23 вересня 2019 року м. Житомир справа №240/10274/19
категорія 112030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попової О.Г., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулись ОСОБА_1 , ОСОБА_2 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, в якому просять:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України Житомирської області щодо припинення виплати позивачам пенсій за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Житомирської області відновити виплату пенсій позивачам, як непрацюючим пенсіонерам, з моменту припинення виплат: ОСОБА_1 - починаючи з 12.09.2017р., ОСОБА_2 - починаючи з 01.08.2018р., із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок і доплат, передбачених пенсійним законодавством України, проведенням перерахунків і індексації пенсії, здійснити осучаснення пенсії, відповідно до пенсійної реформи України, починаючи з 01.10.2017р., компенсацію втрати доходу за період невиплати пенсій, і виплачувати пенсії на визначені пенсіонерами банківські рахунки.
В обґрунтування позовних вимог зазначають, що виплата пенсії позивачам було припинена за відсутності правових підстав, а позивачі мають право на поновлення виплати пенсії із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок і доплат, передбачених пенсійним законодавством України, проведенням перерахунків і індексації пенсії, здійснити осучаснення пенсії, відповідно до пенсійної реформи України, а також на отримання компенсації втрати доходу за період невиплати пенсій.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2019 року у справі №240/9905/19 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення підготовчого засідання та виклику (повідомлення) учасників справи.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2019 року у справі №240/9905/19 позовні вимоги щодо ОСОБА_1 виокремлено в окреме провадження.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року прийнято до провадження матеріали адміністративної справи №240/10274/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
11 вересня на офіційну електронну поштову адресу суду надійшло клопотання ОСОБА_1 в порядку статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з додатками (а.с. 60-64).
Положеннями частини третьої статті 44 КАС України визначено, що учасники справи мають право, зокрема: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.
Частиною четвертою статті 159 КАС України встановлено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Ухвалою суду про відкриття провадження відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі.
Вказану ухвалу суду було отримано відповідачем 09 вересня 2019 року, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 65).
Відповідач як у строк, визначений частиною п'ятою статті 162, частиною першою статті 261 КАС України та встановлений ухвалою суду про відкриття провадження, так і станом на час винесення рішення по суті, відзив на позовну заяву не надіслав. Доказів наявності поважності причин для пропуску процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву відповідачем також надано не було.
Керуючись положеннями частини четвертої статті 159 КАС України, суд розцінює не подання відповідачем відзиву на позовну заяву як визнання позову.
У відповідності до положень частини п'ятої статті 262, частини першої статті 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною четвертою статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Частиною п'ятою статті 250 КАС України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 перебував на обліку у Бердичівському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та до 12 вересня 2017 року отримував до пенсію віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV.
ОСОБА_1 неодноразово звертався із заявами до територіальних органів Пенсійного фонду України в Житомирській області з питань постановлення на облік та поновлення виплати пенсії (а.с. 64).
Відповідно до рішення Бердичівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 31 травня 2019 року № 50, позивачу відмовлено у взятті на облік та поновленні виплати пенсії з підстав не надання заявником дійсного та діючого паспорту громадянина України та перебуванні заявника за кордоном (а.с. 62-63).
Так, листом Бердичівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 06 червня 2019 року позивачу повідомлено, що відповідно до статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", під час перебування за кордоном, пенсія виплачується в тому випадку, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Вказано, що угоди з питань пенсійного забезпечення між Україною та державою Ізраїль відсутні (а.с. 44-45).
Згідно з листом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 30 липня 2019 року, звернення ОСОБА_1 з питання поновлення виплати пенсії розглянуто. Зазначено, що у відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Вказано, що виплату пенсії припинено з 12 вересня 2017 року у зв'язку із закінченням терміну дії паспорта (а.с. 40).
Не погоджуючись із діями відповідача та вважаючи їх протиправними, наголошуючи, що має право на право на поновлення виплати пенсії із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок і доплат, передбачених пенсійним законодавством України, проведенням перерахунків і індексації пенсії, здійснити осучаснення пенсії, відповідно до пенсійної реформи України, а також на отримання компенсації втрати доходу за період невиплати пенсій, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та перевіряючи дії відповідача на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статті 24 Основного Закону декларовано, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного га соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 46 Конституції України проголошено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року №1382-IV, реєстрація місця проживання чи перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до частини 1 статті 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно у грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 49 Закону України №1058-ІV (у редакції, чинній до 07.10.2009) виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Частиною другою статті 49 Закону України №1058-ІV встановлено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності підстав для відновлення її виплати.
Відповідно до статті 51 Закону України №1058-ІV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно з абзацом другим пункту 3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок 22-1), заява про припинення виплати пенсії у зв'язку з виїздом за кордон, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, - через кожний рік дії такої довіреності тощо, подається пенсіонером (опікуном, піклувальником) особисто до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації).
Відповідно до пункту 37 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, відстрочку часу її призначення, перерахунок та відновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 4).
Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, при наявності в особи всіх необхідних документів.
Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати приймання заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати в трьохмісячний термін з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Суд звертає увагу, що 07 жовтня 2009 року рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 у справі №1-32/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону України №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено у рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України №1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила у залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства суд зазначає, що з дня набрання чинності Рішенням №25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України №1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу, орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 12 травня, 06 жовтня та 08 грудня 2015 року (справи №№21-180а15; 21-2427а15, 21-2419а15; 21-5440а15 відповідно).
При цьому, юридичний факт закінчення терміну дії паспорта громадянина України не породжує правого обов'язку територіального органу Пенсійного фонду України припинити виплату пенсії. Ані Закон №1058-ІV, ані Порядок 22-1 не виокремлюють такої правової підстави для припинення виплати пенсії як закінчення терміну дії паспорта громадянина України.
Суд також звертає увагу, що відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України" від 22 серпня 2018 року №628 вирішено реорганізувати деякі територіальні органи Пенсійного фонду України шляхом приєднання до окремих органів Пенсійного фонду України за переліком згідно з додатком.
Так, згідно зі змістом Додатку до Постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №628 "ПЕРЕЛІК територіальних органів Пенсійного фонду України, які реорганізуються шляхом приєднання", Андрушівське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Бердичівське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Ємільчинське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Житомирське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Коростенське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Коростишівське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Овруцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України, Новоград-Волинське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Хорошівське об'єднане управління Пенсійного фонду України реорганізовані шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області.
Таким чином, правові наслідки неправомірного припинення виплати пенсії окремими реорганізованими (ліквідованими) територіальними підрозділами Пенсійного фонду України в Житомирській області мають застосовуватися до їх правонаступника - Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про неправомірність припинення виплати пенсії позивачу, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України Житомирської області щодо припинення виплати пенсії за віком є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог зобов'язального характеру, суд зазначає наступне.
У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16 червня 2015 року у справі №К/800/6863/15, від 29 листопада 2016 року №К/800/17306/16, від 29 вересня 2016 року №К/800/17393/16, від 17 грудня 2015 року №К/800/32134/15).
Також поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Суд звертає увагу позивача, що питання перерахунку пенсії, проведення її осучаснення, нарахування її на визначені позивачем рахунки, вирахування та виплата компенсації втрати частини доходів у спірних правовідносинах належить до виключних (дискреційних) повноважень Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області.
Статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Зобов'язання судом вчинити певні дії за відсутності відповідного волевиявлення органу є порушенням його виключної, компетенції.
Суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, зокрема, щодо питань призначення та виплати пенсії.
Позиція суду узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 11 вересня 2018 року у справі №712/10864/16-а (провадження №11-518апп18), які відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, статті 13 Закону №1402-VIII є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
При цьому, позивач звертався до відповідача виключно із заявою поновлення виплати пенсії. Заява про перерахунок його пенсії з урахуванням індексації, компенсації втрати частини доходів та з іншими доплатами до пенсії до відповідного територіального органу Пенсійного фонду України не подавалась, а вказані питання відповідачем також не розглядалися.
Враховуючи передчасність заявлених позовних вимог та необхідність врахування дискреційних повноважень відповідача, заявлені позовні вимоги у вказаній частині не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Так, у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" ЄСПЛ вказав, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 17 липня 2008 року у справі "Каіч та інші проти Хорватії" для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Держава несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема, через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2018 року у справі №815/1048/16 зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, зважаючи на наявність порушеного права та необхідність його судового захисту, застосовуючи механізм захисту порушеного права та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими частиною другою статті 9, частиною другою статті 245 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Житомирської області відновити ОСОБА_1 з 12 вересня 2017 року виплату пенсії, як непрацюючому пенсіонеру.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідачем в порушення частини другої статті 77 КАС України не доведено, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано правомірність припинення виплати пенсії, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог та керуючись положеннями частини третьої статті 139 КАС України суд вважає за необхідне стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 384,20 грн (триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок) судових витрат по сплаті судового збору.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 159, 243, 248, 250, 256, 262, 263, 295 КАС України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир, 10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України Житомирської області щодо припинення з 12 вересня 2017 року виплати пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Житомирської області відновити ОСОБА_1 з 12 вересня 2017 року виплату пенсії, як непрацюючому пенсіонеру.
В іншій частині вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 384,20 грн (триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок) судових витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду складено у повному обсязі: 23 вересня 2019 року.
Суддя О.Г. Попова