"16" вересня 2019 р. Справа153/688/19
Провадження2/153/190/19-ц
Ямпільський районний суд Вінницької області
у складі головуючого судді Дзерина М.М.
за участю секретаря судового засідання Гулковської Т.Т.
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - Вовк Е. П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань у приміщенні Ямпільського районного суду Вінницької області у місті Ямпіль Вінницької області цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів,
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів. Свої вимоги мотивує наступним: 04 травня 2018 року до нього звернувся відповідач з проханням позичити 500 доларів США. Враховуючи те, що він добре знав відповідача та у нього на той час була така сума грошей, він погодився позичити йому 500 доларів США, що на день написання позовної заяви за офіційним курсом НБУ становить 13000 грн., за умови повернення йому зазначеної суми в строк 6 місяців, тобто до 04 листопада 2018 року. На підтвердження виникнення зобов'язання по договору позики відповідачем надана розписка, з якої випливає, що ОСОБА_3 взяв у нього в борг 500 доларів США із зобов'язанням повернути вказану суму до 06 листопада 2018 року. Однак відповідач свої зобов'язання згідно договору та вказані в борговій розписці строки не виконав. Окрім цього, вказує, що відповідачем не сплачувались і проценти за користування позикою. Він неодноразово звертався до нього з вимогою повернути йому гроші, однак останній кошти не повернув, що змушує його звернутися до суду з даним позовом. Просить суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь: несплачену суму боргу за розпискою від 04 травня 2018 року у розмірі 500 доларів США, що на день звернення до суду за офіційним курсом НБУ складає 13000 гривень; суму процентів за розпискою від 04 травня 2018 року в розмірі 1256 гривень 55 копійок; суму витрат від інфляції за розпискою від 04 травня 2018 року в розмірі 1584 грн., 3% річних за розпискою від 04 травня 2018 року в розмірі 243 грн. 15 коп. Стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3150 грн., Стягнути з відповідача на його користь витрати по сплаті судового збору в сумі 768 грн. 40 коп.
Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Вовк Е.П. в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд їх задоволити.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином. Письмового відзиву на позов не подав. Причини неявки суду не повідомив.
Виклики в судове засідання були направлені відповідачу за адресою, згідно відомостей Центру надання адміністративних послуг Ямпільської міської ради за зареєстрованим місцем проживання та за фактичним місцезнаходженням відповідача. Які повернулися до суду з відміткою «повернено проживає в м. Ямпіль» та «відмова одержувача».
Відповідно до вимог ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Враховуючи неявку в судове засідання належним чином повідомленого відповідача, відсутності заяви відповідача про розгляд справи без його участі, неповідомлення відповідача про причини неявки до суду, відсутність відзиву відповідача на позов, суд вважає за можливе розглядати цивільну справу у відсутності відповідача.
З показів свідка ОСОБА_4 в судовому засіданні було встановлено, що до нього звертався ОСОБА_3 з проханням позичити кошти, однак у нього не було відповідної суми. Йому відомо, що відповідач звернувся до ОСОБА_1 та отримав в позику 500 доларів США, про що написав розписку. Кошти в обумовлений строк не повернув та відтягував з їх поверненням.
Заяви, клопотання: заява про виклик свідків, заява позивача про проведення підготовчого судового засідання у його відсутність, заява представника позивача про проведення підготовчого судового засідання у її відсутність.
В ході розгляду справи судом вчинено наступні процесуальні дії:
30 травня 2019 року ухвалою Ямпільського районного суду Вінницької області було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.
14 червня 2019 року ухвалою Ямпільського районного суду Вінницької області розгляд справи було відкладено у зв'язку із неявкою відповідача щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час та місце розгляду справи.
09 серпня 2019 року ухвалою Ямпільського районного суду Вінницької області закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.
Суд, розглянувши цивільну справу в межах заявлених позовних вимог, об'єктивно оцінивши докази, які містяться в матеріалах справи дійшов наступного.
Судом встановлено, що 04 травня 2018 року ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_3 (позичальник) написали розписку про передачу від позикодавця позичальнику у борг 500 (п'ятсот) доларів США під 10 відсотків місячних нарахувань, які позичальник зобов'язується повернути у строк до шести місяців, що підтверджується копією розписки, яка міститься у справі. Оригінал розписки було оглянуто в судовому засіданні (а.с.7).
У борговій розписці від 04 травня 2018 року вказані: сторони зобов'язання, сума грошей, яку позичальник зобов'язувався повернути позикодавцю; відсотки за користування позикою; дата складання боргової розписки; строк повернення боргу; особистий підпис позичальника.
З інформації НБУ щодо офіційного курсу гривні до іноземної валюти від 21 травня 2019 року встановлено, що станом на 21 травня 2019 року курс 100 доларів США становить 2620 грн. 29 коп. (а.с.8).
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених ЦПК України.
Згідно положень статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Стаття 1047 ЦК України передбачає, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Так, в Постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14 зазначено, що відповідно до норм ст.ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
Постановою Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13 визначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Згідно з нормою ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до норм ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до вимог ст.526 Цивільного кодексу України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони».
Враховуючи вищевикладене, судом було встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов договору позики. Розписка свідчить про укладення 04 травня 2018 року договору позики між позивачем та відповідачем, відповідно до якого відповідач отримав в борг 500 доларів США під 10 відсотків місячних нарахувань, які він зобов'язувався повернути в строк шість місяців. Факт передачі грошей відповідачу підтверджується наявною у позивача розпискою з підписом ОСОБА_3 , оригінал якої було надано в судовому засіданні для ознайомлення та показами свідка. Доказів, які спростовують ці обставини відповідачем до справи не надано.
Частина друга ст.533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Зазначення у борговій розписці суми позики у доларах США узгоджується з зазначеною нормою.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Така правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України № 6-1672цс16 від 21.12.2016.
Відповідно до офіційного курсу Національного банку України станом на 21 травня 2019 року (день звернення до суду позивача) (100 доларів США = 2620 грн. 29 коп.) 500 доларів США = 13 101 грн. 30 коп. Однак позивач просить суд стягнути із відповідача на його користь несплачений борг у сумі 13000 гривень.
Керуючись принципом диспозитивності передбаченим ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд не виходить за межі заявлених позовних вимог та вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача несплачену суму боргу за розпискою від 04 травня 2018 року у розмірі 13 000 гривень.
Враховуючи те, щопозивачем підтверджена наявність договірних відносин з відповідачем, а також факт порушення відповідачем зобов'язань щодо повернення боргу, у зв'язку з чим, зважаючи на вище викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість пред'явленої позовної вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу у розмірі 13000 гривень.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Таким чином право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку позики чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги, згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Про це ж зазначено у правовій позиції судової палати у цивільних справах Верховного суду України у справі № 444/9510/12 від 28.03.2018 року.
Позивач ставить питання про стягнення із відповідача процентів за користування коштами в період з 06 листопада 2018 року по 21 травня 2019 року.
Суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення процентів за межами строку дії договору позики є безпідставними. Разом з цим, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума процентів за користування позикою під час дії договору, а саме за період з 04.05.2018 року по 04.11.2018 року включно.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом статті 1 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» (далі - Закон № 679-XIV) облікова ставка НБУ - один із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів.
Частиною другою статті 46 вказаного Закону НБУ здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку НБУ для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов'язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют.
Пунктом 1.1 Положення про процентну політику НБУ, затвердженого постановою Правління НБУ від 18 серпня 2004 року № 389, визначено, що облікова ставка НБУ - один з монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ установлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період, і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку.
Тобто, облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.
Крім того, висновок, що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти міститься у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16.
Враховуючи, що частиною першою статті 1048 ЦК України визначено єдиний розмір процентів, якщо такі договором позики не передбачені, - на рівні облікової ставки НБУ, яка встановлюється виключно для національної валюти України, тому вказана норма та, як наслідок, право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики, може бути надане та реалізоване лише у разі, якщо позика отримана у гривні, оскільки НБУ не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав.
Оскільки позика визначена в іноземній валюті, а чинне законодавство України не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, тому суд не приймає до уваги розрахунки позивача щодо визначення процентів за користування коштами на рівні облікової ставки НБУ.
Однак, судом було встановлено, що розмір процентів за користування грошовими коштами у договорі позики (борговій розписці) від 04.05.2018 року сторонами був визначений, а отже підстав для визначення їх розміру на рівні облікової ставки Національного банку України немає.
Сторонами було визначено проценти за користування грошовими коштами у розмірі 10 відсотків щомісячних нарахувань. Тому сума заборгованості відповідача за користування коштами становить 300 доларів США (500 доларів США х 10%/100% х 6 місяців). 300 доларів США (за офіційним курсом НБУ станом на 21.05.2019 року 100 доларів США = 2620 грн. 29 коп.) = 7860 гривень 87 копійок.
Позивач просить суд стягнути із відповідача на його користь проценти за розпискою від 04 травня 2018 року у сумі 1256 гривень 55 коп., тому суд керуючись принципом диспозитивності передбаченим ч.1 ст.13 ЦПК України не виходить за межі заявлених позовних вимог та вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача проценти за користування грошовими коштами у сумі 1256 гривень 55 копійок.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 524 зазначеного Кодексу зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до частини 1 статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом з тим частина 2 статті 533 Цивільного кодексу України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Разом із тим у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти (Постанова Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17).
Судом було встановлено, що предметом позики були грошові кошти, виражені віноземній валюті (долар США), а тому підстав для стягнення із відповідача на користь позивача інфляційних втрат немає.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Тому при обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Аналогічна позиція, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 р. у справі №373/2054/16-ц.
Перевіривши розрахунок 3% річних від простроченої суми 500 доларів США за період з 05 листопада 2018 року по 21 травня 2019 року, суд встановив неправильність нарахування останніх, а саме позивачем здійснено розрахунок 3% річних з еквівалентом простроченої суми у національній валюті України та з урахуванням інфляційних втрат за період прострочення.
При обрахунку 3% річних суд приймає за основу прострочену суму, визначену у договорі позики 500 доларів США х 3% х 198 днів прострочення/ 365днів = 8 доларів 1 цент США.
8 доларів 1 цента СШАх 26 грн. 20 коп. (за офіційним курсом НБУ станом на 21.05.2019 року 100 доларів США = 2620 грн. 29 коп.) = 212 гривень 20 копійок.
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У випадку, коли позичальник своєчасно не повертає борг, то згідно статті 625 ЦК України він має сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.
Це є правовою підставою для стягнення із відповідача на користь позивача, крім суми позики, отримання якої підтверджено письмовою розпискою, нарахованих за період прострочення зобов'язання з повернення позики (з 05 листопада 2018 року по 21 травня 2019 року) трьох процентів річних у розмірі 212 грн. 20 коп.
Відповідно до ст.141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 768,40 гривень.
За правилами ч.ч.1,3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, крім іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із положеннями ч.ч.1,2 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, (ч.3 ст.137 Цивільного процесуального кодексу України).
У своїй постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що склад та розмір витрат, повіданих з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.),документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунки таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У матеріалах справи наявні докази на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а саме з прибуткового касового ордеру №1 від 21.05.2019 року встановлено, що на підставі договору про надання правничої допомоги ОСОБА_1 сплатив гонорар адвокату у сумі 3150 гривень.
Керуючись ст. ст. 10, 12, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів - задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 , зареєстрованого в АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , несплачену суму боргу за розпискою від 04 травня 2018 року у розмірі 500 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 21 травня 2019 року складає 13 000 (тринадцять тисяч) гривень; 10 відсотків за користування позикою, згідно розписки від 04 травня 2018 року в розмірі 1256 (одна тисяча двісті п'ятдесят шість) гривень 55 копійок та 3% (три відсотки) річних за користування позикою в розмірі 243 (двісті сорок три) гривні 15 (п'ятнадцять) копійок.
Стягнути з ОСОБА_3 , зареєстрованого в АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3150 (три тисячі сто п'ятдесят) гривень.
Стягнути з ОСОБА_3 , зареєстрованого в АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , витрати по сплаті судового збору в сумі 768 грн. 40 коп.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду. До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Ямпільський районний суд Вінницької області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_3 , зареєстрований в АДРЕСА_1 , житель АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Повний текст рішення складено 25 вересня 2019 року.
Суддя М.М.Дзерин