ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
19 вересня 2019 року м. ОдесаСправа № 923/82/19
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Аленіна О.Ю., Філінюка І.Г.
при секретарі - Арустамян К.А.
за участю представників:
від ТОВ "Південний регіон": Мельничук Д.М.
від Управління комунальної власності Херсонської міської ради: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний регіон"
на рішення господарського суду Херсонської області від 06.06.2019 року, суддя в І інстанції Нікітенко С.В., повний текст якого складено 07.06.2019 в м. Миколаєві
у справі № 923/82/19
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний регіон"
до Управління комунальної власності Херсонської міської ради
про визнання права власності.
У лютому 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Південний регіон" звернулося до господарського суду Херсонської області з позовом до Управління комунальної власності Херсонської міської ради про визнання права власності на вбудовані нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 184,3 м2, розташовані за адресою: м. Херсон, проспект Текстильників, 3.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 27 жовтня 2003 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області та ТОВ "Південний регіон" було укладено договір купівлі-продажу державного майна, предметом якого є об'єкт групи А - вбудовані нежитлові приміщення 1-го поверху, площею 422,8 м2, розташовані за адресою: м. Херсон, проспект Текстильників, 3, та який знаходився на балансі ВАТ "Херсонський бавовняний комбінат", але не входив до його статутного фонду.
26 грудня 2003 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області та ТОВ "Південний регіон" було укладено договір оренди державного майна № 172-23-065, за яким Регіональне відділення передало ТОВ "Південний регіон" у строкове платне користування державне майно - вбудовані приміщення підвалу, загальною площею 184,3 м2, розташовані під об'єктом приватизації.
У 2007 році зазначені вбудовані приміщення підвалу Регіональним відділенням були передані у комунальну власність, однак укладений договір оренди продовжувався автоматично до 25.06.2011.
Позивачем було направлено заяву № 113 від 21.04.2011 до Херсонського міського голови та Управління комунальної власності виконавчого комітету Херсонської міської ради щодо передачі позивачу у власність, шляхом викупу, вбудованих приміщень підвалу, на яку листом № 1503-13/942 від 30.06.2011р. Управління комунальної власності виконавчого комітету Херсонської міської ради повідомило позивача, що зазначені нежитлові приміщення є допоміжними у житловому будинку і включення їх до Програми відчуження комунального майна Херсонської міської територіальної громади неможливе.
За результатами розгляду справи № 5024/1514/2011 господарським судом Херсонської області було прийнято рішенням від 15.11.2011, яким визнано за ТОВ "Південний регіон" право на приватизацію вбудованих нежитлових приміщень підвалу загальною площею 184,3 м2, які знаходяться за адресою: м. Херсон, просп. Текстильників, 3, а також суд зобов'язав Управління комунальної власності виконавчого комітету Херсонської міської ради здійснити дії по внесенню зазначених вбудованих нежитлових приміщень підвалу в перелік об'єктів, що підлягають приватизації ТОВ "Південний регіон", і надати цей перелік на затвердження черговій сесії Херсонської міської ради.
17.10.2018 позивач направив на адресу відповідача запит щодо того, які дії були здійснені Управлінням на виконання вищевказаного рішення господарського суду Херсонської області, на який останнє надало відповідь про те, що Херсонською міською радою не оформлялося право власності на зазначені нежитлові приміщення підвалу.
Вказуючи те, що він безперервно сплачує орендну плату - спочатку на рахунок Регіонального управління Фонду державного майна України по Херсонській області, а з 2007 року - на рахунок Управління комунальної власності Херсонської міської ради, що підтверджується банківськими виписками, позивач вважає, що він, як особа яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набув право власності на це майно (набувальна давність) відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 06.06.2019 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову виходив, зокрема, із відсутності підстав застосування інституту набуття прав власності за набувальною давністю на спірне нерухоме майно.
ТОВ "Південний регіон" у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить рішення господарського суду Херсонської області від 06.06.2019 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник вказує те, що у 2007 році зазначені вбудовані приміщення підвалу Регіональним відділенням були передані у комунальну власність, що підтверджується рішенням Херсонської міської ради від 06.07.2007 року № 10 про прийняття зазначеного майна, і таким чином з 06.07.2007 право власності Регіонального відділення на вбудовані приміщення підвалу припинилось. До теперішнього часу відповідач не здійснив державну реєстрацію права власності на вбудовані приміщення підвалу, про що свідчить його лист від 06.11.2018 року № 2041-17 про відсутність реєстрації права власності, а тому і права попереднього власника за договором відповідно до ст. 770 ЦК України до нього не перейшли. У зв'язку з цим скаржник вважає, що договірні відносини між позивачем і відповідачем відсутні, а сам договір оренди державного майна № 172-23-065 припинив свою дію 06.07.2007, а додаткові угоди які були укладені між позивачем та відповідачем є нікчемними.
Скаржник вважає, що починаючи з 06.07.2007 року - дати припинення договору оренди майна, позивач володіє майном без договору, сплата орендної плати за користування майном підтверджує відкритість володіння майном, повідомлення відповідача про відсутність реєстрації права власності після спливу майже 11 років підтверджує, що характер володіння майном у позивача є добросовісним, а тому суд першої інстанції повинен був застосувати ч. 1 ст.344 ЦК України.
У відзиві на апеляційну скаргу Управління комунальної власності Херсонської міської ради заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів про закінчення строку договору оренди №172-23-065 від 26.12.2003 саме 25.06.2011, як зазначено у позовній заяві, натомість останнім надані докази, які підтверджують оплату за користування нежилими приміщеннями згідно вищезгаданого договору оренди до серпня 2018 року включно.
Крім цього, відповідач вказує те, що апелянт в апеляційній скарзі посилається на інші причини та дату припинення договору. Така позиція апелянта є помилковою, оскільки договір оренди № 172-23-065 від 26.12.2003 укладений строком дії з 26.12.2003 до 31.12.2004 (1 рік 5 днів), що підтверджено п. 10.1. Пунктом 10.5. передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його дії протягом одного місяця він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. До п. 10.1. вносилися зміни додатковими угодами № 1 від 14.01.2005 та № 3 від 26.12.2005, якими строк дії договору визначається в одинадцять місяців. Тобто законодавство не вимагає нотаріального посвідчення таких договорів.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 27 жовтня 2003 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області (продавець) та ТОВ "Південний регіон" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу державного майна, предметом якого є об'єкт групи А - вбудовані нежитлові приміщення 1-го поверху, площею 422,8 м2, розташовані за адресою - м. Херсон, проспект Текстильників, 3, який знаходився на балансі ВАТ "Херсонський бавовняний комбінат", але не входив до його статутного фонду.
За умовами пункту 5.1. даного договору ТОВ "Південний регіон" зобов'язувалось у 2-х місячний термін після підписання цього договору укласти з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області договір оренди на підвальне приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Херсон, проспект Текстильників , 3 (під об'єктом приватизації).
26 грудня 2003 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області (орендодавець) і ТОВ "Південний регіон" (орендар) було укладено договір оренди державного майна № 172-23-065, за яким Регіональне відділення передало, а ТОВ "Південний регіон" прийняло у строкове платне користування державне майно - вбудовані приміщення підвалу, загальною площею 184,3 м2, розташовані за адресою: м. Херсон, проспект Текстильників, 3, для використання під склад, строком до 31.12.2004р.
Зазначене в даному договорі державне майно було передано орендареві від орендодавця за актом приймання-передачі державного майна від 26.12.2003р.
Додатковою угодою № 1 від 14.01.2005р. до даного договору сторони виклали пункти 10.1 та 10.5 договору в такій редакції: « 10.1. Строк дії договору визначити в 11 місяців. Цей договір діє з 31.12.2004 до 30.11.2005.
10.5. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його дії протягом одного місяця він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.»
Рішенням господарського суду Херсонської області від 15.11.2011 року у справі № 5024/1514/2011, що набрало законної сили, встановлено наступні обставини: у наступному, у зв'язку з передачею вищезазначеного майна до комунальної власності, орендодавець об'єкту оренди змінився і ним стало управління комунальної власності, з яким позивачем 29.10.2007 року укладено додаткову угоду №5 до договору від 26.12.2003року, якою внесено зміни в пункти 1, 3.1 договору. Всі інші умови договору від 26.12.2003року № 172-23-065 залишилися без змін.
Додатковим договором від 10.03.2011 року укладеним між позивачем та управлінням комунальної власності виконавчого комітету Херсонської міської ради (відповідач по справі) внесено зміни в преамбулу договору від 26.12.2003 року № 172-23-065 у зв'язку з реорганізацією орендодавця. Зазначеним додатковим договором також внесені зміни в пункти 3.1, 3.1.4 розділу 3, розділ 10 договору та залишено без змін інші умови договору № 172-23-065 від 26.12.2003року.
Вищевказані обставини встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, у справі, де брали участь ті самі сторони, а тому відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України вони не повинні доводитися знову у даній справі.
21.04.2011 року позивач звернувся до Херсонського міського голови та Управління комунальної власності виконавчого комітету Херсонської міської ради з заявою № 113, в якій виклав прохання передати йому у власність, шляхом викупу, вбудоване приміщення підвалу, загальною площею 184,3 кв.м., за адресою: м. Херсон, проспект Текстильників, 3, що знаходиться у власності територіальної громади м. Херсона.
У відповідь на це звернення, Управління комунальної власності виконавчого комітету Херсонської міської ради листом № 1503-13/942 від 30.06.2011р. повідомило позивача, що зазначені орендовані позивачем нежитлові приміщення є допоміжними у житловому будинку і включення їх до Програми відчуження комунального майна Херсонської міської територіальної громади неможливе.
Вищевказаним рішенням господарського суду Херсонської області від 15.11.2011 року у справі № 5024/1514/2011 визнано за ТОВ «Південний регіон» право на приватизацію вбудованих нежитлових приміщень підвалу загальною площею 184,3 кв.м., які знаходяться за адресою м. Херсон, пр. Текстильників, 3 та зобов'язано Управління комунальної власності виконавчого комітету Херсонської міської ради здійснити дії по внесенню вбудованих нежилих приміщень підвалу, загальною площею 184,3 кв.м., які знаходяться за адресою м. Херсон пр. Текстильників, 3 в перелік об'єктів, що підлягають приватизації товариством з обмеженою відповідальністю «Південний регіон» і надати цей перелік на затвердження черговій сесії Херсонської міської ради.
У відповідь на запит стосовно виконання вищевказаного рішення господарського суду Херсонської області, Управління листом від 06.11.2018 № 2041-17 повідомило позивача про те, що на час прийняття зазначеного рішення суду були відсутні договірні відносини між сторонами, тому його виконання є неможливим, до того ж Херсонською міською радою не оформлялося право власності на нежилі приміщення підвалу, загальною площею 184,3 м2, по проспекту Текстильників, 3 у місті Херсоні.
Наведене стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.
Вказуючи те, що він безперервно сплачує орендну плату - спочатку на рахунок Регіонального управління Фонду державного майна України по Херсонській області, а з 2007 року - на рахунок Управління комунальної власності Херсонської міської ради, що підтверджується банківськими виписками, позивач вважає, що він, набув право власності на це майно за набувальною давністю відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України, як особа яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд керувався приписами ст. 328, ч. ч. 1, 4 ст. 344 ЦК України та на підставі встановлених обставин даної справи виходив, зокрема, із відсутності підстав застосування інституту набуття прав власності за набувальною давністю на спірне нерухоме майно.
Колегія суддів погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком місцевого суду про відмову у задоволенні заявлених ТОВ «Південний регіон» позовних вимог, з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Згідно зі статтею 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Позивачем обрано такий спосіб судового захисту як визнання права власності за набувальною давністю на вбудовані нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 184,3 м2, розташовані за адресою: м. Херсон, проспект Текстильників, 3.
За змістом частини 1 статті 181 ЦК до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.
Відповідно до частини 1, 4 статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині 1 статті 344 ЦК, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК є, зокрема, фізичні особи та юридичні особи.
Проте, не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Відтак йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини 3 статті 344 ЦК); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина 2 статті 344 ЦК). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вищевказаних умов у сукупності.
Наведена вище правова позиція щодо підстав набуття права власності на майно за набувальною давністю наведена у постанові Великої Плати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17.
Крім того, за змістом частини 1 статті 344 ЦК добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 26 грудня 2003 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області (орендодавець) і ТОВ "Південний регіон" (орендар) було укладено договір оренди державного майна № 172-23-065, за яким Регіональне відділення передало, а ТОВ "Південний регіон" прийняло у строкове платне користування державне майно - вбудовані приміщення підвалу, загальною площею 184,3 м2, розташовані за адресою: м. Херсон, проспект Текстильників, 3 , для використання під склад, строком до 31.12.2004р.
Зазначене в даному договорі державне майно було передано орендареві від орендодавця за актом приймання-передачі державного майна від 26.12.2003р.
Додатковою угодою № 1 від 14.01.2005р. до даного договору сторони виклали пункти 10.1 та 10.5 договору в такій редакції: « 10.1. Строк дії договору визначити в 11 місяців. Цей договір діє з 31.12.2004 до 30.11.2005.
10.5. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його дії протягом одного місяця він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.».
У наступному, у зв'язку з передачею вищезазначеного майна до комунальної власності, орендодавець об'єкту оренди змінився і ним стало управління комунальної власності, з яким позивачем 29.10.2007 року укладено додаткову угоду №5 до договору від 26.12.2003року, якою внесено зміни в пункти 1, 3.1 договору. Всі інші умови договору від 26.12.2003року № 172-23-065 залишилися без змін.
Додатковим договором від 10.03.2011 року укладеним між позивачем та управлінням комунальної власності виконавчого комітету Херсонської міської ради (відповідач по справі) внесено зміни в преамбулу договору від 26.12.2003 року № 172-23-065 у зв'язку з реорганізацією орендодавця. Зазначеним додатковим договором також внесені зміни в пункти 3.1, 3.1.4 розділу 3, розділ 10 договору та залишено без змін інші умови договору № 172-23-065 від 26.12.2003року.
Судом першої інстанції вірно враховано, що з урахуванням умов пункту 10.5. договору оренди № 172-23-065 від 26.12.2003р., в редакції додаткової угоди №1 від 14.01.2005р., про те, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його дії протягом одного місяця він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, належних доказів які б беззаперечно свідчили про те, що договір оренди № 172-23-065 від 26.12.2003р. припинив свою дію саме 25.06.2011р., як зазначено позивачем у позовній заяві, останнім до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.
Натомість, в матеріалах справи містяться докази, які підтверджують внесення позивачем орендної плати за користування спірними нежитловими приміщеннями у будинку № 3 по проспекту Текстильників згідно з договором оренди від 26.12.3003 № 172-23-065 до серпня 2018 року включно. Тобто майно, яке є предметом спору у даній справі, позивач отримав на підставі правочину про передачу майна в оренду і даний правочин не є підставою для набуття права власності з огляду на те, що майно передавалося лише в оренду для використання у господарській діяльності і було передано за згодою власників цього майна. Отже, у даному випадку спірне майно не має статусу безтитульного, таке майно було отримано позивачем на підставі правочину (ст. 202 ЦК України) і позивач не є добросовісним набувачем в розумінні положень ст. 344 ЦК України, оскільки він знав, що майно не може належати йому на праві власності з огляду на те, що йому було достовірно відомо власника майна від якого (власників) він й отримав спірне майно.
Отже, володіння позивачем майном здійснювалось на підставі вказаного вище договору оренди та акту приймання-передачі державного майна, що свідчить про те, що таке майно не має статусу безтитульного.
Доводи позивача про те, що листом від 06.11.2018р. № 2041-17 відповідач повідомив про відсутність договірних відносин, право власності на майно Херсонською міською радою не оформлялося, у зв'язку з чим 18.01.2019р. відповідач повернув позивачу кошти у сумі 149790 грн., як помилково перераховані на його реєстраційний рахунок, обґрунтовано місцевим судом не були прийняті до уваги, оскільки дані обставини самі по собі не свідчать, що договір оренди укладений між сторонами припинив свою дію саме 25.06.2011р.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок місцевого суду про те, що встановлені вище обставини позбавляються можливості визнати за позивачем права власності на спірне майно в порядку набувальної давності на підставі ч. 1 ст. 344 ЦК України. Викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника колегія суддів не бере до уваги з огляду на те, що на такі обставини в суді першої інстанції позивач не посилався, а згідно з імперативними положеннями ч. 5 ст. 269 ГПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
Господарським судом при прийнятті рішення було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги інтереси учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд повно з'ясував обставини, що мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального права та не порушив норми процесуального права, у зв'язку з чим зазначене рішення підлягає залишенню без змін.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд в сумі 6639,27 грн. покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Рішення господарського суду Херсонської області від 06 червня 2019 року у справі № 923/82/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний регіон" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 23.09.2019.
Головуючий суддя: Бєляновський В.В.
Судді: Аленін О.Ю.
Філінюк І.Г.