справа №619/3747/19
провадження №3/619/1005/19
іменем України
20 вересня 2019 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
у складіголовуючого - суддіБолибока Є.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення у відношенні:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
який притягується до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.17218 КУпАП;
встановив:
19 вересня 2019 року начальником відділу прикордонної служби «Дергачі» підполковником Рукавишниковим С.В. у відношенні ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення СхРУ №459787, згідно якого 04.08.2019 о 10 год 00 хв ОСОБА_1 у пункті пропуску «Гоптівка», виконуючи обов'язки у прикордонному наряді «Старший у пункті пропуску», не склав протокол про правопорушення, пов'язане зі здійсненням міжнародного пасажирського перевезення відносно автоперевізника, який здійснює пасажирське автомобільне перевезення на автобусі марки «Mercedes» державний номер України НОМЕР_1 , обслуговуючий персонал якого, відповідно до вимог cт.561 Закону України «Про автомобільний транспорт», не перевірив наявність документів на право перетинання державного кордону України та не відмовив у перевезенні громадянці РФ ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина РФ НОМЕР_2 , що призвело до спроби перетинання державного кордону України вказаною громадянкою РФ по внутрішньому паспортному документу громадянина РФ, який не дає право на в'їзд в Україну відповідно до вимог постанови КМУ від 30.01.2015 №23 «Про зупинення дії окремих положень Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації». Своїми діями старший лейтенант ОСОБА_1 порушив вимоги cт.16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, ст.3 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень», п. 4 Розділу II Інструкції з оформлення посадовими особами Державної прикордонної служби України матеріалів справ про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом МВС України від 18.09.2013 №898, п.17 Розділу 2 Глави II Інструкції про службу прикордонних нарядів Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом МВС України від 19.10.2015 №1261, чим скоїв адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачене ч.2 cт.17218 КУпАП.
У судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчиненні правопорушення визнав повністю.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суддя дійшов висновку про закриття справи за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, з наступних мотивів.
Згідно із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Як визначено статтею 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Обставини, що підлягають з'ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення, визначені в статті 280 КУпАП, зокрема орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі статтею 7 КУпАП, розглядаючи таку справу, орган повинен забезпечити законність при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення.
Відповідно до ч.2 ст.17218 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил несення прикордонної служби особою, яка входить до складу наряду з охорони державного кордону України, вчинені в умовах особливого періоду.
Зазначена норма закону є бланкетною, тобто такою, що не називаючи конкретних ознак правопорушення або називаючи лише їх частину, відсилає для встановлення змісту ознак правопорушення до інших нормативних актів, які не є законами про адміністративну відповідальність, а тому у протоколі про адміністративне правопорушення має бути зазначена відповідна стаття певного нормативного акту (частина, пункт) та має бути викладено їх зміст.
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність цієї особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 62 Конституції України, яка гарантує дотримання державою принципу презумпції невинуватості особи, передбачено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) поширює на провадження у справах про адміністративні правопорушення стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, тобто - норми кримінального процесуального законодавства.
У справі «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 року, заява №16347/02) провадження у справі про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 51 КпАП України стосовно заявниці, яка вчинила дрібну крадіжку на загальну суму 0,42 грн, ЄСПЛ розцінив як кримінальне для цілей застосування Конвенції «з огляду на загальний характер законодавчого положення, яке порушила заявниця, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених цим положенням».
У протоколі про адміністративне правопорушення СхРУ №459787 вказано, що ОСОБА_1 «…не склав протокол про правопорушення, пов'язане зі здійсненням міжнародного пасажирського перевезення відносно автоперевізника, який здійснює пасажирське автомобільне перевезення на автобусі марки «Mercedes» державний номер України НОМЕР_1 , обслуговуючий персонал якого, відповідно до вимог cт.561 Закону України «Про автомобільний транспорт», не перевірив наявність документів на право перетинання державного кордону України та не відмовив у перевезенні громадянці РФ Повесмо С ОСОБА_3 ».
При цьому, матеріали справи не містять доказів на підтвердження порушення здійснення міжнародного пасажирського перевезення невідомим автоперевізником.
Як доказ вчинення правопорушення матеріали справи містять копію рішення про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_4 та копію наказу Харківського прикордонного загону №1135 від 12.09.2019 про результати службового розслідування та обов'язок щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 за ч.2 ст.17218 КУпАП.
Зазначені докази не мають преюдиціального значення для встановлення факту порушення ОСОБА_1 правил несення прикордонної служби в умовах особливого періоду, оскільки однозначно не вказують, що громадянка РФ Повесмо ОСОБА_5 слідувала на в'їзд в Україну автобусом, який здійснює міжнародні автомобільні перевезення, та не містять конкретних даних про автоперевізника.
Отже, матеріали справи не містять доказів про вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного зі здійсненням міжнародного пасажирського перевезення, тащодо якої особи ОСОБА_1 повинен був скласти протокол про адміністративне правопорушення та за якою статтею КУпАП.
Також суддя відмічає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що станом на 04 серпня 2019 року був «особливий період», що є кваліфікуючою ознакою ч.2 ст.17218 КУпАП.
Протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, являє собою лише початковий правовий висновок щодо дій певної особи.
Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п.43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).
Згідно вказаної правової позиції ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
При цьому суддя зазначає, що відповідно до ст.251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Європейський суд з прав людини у п.52 рішення від 05.02.2008 «Романаускас проти Литви» (заява №74420/01) зазначив, що питання щодо допустимості доказів у справі - це насамперед предмет регулювання національного законодавства і, як правило, саме національні суди уповноважені давати оцінку наявним у справі доказам. Суд, зі свого боку, повинен переконатися, що провадження в цілому, зокрема спосіб отримання доказів, було справедливим (рішення від 23.04.1997 у справі «ВанМехелен та інші проти Нідерландів», № 21363/93, № 21364/93, № 21427/93 та № 22056/93, п. 50; рішення від 09.06.1998 у справі «Тейксейра де Кастро проти Португалії», №25829/94, п. 34; ухвалу від 06.04.2004 щодо неприйнятності справи «Шеннон проти Сполученого Королівства», №67537/01). У такому випадку Суд зобов'язаний не визначати, чи певні докази було отримано незаконно, а перевіряти, чи така «незаконність» не спричинила порушення іншого права, гарантованого Конвенцією.
У справі «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 року) ЄСПЛ розглянув ситуацію, коли національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення без участі сторони обвинувачення, що цілком відповідало нормам російського законодавства, ініціював дослідження доказів обвинувачення та за результатами дослідження доказів притягнув особу до відповідальності, уточнивши в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення. При цьому, ЄСПЛ зазначив, що за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення частини 1 статті 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
З огляду на зазначене, ЄСПЛ дійшов висновку, що суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді, а також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції.
Таким чином, слід визнати, що належних та допустимих доказів, які б об'єктивно та поза межами розумного сумніву доводили той факт, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.17218 КУпАП, матеріали справи не містять.
З урахуванням викладеного, суддя дійшов висновку про недоведеність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.17218 КУпАП.
Згідно п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Частиною 2 ст.284 КУпАП передбачено, що постанова про закриття виноситься при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 247 ч.1 п.1, 283, 284 КУпАП, суддя
постановив:
Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.17218 КУпАП, у відношенні ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через Дергачівський районний суд Харківської області особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя Є. А. Болибок