Провадження № 2/225/939/2019
Справа № 225/4496/19
23 вересня 2019 року м.Торецьк
Дзержинський міський суд Донецької області у складі:
головуючого судді - Мигалевича В.В.
за участю
секретаря - Голубової О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Дзержинського міського суду Донецької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням,-
Позивач звернулася до Дзержинського міського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
В обґрунтування заявлених вимог вказує, що їй на праві приватної власності належить житлова квартира, яка розташована за адресою: Донецька область, м.Торецьк , АДРЕСА_4 , в якій вона зареєстрована та фактично мешкає. У зазначеній житловій квартирі також зареєстрований і відповідач по справі - ОСОБА_2 , який є сином позивача та є членом її сім'ї.
У вересні 2014 року відповідач разом з особистими речами переїхав на постійне місце проживання до РФ, де безперервно проживає і на теперішній час. З того самого часу відповідач більше не повертався до м.Торецька. Про житлову квартиру відповідач не дбає, комунальні платежі не сплачує, жодної допомоги на утримання житлової квартири не надає.
Позивач зазначає, що має намір оформити пільги щодо отримання субсидії на сплату житлово-комунальних послуг, однак немає можливості цього зробити у зв'язку з реєстрацією відповідача у вказаному будинку.
Отже, позивачем ставиться питання про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування жилим приміщенням, оскільки вже протягом п'яи років не проживає без поважних причин у вказаному будинку.
Позивач в судове засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності.
Відповідач в судове засідання не прибув, надав до суду нотаріально засвідчену нотаріусом Таганрозького нотаріального округа Ростовської області РФ, заяву, в якій зазначив, що просить розглянути позовну заяву без його участі, не заперечує проти заявлених вимог.
Дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
За ч.1 ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною 1 ст.383 ЦК України встановлено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї.
Вимогами ст.386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Як зазначено в ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до п.34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316, 319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української РСР (далі ЖК УРСР).
У зв'язку із цим під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.
Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 04 липня 2006 року, позивач по справі є власником квартири за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.9).
Згідно довідки про склад сім'ї № б/н від 24.06.2019 року, яка видана КП «Торецьккомсервіс» Торецької міської ради, в квартирі АДРЕСА_5 , крім позивача по справі зареєстрований також її син ОСОБА_2 (а.с.11).
Судом встановлено, що з вересня 2014 року відповідач ОСОБА_2 не проживає у вказаному житловому приміщенні, що підтверджується актом про фактичне проживання (не проживання) особи № 6190 від 10.07.2019 року, підписаним сусідами, та завіреного завідуючою СРМП ВЦА м. Торецьк Донецької області М.С. Звягільською (а.с.12).
Таким чином, позивач ОСОБА_1 , як власник вказаної житлової квартири, має право володіти, користуватися та розпоряджатися квартирою на власний розсуд, використовувати її для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику права вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст.379,382 ЦК України).
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Наявність реєстрації місця проживання ОСОБА_2 в квартирі позивача обмежує її права, як власника, і він на підставі ст. 391 ЦК має право вимагати в судовому порядку усунення перешкод у здійсненні такого права.
На підставі наведеного, суд дійшов висновку про задоволення заявлених позовних вимог.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що у разі задоволення позову, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
Однак, при зверненні до суду із вказаним позовом, позивачем надано заяву з проханням понесені нею судові витрати з відповідача не стягувати, тож суд, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України) доходить висновку про наявність підстав для покладення судових витрат на позивача.
Керуючись ст.ст. 12,13,81, 89,141,263,265, 280-283 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_4
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо воно не проголошувалося з дати складання повного його тексту, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03.10.2017 року.
Суддя: