Житомирський апеляційний суд
Справа №279/5518/18 Головуючий у 1-й інст. Невмержицька О. А.
Категорія 31 Доповідач Миніч Т. І.
18 вересня 2019 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого - судді: Миніч Т.І.
суддів: Трояновської Г.С.,
Павицької Т.М.
секретаря
судового засідання Ковальської Я.В.
з участю представників сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА»
на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 18 червня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Невмержицької О.А.
у цивільній справі №279/5518/18 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» про відшкодування шкоди, -
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , через свого представника ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом. Просили ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на користь кожного з них по 14 616,00 грн. шкоди, завданої смертю сина, по 950,04 грн. моральної шкоди, по 6 769,74 грн. пені, 2 319,89 грн. інфляційних витрат та 3% річних від простроченої суми боргу в розмірі 656,00 грн., а також понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн. В обґрунтування заявлених вимог зазначали, що 06.06.2015 року близько 02-30 год. по вул. Грушевського в м.Коростені сталась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу марки «ВАЗ 210990», державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_4 та пішохода ОСОБА_5 , в результаті чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_1 помер у лікарні. Вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 22.10.2015 року ОСОБА_4 визнано винним у зазначеній вище ДТП за ст.ст.135 ч.1,286 ч.2 КК України. Загибеллю ОСОБА_5 його близьким родичам, а саме їм, як батькам останнього, завдано матеріальної та моральної шкоди. На момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 була застрахована в ПрАТ «УНІКА». А тому обов'язок відшкодувати їм шкоду слід поклаасти на відповідача. Відповідачу було направлено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 05.05.2017 року та заява на виплату страхового відшкодування від 05.05.2017 року на загальну суму в межах ліміту відшкодування моральної шкоди та мінімуму з відшкодування шкоди, пов'язаної зі смертю потерпілого (втратою годувальника) - 38 976,00 грн.
Проте, листом від 21.06.2017 року страховик повідомив, що сума страхового відшкодування (моральної шкоди) становитиме 9 744,00 грн., з якої буде утримано податки. 07.07.2017 року було проведено виплату страхового відшкодування в розмірі 7 843,92 грн. Незважаючи на їх звернення, відповідач в подальшому відмовився у здійсненні страхового відшкодування. Позивачі не погодились із сумою проведеного страхового відшкодування та звернулись до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 18 червня 2019 року позов задоволено.
Стягнуто з ПАТ "Страхова компанія "УНІКА" на користь ОСОБА_1 33 311,67 грн. у відшкодування шкоди, з яких: 14 616,00 грн. - за шкоду завдану смертю сина, 950,04 грн. - моральної шкоди, 6 769,74 грн. - пені, 2 319,89 грн. - інфляційних витрат, 656,00 грн. - 3% річних та 8 000,00 грн. за надання професійної правничої допомоги.
Цим же рішенням стягнуто з ПАТ "Страхова компанія "УНІКА" на користь ОСОБА_2 25 311,67 грн. у відшкодування шкоди, з яких: 14 616,00 грн. - за шкоду завдану смертю сина, 950,04 грн. - моральної шкоди, 6 769,74 грн. - пені, 2 319,89 грн. - інфляційних витрат та 656,00 грн. - 3% річних.
Стягнуто з ПАТ "Страхова компанія "УНІКА" на користь держави 1 536,80 грн. судового збору.
У поданій апеляційній скарзі ПАТ «Страхова компанія «УНІКА» просить зазначене рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта, суд не врахував, що у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, тобто, непрацездатні утриманці покійного. При цьому перебування на утриманні потерпілого особи, яка претендує на отримання такого відшкодування, прямо випливає із змісту ст.27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в силу якої страхове відшкодування здійснюється утриманцям потерпілого. Проте позивачами суду не було надано документів, що підтверджують перебування їх на утриманні потерпілого. Таким чином, у відповідача не виникає підстав для виплати страхового відшкодування позивачам у зв'язку із втратою годувальника. Проте, суд першої інстанції на вказані норми спеціального закону уваги не звернув та необґрунтовано задовольнив позовну вимогу щодо відшкодування шкоди. Також, на думку апелянта, судом не було враховано при ухвалені рішення вимог податкового законодавства, оскільки страховик виплатив страхове відшкодування позивачам у повному обсязі. При цьому правомірно утримав із суми моральної шкоди податок на доходи фізичних осіб та військовий збір і перерахував у дохід бюджету, діючи виключно у межах чинного законодавства. Крім того, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою, суд не врахував вимоги ч.4 ст.137 ЦПК України, та не взяв до уваги, що витрати на послуги адвоката не відповідають обсягу виконаних адвокатом робіт та підлягають зменшенню, оскільки фактично допомога адвоката звелась лише до складання позовної заяви, судове засідання проводилось за відсутності представника позивачів.
Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 06.06.2015 року близько 02-30 годин в м.Коростені Житомирської області сталася ДТП за участю автомобіля марки "ВАЗ 210990", державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_4 та пішохода ОСОБА_5 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_5 була заподіяна шкода здоров'ю, він був госпіталізований до лікарні, де ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.
Вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 22.10.2015 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.135 ч.1, 286 ч.2, 70 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки. Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 11.01.2016 року вказаний вирок залишено без змін. Ухвалою Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 26.04.2016 року вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 22.10.2015 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 11.01.2016 року змінено та виключено з кваліфікації ОСОБА_4 діяння за ч.2 ст.286 КК України кваліфікуючу ознаку «порушення правил експлуатації транспорту».
05.02.2015 року між ПАТ "Страхова компанія "УНІКА" та ОСОБА_4 був укладений договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ 4701326, за яким було застраховано цивільну відповідальність ОСОБА_4 перед третіми особами при використанні транспортного засобу марки "ВАЗ 210999", державний номер НОМЕР_1 .
Вирішуючи спір, суд правильно вважав, що загибеллю ОСОБА_5 його близьким родичам, в тому числі і батькам - позивачам у справі, завдано матеріальної та моральної шкоди та обгрунтовано задоволив позов.
При цьому судом враховано, що відповідно до ст. 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.
Згідно положень п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до вимог ч.2,5 ст.1187 ЦК України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Згідно ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст.ст.979,988,990 ЦК України збиток повинна сплатити страхова компанія.
На момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 була застрахована в ПрАТ «СК'УНІКА», відповідно до страхового поліса №АІ/4701326 від 05.02.2015 року, тому обов'язок відшкодувати позивачам шкоду покладається на відповідача.
Позивачами, у визначені законом строки, було направлено відповідачу повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 05.05.2017 року та заяву на виплату страхового відшкодування від 05.05.2017 року на загальну суму в межах ліміту відшкодування моральної шкоди та мінімуму з відшкодування шкоди пов'язаної із смертю потерпілого (втратою годувальника) - 38 976,00 грн.
Проте, листом від 21.06.2017 року страховик повідомив, що сума страхового відшкодування (моральної шкоди) становитиме 9 744,00 грн., з якої буде утримано податки відповідно до чинного законодавства, та 07.07.2017 року провів виплату позивачам лише по 7 843,92 грн., що суперечить положенням п.п.164.2.14 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України, у якому зазначено, що дія цього підпункту не поширюється на оподаткування сум страхових виплат, страхових відшкодувань і викупних сум за договором страхування, а також просив надати документ про перебування на утриманні їх загиблого сина до моменту ДТП.
Тобто, позиція відповідача щодо оподаткування спірної суми грунтується на помилковому тлумаченні закону та ототожненні понять моральна шкода і страхове відшкодування.
Позивачі звернулись з повторною заявою про доплату страхового відшкодування, однак отримали відповідь, що подана заява не обґрунтована відповідно до п.27.2 ст.27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Проте, такі дії страховика не можна визнати правомірними.
Так, згідно із п.27.2 ст.27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик (у випадках, передбачених статті 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст.1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
За правилами ч.1 ст.1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Позивачі у справі є батьками ОСОБА_5 , на день його загибелі досягли пенсійного віку. У зв'язку із смертю годувальника відшкодовується частина неотриманих доходів потерпілого, яка кожному утриманцю належала б при його житті, за вирахуванням пенсій, наданих утриманцям внаслідок втрати годувальника. Порядок вирахування відшкодування утриманцям визначає Кабінет Міністрів України.
Отже, суд правильно вважав, що передбачені ч.1 ст.1200 ЦК особами, що мали на день смерті потерпілого право на одержання від нього утримання, слід визнавати осіб, які мали передбачені законом підстави визнаватися непрацездатними (в даному випадку - за віком).
Підпункт «е» пункту 35.2 ст.35 Закону, на який посилається відповідач, обґрунтовуючи свої заперечення, стосується лише визначених підпунктом 5 абзацу 2 ч.1 ст.1200 ЦК України «інших непрацездатних осіб, які були на утриманні потерпілого», оскільки положення ст.35 Закону містить загальний перелік документів, що подаються страховику на усі види страхових випадків, тому не вказує на обов'язковість перебування на утриманні потерпілого для отримання страхового відшкодування.
Разом з тим, згідно пункту 27.3. статті 27 Закону, страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами».
Із врахуванням розміру мінімальної заробітної плати, батькам загиблого на двох, за мінусом частки, яка припадає на неповнолітню дочку загиблого - ОСОБА_1 , належить відшкодування моральної шкоди у сумі 9 744,00 грн. кожному.
Стягуючи пеню за невиплачене позивачам відшкодування, суд також правильно вважав, що відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з положеннями ст.992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Відповідно до ст.36.5 Закону, за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право отримання такого відшкодування. Сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Обрахована таким чином пеня за період після прийняття рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування по 17.11.2018 року становить 6769,74 грн.
Правильність цього розрахунку відповідачем не спростована.
Крім того, частина 2 ст.625 ЦК України передбачає що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 року у справі №910/10156/17 вказала, що приписи ст.625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 року у справі №3-295rc16, за змістом яких - грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання шкоди особі.
Велика Палата Верховного Суду України у справі №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.
За таких обставин суд обгрунтовано стягнув з відповідача на користь позивачів суму інфляції та 3% річних від належних позивачам та невиплачених їм коштів.
Не можна не погодитись і з висновками суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу.
Так, до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст.6 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору .
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений законом №4191-VI.
Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад, копіювання документів).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Так, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги, акт виконаних робіт, розрахунок оплати за надану правову допомогу та квитанцію про сплату коштів в сумі 8000,00 гривень (а.с.30-33).
За наведених обставин суд обгрунтовано поклав на відповідача обов'язок відшкодувати понесені позивачем витрати за надання правничої допомоги.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.
Підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційний суд не вбачає, оскільки воно постановлено судом із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.258,259,367,374,376,381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» залишити без задоволення.
Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 18 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуючий: Судді:
Повний текст постанови складений 21.09.2019 року.