справа №619/2372/19
провадження №2/619/1063/19
іменем України
16 вересня 2019 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
у складіголовуючого - суддіБолибока Є.А.
за участю секретаря судового засідання Молотко А.В.
справа №619/2372/19
Ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 ;
відповідач: ОСОБА_2 ,
третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради;
розглянув позов про позбавлення батьківських прав.
Стислий виклад позиції позивача.
26 червня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила позбавити батьківських прав ОСОБА_2 у відношенні його неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування позову позивач зазначила, 20.10.2007 між сторонами був укладений шлюб. Від цього шлюбу мають доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З квітня 2018 року ОСОБА_2 почав проживати окремо, фактичні сімейні відносини між ними припинені, спільне господарство не ведеться. 06.02.2019 шлюб між ними розірвано відповідно рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.02.2019 у справі №638/15669/18. Після розірвання шлюбу малолітня донька ОСОБА_4 залишилася проживати разом з матір'ю.
Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.
16 липня 2019 року після отримання інформації про місце проживання (перебування) відповідача було постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі та призначено підготовче засідання на 09 год 00 хв 27 серпня 2019 року. Залучено Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав. Направлено відповідачеві копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів. Запропоновано відповідачу подати до суду відзив на позов в строк до 22 серпня 2019 року.
27 серпня 2019 року постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження. Призначено справу до судового розгляду по суті на 09 год 00 хв 16 вересня 2019 року.
У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином. Відповідно до поштового повідомлення про вручення поштового відправлення судову повістку ОСОБА_2 було вручено 31.08.2019.
Відповідно до ч.3 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин..
Також судом, відповідно до вимог ч.11 ст.128 ЦПК України, відповідач викликався до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке було опубліковано 29 серпня 2019 року.
Відповідно до ч.11 ст.128 ЦПК України відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Згідно ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилася, подала до суду заяву, в якій просила справу розглядати у її відсутність, у разі неявки в судове засідання відповідача, не заперечувала проти заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення.
Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Так як, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився в судове засідання та не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи, то відповідно до ч.1 ст.281 ЦПК України суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьками є: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 .
Згідно заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.02.2019, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 20 жовтня 2007 року Дзержинським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, актовий запис №801 - розірвано.
Згідно висновку №550 від 22 серпня 2019 року, директора Департаменту служб у справах дітей Малько О.П., як орган опіки та піклування, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 у відношенні малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Мотиви суду.
Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову з наступних мотивів.
Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 15.05.2019 (справа №490/10338/15-ц) вказав, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до ч.8 ст.7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Згідно з нормами статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини, крім того, відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства, а також ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності встановленої законом.
Статтею 11 Закону України Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року, № 2402-III передбачено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.
Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно частин 1, 2 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Суд бере до уваги прецедентну практику Європейського суду з прав людини, а саме: право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкоджати цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», пункт 49, рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 47), розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49), у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).
Невжиття заходів щодо спілкування з дитиною, турботи про неї, розцінюється як свідоме нехтування відповідачем своїми обов'язками, сукупність зібраних у справі доказів свідчить про те, що відповідач не має прагнення спілкуватися з дитиною, сприяти засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не проявляє інтересу до його внутрішнього світу, що суперечить положенням ст.18 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року (набрала чинності для України 27 вересня 1991 року), з яких випливає, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини, найвищі інтереси є предметом їх основного піклування.
ОСОБА_2 , який являється батьком дитини, ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню доньки.
Статті 150, 157 СК України передбачають, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, хто проживає окремо від дитини зобов'язаний брати участь у її вихованні та утриманні.
За нормою п.2 ч.1 ст.164 СК України батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Частиною 5 ст.19 СК України передбачено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Згідно висновку №550 від 22 серпня 2019 року, директора Департаменту служб у справах дітей Малько О.П., як орган опіки та піклування, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 у відношенні малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до абз.1 ч.6 ст.259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Відповідно до ч.1 ст.259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
Згідно п.15.5 ч.1 Перехідних положень Розділу ХІІІ ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 83, 89, 258, 259, 263-265, 268, 351, 352, 354, пунктами 8, 15.5 ч.1 Перехідних положень Розділу ХІІІ ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у відношенні неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 768,40 грн.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_3 .
Третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, місце знаходження: 61002 м. Харків вул. Чернишевського №55, код ЄДРПОУ 26489104.
Повне судове рішення складено 23 вересня 2019 року.
Суддя Є. А. Болибок