Справа № 548/2263/15 Номер провадження 22-ц/814/63/19Головуючий у 1-й інстанції Іващенко Ю.А. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.
12 вересня 2019 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Пікуля В.П.,
суддів: Одринської Т.В., Панченка О.О.,
при секретарі Філоненко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайоннього суду Полтавської області від 07 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання договору кредиту недійсним та невиконаним,
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства Комерційний банк (далі - ПАТ КБ) «Приватбанк» про визнання договору кредиту недійсним, посилаючись на те, що ним 05 вересня 2007 року було укладено з відповідачем договір споживчого кредиту №SAMDN03000015792148. Кредит надавався шляхом відкриття кредитної картки з лімітом 50 000 грн. Вважає, що ПАТ КБ «Приватбанк» було порушено його права, як споживача фінансових послуг, а саме перед укладенням договору про надання споживчого кредиту №SAMDN03000015792148 від 05 вересня 2007 року ПАТ «Приватбанк» не надав йому попередню інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту. Вважає, що відповідач ввів його в оману (шляхом замовчення) щодо реальних умов кредитування, орієнтовної сукупної вартості кредиту, а тому кредитний договір №SAMDN03000015792148 від 05 вересня 2007 року може бути визнаний недійсним на підставі ст. 230 ЦК України.
26 січня 2016 року ОСОБА_1 подав зміни до позовної заяви в якій зазначив, що згідно п. 1.1 кредитного договору №SAMDN03000015792148 від 05 вересня 2007 року ПАТ КБ «Приватбанк» зобов'язувалось видати йому кредит, шляхом надання ліміту 15 000,00 грн., з базовою процентною ставкою 1,9% в місяць. Порушуючи умови укладеного кредитного договору відповідач не видав вказаної суми в межах ліміту, як це передбачалось кредитним договором. Жодним чином ці кошти ним не були отримані, користування ним кредитними коштами відбулося у межах сум, які він сам вносив до своєї картки. У зв'язку з тим, що гроші у межах суми зазначеної п. 1.1 кредитного договору №SAMDN03000015792148 від 05 вересня 2007 року не були ним отримані вважає даний кредитний договір не виконаним.
Просив постановити рішення, яким визнати кредитний договір №SAMDN03000015792148 від 05 вересня 2007 року укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» недійсним та не виконаним. (а.с. 1, 22)
Рішенням Лубенського міськрайоннього суду Полтавської області від 07 травня 2018 рокув задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання договору кредиту недійсним та не виконаним відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 Посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неналежне дослідження матеріалів та невідповідність висновків суду обставин справи просив рішення суду скасувати та задовольнити його позовні вимоги.
Зокрема, зазначив, що у 2016 року подавав зміни до позовної заяви відповідно до якої змінив вимоги, а тому не просив суду визначити недійсним спірний договір. Також вказав, що кредитні кошти в розмірі 15000 грн. не використовував.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Сторони в судове засідання не з'явилися, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що 05 вересня 2007 року між позивачем ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір про відкриття картрахунку й обслуговування платіжної картки №SAMDN03000015792148.
Як на підставу визнання спірного договору невиконаним ОСОБА_1 посилався на те, що банком не було видано йому передбачену договором суму, він користувався коштами, які сам клав на картку.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно договору №SAMDN03000015792148 про відкриття картрахунку і обслуговування платіжної картки від 05 вересня 2007 року ОСОБА_1 просить відкрити рахунок у валюті гривня, а ПривтБанк дозволяє відкрити рахунок про, що робить відповідні відмітки в п. 10 діючого договору. Банк і клієнт уклали договір про наступне: для здійснення операцій, вказаних в п. 2 цього договору, Банк відкриває клієнту картковий рахунок і випускає клієнту Платіжну картку.
Також даним договором встановлено кредитний ліміт «Фінансовий» в розмірі 15000 грн. 00 коп. Строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки.
Як вбачається з викладених положень Банк зобов'язався видати платіжну картку з встановленим кредитним лімітом у розмірі 15000 грн., при цьому використання зазначених коштів є правом, а не обов'язком позивача. У разі невикористання коштів кредитного ліміту в особи не виникає обов'язку повернення коштів чи виплати відсотків передбачених договором.
Крім того, з виписки по картковому рахунку вбачається, що з моменту укладення договору позивач використовував платіжну картку видану на підставі даного договору, знімав та клав на неї кошти, здійснював оплату товарів.
Колегія суддів також звертає увагу, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
За змістом ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення в справі Афанасьєв проти України).
Таким чином особа має право пред'явити до суду таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення, а суд розглядає спір в межах заявлених позовних вимог .
За таких підстав колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання договору невиконаним.
Проте, суд апеляційної інстанції не може погодитися з оскаржуваним рішенням в частині розгляду вимог стосовно визнання спірного договору недійсним та відмови в задоволенні даної вимоги виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи 30 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання договору кредиту недійсним. Просив визнати недійсним кредитний договір №SAMDN03000015792148 від 05 вересня 2007 року.
26 січня 2016 року ОСОБА_1 подав зміни до позовної заяви в якій посилаючись на п. 2 ч. 2 ст. 31 ЦПК України просив визнати не виконаним кредитний договір №SAMDN03000015792148 від 05 вересня 2007 року.
Згідно ч. 2 ст. 31 ЦПК України (в редакції чинній на момент подачі змін), на яку посилався позивач, до початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.
Тобто він просив саме змінити позовні вимоги, а не доповнити їх.
Отже, вирішуючи питання визнання договору недійсним суд першої інстанції вийшов за межі заявлених вимог та розглянув вимоги позивача, які він не заявляв.
Зважаючи на наведене колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково.
Рішення Лубенського міськрайоннього суду Полтавської області від 07 травня 2018 року- змінити, виключивши з мотивувальної та резолютивної частини посилання щодо визнання договору недійсним.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Лубенського міськрайоннього суду Полтавської області від 07 травня 2018 року- змінити, виключивши з мотивувальної та резолютивної частини посилання щодо визнання договору недійсним.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текс постанови виготовлено 12 вересня 2019 року
Головуючий В.П. Пікуль
Судді: Т.В. Одринська
О.О. Панченко