вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" вересня 2019 р. Справа№ 910/20365/17
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Мальченко А.О.
Жук Г.А.
секретар судового засідання Бовсуновська Ю.В.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд»
на рішення Господарського суду міста Києва
від 09.10.2018 (повний текст рішення складено 26.10.2018)
у справі № 910/20365/17 (суддя - Морозов С.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київлайн»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український
лізинговий фонд»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «УЛФ-Фінанс»
про зобов'язання виконати умови договору
Товариство з обмеженою відповідальністю «Київлайн» (далі - ТОВ «Київлайн», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» (далі - ТОВ «Український лізинговий фонд», відповідач) про зобов'язання виконати умови договору. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором в частині передачі у власність позивача предмета лізингу, відтак просило зобов'язати відповідача виконати умови Договору № 2026/10/13-В від 07.10.2013 шляхом передання предмета лізингу позивачеві у власність відповідно до своїх зобов'язань за Договором (з урахуванням заяви про зміну предмету позову, яка прийнята судом до розгляду).
Заперечуючи проти позову, відповідач стверджував, що оскільки на його думку, позивач за умовами Договору не сплатив всіх лізингових платежів (з урахуванням коригування курсу валюти), його твердження щодо переплати за Договором не відповідають дійсності. За твердженнями відповідача, зазначена в Додатковій угоді № 2 до Договору сума в розмірі 1 501 035,71 грн. не є остаточною, а повинна розраховуватись відповідно до п. 2.6 Загальних умов Договору при сплаті кожного чергового платежу. Відтак, виходячи з умов Договору, відповідач вказував на відсутність правових підстав для укладення Додаткової угоди щодо зміни розміру лізингових платежів, на що звертав увагу суду позивач у своїй позовній заяві. Крім цього, відповідач зазначав про не доведення позивачем факту внесення ним всіх лізингових платежів, відтак вважав відсутніми підстави для передачі права власності на предмет лізингу. У наданому відзиві на позов відповідачем наведено розрахунок сплачених та не сплачених позивачем лізингових платежів, відповідно до якого сумою до оплати за Договором є 2 190 870,92 грн., з яких позивачем фактично сплачено 1 933 717,88 грн., сума заборгованості складає 257 153,04 грн. Крім цього, відповідач вказував, що позивачеві за прострочення оплати лізингових платежів нараховано пеню в розмірі 58 192,57 грн., яка фактично (згідно розрахунку відповідача) була сплачена позивачем. За твердженнями відповідача, через неналежне виконання лізингоодержувачем (позивачем) своїх зобов'язань за Договором, позивачеві було надіслано повідомлення про відмову (розірвання) від Договору з 17.07.2017 та в зв'язку з неповерненням предмету лізингу законному власнику (лізингодавцю) третьою особою заявлено відповідну вимогу про повернення майна з чужого незаконного володіння. Заперечуючи проти задоволення позову відповідач вказував на невірний спосіб захисту позивачем свого порушеного права.
У наданій суду першої інстанції відповіді на відзив, позивач вказував, що відповідачем визнано внесення грошових коштів за Договором на суму 1 991 910,45 грн., відсутність будь-якої заборгованості за Договором, належне виконання зобов'язань за Договором, відсутність підстав для заміни відповідача на його правонаступника, оскільки зобов'язання станом на дату укладення договору про відступлення вимог є припиненими, відповідно ним вірно обрано спосіб захисту.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2018 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «УЛФ-Фінанс» (далі - ТОВ «УЛФ-Фінанс», третя особа).
Заперечуючи проти задоволення вимог позивача, третя особа у наданих суду першої інстанції поясненнях та відзивах стверджувала, що відповідно до укладеного між нею та відповідачем Договору відступлення прав вимоги (цесії) № 1 від 17.03.2017, ТОВ «УЛФ-Фінанс» набуло всіх прав та обов'язків кредитора за Договором фінансового лізингу № 2026/10/13-В від 07.10.2013. Решта доводів, на які посилалася третя особа як на підставу своїх заперечень, є аналогічними із доводами відповідача, наведеними у відзиві.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.10.2018 у справі № 910/20365/17 позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Зобов'язано ТОВ «Український лізинговий фонд» виконати умови договору шляхом передання предмета лізингу - автомобіль марки BMW X3, номер кузова НОМЕР_1 , 2013 випуску ТОВ «Київлайн» у власність відповідно до своїх зобов'язань за Договором фінансового лізингу № 2026/10/13-В від 07.10.2013. Стягнуто з ТОВ «Український лізинговий фонд» на користь ТОВ «Київлайн» 1 600,00 грн. судового збору.
Не погоджуючись із згаданим рішенням, ТОВ «Український лізинговий фонд» оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з'ясування та доведеності обставин, що мають значення для справи, а також не відповідності висновків суду обставинам справи. Оскільки позивач не сплатив всіх лізингових платежів за умовами Договору (з урахуванням коригування курсу валюти), його твердження щодо переплати не відповідають дійсності. При цьому, сума, зазначена в Додатковій угоді № 2 до Договору, в розмірі 1 501 035,71 грн. не є остаточною, а повинна розраховуватись відповідно до п. 2.6 загальних умов Договору при сплаті кожного чергового платежу. Крім цього, апелянт стверджував про невірне застосування положень матеріального права, зокрема, ст. ст. 524, 533 ЦК України, а також порушення вимог ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, ст. ст. 73, 76-80, 91, 98, 108 ГПК України тощо.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказував на безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, а оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що за умовами Договору та Додаткової угоди № 2 до нього грошове зобов'язання визначено у національній валюті - гривні без встановлення грошового еквіваленту в іноземній валюті, відповідно за відсутності узгодження між сторонами внесених до Договору змін щодо розміру лізингових платежів, визначених у гривні, у позивача не виникає зобов'язання валютного коригування, обов'язковою умовою якого є встановлення у зобов'язанні грошового еквіваленту в іноземній валюті. Крім цього, вказував, що обраний ним спосіб захисту не суперечить чинному законодавству, а тому суд, встановивши обставини сплати позивачем лізингових платежів в повному обсязі та не передачі йому у власність предмету лізингу, зобов'язав відповідача виконати його обов'язок за Договором в натурі.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2019 апеляційну скаргу ТОВ «Український лізинговий фонд» задоволено повністю. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2018 у справі № 910/20365/17 скасовано та прийнято нове рішення. В задоволенні позову відмовлено повністю. Стягнуто з ТОВ «Київлайн» на користь ТОВ «Український лізинговий фонд» 16 095,28 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Не погоджуючись із вказаною постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2019, ТОВ «Київлайн» оскаржило його в касаційному порядку, просило скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2018 у справі № 910/20365/17.
Постановою Верховного Суду від 04.06.2019 постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2019 у справі №910/20365/17 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду. Скасовуючи згадану постанову апеляційного суду, Верховний Суд зазначив, що висновок апеляційного суду щодо несплати (часткової) позивачем лізингових платежів, який покладено в основу оскаржуваного рішення, ґрунтується за текстом даного судового рішення на тому, що «як вбачається з пояснень відповідача, станом на 17.02.2019 ТОВ «Київлайн» за умовами укладеного договору повинно було сплатити 3 173 539,01 грн.». Тобто у відповідному судовому акті наведено лише згадані вище пояснення відповідача та не зазначено про здійснення будь-якої їх перевірки самим судом на підставі наявних у справі доказів, в тому числі укладених договорів, платіжних документів тощо. Наведене суд касаційної інстанції вважав порушенням приписів процесуального права апеляційним судом при прийнятті оскаржуваного рішення.
Під час нового розгляду справи в суді апеляційної інстанції, позивачем подано письмові пояснення, за змістом яких у графі 6 Додатку № 1 до Договору (з урахуванням змін згідно Додаткової угоди № 2) сторонами погоджено остаточну суму лізингових платежів в розмірі 1 501 035, 71 грн., будь-яких інших змін до Договору в частині узгодження іншої валюти та складу лізингових платежів між сторонами не вносилось. Разом з цим, позивач зазначав, що за результатами проведеного економічного дослідження № 05/2017 від 06.09.2017 підтверджено виконання позивачем зобов'язань за Договором в повному обсязі, а відповідачем підтверджено отримання від позивача коштів на загальну суму 1 991 816, 57 грн. Відтак, позивач вважав, що в повному обсязі виконав свої зобов'язання за Договором, а відповідач ухиляється від виконання свого обов'язку щодо передачі позивачу предмету лізингу.
В судове засідання апеляційної інстанції 17.09.2019 з'явилися представники сторін, представники відповідача надали пояснення, в яких підтримали свою апеляційну скаргу, просили її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Крім цього, подали додаткові пояснення, в яких зазначили, що за період розгляду даної справи з'явилась нова судова практика, відповідно до якої, зокрема, сплата лізингових платежів повинна здійснюватись із застосуванням розрахунку лізингового платежу за формулою, в тому числі із застосуванням курсу гривні до долару США.
Представник позивача в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції вимог процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як встановлено матеріалами справи, 07.10.2013 року між ТОВ «Український лізинговий фонд» (відповідач, лізингодавець за договором) та ТОВ «Київлайн» (позивач, лізингоодержувач за договором) укладено Договір фінансового лізингу № 2026/10/13-В (далі - Договір), за умовами п. 1.1 Загальних умов (Додаток № 3 до Договору) якого лізингодавець набуває у власність і передає на умовах фінансового лізингу в платне володіння і користування з правом викупу майно (предмет лізингу), найменування і характеристики якого вказано в специфікації (Додаток №2), а лізингоодержувач зобов'язувався прийняти предмет лізингу, оплачувати лізингові платежі, зазначені в графіку внесення лізингових платежів (Додаток № 1), а також інші платежі відповідно до умов Договору.
Відповідно до п.п. 3.1-3.3 Договору предметом лізингу є автомобіль BMW X3, детальний опис згідно Специфікації, 2013 випуску, загальною вартістю 715 346,00 грн., в т.ч. ПДВ 119 224,33 грн.
Строк лізингу - 36 місяців з моменту підписання сторонами Акту прийому-передачі (п. 5 Договору).
Положеннями п. 8.1 Договору сторони погодили, що загальна сума лізингових платежів на дату укладення Договору становить 1 083 324,83 грн. та може змінюватися відповідно до Загальних умов Договору.
За змістом п.п. 8.2, 8.3 Договору авансовий платіж і порядок проведення оплат передбачено графіком внесення лізингових платежів - Додаток №1 до Договору та ст. 2 Загальних умов.
Умовами п. 8.4 Договору встановлено сплату лізингових платежів в гривні з коригуванням курсу валют відповідно до п. 2.6. Загальних умов Договору.
Термін дії Договору згідно п. 10 визначено до повного виконання сторонами зобов'язань за ним.
Графіком внесення лізингових платежів, що є Додатком №1 до Договору, сторони узгодили дату нарахування та оплату в період з 07.10.2013 по 18.10.2016, розмір платежу, винагороди лізингодавця, а також загальну суму лізингового платежу.
Крім цього, сторонами погоджено Специфікацію на предмет лізингу, яка є Додатком № 2 до Договору.
За умовами п. 2.1 Загальних умов Договор (далі - Загальні умови Договору) всі платежі за Договором лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати в національній валюті України (гривні) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця. Лізингоодержувач зобов'язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від факту виставлення та отримання рахунків лізингодавця. У разі необхідності рахунки на оплату можуть надаватися лізингодавцем по факсу та/або на e-mail лізингоодержувача. Лізингові платежі включають: платежі в погашення (компенсацію) вартості предмета лізингу і винагороду (комісію) лізингодавця за наданий в лізинг Предмет лізингу.
Відповідно до п. 2.2 Загальних умов Договору загальна сума лізингових платежів на дату укладання Договору визначається п. 8.1 Договору і може змінюватися відповідно до умов Договору. Порядок, розмір та терміни оплати лізингоодержувачем лізингових платежів встановлюються в Графіку платежів (Додаток №1 до Договору).
Всі чергові лізингові платежі лізингоодержувач зобов'язаний оплачувати не пізніше на дату, встановлену для їx оплати відповідно до графи 2 Графіка платежів, в сумі, зазначеній у графі 6 Графіка платежів. Якщо дата нарахування та оплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний. святковий або інший) день, то датою нарахування і оплати такого лізингового платежу вважається наступний за ним робочий день (п. 2.4, 2.5 Загальних умов Договору).
Положеннями п. 2.6 Загальних умов Договору сторони погодили, що у разі застосування при визначенні розміру лізингового платежу коригування курсу валют на підставі п. 8.4. Договору, сторони погоджуються, що лізингові платежі, які підлягають виплаті згідно Договору, розраховуються з використанням середньозваженого курсу української гривні до долара США на міжбанківському ринку.
Відповідно до п. 2.9 Загальних умов Договору при надходженні коштів (лізингових платежів) від лізингоодержувача сторони узгодили наступну черговість виконання лізингоодержувачем своїх грошових зобов'язань за Договором: оплата сум штрафних санкцій (штраф, пеня), які підлягають сплаті за порушення зобов'язань за Договором; оплата сум компенсації; витрат, понесених лізингодавцем та не відшкодованих лізингоодержувачем; оплата простроченої заборгованості з нарахованої винагороди лізингодавця; оплата простроченої заборгованості з нарахованого лізингового платежу, що відшкодовує вартість предмета лізингу; оплата поточної заборгованості з нарахованої винагороди лізингодавця; оплата поточної заборгованості з нарахованого лізингового платежу, що відшкодовує вартість предмета лізингу.
У разі перерахування лізингоодержувачем лізингових платежів за Договором в сумі, недостатній для повного виконання зобов'язань за Договором, та/або з порушенням зазначеної черговості, лізингодавець має право самостійно перерозподілити отримані від лізингоодержувача кошти відповідно до вищевказаної черговості шляхом проведення відповідних бухгалтерських проводок, а лізингоодержувач підтверджує свою згоду на це, підписуючи цей Договір.
За умовами п. 8.1 Загальних умов Договору протягом всього терміну дії Договору предмет лізингу є власністю лізингодавця.
Після закінчення терміну лізингу право власності на предмет лізингу переходить від лізингодавця до лізингоодержувача. (п. 8.2 Загальних умов Договору).
Відповідно до п. 8.4 Загальних умов Договору право власності на предмет лізингу (в тому числі і у разі дострокового викупу предмета лізингу) переходить до лізингоодержувача лише за умови відсутності заборгованості за лізинговими платежами, неоплачених витрат лізингодавця, які виникли у зв'язку з виконанням Договору, а також неоплачених штрафних санкцій та невідшкодованих підтверджених збитків лізингодавця за Договором або за будь-яким іншим Договором лізингу, укладеним між лізингодавцем та лізингоодержувачем, що підтверджується Актом звіряння розрахунків, підписаним Сторонами.
За змістом п. 8.6 Загальних умов Договору передача права власності на предмет лізингу у випадках, передбачених п. п. 8.2, 8.3, здійснюється за Актом про передачу права власності після здійснення лізингодавцем всіх дій зі зняття предмета лізингу з обліку в органах ДАІ.
Сторони погодили ( п. 11.1 Загальних умов Договору), що дія Договору припиняється повним виконанням сторонами його умов, а також в інших випадках, передбачених Договором та чинним законодавством.
Договір згідно п. п. 13.1, 13.2 Загальних умов набуває чинності з моменту його підписання сторонами (в тому числі, обов'язкового підписання ними всіх додатків до Договору) і діє до повного виконання сторонами зобов'язань за Договором. Всі додатки та додаткові угоди до Договору є його невід'ємними частинами лише у разі двостороннього підписання сторонами, за винятком випадків, передбачених цими Загальними умовами.
Як встановлено матеріалами справи, лізингодавець (відповідач) передав, а лізингоодержувач (позивач) прийняв в якості предмету лізингу, обумовлений Договором транспортний засіб - BMW X3, реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_1 , № двигуна НОМЕР_3 , 2013 випуску, що підтверджується актом прийому-передачі предмету лізингу до Договору, датованим 11.10.2013.
Передача предмету лізингу також підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією Видаткової накладної № 1075 від 11.10.2013.
Додатковою угодою №1 від 10.10.2013 до Договору сторони погодили викласти п. п. 3.3, 8.1 Договору у новій редакції, зокрема, визначили, що загальна вартість предмета лізингу складає 717 195,04 грн., в т.ч. ПДВ 119 532,51 грн., загальна сума лізингових платежів на дату укладення Договору становить 1 086 092,20 грн., може змінюватися відповідно до Загальних умов Договору, а також дійшли згоди викласти Додаток № 1 до Договору (Графік внесення лізингових платежів) у редакції цієї Додаткової угоди.
Додатковою угодою №2 від 09.09.2014 до Договору сторони дійшли згоди викласти п. 8.1 Договору у новій редакції, а саме визначили, що загальна сума лізингових платежів на дату укладення Договору становить 1 501 035,71 грн., може змінюватися відповідно до Загальних умов Договору (п. 1 Угоди), а також дійшли згоди викласти Додаток № 1 до Договору (Графік внесення лізингових платежів) у редакції цієї Додаткової угоди, яким узгодили дату нарахування та оплату в період з 07.10.2013 по 17.10.2020, розміру платежу, винагороди лізингодавця, загальну суму лізингового платежу 1 501 035,71 грн. (п. 2 Угоди), погодили реструктуризацію боргу лізингоодержувача в сумі 51 411,33 грн. протягом 3 місяців, починаючи з 18.09.2014 згідно графіку (п. 3 Угоди).
Як встановлено матеріалами справи, 03.03.2017 позивач з огляду на виконання, на його думку, своїх зобов'язань за Договором щодо сплати лізингових платежів та відсутність будь-якої заборгованості перед відповідачем, звернувся до останнього з вимогою вих. № 0103 від 01.03.2017 (докази направлення та отримання наявні в матеріалах справи), в якій просив здійснити передачу права власності на предмет лізингу шляхом підписання Акту про передачу права власності відповідно до умов Договору, здійснити всі належні дії стосовно зняття предмета лізингу з обліку в органах ДАІ на виконання умов Договору та повернути зайво перераховані грошові кошти в сумі 491 111,74 грн. Проте, за твердженнями позивача, відповідач ухиляється від передачі предмета лізингу у власність позивача, що й стало підставою для звернення його до суду з даним позовом.
За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Положеннями ст. 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними своїх доказів суду і у доведенні їх переконливості перед судом.
За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 14 ГПК України).
Здійснюючи правосуддя, господарський суд згідно ч. 1 ст. 5 ГПК України захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (статті 15, 16 ЦК України).
Положеннями ст. 20 ГК України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
В силу наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім цього, Європейський суд з прав людини вказує, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.
Положення цієї статті вимагають, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04. 2005 (заява № 38722/02).
Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Разом з тим, належно обраним способом захисту, з урахуванням норм Конвенції, є й той, що не передбачений законом, однак основним критерієм можливості його застосування є визначення його ефективності (забезпечення реального захисту прав та інтересів).
Оскільки предметом заявленого позивачем позову (з урахуванням прийнятої судом до розгляду заяви останнього про зміну предмету позову) є вимоги про зобов'язання відповідача виконати умови договору шляхом передання предмета лізингу позивачеві у власність відповідно до своїх зобов'язань за Договором, суд вважає обраний позивачем спосіб захисту законним, ефективним й таким, що направлений на захист його порушених прав.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).
Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Договором згідно ст. 626 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.
За договором лізингу (ст. 806 ЦК України) одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
За договором фінансового лізингу (надалі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) (ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»).
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 цього Закону України лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
За змістом ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Як встановлено матеріалами справи, в укладеному між сторонами Договорі та Додатках до нього сторони погодили сплату лізингових платежів в гривні з коригуванням курсу валют відповідно до п. 2.6. Загальних умов договору (п. 8.4 Договору), всі платежі за Договором лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати в національній валюті України (гривні) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця (п. 2.1. Загальних умов Договору). У разі вказівки в п. 8.4. Договору на застосування при визначенні розміру лізингового платежу коригування курсу валют, сторони погодили, що лізингові платежі, які підлягають виплаті за Договором, розраховуються з використанням середньозваженого курсу української гривні до долара США на міжбанківському ринку (п 2.6. Загальних умов Договору).
Положеннями п. 2.6. Загальних умов Договору наведено формулу розрахунку лізингового платежу з коригуванням курсу валют, а саме Т=Т0 * Кт/ К0, де Т - поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях; Т0 - поточний лізинговий платіж, зазначений в Графі 6 Графіка платежів; К0 - офіційний курс української гривні до долара США на дату укладення договору; Кт - середньозважений курс української гривні до долара США на міжбанківському ринку, збільшений на 1 (один) відсоток (за офіційними даними НБУ на дату, що передує дню сплати лізингового платежу). При цьому, якщо Кт, збільшений на 1(один) відсоток, буде менше, ніж К0, перерахунок не проводиться.
Сторони погодили (п. 8.5 Договору), що офіційний курс гривні до долару США на дату укладення Договору становить 7,993.
За змістом ч. 1, 2 ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Зважаючи на положення ст. ст. 6, 627 - 628, 638 ЦК України, ст. ст. 42, 180 ГК України, з яких випливає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що зміст господарського договору становлять умови, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства, зважаючи на факт виконання сторонами зобов'язань по договору, про що сторонами не заперечується, суд встановив укладення між сторонами Договору, Додатків до нього та Додаткових угод з погодженням всіх їх умов, які обумовлюються.
При цьому, при розгляді даного спору необхідно враховувати фактичне досягнення мети лізингу як за умовами Договору, так і за положеннями чинного законодавства.
Посилання відповідача та третьої особи на відповідність умов договору положенням чинного на момент його укладення законодавства, що встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2016 у справі №910/17391/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017, про відмову задоволенні вимог позивача про визнання недійсним п. 2.6 ст. 2 Загальних умов Договору фінансового лізингу (Додаток № 3 до Договору фінансового лізингу № 1755/0813-В від 20.08.2013), правомірно невзято судом першої інстанції до уваги, адже даний спір стосувався іншого укладеного між сторонами договору.
Разом з цим, як згадувалось вище, Додатковою угодою №2 від 09.09.2014 до Договору сторони дійшли згоди викласти п. 8.1 Договору у новій редакції, а саме визначили, що загальна сума лізингових платежів на дату укладення Договору становить 1501 035,71 грн., може змінюватися відповідно до Загальних умов Договору (п. 1 Угоди), а також узгодили викласти Додаток № 1 до Договору (Графік внесення лізингових платежів) у редакції цієї Додаткової угоди, яким визначили дату нарахування та оплату у період з 07.10.2013 по 17.10.2020, розмір платежу, винагороди лізингодавця, загальну суму лізингового платежу 1 501 035,71 грн. (п. 2 Угоди), й погодили реструктуризацію боргу лізингоодержувача в сумі 51 411,33 грн. протягом 3 місяців, починаючи з 18.09.2014 згідно графіку (п. 3 Угоди).
За приписами ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Положеннями ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що до складу лізингових платежів можуть включатися сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсація відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
У даному випадку, виходячи з мети лізингу, свободи як договору, так і здійснення підприємницької діяльності, суд вважав, що уклавши Додаткову угоду №2 від 09.09.2014 до Договору, якою, зокрема, сторони виклалии Додаток № 1 до Договору (Графік внесення лізингових платежів) у новій редакції, фактично збільшили суму лізингових платежів до 1 501 035,71 грн.
При цьому, умовами Договору та Додатками до нього передбачено, що лізингові платежі є грошовими зобов'язаннями, вираженими у гривнях без визначення грошового еквівалента в іноземній валюті, а тому посилання відповідача та третьої особи на положення ч. 2 ст. 533 ЦК України як на підставу визначення лізингових платежів з урахуванням курсової різниці між гривнею та іноземною валютою як безпідставні та необґрунтовані не заслуговують на увагу, адже обов'язковою умовою для її застосування є встановлення у зобов'язанні грошового еквівалента в іноземній валюті.
Оскільки графіком сплати лізингових платежів сторони визначили конкретні фіксовані розміри лізингових платежів (як відшкодування (компенсації) частини вартості предмету лізингу, так і винагороди (комісії) лізингодавця за отриманий предмет лізингу) виключно у національній валюті України - гривні без встановлення грошового еквівалента в іноземній валюті, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та доводами позивача про те, що у Додатковій угоді №2 від 09.09.2014 до Договору сторони погодили кінцеву суму лізингових платежів за Договором.
Оскільки всі учасники справи у своїх заявах по суті спору вказували на фактичну сплату позивачем суми грошових коштів понад передбачену Додатковою угодою №2 до Договору суму лізингових платежів (1 501 035,71 грн.), зокрема позивач у своїй позовній заяві зазначав, що за Договором ним перераховано 1 992 147,45 грн., відповідач та третя особа стверджували, що всього позивачем за Договором перераховано 1 933 717,88 грн. лізингових платежів та 58 192,57 грн. пені, в силу положень ч. 1 ст. 75 ГПК України такі обставини не підлягають доказуванні при вирішенні даного спору.
Таким чином, встановивши в ході розгляду даного спору, що графіком сплати лізингових платежів в редакції Додаткової угоди №2 до Договору сторони погодили конкретні фіксовані розміри лізингових платежів (відшкодування (компенсації) частини вартості предмету лізингу, винагороди (комісії) лізингодавця за отриманий предмет лізингу) виключно у національній валюті України - гривні без встановлення грошового еквівалента в іноземній валюті, беручи до уваги фактичне досягнення мети лізингу як за умовами Договору, так і за приписами чинного законодавства, а також виконання позивачем свого зобов'язання зі сплати лізингових платежів на суму понад 1 501 035,71 грн., суд дійшов обґрунтованого висновку щодо повного виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором, відтак відхилив доводи відповідача та третьої особи, що сума лізингових платежів згідно Додаткової угоди № 2 до Договору не є остаточною та підлягає коригуванню в порядку п. 2.6 Загальних умов Договору.
Перерахування позивачем в період з 07.10.2013 по 20.02.2017 на рахунок відповідача грошових коштів в розмірі 1 992 147,44 грн. в рахунок оплати лізингових платежів (включаючи платежі в погашення (компенсацію) вартості предмета лізингу і винагороду (комісію) лізингодавця), розмір яких узгоджено сторонами Договору в загальному розмірі 1 552 447,04 грн., з яких 1 501 035,71 грн. за графіком (станом на 09.09.2014) та 51 411,33 грн. по реструктуризації боргу, а також відсутність станом на 09.06.2017 заборгованості позивача перед відповідачем за Договором, натомись наявність переплати за Договором на суму 439 700,04 грн. підтверджується долученим позивачем до матеріалів справи Висновком судового експерта Гаєвої Л.А. за результатами проведення економічного дослідження № 05/2017 від 06.09.2017.
При цьому, в поданому до суду Висновку науково-правової експертизи Ради науково-правових експертиз при Інституті держави та права ім.. В.М. Корецького НАН України № 126/62-е від 21.03.2018, виконаному на запит позивача, наявний висновок про те, що в Договорі й Додатковій угоді №2 до нього, грошовий еквівалент суми лізингових платежів в іноземній валюті відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України не визначено, а наведена п. 2.6 Загальних умов Договору формула не є грошовим еквівалентом в іноземній валюті в розумінні приписів ч. 2 ст. 524 ЦК України.
Водночас, суд розцінює вищезгадані висновки як звичайні письмові докази, подані стороною позивача в обґрунтування своїх вимог в порядку ст. 86 ГПК України та не вважає такі докази висновками експертів в розумінні ст. 98 ГПК України, оскільки особи, які надали такі висновки не були попереджені (обізнані) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок тощо, й у названих висновках не зазначено, що вони подаються саме до суду, як те передбачено ч. 7 ст. 98 та ч. 5 ст. 101 ГПК України.
З приводу необхідності укладення між сторонами додаткової угоди щодо зміни розміру лізингових платежів в порядку п. 2.14 Загальних умов Договору, на що звертав увагу суду позивач, слід зазначити, що за умовами Договору та в силу положень ст. ст. 626 - 628 ЦК України обов'язковою умовою укладення додаткової угоди до Договору є наявність волевиявлення обох сторін правочину, проте доказів цього суду не надано.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин на підставі ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
В силу положень ч. 2 ст. 806 ЦК України до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.
За договором купівлі-продажу згідно ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Положеннями ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.
За змістом ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.
Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.
Як вище згадувалось, позивач у встановленому процесуальним законом порядку довів суду факт сплати ним передбачених Договором лізингових платежів у повному обсязі, відтак спростування цього факту іншими учасниками справи не заслуговують на увагу.
Таким чином, з урахуванням положень п. п. 8.2, 8.4, 8.6 Загальних умов Договору, встановлений судом факт належного виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів за Договором зумовлює для відповідача виконання ним свого зобов'язання з передачі позивачеві права власності на предмет лізингу у встановленому Договором порядку.
За приписами ст. 9 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувачу (сублізингоодержувачу) забезпечується захист його прав на предмет лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника. Лізингоодержувач (сублізингоодержувач) має право вимагати, у тому числі й від лізингодавця, усунення будь-яких порушень його прав на предмет лізингу.
Відповідно до ч. 1 ст. 620 ЦК України у разі невиконання боржником обов'язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов'язання.
Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками (ч. 2 ст. 665 ЦК України), покупець має право пред'явити продавцеві вимоги відповідно до ст. 620 цього Кодексу.
Системний аналіз положень ст. ст. 620-622, 665 ЦК України дає підстави вважати, що заявлена позивачем вимога про зобов'язання відповідача виконати умови договору шляхом передання предмета лізингу у власність відповідно до своїх зобов'язань за договором фактично є вимогою про примусове виконання обов'язку в натурі, відповідно такий спосіб захисту передбачено в п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України.
У даному випадку, надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, про що було зазначено вище, суд першої інстанції правомірно визнав такий спосіб захисту виходячи з характеру спірних правовідносин ефективним як в розумінні Конвенції та прецедентних рішень Європейського суду з прав людини, так і в розумінні положень Цивільного кодексу України й таким, що забезпечить поновлення порушеного права позивача. Відповідно доводи відповідача та третьої особи в цій частині як безпідставні та необґрунтовані не заслуговують на увагу.
З приводу обставин укладення між третьою особою та відповідачем Договору відступлення прав вимоги (цесії) № 1 від 17.03.2017, за умовами якого ТОВ «УЛФ-Фінанс» набуло всіх прав та обов'язків кредитора за Договором фінансового лізингу № 2026/10/13-В від 07.10.2013, слід зазначити, що за змістом п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Отже, за приписами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
Таким чином, при розгляді даної справи необхідно з'ясовувати обсяг і зміст прав, які перейшли до нового кредитора та чи існували вони на момент їх переходу.
Встановивши виконання позивачем належним чином та в повному обсязі свого зобов'язання зі сплати лізингових платежів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскільки на момент переходу у первісного кредитора не існувало права вимоги (певного обсягу та змісту прав) за Договором, відповідно у третьої особи право вимоги щодо сплати лізингових платежів відсутнє.
За таких підстав (належне виконання позивачем зобов'язання зі сплати лізингових платежів та відсутністю підстав для права вимоги за Договором), посилання відповідача та третьої особи на відмову (розірвання) Договору з 17.07.2017 в зв'язку з направленням позивачеві повідомлення № УФ-02746 від 17.07.2017 законно відхилено судом як необґрунтовані та такі, що суперечать умовам Договору та нормам законодавства.
За змістом ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 ЦК України, ст. 202 ГК України). Такі підстави наведено у ст. ст. 599 - 601, 604- 609 ЦК України.
З огляду на положення п. 13.1 Договору, він діє до повного виконання сторонами зобов'язань за Договором, тоді як в даному випадку відповідач своїх зобов'язань з передачі права власності на предмет лізингу позивачеві, не виконав.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах «Мелахер та інші проти Австрії», «Бурдов проти Росії», «Прессос Компанія Нав'єра С.А.» та інші проти Бельгії», «Пайн Велі Девелопмент Лтд.» та інші проти Ірладнії» визначив, що під поняттям «майно» розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно законодавства країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, «активи», які можуть виникнути, «правомірні очікування», «законні сподівання» особи.
Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а також «майном».
Відтак, втручання суду у право відповідача на отримання винагороди за договором, як і право позивача на отримання предмету лізингу в зв'язку з виконанням своїх зобов'язань за Договором, необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Щокін проти України», «Сєрков проти України», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Булвес» АД проти Болгарії», «Трегубенко проти України», «East/West Alliance Limited» проти України»).
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. (рішення ЄСПЛ в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Оцінюючи наслідки втручання у право відповідача на мирне володіння майном шляхом зобов'язання виконати умови Договору та передання предмета лізингу позивачеві у власність відповідно до своїх зобов'язань за Договором з наведених вище підстав, апеляційний суд погоджується із висновками місцевого суду про те, що у даному випадку втручання суду є законним, так як здійснюється на підставі викладених вище положень законодавства, виправданим - фактично у зв'язку з розглядом даного спору досягається мета лізингу та пропорційним, оскільки зобов'язавши відповідача виконати умови договору буде досягнуто «справедливу рівновагу» (розумне співвідношення) між інтересами сторін, що забезпечить володіння своїм майном обома сторонами спірних правовідносин.
За таких обставин, апеляційний суд визнав правомірними висновки місцевого суду щодо обґрунтованості вимог позивача про зобов'язання відповідача виконати умови Договору шляхом передання предмета лізингу - автомобіля марки BMW X3, номер кузова НОМЕР_1 , 2013 випуску ТОВ «Київлайн» у власність відповідно до зобов'язань за Договором, які доведено позивачем належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовано, отже позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Доводи апелянта з приводу неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 524, 533 ЦК України, ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, а також ст. ст. 73, 76-80, 91, 98, 108 ГПК України не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва 09.10.2018 у справі № 910/20365/17 - без змін.
Матеріали справи № 910/20365/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 20.09.2019
Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді А.О. Мальченко
Г.А. Жук