04.09.2019 Справа № 908/55/17
м.Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65 зал №415-а
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),
суддів: Дармін М.О., Кощеєв І.М.
секретар судового засідання Мацекос І.М.
за участю представників:
від позивача: Родіна Т.М., адвокат, довіреність №14-214 від 24.05.2019 (в режимі відеоконференції)
від відповідача: не з'явився
від третьої особи-1: Мішукова Т.А., представник, довіреність №260/9.1.4/22-19 від 08.01.2019
від третьої особи-2: не з'явився
від третьої особи-3: не з'явився
від третьої особи-4: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Запорізької області від 28.03.2019 у справі №908/55/17 (головуючий суддя - ПроскуряковК.В., судді - Мірошниченко М.В., Носівець В.В.; рішення ухвалене о 11:35 год. у місті Запоріжжя, повний текст рішення складено 02.04.2019)
за заявою Інзівської сільської ради Приморського району Запорізької області від 21.02.2019 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Запорізької області від 01.06.2017 у справі №908/55/17
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ
до Інзівської сільської ради Приморського району Запорізької області, с.Інзівка, Приморський район, Запорізька область
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Кабінет Міністрів України, м.Київ
третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, м.Київ
третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Запорізька обласна державна адміністрація, м.Запоріжжя
третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз", м.Запоріжжя
про стягнення 11395878,98 грн.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 28.03.2019 у справі №908/55/17 заяву Інзівської сільської ради Приморського району Запорізької області від 21.02.2019 про перегляд рішення Господарського суду Запорізької області від 01.06.2017 у справі №908/55/17 за нововиявленими обставинами задоволено.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 01.06.2017 у справі №908/55/17 скасовано. В задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Державного бюджету України судовий збір за подання заяви про перегляд рішення Господарського суду Запорізької області від 01.06.2017 у справі №908/55/17 за нововиявленими обставинами у розмірі 256407,27 грн.
Означене рішення вмотивоване тим, що наразі наявна встановлена судовим рішенням у іншій справі №908/1270/17 обставина визнання недійсною укладеного між позивачем та відповідачем договору в частині зобов'язання відповідача, як замовника, повернути позивачу кошти, яка є нововиявленою обставиною, оскільки ця істотна для справи обставина існувала на час прийняття рішення у даній справі, проте не була встановлена судом та не могла бути відома відповідачу на час розгляду цієї справи.
Не погодившись з рішенням Господарського суду Запорізької області від 28.03.2019 у справі №908/55/17, ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач) звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати означене рішення суду першої інстанції, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, та залишити в силі рішення Господарського суду Запорізької області від 01.06.2017 у справі №908/55/17.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач вказує, що не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що договір, укладений між сторонами, можна віднести до державного замовлення, та вважає, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин Бюджетний кодекс України, оскільки виходячи з меж правового регулювання цього Кодексу вбачається, що останній не охоплює господарські договірні правовідносини, а норма статті 48 Бюджетного кодексу України вказує на недійсність бюджетного зобов'язання, а ніяким чином не господарського договору або окремих його пунктів. Наголошує на тому, що фінансування будівництва підвідних газопроводів а неповоротній основі без набуття права власності на них суперечить статутній діяльності Компанії. Вказує, що компанія не є розпорядником державних коштів, а умовами договору, укладеного між сторонами, передбачено, що Компанія зобов'язана здійснити фінансування добудови об'єкта за рахунок власних коштів (не коштів державного бюджету) в обсягах, передбачених фінансовим планом Компанії на відповідний період. Враховуючи зміст договору, Компанія мала легітимні сподівання на реалізацію майнового права - повернення власних коштів. Дані сподівання ґрунтуються на законодавчому положенні та умовах укладеного між сторонами правочину. Заборгованість, що виникла за договором, становить майно юридичної особи приватного права, а її неповернення - втручання в право на мирне володіння своїм майном - грошовими коштами. Тому позивач вважає, що викладене вище є порушенням статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав.
Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області (третя особа-1) надала відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що Верховним Судом при розгляді справи №908/44/17 та інших подібних справ викладена правова позиція, згідно якої зазначено, що оскільки держава взяла на себе обов'язок здійснити добудову (будівництво) підвідних газопроводів у межах реалізації конституційного принципу соціальної держави, то покладання такого обов'язку на сільську раду є порушенням принципу належного урядування.
В судовому засіданні 04.09.2019 представник позивача підтримала вимоги апеляційної скарги та надала суду пояснення, в яких вважає, що за своєю правовою природою рішення у справі 3908/1270/17, яке набрало законної сили 23.01.2019, є новою, але не нововиявленою обставиною, відтак воно не є підставою для перегляду рішення Господарського суду Запорізької області від 01.06.2017 у справі №908/55/17 за нововиявленими обставинами у силу статті 320 Господарського процесуального кодексу України. Вказує, що даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду від 04.02.2018 у справі №147/325/13-ц. Вказує при цьому, що принцип правової визначеності вимагає поваги до остаточного рішення суду, згідно з яким жодна сторона не має право вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
Представник третьої особи-1 в судовому засіданні 04.09.2019 підтримала правову позицію щодо спору, викладену у відзиві на апеляційну скаргу.
Представники відповідача, третьої особи-2, третьої особи-3 та третьої особи-4 в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлені наступні обставини.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 01.06.2017 у справі №908/55/17 позов ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Інзівської сільської ради Приморського району Запорізької області задоволено, стягнуто з Інзівської сільської ради Приморського району Запорізької області на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" основну заборгованість за договором №2 від 24.07.2012 у розмірі 5488327,74 грн., 3% річних в сумі 480453,61 грн. та втрати від інфляції у розмірі 5427097,63грн.
27.02.2019 до Господарського суду Запорізької області від Інзівської сільської ради Приморського району Запорізької області (відповідача) надійшла заява №б/н від 21.02.2019 (вх. №514/08-07/19 від 27.02.2019) про перегляд рішення Господарського суду Запорізької області від 01.06.2017 у справі №908/55/17 за нововиявленими обставинами.
Заява відповідача обґрунтована посиланням на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2017 у справі №908/1270/17 за позовом Інзівської сільської ради Приморського району Запорізької області до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Кабінет Міністрів України, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" про визнання недійсним договору від 24.07.2012 №2 позов було задоволено частково та визнано недійсним пункт 1.1. та підпункт 2.3.15 пункту 2.3. Договору від 24.07.2012, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" і Інзівською сільською радою Приморського району Запорізької області, а саме в частині зобов'язання Замовника повернути кошти Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". Обставини недійсності пунктів 1.1. та підпункту 2.3.15. пункту 2.3. Договору №2 від 24.07.2012 хоч і були встановлені пізніше, однак в силу положень статті 236 Цивільного кодексу України існували на час розгляду справи №908/55/17. Обставини щодо недійсності означених пунктів Договору №2 від 24.07.2012 в частині зобов'язання замовника повернути кошти Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" впливають на юридичну оцінку обставин, встановлених рішенням Господарського суду Запорізької області у справі №908/55/17. Такі обставини є істотними та спростовують факти, які були покладені в основу судового рішення.
Судом встановлено, що однією з підстав для прийняття зазначеного рішення Господарського суду Запорізької області від 01.06.2017 у справі №908/55/17 став укладений між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Інзівською сільською радою Приморського району Запорізької області Договір №2 від 24.07.2012 про добудову об'єкта газопостачання "Газифікація с. Інзівка Приморського району, І черга будівництва на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 №1001-р "Про побудову підвідних газопроводів" із змінами та доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 №1881-р.
У вказаному рішенні №908/55/17 судом встановлено, що:
"24.07.2012 ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (компанія, позивач) та Інзівська сільська рада (замовник, відповідач) на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 №1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" зі змінами та доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 №1001-р (далі - Розпорядження) уклали Договір № 2 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору, Компанія відповідно до Розпорядження та на умовах цього договору, на підставі затвердженого рішенням правління Компанії "Переліку об'єктів газопостачання, у спорудженні яких бере фінансову участь Компанія" (далі - Перелік) та графіку фінансування спорудження об'єкта газопостачання (додаток 1), здійснює фінансування добудови об'єкта газопостачання: "Газифікація с. Інзівка Приморського району. І черга будівництва" (далі - Об'єкт), а Замовник зобов'язується здійснити добудову Об'єкта, введення його в експлуатацію згідно з діючим законодавством України і умовами договору, забезпечити передачу його, як цілісного об'єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації та повернути грошові кошти, отримані від Компанії на добудову Об'єкта.
Згідно з підпункту 2.1.1. Договору, Компанія, при наявності фінансової можливості зобов'язана здійснити фінансування добудови Об'єкта за рахунок власних коштів (не коштів державного бюджету) в обсягах, передбачених фінансовим планом Компанії на відповідний період, згідно з Додатком 1. Фінансування здійснюється шляхом банківських переказів грошових коштів на рахунок замовника або іншими способами, що не суперечать діючому законодавству.
За умовами Договору замовник зобов'язався, зокрема, своєчасно здійснити всі необхідні дії для отримання компенсації витрат на добудову Об'єкта газопостачання для забезпечення повернення Компанії в установлений даним договором термін суми грошових коштів, перерахованих нею на добудову Об'єкта газопостачання (підпункт 2.3.14. Договору); протягом року, наступного за роком введення Об'єкта в експлуатацію, повернути Компанії, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Компанії, суму грошових коштів, отриманих від Компанії на добудову Об'єкта (підпункт 2.3.15. Договору).
Відповідно до пункту 3.1. Договору, загальний обсяг фінансування за цим Договором (ціна Договору) складає 6062312,00 грн.
Згідно з п. 7.1. Договору, він вважається укладеним з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення їх підписів печатками і діє до повного повернення Нафтогазу суми грошових коштів, перерахованих ним в якості фінансування добудови (будівництва) об'єкта згідно з договором.
Оскільки умовами укладеного між сторонами правочину надання Компанією власних коштів (не коштів державного бюджету) здійснювалось не у вигляді капітальних інвестицій, то надання таких коштів Компанією замовнику здійснювалось на поворотній основі.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання своїх зобов'язань за Договором №2 від 24.07.2012 позивач 10.08.2012, 18.10.2012, 28.11.2012 перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 5562312,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №7170 від 10.08.2012, №9516 від 18.10.2012 та №10979 від 28.11.2012 (копії зазначених документів долучені до матеріалів справи).
08.04.2013 відповідач повернув позивачеві невикористані грошові кошти в розмірі 42230,00 грн. та 11.04.2013 у розмірі 31754,26 грн., що підтверджується банківськими виписками за 08.04.2013 та 11.04.2013 (копія зазначеного документу долучена до матеріалів справи).
02.02.2017 позивач направив на адресу відповідача супровідним листом №50/05-154 від 01.02.2017 Акт звірки взаєморозрахунків на суму 5488327,74 грн., що підтверджується матеріалами справи. Відповіді відповідач не надав.
За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться у статті 193 Господарського кодексу України.
Об'єкт побудовано та введено в експлуатацію, що підтверджується декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області 20.12.2012 за №ЗП 14212510547.
Таким чином, Договір в частині фінансування будівництва (з боку Компанії) та в частині побудови Об'єкта та введення його в експлуатацію виконано.
Як зазначалось вище, відповідно до підпункту 2.3.15. Договору, замовник протягом року, наступного за роком введення об'єкта в експлуатацію, повернути Компанії, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Компанії, суму грошових коштів, отриманих від компанії на добудову об'єкта.
Частина перша статті 530 Цивільного кодексу України визначає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Таким чином, приймаючи до уваги, що об'єкт введено в експлуатацію у 2012 році, відповідач зобов'язаний був виконати підпункт 2.3.15. Договору і повернути на рахунок Компанії грошові кошти, отримані на добудову Об'єкта в сумі 5488327,74 грн., в строк до 31.12.2013.
Проте відповідач зобов'язання в частині повернення Компанії суми грошових коштів у розмірі 5488327,74 грн. не виконав, що і стало підставою для звернення позивача до суду з розглядуваним позовом".
Вказане рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 27.06.2017.
Однак в подальшому за позовом Інзівської сільської ради Приморського району Запорізької області до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Кабінет Міністрів України, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" про визнання недійсним договору від 24.07.2012 №2 такі позовні вимог задоволені частково та визнано недійсними пункт 1.1. та підпункт 2.3.15. пункту 2.3. Договору від 24.07.2012, укладеного між Публічним акціонерним товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Інзівською сільською радою Приморського району Запорізької області, а саме в частині зобов'язання замовника повернути кошти Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.
До вказаного висновку у справі №908/1270/17 Господарський суд міста Києва дійшов з огляду на те, що:
"Згідно із статтею 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Серед основних засобів регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання визначено державне замовлення.
Статтею 13 Господарського кодексу України передбачено, що державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності.
Договір за державним замовленням (державний контракт) - це договір, укладений державним замовником від імені держави з суб'єктом господарювання - виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов'язання сторін і регулюються їх господарські відносини.
Виходячи зі змісту Розпорядження воно по суті є державним завданням, яке встановлено Кабінету Міністрів України і з метою виконання якого укладено позивачем і відповідачем Договір.
Разом з тим, специфікою договорів, укладених на виконання державного замовлення, виходячи зі змісту норм статей 12, 13, 183 Господарського кодексу України, є те, що держава гарантує оплату за такими контрактами, що узгоджується з пунктом 3 Розпорядження, яким замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлю товарів, робіт, послуг, пов'язаних із завершенням будівництва.
Крім того, відповідно до частин першої та другої статті 183 Господарського кодексу України договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб'єктами господарювання - виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов'язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення. Держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників.
З огляду на викладене, Рада є стороною Договору - замовником, уповноваженим від імені держави на його укладення.
Умови про зобов'язання замовника повернути кошти, які викладені у пункті 1.1. та підпункті 2.3.15. пункту 2.3. Договору є недійсними з підстав невідповідності вимогам чинного законодавства України, виходячи з наступного.
Оскільки, Договір укладено на виконання розпоряджень уряду, то, визначаючи зобов'язаною стороною за Договором, укладеним на виконання державного завдання, позивача, було змінено природу самого правочину.
В даних правовідносинах Раду слід вважати особою, яку держава уповноважила на укладення Договору, покладаючи на неї окремі обов'язки в частині організації та виконання Договору, водночас держава була й залишилася гарантом за зобов'язаннями державних замовників, що узгоджується з пунктом 3 Розпорядження, згідно якого замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлю товарів, робіт і послуг, пов'язаних із завершенням їх будівництва, згідно із законодавством.
На виконання Розпорядження, рішення Ради від 12.07.2012 №2 та розпорядження Голови Запорізької обласної державної адміністрації від 02.07.2012 №309, об'єкт побудований за Договором було передано у державну власність на баланс ПАТ "Запоріжгаз".
Радою виконано умови Договору щодо сприяння оформлення документації, залучення підрядника, прийняття в експлуатацію та передачу у державну власність частини газопроводу, будівництво якого профінансовано відповідачем; доказів протилежного суду не подано.
Слід зазначити, що Раду не можна вважати замовником у значенні цього поняття, що зустрічається у визначеннях окремих видів господарських зобов'язань, оскільки в даному випадку сільська рада, на відміну від "замовника" у звичайному значенні, не набуває будь-якого права на результати робіт, а є лише стороною, зобов'язаною вчинити дії для передачі результату будівництва (частини газопроводу) державі у власність.
Отже, враховуючи той факт, що правочин між сторонами укладено на виконання державного замовлення (Розпорядження), результати робіт, профінансовані відповідачем за умовами спірного правочину, перейшли у державну власність, зобов'язаною стороною у таких правовідносинах в частині відшкодування витрат Товариства, слід вважати державу, а тому Договір в частині його умов, що передбачають покладення обов'язку з повернення коштів на Раду є порушенням статей 12, 13, 183 Господарського кодексу України та бюджетного законодавства, оскільки дані витрати місцевого бюджету не передбачалися, не погоджені в установленому законом порядку".
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2019 у справі №908/1270/17 апеляційну скаргу ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем" залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2017 у справі №908/1270/17 залишено без змін.
Зазначені судом правові висновки у справі №908/1270/17 відповідають правовій позиції, що була викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 28.11.2018 у справі №908/44/17 та полягає у тому, що оскільки фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів є обов'язком Держави, покладення на орган місцевого самоврядування (селищну раду) обов'язку з відшкодування грошових коштів, витрачених на будівництво газопроводу, є порушенням принципу належного урядування.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.10.2018 у справі №918/33/17, Верховним Судом у постановах від 04.12.2018 у справі №918/35/17, від 05.12.2018 у справі №918/34/17, від 22.01.2019 у справі №902/559/17.
Задовольняючи вимоги відповідача за його заявою про перегляд за нововиявленими обставинами та скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 01.06.2017 у справі №908/55/17, місцевий господарський суд виходив із того, що оскільки вказана нововиявлена обставина за своєю юридичною суттю є фактичними даними, які спростовують факт наявності обов'язку Інзівської сільської ради Приморського району Запорізької області повернути кошти ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", яку було покладено в основу судового рішення у справі № 908/55/17, місцевий господарський суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення заяви Інзівської сільської ради Приморського району Запорізької області від 21.02.2019 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Запорізької області від 01.06.2017 у справі №908/55/17.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних мотивів.
Згідно з частиною першою статті 320 Господарського процесуального кодексу України, рішення, постанови та ухвали господарського суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності, якими закінчено розгляд справи, а також ухвали у справах про банкрутство (неплатоспроможність), які підлягають оскарженню у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно з частинами 3, 4 статті 325 Господарського процесуального кодексу України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.
У разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу. У разі задоволення заяви про перегляд судового рішення з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 3 частини третьої статті 320 цього Кодексу, та скасування судового рішення, що переглядається, суд: 1) ухвалює рішення - якщо переглядалося рішення суду; 2) приймає постанову - якщо переглядалася постанова суду; 3) постановляє ухвалу - якщо переглядалася ухвала суду.
Відповідно до частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
В силу положень статті 284 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Означене рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2017 у справі №908/1270/17, набрало законної сили з 23.01.2019 - дати прийняття постанови Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2019 у справі №908/1270/17, якою це рішення залишено без змін.
Суд першої інстанції правильно встановив, що пункт 1.1. та підпункт 2.3.15 п. 2.3. Договору №2 від 24.07.2012 є недійсними з моменту вчинення зазначеного договору - 24.07.2012 та в силу положень статті 236 Цивільного кодексу України такі обставини вже існували під час розгляду справи № 908/55/17 в Господарському суді Запорізької області.
Між тим, на дату винесення Господарським судом Запорізької області рішення від 01.06.2017 у справі №908/55/17 недійсність вказаного правочину не була встановлена судом і будь-яка із сторін не заявляла про таку обставину до моменту прийняття рішення.
За своєю юридичною природою нововиявлені обставини є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які покладені в основу судового рішення.
Як встановлено вище, в основу судового рішення, що переглядається за нововиявленими обставинами, покладено встановлений судом при первісному розгляді цієї справи факт взяття відповідачем на себе зобов'язань по перерахуванню на користь позивача грошових коштів, які виникли внаслідок укладення та виконання сторонами Договору №2 від 24.07.2012, зміст яких викладений в пунктах 1.1. та підпункті 2.3.15. пункту 2.3. цього ж договору.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори; господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина перша статті 179 Господарського кодексу України визначає, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
За приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що на момент укладення Договору №2 від 24.07.2012, так під час його виконання обидві сторони виходили із того, що його умови не суперечать актам цивільного законодавства.
Однак, оскільки в подальшому означені умови цього Договору в частині, яка визначала обов'язок відповідача, як замовника, повернути позивачеві надані ним кошти фінансової допомоги, на вимогу відповідача були визнані в судовому порядку недійсними, колегія суддів вважає, що слід визнати, що саме з моменту набрання законної сили таким судовим рішенням встановлено й факт того, що такий обов'язок відповідача є недійсним.
Тому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2017 у справі №908/1270/17, яким визнано недійсними п. 1.1 та підпункт 2.3.15 п. 2.3. Договору №2 від 24.07.2012, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Інзівською сільською радою Приморського району Запорізької області, в частині зобов'язання замовника повернути кошти ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", є нововиявленою обставиною в розумінні статті 320 Господарського процесуального кодексу України, оскільки ця істотна для справи обставина існувала на час прийняття судом рішення у даній справі, не була встановлена судом та не могла бути відома Інзівській сільській раді Приморського району Запорізької області, яка звернулась з цією заявою на час розгляду справи №908/55/17.
За встановлених обставин колегія суддів вважає правомірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заяви про перегляд судового рішення від 01.06.2017 у справі № 908/55/17 за нововиявленими обставинами та про його скасування.
Наведеним вище спростовуються доводи апеляційної скарги позивача про те, що зазначені відповідачем обставини є новими, а не нововиявленими.
Колегія суддів вважає, що приймаючи нове рішення, суд першої інстанції також правомірно повністю відмовив позивачеві в задоволенні його позовних вимог до відповідача про стягнення основної заборгованості за Договором №2 від 24.07.2012 у розмірі 5488327,74 грн., 3% річних в сумі 480453,61 грн. та втрати від інфляції у розмірі 5427097,63 грн.
Так частина перша статті 14 Цивільного кодексу України встановлює, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
За приписами частини другої статті 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
За загальним правилом, встановленим частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до статті 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Встановлена судом першої інстанції під час перегляду справи за нововиявленими обставинами та обставина, що зобов'язання відповідача, як замовника за Договором №2 від 24.07.2012 повернути позивачу грошові кошти з фінансування добудови означеного газопроводу, є недійсним в силу приписів частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України з моменту вчинення правочину - свідчить й про відсутність у позивача права вимагати стягнення з відповідача цих коштів в судовому порядку.
Аргументи апеляційної скарги позивача про те, що за змістом умов вказаного договору, позивач мав легітимні сподівання на реалізацію майнового права - повернення власних коштів, оскільки такі сподівання ґрунтуються на законодавчому положенні та умовах укладеного між сторонами правочину, а також посилання відповідача на те, що заборгованість, що виникла за договором, становить майно юридичної особи приватного права, а її неповернення є втручанням в право на мирне володіння своїм майном (грошовими коштами) - відхиляються судом апеляційної інстанції з тих підстав, що під час вирішення між сторонами спору у справі №908/1270/17 судами вже було надано правову оцінку, у кого саме виникає обов'язок з відшкодування позивачеві понесених ним витрат на виконання Договору №2 від 24.07.2012, зокрема визначено, що безпосередньо у відповідача такий обов'язок наразі відсутній.
Таким чином, за результатами перегляду цієї справи за нововиявленими обставинами відмовляючи повністю позивачеві в задоволенні заявлених ним позовних вимог до відповідача про стягнення 5488327,74 грн. основної заборгованості, 3% річних в сумі 480453,61 грн. та втрат від інфляції у розмірі 5427097,63 грн., суд першої інстанції не позбавив позивача права захисту своїх майнових прав у порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно й об'єктивно переглянув всі обставини справи в їх сукупності і керуючись законом, який регулює спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про повну відмову позивачеві в задоволенні його позовних вимог до відповідача у цій справі.
Тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення немає.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати на оплату судового збору, понесені позивачем у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 28.03.2019 у справі №908/55/17 - залишити без змін.
Судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покласти на Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повна постанова складена 23.09.2019.
Головуючий суддя І.М. Подобєд
Суддя М.О. Дармін
Суддя І.М. Кощеєв