Житомирський апеляційний суд
Справа №275/223/18 Головуючий у 1-й інст. Лівочка Л. І.
Категорія 39 Доповідач Шевчук А. М.
18 вересня 2019 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Шевчук А.М.,
суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С.,
з участю секретаря судового засідання Баліцької Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі
цивільну справу №275/223/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Брусилівська державна нотаріальна контора, про визнання недійсними свідоцтва про право власності та свідоцтв про право на спадщину
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 13 березня 2019 року, яке ухвалене під головуванням судді Лівочки Л.І. у смт Брусилові,
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області. Просив визнати недійсними: свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , серії НОМЕР_3 від 17 січня 2006 року, видане виконкомом Соловіївської сільської ради Брусилівського району ОСОБА_7 ; свідоцтва про право на спадщину за законом на Ѕ житлового будинку АДРЕСА_1 , номери АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6, видані 26 липня 2017 року державним нотаріусом Брусилівської державної нотаріальної контори, відповідно на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Свої вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його баба - ОСОБА_8 . Після її смерті відкрилася спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 . Спадкоємці першої черги за законом син - ОСОБА_9 та донька - ОСОБА_6 у встановлений законом строк звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини, але оформити свідоцтва про право на спадщину за законом не змогли у зв'язку з тим, що 17 січня 2006 року ОСОБА_7 було видане свідоцтво про право власності на житловий будинок. Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 02 жовтня 2008 року рішення виконкому Соловіївської сільської ради Брусилівського району Житомирської області від 26 жовтня 2005 року №48, яким було вирішено оформити право власності та видати свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_7 , визнано протиправним. На підставі вказаного судового рішення виконком сільської ради своє рішення від 26 жовтня 2005 року №48 скасував, але свідоцтво про право власності серії НОМЕР_3 від 17 січня 2006 року, видане ОСОБА_7 , залишилося не скасованим. ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Його батько, ОСОБА_9 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 та не встиг оформити свої спадкові права після смерті матері - ОСОБА_8 . Після смерті батька спадкоємцями є він (позивач), його мати - ОСОБА_4 та сестра - ОСОБА_5 , до яких після смерті батька перейшло право на оформлення спадкових прав після смерті матері батька. Усі спадкоємці прийняли спадщину після смерті батька, оскільки на момент його смерті проживали разом та заяви про відмову від прийняття спадщини не подавали. Із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно дізнався, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 26 липня 2017 року отримали свідоцтва про право на спадщину на Ѕ житлового будинку кожна. Вважає, що оскільки рішення виконкому сільської ради, на підставі якого видане свідоцтво про право власності на будинок скасоване, то таке свідоцтво має бути визнане судом недійсним. Відповідно й свідоцтва про право на спадщину за законом, видані на підставі незаконного свідоцтва про право власності на будинок, також підлягають визнанню недійсними в судовому порядку.
Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 13 березня 2019 року позов задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 від 17 січня 2006 року, серія НОМЕР_3 , видане виконкомом Соловіївської сільської ради Брусилівського району Житомирської області на ім'я ОСОБА_7 . Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , серія та номер: АДРЕСА_5, видане 26 липня 2017 року державним нотаріусом Брусилівської державної нотаріальної контори ОСОБА_3. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , серія та номер: АДРЕСА_6, видане 26 липня 2017 року державним нотаріусом Брусилівської державної нотаріальної контори ОСОБА_2. Вирішено питання судових витрат.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд не вказав, із яких підстав свідоцтво про право власності від 17 січня 2006 року, видане ОСОБА_7 , є недійсним. Окрім того, на думку скаржника, суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин строк позовної давності, хоча такий позивачем пропущений. Так, батько позивача ОСОБА_9 знав про порушення його прав на спірний житловий будинок, але за захистом порушених прав не звертався, а тому строк позовної давності пропустив. Для позивача, як спадкоємця після смерті батька, строк позовної давності також сплив відповідно до приписів ст.262 ЦК України. Також суд не зазначив, із яких підстав свідоцтва на спадщину за законом є недійсними.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зокрема посилається на те, що про порушення своїх прав дізнався у вересні 2017 року, а до суду за захистом порушеного права звернувся у квітні 2018 року, тобто у межах загального строку позовної давності, а тому суд першої інстанції на законних підставах задовольнив його позов по суті та обґрунтовано не відмовив у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності, бо він його не пропустив.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_7 у 1976 році зареєстрували шлюб (а.с.211 т.1).
Відповідно до технічного паспорту житловий будинок АДРЕСА_1 побудований у 1986 році (а.с.13 т.1).
Частиною першою ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, яка діяла на час виникнення та існування спірних правовідносин, було передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя мав рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Отже, оскільки спірний житловий будинок був набутий подружжям за час шлюбу, то він вважався їх спільною сумісною власністю з рівними правами незалежно від того, на чиє ім'я він був оформлений, а тому довідка сільської ради від 09 серпня 2017 року про те, що нерухоме майно належало ОСОБА_8 відповідно до запису в погосподарській книзі сприймається критично, оскільки не доведено належними та допустимими доказами, що вона його набула до одруження з ОСОБА_7 або одержала під час шлюбу з ОСОБА_7 в дар або в порядку спадкування, або набула під час шлюбу з ОСОБА_7 за особисті кошти.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8 (а.с.9). Після її смерті відкрилася спадщина, у тому числі, на Ѕ частину спірного житлового будинку.
Відповідно до частини першої ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах -уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Так, ОСОБА_8 до дня смерті постійно проживала у спірному житловому будинку та разом із нею проживав її чоловік ОСОБА_7 (а.с.51, 166 зворот т.1).
Окрім того, до нотаріальної контори подали заяви про прийняття спадщини: 16 серпня 2005 року - ОСОБА_7 (чоловік); 01 листопада 2005 року - ОСОБА_9 (син) та 02 березня 2007 року - ОСОБА_6 (донька), якій рішенням Бруслівського районного суду Житомирської області від 05 лютого 2007 року визначено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_8 тривалістю в один місяць з дня набрання рішенням законної сили (а.с.161 та зворот, 162 зворот, 163).
Заяву від 01 листопада 2005 року ОСОБА_9 подав особисто до державної нотаріальної контори впродовж шести місяців з часу відкриття спадщини (ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Особу заявника нотаріусом було встановлено та справжність підпису перевірено. Із тексту заяви слідує, що міститься посилання на положення ст.1269 ЦК України, яка регулює коло спадкоємців за законом першої черги, до якої входять, у тому числі, діти спадкодавця. Окрім того, у заяві відсутнє посилання на положення ст.1273 ЦК України, яка регулює право відмови від прийняття спадщини. Отже, суд першої інстанції законно дійшов до висновку про те, що із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 до нотаріальної контори звернулися три її спадкоємця - чоловік ОСОБА_7 , син ОСОБА_9 та донька ОСОБА_6 та обґрунтовано вважав заяву ОСОБА_9 заявою про прийняття спадщини після смерті матері.
Отже, спадщину після смерті ОСОБА_8 , яка відкрилася на половину (1/2 частину) спірного житлового будинку, прийняли у рівних частках чоловік та двоє її дітей, тобто кожен із них по 1/6 частині (1/2:3=1/6).
Разом із тим, на підставі рішення виконкому Соловіївської сільської ради від 26 жовтня 2005 року №48 ОСОБА_7 було видано свідоцтво про право власності від 17 січня 2006 року серії НОМЕР_3 на цілий житловий будинок із надвірними будівлями АДРЕСА_1 (а.с.169 т.1).
Проте, постановою Брусилівського районного суду Житомирської області від 02 жовтня 2008 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_9 та ОСОБА_6 до Соловіївської сільської ради рішення виконкому Соловіївської сільської ради від 26 жовтня 2005 року №48 «Про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна», яким вирішено оформити право власності та видати свідоцтво про право власності ОСОБА_7 на об'єкт нерухомого майна, який розташований по АДРЕСА_2 , визнано протиправним. Сторонами не спростовано, що дане рішення набрало чинності 14 жовтня 2008 року. Ухвалюючи таке рішення, адміністративний суд виходив із того, що рішення виконкому прийнято поза межами повноважень органу місцевого самоврядування, приймаючи до уваги те, що вирішено питання про визнання права власності на спадкове майно померлої ОСОБА_8 .
Отже, оскільки рішення постійно діючого органу місцевого самоврядування, на підставі якого було видано свідоцтво про право власності, у судовому порядку визнано протиправним, то суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що видане на підставі цього рішення свідоцтво, яке посвідчувало право власності за ОСОБА_7 на житловий будинок, є недійсним, а доводи апеляційної скарги з цього приводу спростовуються вищевикладеним та додаткового правового обґрунтування не потребують. Рішення в цій частині залишається без змін, враховуючи, що ухвалене з додержанням норм права.
Окрім того, у підтримання тієї обставини, що батьком позивача 01 листопада 2005 року була подана до нотаріальної контори саме заява про прийняття спадщини після смерті матері свідчить також чинне вищевказане рішення суду, яким позов батька позивача задоволений, а це можливо було лише тоді, коли крім іншого, особа у встановленому законом порядку прийняла спадщину, що відкрилася після смерті спадкодавця та суд дійде до висновку, що права позивача порушені.
Отже батько позивача успадкував після смерті своєї матері 1/6 частину спірного будинку.
Відповідно до частини першої ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Батько позивача - ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.19т.1).
Із повідомлення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сташкової А.Г. вбачається, що спадкоємцями за законом до майна ОСОБА_9 є його дружина ОСОБА_4 , донька ОСОБА_5 та син ОСОБА_1 , які на час відкриття спадщини постійно проживали із спадкодавцем та в силу положень частини третьої ст.1268 ЦК України вважаються такими, що прийняти спадщину після смерті чоловіка та батька (а.с.20 т.1).
Проте, наявність свідоцтв про право на спадщину за законом на Ѕ ідеальні частини житлового будинку АДРЕСА_1 , які видані 26 липня 2017 року державним нотаріусом спадкоємцям ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто його дітям: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , перешкоджають йому оформити спадкові права після смерті батька на успадковану ним частину житлового будинку (а.с.183 зворот,184 зворот т.1).
У свідоцтвах про право на спадщину за законом зазначено, що спірний житловий будинок належав померлому ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок від 17 січня 2006 року, виданого виконкомом Соловіївської сільської ради на підставі рішення виконкому Соловіївської сільської ради від 26 жовтня 2005 року №48.
Отже, суд першої інстанції, керуючись положеннями частини першої ст.1301 ЦК України та роз'ясненнями, що містяться у п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» дійшов правильного висновку про те, що свідоцтва, видані спадкоємцям ОСОБА_7 на спірний житловий будинок слід визнати недійсними.
Разом із тим, колегія суддів не може погодитися із рішенням суду першої інстанції про те, що свідоцтва, видані спадкоємцям спадкодавця ОСОБА_7 , підлягають визнанню недійсними у повному обсязі з наступних міркувань.
Так, із матеріалів спадкової справи, яка відкрилася після смерті ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), убачається, що упродовж шести місяців (07 травня 2007 року) із заявами про прийняття спадщини до Брусилівської нотаріальної контори звернулися його діти: доньки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . У матеріалах справи відсутні докази того, що син ОСОБА_7 - ОСОБА_13 прийняв спадщину після смерті батька.
Після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина на 2/3 частини спірного житлового будинку (1/2 частина + 1/6 частина), а тому кожній із доньок ОСОБА_7 слід було видати свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частину спірного будинку (2/3 частини:2).
Натомість видані свідоцтва про право на спадщину за законом на Ѕ частину спірного будинку кожній. Отож, у відповідачів відсутні правові підстави для спадкування після смерті батька спірного житлового будинку в 1/6 частинах кожною (Ѕ - 1/3 =1/6), а їх свідоцтва слід визнати недійсними саме в цих частинах. Висновки суду першої інстанції про визнання недійсними свідоцтв у цілому на Ѕ частину спірного житлового будинку є помилковими.
Хоча апеляційна скарга подана відповідачем ОСОБА_2 , але суд апеляційної інстанції вважає, що підлягає до вирішення й питання щодо свідоцтва, яке видано на ім'я ОСОБА_3 , приймаючи до уваги ту обставину, що предметом спору є одне майно - житловий будинок та для належного захисту порушеного права позивача мають вивільнятися одночасно обидві частки, на які незаконно видані свідоцтва. Доводи апеляційної скарги щодо безпідставності визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними в 1/6 частині спростовуються обставинами справи та не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.
Невідповідність висновків обставинам справи є підставою для зміни рішення суду першої інстанції в частинах визнання свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , на Ѕ частини житлового будинку недійсними в 1/6 частинах кожне, що відповідає приписам ст.376 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги відносно не застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень ст.262 ЦК України спростовуються змістом даної норми матеріального права, яка регулює позовну давність у випадку заміни сторони у зобов'язанні. Так, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплати грошові кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Отже, посилання у апеляційній скарзі на відмову в задоволені позову за спливом позовної давності, про застосування якої заявлено представником відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не змінює висновків суду першої інстанції про те, що позивач звернувся до суду за захистом порушеного права впродовж загального строку позовної даності, який останній не пропустив.
Судовий збір, сплачений відповідачем ОСОБА_2 , за подання апеляційної скарги покладається на позивача пропорційно до задоволеної апеляційної скарги, тобто в сумі 528,60 грн., що відповідає приписам ст.141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Змінити рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 13 березня 2019 року, визнавши недійсним в 1/6 частині свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , серія та номер: АДРЕСА_6, видане 26 липня 2017 року державним нотаріусом Брусилівської державної нотаріальної контори ОСОБА_2.
Змінити рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 13 березня 2019 року, визнавши недійсним в 1/6 частині свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , серія та номер: АДРЕСА_5, видане 26 липня 2017 року державним нотаріусом Брусилівської державної нотаріальної контори ОСОБА_3.
Рішення в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок та відшкодування судового збору залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ; АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ; АДРЕСА_4 ) судовий збір у розмірі 528 грн. 60 коп., сплачений за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Судді:
Повний текст постанови складений 23 вересня 2019 року.