису та матеріалів кримінального провадження, в даній дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля «Mitsubishi» ОСОБА_3 повинен був діяти у відповідності з вимогами п.10.1 ПДР. Виходячи з наданого відеозапису та матеріалів кримінального провадження, в даній дорожньо-транспортній ситуації дії водія автомобіля «Mitsubishi» ОСОБА_3 не відповідали, вимогам п. 10.1 Правил дорожнього руху та знаходились, з технічної точки зору, в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди;
- висновку експерта судової автотехнічної експертизи №1896-16 від 15.07.2016, відповідно якого: на ранньому етапі розвитку даної ДТП водій автомобіля «Mitsubishi Lancer» ОСОБА_3 перед початком виконання маневру обгону повинен був переконатися, що смуга зустрічного руху, на яку він буде виїжджати, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані, що регламентовано вимогами п.14.2 «в» Правил дорожнього руху. Оскільки в процесі виконання маневру обгону водій автомобіля «Mitsubishi Lancer» ОСОБА_3 вирішив відмовитись від вищевказаного маневру та повернутись на раніше займану смугу, то перед зміною напрямку руху він повинен був переконатися, що виконуваний ним маневр буде безпечним та не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, що регламентовано вимогами п.10.1 Правил дорожнього руху. В даній дорожній обстановці дії автомобіля «Mitsubishi Lancer» ОСОБА_3 не відповідали вимогам п.10.1 ПДР та знаходились у причинному зв'язку з настанням ДТП;
- висновку експерта №1294-А/16 від 24.10.2016, у зв'язку з подією 06.11.2013 у ОСОБА_6 мали місце ушкодження: - відкрита важка черепно-мозкова травма: забій головного мозку з вогнищами контузії правої лобової частки, масивний внутрішньошлуночковий крововилив, часткове ушкодження лівого сигмовидного синуса з утворенням епідуральної гематоми лівої гемісфери мозочка і задніх відділів лівої тім'яно-потиличної частки, перелом основи черепа у області лівої середньої черепної ямки, отолікворея зліва; периферичний травматичний неврит лицьових нервів, 6-го нерва зліва, верхньо-щелепний синусит (гемосинус), посттравматичний лівобічний середній отит, змішаний посттравматичний каудіт кінського хвоста, вторинні сфінктерні порушення; нейрогенний сечовий міхур - в сукупності відносяться до категорії ТЯЖКИХ тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя (п.2.1.3. «в» Правил «судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень»). Ці ушкодження утворилися від дії тупих твердих предметів, індивідуальні особливості яких не відобразилися, могли утворитися в умовах дорожньо-транспортної події, при обставинах і в строк вказаних в постанові;
- висновку експертів за результатами проведення комплексної судової автотехнічної, фототехнічної експертизи та експертизи відео-, звукозапису №7274/9377/9378 від 22.07.2019, відповідно якого: виходячи із зафіксованої при огляді місця дорожньо-транспортної пригоди слідової інформації, мінімальна швидкість руху «Yamaha» YZFR-6 р/н НОМЕР_2 перед початком гальмування становила в межах 56,4?88,2...89,2 км/год, в залежності від величини його сповільнення при русі в загальмованому стані. При умові нанесення дорожньої розмітки відповідно до вимог ДСТУ 2587:2010, швидкість руху автомобіля «Mitsubishi Lancer» при його русі за вантажним автомобілем, тобто до початку обгону, могла становити 68,0-90,6 км/год; при його русі в стані обгону вантажного автомобіля, могла становити 70,9-94,6 км/год. В даній дорожньо-транспортній ситуації технічна можливість уникнути зіткнення транспортних засобів для водія автомобіля «Mitsubishi Lancer» р/н НОМЕР_1 ОСОБА_3 визначалася шляхом виконанням ним вимог п.10.1 Правил дорожнього руху, для виконання яких у нього не було перешкод технічного характеру. Дії водія автомобіля «Mitsubishi Lancer» р/н НОМЕР_1 ОСОБА_3 в даній дорожньо-транспортній ситуації не відповідали вимогам п.10.1 Правил дорожнього руху та знаходились, з технічної точки зору, в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди;
- речовому доказі карті пам'яті «Transcend SDHC 16GB» з відеозаписом обставин виникнення ДТП за 06.11.2013, дослідженої у судовому засіданні.
Вищенаведені докази в сукупності доводять порушення обвинуваченим ОСОБА_3 вимог п.10.1 Правил дорожнього руху, що з технічної точки зору знаходилися в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.
Всі вищенаведені докази, досліджені в судовому засіданні, оцінені судом як належні та допустимі, містять інформацію щодо предмету доказування у даному кримінальному провадженні.
Щодо позиції сторони захисту про недоведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, суд вважає зазначені посилання безпідставними, оскільки досліджені у судовому засіданні вищезазначені докази в своїй сукупності є достатньо переконливими, чіткими і узгодженими між собою.
Враховуючи викладене, не визнання обвинуваченим ОСОБА_3 винуватості у скоєному, розцінюється судом як намагання уникнути відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення та його наслідки, оскільки його вина у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, при обставинах, визнаних судом встановленими та викладених у вироку, підтверджується сукупністю досліджених в судовому засіданні та наведених у вироку доказів.
Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, що встановлено ст.22 КПК України.
Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Докази повинні бути належними та допустимими в розумінні ст.ст. 85-86 КПК України.
З метою реалізації прав учасників судового провадження, за клопотанням сторони захисту судом була призначена комплексна судова автотехнічна експертиза та фототехнічна експертиза і експертиза відео-, звукозапису.
31 липня 2019 року до суду надійшов висновок комплексної судової автотехнічної, фототехнічної експертизи та експертизи відео-, звукозапису №7274/9377/9378 від 22.07.2019, який був долучений до матеріалів кримінального провадження та досліджений в судовому засіданні. З вказаного висновку вбачається, що дії водія автомобіля «Mitsubishi Lancer» реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_3 в даній дорожньо-транспортній ситуації не відповідали вимогам п.10.1 Правил дорожнього руху та знаходились, з технічної точки зору, в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.
Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, а також мають право надати суду висновок експерта, що передбачено ст.ст. 22, 101 КПК України.
Висновок експертів №7274/9377/9378 від 22.07.2019, отриманий в установленому законом порядку, дослідження проведено на підставі матеріалів кримінального провадження, експерти попереджались про кримінальну відповідальність, висновок було відкрито стороні обвинувачення, тому зазначений висновок відповідає критеріям допустимості, визначеним ст.ст.86, 101, 102 КПК України.
Суд не враховує посилання сторони захисту про те, що висновки експертиз суперечать висновку експерта №636/14 від 15.09.2014 з таких підстав.
Висновок експерта №636/14 від 15.09.2014 ґрунтується на вихідних даних, які містяться у свідченнях ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_10 .
При цьому, вказана експертиза була проведена без дослідження карти пам'яті «Transcend SDHC 16GB», на якій міститься відеозапис обставин виникнення ДТП за 06.11.2013.
Проте, інші експертизи, про які вказано вище, були проведені з дослідженням вказаної карти пам'яті.
У зв'язку з цим, в своїй сукупності висновки експертів №14220 від 26.03.2015, №5719/5720 від 18.06.2015, №1896-16 від 15.07.2016, №7274/9377/9378 від 22.07.2019, які підтверджують, що дії водія ОСОБА_3 не відповідали вимогам Правил дорожнього руху та з технічної точки зору знаходилися в причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди, є достатньо переконливими для встановлення вини обвинуваченого.
Під час вирішення питання про допустимість доказів важливе значення має істотність порушення прав і свобод людини, а тому не усі порушення, допущені сторонами при збиранні доказів, є підставою для визнання доказів недопустимими, а відтак і вирішення питання про порушення права на справедливий суд. Даних обставин під час розгляду кримінального провадження та недопустимості доказів згідно вимог ст.ст.85-89 КПК України судом не встановлено.
Обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання.
Відповідно до ч.2 ст.66 КК України перебування на утриманні обвинуваченого малолітньої доньки, суд визнає обставиною, яка пом'якшує покарання ОСОБА_3 .
Відповідно до ст.67 КК України, обставин, які обтяжують покарання винного ОСОБА_3 , судом не встановлено.
Мотиви призначення покарання, звільнення від відбування покарання.
Вивченням даних про особу ОСОБА_3 встановлено, що він раніше не судимий, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває.
З метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, а також прийняття судового рішення про міру покарання, судом було доручено представнику уповноваженого органу з питань пробації скласти досудову доповідь.
Згідно висновку досудової доповіді, складеної відповідно до ст.3141 КПК України, виправлення особи без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства (у т.ч. окремих осіб). У разі якщо суд дійде висновку про можливість звільнення правопорушника від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає доцільним покладання на правопорушника обов'язків відповідно до ч.1 ст.76 КК України.
Згідно абз.17 ч.1 ст.368 КПК України ухвалюючи вирок суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого.
Відповідно до змісту ст.ст.50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з засади співмірності призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.
При призначенні покарання ОСОБА_3 суд відповідно до вимог ст.65 КК України, бере до уваги характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, його наслідки, обставини, які пом'якшують покарання, а також дані про особу обвинуваченого.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст.75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду й розміру, він ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Згідно ч.6 ст.368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у своїй постанові від 01 лютого 2018 року (справа №634/609/15-к, провадження №51-658 км17) зазначив, що підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
За таких обставин справи, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, обставини, які пом'якшують його покарання, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі в межах санкції частини цієї статті з позбавленням права керування транспортними засобами.
У судовому засіданні обвинуваченим ОСОБА_3 заявлено клопотання про застосування до нього Закону України «Про амністію у 2016 році», оскільки на його утриманні перебуває малолітня донька.
У судовому засіданні прокурор та потерпілий не заперечували проти звільнення обвинуваченого від призначеного покарання.
Суд дійшов висновку про задоволення клопотання з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про амністію у 2016 році» питання про застосування амністії суд вирішує за ініціативою особи, яка підтримує публічне обвинувачення в суді, а також за ініціативою обвинуваченого.
Відповідно до п.в) ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році» №1810-VIII від 22 грудня 2016 року підлягають звільненню від покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань не пов'язаних із позбавленням волі, особи, визнані винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, не позбавлені батьківських прав та на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років.
Закон України «Про амністію у 2016 році» набрав чинності 07 вересня 2017 року.
Обвинувачений ОСОБА_3 на день набрання чинності Закону України «Про амністію у 2016 році» не позбавлений батьківських прав та на день набрання чинності цим Законом мав на утриманні малолітню доньку.
З урахуванням вимог ст.12 КК України, злочин, передбачений ч.2 ст.286 КК України, є тяжким необережним злочином.
ОСОБА_3 не відноситься до осіб, зазначених ст.9 Закону України «Про амністію у 2016 році», щодо яких не може бути застосована амністія.
Також обвинувачений дав свою згоду на застосування амністії.
Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України «Про амністію у 2016 році» особи, на яких поширюється дія цього Закону, можуть бути звільнені від відбування основного і додаткового покарання, призначеного судом, крім конфіскації майна, у частині вироку, що не була виконана на день набрання чинності цим Законом.
За таких обставин, суд вважає за можливе звільнити ОСОБА_3 від відбування основного та додаткового покарання на підставі Закону України «Про амністію у 2016 році».
Підстави щодо вирішення цивільного позову.
Потерпілим ОСОБА_6 був поданий цивільний позов про стягнення з ОСОБА_3 на його користь шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою, а саме майнової шкоди у розмірі 28776 гривень та маральної - 1000000 гривень. Майнова шкода складає вартість відновлювального ремонту мотоцикла «Yamaha» YZFR-6 р/н НОМЕР_2 , що підтверджується висновком судво-автотоварознавчої експертизи №1266 від 10.02.2014, яка проведена у Харківському НДІСЕ ім. засл. проф. М.С.Бокаріуса. Моральна шкода обґрунтовується фізичним та душевними стражданнями, які отримав ОСОБА_6 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Внаслідок отриманих травм у ОСОБА_6 порушена функція опорно- рухомого апарату, нижніх кінцівок та зору. Пересування без милиць або інвалідного візка неможливе. ОСОБА_6 встановлена друга група інвалідності. Даний факт підтверджується довідкою Харківської міжрайонної МСЕК від 26.04.2017. На сьогоднішній день вік ОСОБА_6 складає 41 рік. Зазвичай, в такому віці чоловіки перебувають в розквіті сил, виховують своїх дітей, працюють, займаються улюбленими справами. Але все це не про ОСОБА_6 . Його життя поділилося на дві половини - до і після 06.11.2013 року. Своїми необачними діями ОСОБА_3 перетворив здорового і повного сил чоловіка на безпомічного старика. Негативні зміни, які відбулися у фізіології ОСОБА_6 внаслідок отриманих ним травм, є невідворотними. Кожен його день наповнений фізичним і душевним болем. Рухати нижні кінцівки йому вдається лише за допомогою рук або з сторонньою допомогою - він їх не відчуває. Відчуття сліпоти та власної безпорадності завдають постійних нестерпних душевних страждань, які супроводжуються депресіями та негативно впливають на загальний емоційний стан, а дружина і 12-ти річний син вимушені нести цей тягар разом з ним.
Згідно ч.1 ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
У пункті 4 висновку експерта №636/14 від 15.09.2014 зазначено, що якщо виходити зі свідчень водія ОСОБА_3 та пасажира ОСОБА_10 , то в діях водія мотоцикла «Yamaha» р/н НОМЕР_2 ОСОБА_6 вбачаються невідповідності вимогам п.10.1 Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору, знаходилися у причинному зв'язку з ДТП.
У висновку судової автотехнічної експертизи №14220 від 26.03.2015 зазначено, що в даній дорожньо-транспортній ситуації водій «Yamaha» ОСОБА_6 повинен був діяти у відповідності з вимогами п. 12.3 Правил дорожнього руху. З причин, вказаних в дослідницькій частині висновку, вирішити питання: «Чи є в діях водія ОСОБА_6 невідповідності Правилам дорожнього руху України, що знаходяться в причинному зв'язку з подією ДТП», - експертним шляхом, на даному етапі дослідження неможливо.
У висновку комплексної судової автотехнічної експертизи та криміналістичної експертизи відео-, звукозапису №5719/5720 від 18.06.2015 зазначено, що виходячи з наданого відеозапису та матеріалів кримінального провадження, в даній дорожньо-транспортній ситуації водій мотоцикла «Yamaha» ОСОБА_6 повинен був діяти у відповідності з вимогами п. 12.3 Правил дорожнього руху. З причин, вказаних в дослідницькій частині висновку, вирішити питання: «Чи є в діях водія ОСОБА_6 невідповідності Правилам дорожнього руху, що знаходяться в причинному зв'язку з подією ДТП», - експертним шляхом, на даному етапі дослідження, неможливо.
У висновку №1896-16 судової автотехнічної експертизи від 15.07.2016 заначено, що в дані дорожній обстановці водій мотоцикла «Yamaha» YZFR-6 ОСОБА_6 з момента виникнення небезпеки для руху, повинен був негайно вжити заходів до зниження швидкості аж до зупинки, що регламентовано вимогами п.12.3 Правил дорожнього руху. Вирішення питання «чи є в діях водія ОСОБА_6 невідповідності Правилам дорожнього руху України, що знаходяться в причинному зв'язку з подією ДТП, виходячи з наявного відеозапису» не надалося можливим.
У висновку комплексної судової автотехнічної, фототехнічної експертизи та експертизи відео-, звукозапису №7274/9377/9378 від 22.07.2019 вказано, що вирішити питання чи мав водій мотоцикла «Yamaha» YZFR-6 ОСОБА_6 технічну можливість уникнути зіткнення транспортних засобів та чи вбачаються в його діях невідповідність вимогам Правил дорожнього руху, які знаходиться в причинному зв'язку із подією ДТП експертним шляхом не можливо.
Згідно п.3 ч.1 ст.1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Висновком експерта №636/14 від 15.09.2014 встановлено, що в діях водія мотоцикла «Yamaha» ОСОБА_6 вбачаються невідповідності вимогам п.10.1 Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору, знаходилися у причинному зв'язку з ДТП.
Інші висновки експертів не спростовують вказане.
Відповідно до ч.5 ст.128 КПК України якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, КПК України не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
ОСОБА_6 не надано суду належних та допустимих доказів на спростування висновку експерта №636/14 від 15.09.2014, що в діях водія мотоцикла ОСОБА_6 вбачаються невідповідності вимогам п.10.1 Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору, знаходилися у причинному зв'язку з ДТП.
Крім того, як вбачається з висновку експерта №903/13 від 26.03.2014, зіткнення автомобіля «Mitsubishi» р/н НОМЕР_1 та мотоцикла «Yamaha» сталося перед початком слідів юзу мотоцикла.
Відповідно до положень частини першої, другої та п'ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Порядок відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, встановлено статтею 1188 ЦК України.
Положеннями частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Спір про відшкодування шкоди, завданої самим джерелам підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед іншим із них, вирішується за правилами статті 1188 ЦК, а саме: шкода, завдана одному з володільців із вини іншого, відшкодовується винним; не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини; за наявності вини всіх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (тобто залежно від ступеня вини кожного); у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування.
Згідно з частиною другою статті 22 ЦК України збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодження речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
У випадку виникнення ДТП за участю декількох водіїв наявність чи відсутність у їх діях складу злочину, передбаченого відповідними частинами статті 286 КК України, потребує встановлення причинного зв'язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, тобто з'ясування ступеня участі (внеску) кожного з них у спричиненні злочинного наслідку.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ДТП сталася за участю двох водіїв транспортних засобів. Для правильного застосування норми закону про кримінальну відповідальність у таких випадках особливого значення набуває дослідження характеру та черговості порушень, які вчинив кожен із водіїв.
На таку особливість у правозастосуванні орієнтує Пленум Верховного Суду України у постанові від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті».
У пункті 7 цієї постанови роз'яснено, що у випадках, коли передбачені ст.286 КК України суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху двома водіями транспортних засобів, потрібно з'ясовувати характер порушень, які допустив кожний з них, а також чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної події та її наслідків.
Крім того, така правова позиція викладена і в постановах Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 20 листопада 2014 року (справа № 5-18кс) та 5 листопада 2015 року (справа №5-218кс15).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, рішення від 10 лютого 2010 року).
Виходячи з аналізу викладених вище норм закону та врахувавши встановлені у справі обставини, зокрема те, що у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди було встановлено вину обох водіїв, в тому числі ОСОБА_6 , характер порушень водіями Правил дорожнього руху, суд дійшов висновку щодо визначення співвідношення вини відповідача та водія позивача у рівних частках, 50% на 50%, й на підставі цього та наданого позивачем розрахунку матеріального збитку, який відповідачем не спростований, визначився із сумою, що підлягає стягненню з відповідача, в розмірі частини заподіяного збитку.
Отже, позов в частині стягнення майнової шкоди підлягає частковому задоволенню у розмірі 14383 (28766х0,5=14383) грн.
Згідно ч.1 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Пунктами 1,2 ч.2 ст.23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів
Згідно ч.3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно ч.1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
З урахуванням викладеного, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості та враховуючи характер немайнових втрат, ступеня тяжкості змін в життєвих стосунках та звичному життєвому укладі, пов'язаних з обмеженням у пересуванні та з необхідністю витрачати час на лікування, глибину моральних страждань, що носили характер простих переживань з приводу порушення, тривалості негативних наслідків, фізичному болю та стражданнях, які потерпілий зазнав у зв'язку з ушкодженням здоров'я,суд визначає розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 100000 гривень.
Таким чином, з урахуванням визначеного судом співвідношення заявлений потерпілим ОСОБА_6 позов про відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню у розмірі 50000 гривень.
Будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження глибини та тривалості понесених моральних страждань та погіршення стану здоров'я потерпілого, суду не надано та не зазначено джерел їх здобуття.
Долю речових доказів вирішити відповідно до ст.100 КПК України.
Відповідно до ст.ст.124, 126 КПК України, суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Керуючись ст.ст. 368, 370, 374, 376 КПК України, суд
ухвалив
ОСОБА_3 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 (два) роки.
На підставі п.в) ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році» №1810-VIII від 22 грудня 2016 року ОСОБА_3 звільнити від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі та додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 майнову шкоду у розмірі 14383 гривні та моральну шкоду у розмірі 50000 гривень.
В іншій частині позову відмовити.
Речовий доказ: карту пам'яті «Transcend SDHC 16GB», яка знаходиться в матеріалах кримінального провадження, - залишити в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави процесуальні витрати за проведення: в Харківському НДЕКЦ МВС України експертиз: №903/13 від 26.03.2014 у розмірі 2200,50 грн, №636/14 від 15.09.2014 у розмірі 880,20 грн; в Дніпровському НДІСЕ експертизи №1896-16 від 15.07.2016 у розмірі 1761,60 грн.; в Харківському НДІСЕ ім. засл. проф. М.С.Бокаріуса експертиз: №1266 від 10.02.2014 у розмірі 1176,00 грн, №14220 від 26.03.2015 у розмірі 1353,00 грн, №9098/9099 від 26.10.2017 в розмірі 4704,00 грн, №7274/9377/9378 від 22.07.2019 у розмірі 11775,00 грн.
Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Суддя ОСОБА_1