79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"16" вересня 2019 р. Справа №914/1621/18
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії
головуючого - судді - О.Л. Мирутенко
суддів - С.М.Бойко
- Г.Т.Кордюк
за участю секретаря судового засідання К.Кострик
розглянувши апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
на рішення Господарського суду Львівської області від 13.12.2019
у справі № 914/1621/18
за позовом: ПАТ «Український професійний банк»
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «-Аларіт-»
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
про: визнання нікчемного правочину недійсним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину
з участю представників:
від позивача - не з'явився
від відповідача - Лука А.В. - адвокат
від третьої особи - не з'явився
Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.12.2018 у справі № 914/1621/18 (суддя Фартушок Т.Б.) відмовлено у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «-Аларіт-» про визнання нікчемного правочину недійсним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Рішення суду мотивоване тим, що як встановлено судом, підтверджується представниками учасників справи та вбачається із постанови Правління Національного банку України від 30 квітня 2015 року №293/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк», вказана постанова містить гриф "Банківська таємниця", з підстав чого вона не була зареєстрована та оприлюднена у встановленому чинним законодавством порядку. Належні, достатні та допустимі докази в підтвердження реєстрації вказаної постанови в Міністерстві юстиції України та оприлюднення у встановленому чинним законодавством України порядку станом на час розгляду справи по суті учасниками справи суду не заявлені та не подані, в матеріалах справи такі докази відсутні. Окрім того, рішенням Господарського суду м.Києва від 13.10.2015 у справі № 910/20225/15 встановлено, що постанова НБУ від 30.04.2015 № 293/БТ "Про віднесення ПАТ "УПБ" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку" не є нормативно-правовим актом, вона є актом індивідуальної дії, що розповсюджується на ПАТ "УПБ", а тому недодержання її приписів не може мати наслідком невідповідність Договору купівлі-продажу положенням передбаченим ст. 203 ЦК України, вимогам чинності правочину. Посилання позивача на обізнаність відповідача з Постановою НБУ від 30.04.2015 № 293/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку" судом до уваги не прийняті, оскільки дана постанова містить гриф "Банківська таємниця". Законом України "Про банки і банківську діяльність" та Постановою НБУ від 14.07.2006 №267 про затвердження Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці визначені як термін "Банківська таємниця", так і порядок доступу до неї. Аналіз даних законодавчих актів дозволяє зробити висновок, що документи які містять гриф "Банківська таємниця" є документами обмеженого доступу, про існування яких відповідачу не могло бути відомо. Судом також відхилено доводи позивача про те, що саме укладенням Договору спричинено його неплатоспроможність, що в силу приписів п.2 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є підставою нікчемності Договору. Посилання позивача на безоплатність Договору спростовуються доводами позовної заяви, за якими позивач визнає, що ТОВ "Розвиток-2012" було кредитором позивача і мало на відкритих в позивача рахунках достатній обсяг коштів. Відтак, оплата Договору відбулась шляхом списання коштів з рахунку ТОВ "Розвиток-2012" на користь позивача. Сторонами визнається обставина існування платіжного доручення від 28.05.2015 №206, яким ТОВ "Розвиток-2012", в оплату Договору здійснило перерахування 3564400грн. з відкритого в позивача рахунку на користь позивача. Окрім того, суд дійшов висновків, що операція з перерахунку ТОВ "Розвиток-2012" коштів в рахунок оплати предмета Договору прийнята позивачем до виконання та здійснена за допомогою внутрішньобанківської операції шляхом перерахування коштів з одного рахунку, який відкрито в позивача на інший і не потребувала використання кореспондентського рахунку.
Не погоджуючись з даним рішенням третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подала до Західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.
Підставами для скасування оскаржуваного рішення скаржник вважає наступні:
- постанова Правління Національного банку України № 293/БТ від 30.04.2015 «Про віднесення ПАТ «УПБ» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» є нормативно-правовим актом з обмеженим доступом і є обов'язковою для виконання. Відтак, оскільки позивач не мав права укладати договір купівлі-продажу, такий договір слід вважати укладеним з порушенням банком його господарської компетенції, що є підставою для визнання його недійсним згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України. Разом з тим, як зазначає скаржник, факт обмеження господарської компетенції ПАТ «УПБ» на момент укладення договору є дійсним та не спростованим будь-якою із сторін даного спору;
- судом першої інстанції було проігноровано посилання позивача щодо неможливості проведення транзакцій з перерахування коштів в рахунок оплати нікчемного договору. Зокрема, з метою проведення розрахунків ТзОВ «Розвиток-2012» було оформлено платіжне доручення № 206 від 28.05.2015 з перерахування коштів зі свого поточного рахунку відкритого в ПАТ «УПБ» на рахунок позивача на суму 3564400,00 грн. Проте, виконання вказаного платіжного доручення не вбачалось можливим, оскільки станом на 28.05.2015 залишок коштів на кореспондентському рахунку ПАТ «УПБ» складав 291732,91 грн., що підтверджується довідкою, виданою НБУ № 55-0004/59612 від 18.07.2016. Натомість п.1.12 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління НБУ від 21.01.2004 № 22 визначений алгоритм дій банку в разі неможливості виконання платіжного доручення клієнта через відсутність коштів на кореспондентському рахунку. Тобто, законодавець визначив, що за відсутності коштів на кореспондентському рахунку банку платіжне доручення не виконується. Отже, за відсутності коштів на кореспондентському рахунку ПАТ «УПБ» не мало можливості виконати платіжне доручення від 28.05.2015 № 206 з перерахування коштів та власне перерахувати такі кошти. Відтак, на думку скаржника, реально кошти до ПАТ «УПБ» не надходили, натомість відбулось коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань, що свідчить про безоплатність такого правочину, при цьому, такий правочин унеможливлює виконання грошових зобов'язань банку перед іншими кредиторами в ліквідаційній процедурі, в частині ціни продажу;
- заперечується скаржником висновок суду першої інстанції про те, що положення Постанови № 293/БТ поширюється лише на міжбанківські перекази, оскільки п.5 даної Постанови встановлено заборону використовувати прямі кореспондентські рахунки, в свою чергу п.6 регулятор фактично зобов'язав банк здійснювати будь-які розрахунки виключно через консолідований кореспондентський рахунок. Відтак, на думку скаржника, у ПАТ «УПБ» не було ані правових підстав, ані реальної можливості проводити транзакції з перерахування коштів;
- висновки суду першої інстанції про те, що банком не були здійснені дії, зокрема щодо обліку платіжного доручення відповідача на позабалансовому рахунку та повідомлення останнього про неможливість проведення такої транзакції, як на підставу відхилення доводів банку щодо безоплатності правочину по-перше, жодним чином не спростовують доводів позивача щодо неможливості проведення таких транзакцій, а по-друге, жодним чином не можуть бути доказом отримання банком коштів, за наслідком укладення нікчемного правочину, високоліквідних коштів. Крім того, безпідставними є висновки суду про те, що відповідач не міг здійснити оплату нікчемного правочину через кореспондентський рахунок, відкритий в Національному банку України, оскільки з метою фактичного надходження коштів на кореспондентський рахунок, відкритий в Національному банку України, відповідачу необхідно було б здійснити оплату з власного поточного рахунку, відкритого в будь-якому іншому банку;
- судом першої інстанції неправомірно, на думку скаржника, відхилено доводи позивача щодо нікчемності договору купівлі-продажу з підстав, визначених п.2 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки, уклавши з ТзОВ «-Аларіт-» спірний договір, ПАТ «УПБ» здійснив відчуження власних активів, що жодним чином не покращило його ліквідність і призвело до неплатоспроможності та неможливості виконання грошових зобов'язань перед іншими кредиторами в частині ціни договору;
- під час розгляду справи позивачем було долучено до матеріалів справи витяг з переліку пов'язаних із банком осіб. Крім того, інформація про те, що ТзОВ «-Аларіт-» є пов'язаною з банком особою наявна в загальному доступі, зокрема, розміщена на сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, при цьому, жодним чином не спростована жодною із сторін, у зв'язку з чим ТзОВ «-Аларіт-» не може вважатись добросовісним набувачем прав вимоги, оскільки був обізнаний і про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «УПБ» і щодо того, що Уповноваженою особою будуть вчинятись дії щодо виявлення нікчемних правочинів, з урахуванням вимог Закону;
- судом першої інстанції неправомірно відхилено доводи позивача щодо нікчемності договору купівлі-продажу з підстав, визначених п.7 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки ПАТ «УПБ» уклав договір купівлі-продажу на заздалегідь невигідних для себе умовах, перебуваючи у важкому фінансовому становищі, маючи проблеми з ліквідністю, фактично вже будучи неплатоспроможним, з огляду на норми Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Фактично відчуження майна ПАТ «УПБ» за договором, призвело до зменшення обсягу високоліквідних активів банку, порушення внаслідок цього нормативів його діяльності, встановлених НБУ, а також до повної неплатоспроможності та неможливості виконання грошових зобов'язань перед іншими кредиторами банку;
- судом першої інстанції неправомірно було встановлено, що строк позовної давності щодо позовних вимог позивача сплив 29.05.2018.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2019 справу № 914/1621/18 передано судді-доповідачу Мирутенку О.Л. та іншим суддям, які входять до складу колегії, а саме суддям: Матущаку О.І., Хабіб М.І.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 08.02.2019 апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишено без руху.
22.02.2019 скаржником було усунуто недоліки апеляційної скарги, які наведені в ухвалі суду апеляційної інстанції від 08.02.2019.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 по справі № 914/1621/18 відкрито апеляційне провадження.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 15.03.2019 розгляд справи було призначено на 15.04.2019.
Розпорядженням керівника апарату Західного апеляційного господарського суду № 278 від 15.04.2019 у зв'язку з перебуванням у відрядженні судді-члена колегії Хабіб М.І. та у зв'язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Матущака О.І. було призначено проведення автоматизованої зміни складу колегії.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2019 справу № 914/1621/18 було передано на розгляд колегії суддів у складі: Мирутенко О.Л. - головуючий суддя, Бойко С.М., Кравчук Н.М.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 15.04.2019 розгляд апеляційної скарги відкладено на 13.05.2019.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 у зв'язку з неявкою в судове засідання представників сторін розгляд апеляційної скарги відкладено на 24.06.2019.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 07.06.2019 виправлено описку у резолютивній частині ухвали суду від 13.05.2019, зазначивши «26.06.2019» замість «24.06.2019».
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 26.06.2019 розгляд апеляційної скарги відкладено на 05.08.2019. Розгляд справи відбувався в режимі відеоконференції за участю всіх сторін по справі. Апеляційний суд заслухав пояснення апелянта та усіх представників сторін по справі.
Розпорядженням керівника апарату Західного апеляційного господарського суду № 639 від 02.08.2019 у зв'язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Кравчук Н.М. було призначено проведення автоматизованої зміни складу колегії.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.08.2019 справу № 914/1621/18 було передано на розгляд колегії суддів у складі: Мирутенко О.Л. - головуючий суддя, Бойко С.М., Данко Л.С.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 05.08.2019 розгляд апеляційної скарги відкладено на 16.09.2019.
Розпорядженням в.о. керівника апарату Західного апеляційного господарського суду № 869 від 13.09.2019 у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії Данко Л.С. було призначено проведення автоматизованої зміни складу колегії.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.09.2019 справу № 914/1621/18 було передано на розгляд колегії суддів у складі: Мирутенко О.Л. - головуючий суддя, Бойко С.М., Кордюк Г.Т.
В судове засідання 16.09.2019 з'явився представник відповідача, надав усні пояснення по суті спору, вимоги апеляційної скарги заперечив повністю, просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
Позивач та третя особа в судове засідання явку повноважних представників не забезпечили, причин неявки суду не повідомили.
У відповідності до ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відводів складу суду та секретаря судового засідання в порядку ст.ст.35,37 Господарського процесуального кодексу України не заявлялось.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні 16.09.2019 проголошено вступну та резолютивну частини постанови Західного апеляційного господарського суду.
Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
28.05.2015р. між ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ "УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК" (надалі - Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "-Аларіт-" (надалі - Покупець) укладено Договір купівлі-продажу 1/6 частки об'єктів нерухомого майна, посвідчений 28.05.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О.Я. та зареєстрований у Реєстрі за №1609 (надалі - Договір), за умовами якого (п.1.1.) Продавець передає належні йому на праві власності 1/6 частки об'єктів нерухомого майна, яким є будівлі загальною площею 12659,4кв.м. у власність Покупцю, а Покупець приймає 1/6 частки об'єктів нерухомого майна та сплачує за них обговорену Договором грошову суму.
Відповідно до пункту 1.2. Договору предметом Договору є 1/6 частки об'єктів нерухомого майна, яким є будівлі загальною площею 12659,4кв.м., розташовані за адресою: Львівська область, м.Львів, вул.Стрийська, буд.45 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 505262946101), до складу яких входять: насосна станція, загальною площею 207,3кв.м.; будівля ЦРП загальною площею 240,8кв.м.; градирня загальною площею 223,6кв.м.; склад для електротранспорту (Літера У"), загальною площею 1766,8кв.м.; локомотивне депо загальною площею 235,5кв.м.; дільниця ремонту транспортних засобів загальною площею 386,1кв.м.; залізнична вага загальною площею 14,7кв.м.; будівля теплопункту загальною площею 25,5кв.м.; споруда волочильної дільниці з прибудовою (Літера А7-1) загальною площею 1090,0кв.м.: будівля над скважиною 1 (майстерня) загальною площею 123.7кв.м.; будівля над скважиною 2 (конденсат.), загальною площею 91,5кв.м.; будівля гол. підстанції (адм. прим.) (Літера А8-2), загальною площею 216,1кв.м.; склад арочний МОЦ загальною площею 298,3кв.м.: склад №70 загальною площею 309,9кв.м.; склад №88 загальною площею 2518,7кв.м.: склад №84 загальною площею 520,8кв.м.; пожежне депо загальною площею 527,8кв.м. будівля відділу збуту загальною площею 532,8кв.м.; приміщення павільйону загальною площею 92,6кв.м.; склад збуту (поз.44) загальною площею 202,4кв.м.; приміщення відділу збуту (запчастини) загальною площею 1534,5кв.м.; станція діагностики (Літера И) загальною площею 747,2кв.м.; дільниця перемотки електродвигунів (Літера Т") загальною площею 752,8кв.м.
Згідно пункту 1.3. Договору вказана 1/6 частки об'єктів нерухомого майна належать Продавцю на підставі Свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, яке видане приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Л.В. 19.11.2014р. реєстровий №1975. Право власності на 1/6 частки нерухомого майна зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №7744468, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 505262946101, індексний номер витягу 29701972 від 19.11.2014р.
Пунктом 2.1. Договору передбачено, що продаж 1/6 частки об'єктів нерухомого майна, які є предметом Договору вчиняється за узгодженою між сторонами ціною, яка складає 3564400, в тому числі ПДВ - 20% складає 594066,67грн.
Відповідно до пункту 2.2. Договору договірна ціна сплачується Покупцем у гривнях шляхом безготівкового переказу суми Договірної ціни на рахунок Продавця № НОМЕР_1 , відкритий в ПАТ "УПБ", ідентифікаційний код отримувача за ЄДРПОУ 19019775, МФО 300205 (далі - "Банк"), після укладення Договору, але не пізніше ніж 27.05.2016р. Покупець має право залучити для здійснення оплати вартості цих Об'єктів нерухомого майна третіх осіб.
28.05.2015 згідно платіжного доручення № 206 на виконання умов договору купівлі-продажу кошти в сумі 3564400 грн були перераховані ТОВ «Розвиток-2012» на рахунок ПАТ «УПБ».
Згідно пункту 2.3. Договору надходження договірної ціни, зазначеної в статті 2.1 Договору, на рахунок Продавця, вказаний в статті 2.2. цього Договору, є єдиним та достатнім підтвердженням належного виконання Покупцем своїх грошових зобов'язань за цим Договором щодо оплати Нерухомого майна.
Відповідно до відомостей, викладених у довідці, наданій 26 травня 2015 року ПАТ "УПБ", балансова вартість вищевказаної 1/6 частки об'єктів нерухомого майна становить 5171364,83грн. (п.2.5. Договору).
Пунктом 2.6. Договору Сторонами встановлено, що відповідно до Звіту про незалежну оцінку ринкової вартості об'єкту нерухомого майна, будівель, загальною площею 12659,4м2, виконану ТОВ "Крестом Джі Сі Джі Едвайзорі" (Сертифікат Фонду державного майна України від 31 грудня 2014 року №17371/14), вартість 1/6 часток об'єктів нерухомого майна становить 2970333,33грн. без ПДВ.
Згідно пункту 2.7. Договору об'єкти нерухомого майна вважаються переданими від Продавця до Покупця з моменту підписання Сторонами акта приймання-передачі цих об'єктів нерухомого майна. Сторони погодили, що Акти приймання-передачі 1/6 частки об'єктів нерухомого майна нотаріально посвідчуватись не будуть.
Актом приймання-передачі до Договору Продавець передав, а Покупець прийняв нерухоме майно.
На підставі Договором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою Оленою Ярославівною за Відповідачем зареєстроване право приватної власності на нерухоме майно, купівля-продаж якого була предметом Договору. Номер запису про право власності: 9844011, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 21675601 від 28.05.2015р. 17:08:36.
Постановою Правління НБУ від 30.04.2015 №293/БТ встановлено обмеження у діяльності ПАТ «УПБ» як юридичної особи, що входить до банківської системи України, зокрема: банку було заборонено передавати в забезпечення вкладникам, іншим кредиторам майно та активи банку; банку заборонено використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки, всі розрахунки мали бути здійснені виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ.
Постановою Правління Національного банку України від 28.05.2015 №348 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до категорії неплатоспроможних» банк було віднесено до категорії неплатоспроможних.
На підставі вказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі ФГВФО) було прийнято рішення від 28.05.2015 №107 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «УПБ», згідно з яким вирішено розпочати з 29.05.2015 процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації. Тимчасову адміністрацію запроваджено строком на три місяці з 29.05.2015 по 28.08.2015 включно. Уповноваженою особою ФГВФО призначено Пантіну Л.О.
Постановою Правління НБУ від 28.08.2015 №562 відкликано банківську ліцензію ПАТ «УПБ» та прийнято рішення про ліквідацію останнього.
На виконання вказаної постанови виконавчою дирекцією ФГВФО було прийнято рішення №158 від 28.08.2015 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «УПБ» та делегування повноважень ліквідатора банку.
Вказаним рішенням ФГВФО припинено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «УПБ» з 28.08.2015 і розпочато процедуру ліквідації банку з 31.08.2015 до 30.08.2016. Уповноваженою особою ФГВФО на здійснення ліквідації ПАТ «УПБ» було призначено Пантіну Л. О .
Уповноваженою особою згідно з наказом №26/ТА від 29.05.2015 було створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ «УПБ», за результатами роботи якої було виявлено, що при укладенні, в тому числі договору купівлі-продажу від 28.05.2015, було допущено порушення законодавства України та обмежень, встановлених НБУ, а саме договір купівлі-продажу від 28.05.2015 укладено з порушенням вимог постанови НБУ №293/БТ від 30.04.2015, яка забороняє банку передавати в забезпечення третім особам майно та активи; розрахунок за договором було здійснено з використанням прямих кореспондентських рахунків, а не через кореспондентський рахунок банку, відкритий в НБУ, чим було порушено вимоги постанови НБУ №293/БТ від 30.04.2015, відповідно до якої всі розрахунки в національній валюті повинні проводитися через кореспондентський рахунок банку, відкритий у Національному банку України; банк, уклавши договір купівлі-продажу, прийняв на себе зобов'язання, внаслідок чого виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим, що прямо зазначено у пункті 2 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як ознака нікчемності правочину; банк, уклавши договір купівлі-продажу, прийняв на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки та банківську діяльність", що прямо зазначено у пункті 5 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як ознака нікчемності правочину; умови договору купівлі-продажу від 28.05.2015, укладеного між ПАТ УПБ та ТОВ «-Аларіт-», прямо передбачають передачу контрагенту, що є одночасно кредитором банку, майна банку (по ціні, значно нижчій, ніж балансова вартість нерухомого майна) та надають кредитору ТОВ «-Аларіт-» переваги перед іншими кредиторами, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами банку, що прямо зазначено у пункті 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Наказом Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ УПБ №201/ТА від 21.08.2015 щодо здійснення дій, пов'язаних з наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів), було зафіксовано виявлення комісією з перевірки правочинів (договорів) факту відчуження об'єктів нерухомості на користь ТОВ «-Аларіт-», створеною згідно з наказом №26/ТА від 29.05.2015, вчинення нікчемних договорів, зокрема, договору купівлі-продажу від 28.05.2015, укладеного між ПАТ «УПБ» та ТОВ «-Аларіт-», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О.Я. за реєстровим №1609.
Позивачем на адресу відповідача було направлено повідомлення про нікчемність договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28.05.2015.
У повідомленні про нікчемність Банк як на підстави нікчемності посилався на пункти 2, 3, 6, 7, 8 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Згідно з частиною 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до пунктів 1, 2, 7, 8 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на які послався позивач в обґрунтування підстав нікчемності договору купівлі-продажу, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1)банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8)банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 цього Закону, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
Відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини 2 статті 215 ЦК України та частини 3 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку (наведена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/24198/16, від 04.07.2018 у справі №819/353/16, від 05.12.2018 у справі №826/23064/15, від 27.02.2019 у справі №826/8273/16).
Колегія суддів погоджується з правильним по суті висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним нікчемного договору купівлі-продажу з огляду на таке.
Якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такі способи захисту, як встановлення нікчемності правочину і визнання недійсним нікчемного правочину, не є способами захисту прав та інтересів, установленими законом (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17).
При цьому згідно з частиною 2 статті 5 ГПК України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.
З огляду на викладене визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.
Отже, позовна вимога Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ "УПБ" про визнання недійсним нікчемного правочину договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28.05.2015 не може бути задоволена, оскільки позивач просив застосувати неналежний спосіб захисту.
Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, колегія суддів, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 04.06.2019 у справі №916/3156/17, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним нікчемного правочину, але з мотивів, наведених у цій постанові, а саме у зв'язку з невідповідністю заявленого позивачем позову способам захисту цивільних прав, встановленим законом.
З огляду на те, що сам по собі висновок суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог в частині визнання недійсним нікчемного правочину не призвів до прийняття неправильного по суті рішення, колегія суддів вважає, що зазначене не може бути достатньою підставою для скасування оскаржуваного рішення у відповідній частині, позаяк не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Разом з тим апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності передбачених законом підстав для застосування наслідків недійсності нікчемного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28.05.2015 зважаючи на наступне.
Відповідно до частини 5 статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц).
Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині 2 статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Спростовуючи доводи Уповноваженої особи про те, що, уклавши договір купівлі-продажу, Банк взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим, ґрунтується на тому, що сума договору 3564400,00 грн не була відображена в кореспондентському рахунку та у касі Банку, і такі кошти не є високоліквідними та не можуть бути направлені на задоволення вимог кредиторів, суд першої інстанції правильно зазначив, що такі доводи не підтверджуються матеріалами справи, оскільки позивачем на його власний рахунок було отримано кошти в розмірі 3564400,00 грн на підставі платіжного доручення №206 від 28.05.2018 на виконання умов договору купівлі-продажу.
Відтак, спірний договір купівлі-продажу не передбачає безоплатної передачі майна, і позивач, передавши у власність відповідача нерухоме майно, отримав за нього плату.
В свою чергу укладення між сторонами договору купівлі-продажу від 28.05.2015 не призвело до того, що виконання Банком його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами стало неможливим, у зв'язку з чим посилання позивача на пункт 2 частини 3 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не відповідає фактичним обставинам справи.
Крім того судом першої інстанції встановлено той факт, що ПАТ «УПБ» віднесено до категорії проблемних 30.04.2015, тобто майже за місяць до укладення договору купівлі-продажу від 28.05.2015 Банк уже був проблемним, а 28.05.2015 постановою Правління НБУ віднесено ПАТ «УПБ» до категорії неплатоспроможних, тому укладення цього договору вже не могло вплинути на визнання Банку неплатоспроможним або спричинити неможливість виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами. Позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між укладенням договору купівлі-продажу та визнанням ПАТ «УПБ» неплатоспроможним.
Водночас посилання Уповноваженої особи на порушення при вчиненні правочину купівлі-продажу пункту 1 частини 3 статті 38 «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» також спростовується матеріалами справи, позаяк відповідно до платіжного доручення №206 від 28.05.2015 на рахунок Банку в оплату договору було перераховано 3564400,00 грн.
Оскільки продавцем було отримано кошти в розмірі 3564400,00 грн на його рахунок відповідно до умов спірного договору, то зобов'язання по оплаті за договором купівлі-продажу були виконані в повному обсязі.
Згідно з підпунктом 7.1.3 пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кореспондентським є рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів.
Тобто кореспондентський рахунок може відкрити лише банківська установа, тому вимога щодо відкриття кореспондентського рахунку відповідачем та проведення ним розрахунків через кореспондентський рахунок не ґрунтується на приписах чинного законодавства.
Оскільки вимога щодо проведення розрахунків через кореспондентські рахунки спрямована лише на позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність безоплатності вчиненого сторонами правочину купівлі-продажу.
Апеляційний суд вважає помилковим твердження скаржника про те, що за умов відсутності коштів на кореспондентському рахунку, ПАТ "УПБ" не мало можливості виконати платіжне доручення №206 від 28.05.2015 з перерахування коштів, відтак реально кошти до Банку не надходили, натомість відбулося коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань, що нібито свідчить про безоплатність такого правочину та обумовлену цим його нікчемність, оскільки укладення договору і спосіб його виконання не є тотожним. Правочин є нікчемним згідно з пунктом 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у разі, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. Проведення Банком операції з перерахування коштів з поточного рахунку ТОВ "РОЗВИТОК-2012" в ПАТ "УПБ" не є правочином у розумінні статей 202, 626 ЦК України та Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а є його виконанням, тому такі обґрунтування нікчемності договору поруки є помилковими. Відповідний договір купівлі-продажу міг бути виконаний і в інший спосіб. Окрім того, як зазначено вище, позивач у повідомленні про нікчемність, направлених Товариству, вказував на нікчемність договору купівлі-продажу лише на підставі пунктів 2, 3, 6, 7, 8 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а не пункту 1 цього Закону (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.12.2018 по справі №911/3880/15).
Колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника про те, що з метою оплати нерухомого майна за покупця в балансі Банку було відображено штучну транзакцію з переказу коштів від третьої особи (ТОВ "РОЗВИТОК-2012") згідно з договором доручення, хоча умовами договору купівлі-продажу не передбачено можливості здійснення оплати третьою особою і жодних договорів поруки цією особою з Банком також не укладалося, оскільки відповідно до частини 1 статті 528 ЦК України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
Зважаючи на те, що чинне законодавство та договір купівлі-продажу від 28.05.2015 не забороняють виконання обов'язку з оплати придбаного майна за покупця третьою особою, а відповідний договір доручення не визнано недійсним у встановленому порядку, вищевказані доводи скаржника не мають істотного значення для правильного вирішення цієї справи.
Відхиляючи посилання Уповноваженої особи на порушення пункту 8 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" шляхом укладення Банком правочину з пов'язаною особою Банку на умовах, що не є поточними ринковими умовами, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що ТОВ «-Аларіт-» не є пов'язаною з Банком особою в розумінні статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", оскільки на дату вчинення спірного правочину Товариство не мало грошових коштів на рахунках, відкритих в ПАТ УПБ, не надавало жодного забезпечення чи поруки за виконання ПАТ «УПБ» своїх зобов'язань перед третіми особами, не було ані акціонером, ані кредитором Банку.
Наведеним спростовується бездоказове твердження скаржника про помилкове неврахування судом тих обставин, що Банк уклав договір купівлі-продажу з пов'язаною особою банку, так як ТОВ "РОЗВИТОК-2012", ТОВ «-Аларіт-» та ОСОБА_3 є пов'язаними особами і такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Водночас апеляційна інстанція відхиляє аргументи скаржника щодо недійсності спірного правочину як вчиненого з порушенням вимог частини 4 статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" і пункту 6 постанови Правління Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015, якими зобов'язано ПАТ "УПБ" здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ, тобто заборонено проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та встановлено вимогу проблемному банку проводити розрахунки виключно через консолідований кореспондентський рахунок, з огляду на таке.
Постанова Правління НБУ №293/БТ від 30.04.2015 містить гриф "Банківська таємниця", а Законом України Про банки і банківську діяльність" та постановою НБУ №267 від 14.07.2006, якою затверджено Правила зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, визначений термін "Банківська таємниця" і порядок доступу до неї.
Стаття 56 Закону України «Про Національний банк України», яка передбачала зокрема, що нормативно-правові акти Національного банку України, які містять інформацію з обмеженим доступом, не підлягають опублікуванню та доводяться до відома юридичних і фізичних осіб, на яких поширюється їх дія, у порядку, встановленому НБУ, та на якій акцентував увагу позивач, у зазначеній редакції почала діяти лише з 10.07.2015, тому в силу вимог частини 2 статті 5 ЦК України зазначена норма банківського законодавства не має зворотної дії до відносин укладення договору купівлі-продажу від 28.05.2015 між Банком і Товариством.
Натомість статтею 56 Закону України «Про Національний банк України» (в редакції, чинній станом на 30.04.2015) було передбачено, що нормативно-правові акти Національного банку України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо більш пізній строк набрання чинності не передбачений у такому акті. Офіційним опублікуванням нормативно-правового акта Національного банку України вважається перше опублікування його повного тексту в одному з періодичних друкованих видань Офіційному віснику України, газетах Урядовий кур'єр, Голос України або перше розміщення на сторінці Офіційного Інтернет-представництва НБУ.
Відповідно до статті 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у разі порушення банками банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, нормативно-правових актів Національного банку України, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.
Пунктом 12.3 Розділу 12 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою правління НБУ від 17.08.2012 №346 (далі Положення №346), встановлено, що рішення правління Національного банку про віднесення банку до категорії проблемних містить, зокрема, строк, протягом якого проблемний банк зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність до вимог законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, але не більше 180 днів; обмеження у діяльності банку; порядок та строки повідомлення проблемним банком про стан виконання заходів щодо фінансового оздоровлення банку, а також приведення банком своєї діяльності у відповідність до вимог законодавства.
Частиною 6 статті 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та пунктом 5.1 глави 5 розділу 1 Положення №346 передбачено право Національного банку України запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора.
Таким чином, Постановою Правління НБУ №293/БТ від 30.04.2015 встановлено обмеження у діяльності ПАТ «УПБ» як юридичної особи, що входить до банківської системи України.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що постанова НБУ №293/БТ від 30.04.2015 не є нормативно-правовим актом, оскільки не була зареєстрована в Міністерстві юстиції України, містить гриф «Банківська таємниця», а, отже, є актом індивідуальної дії та має персоніфікований характер, чинність та юридична сила якого спрямована передусім на ПАТ «УПБ», якому вона адресована.
При цьому наслідком порушення такого акту індивідуальної дії може бути лише застосування Національним банком України до банку-порушника заходів впливу за порушення банківського законодавства відповідно до статті 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Положення №346, однак не визнання правочину недійсним.
Судом першої інстанції також враховано, що невідповідність укладеного договору купівлі-продажу вимогам постанови НБУ не визначено серед підстав нікчемності правочину, передбачених частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17).
Крім того, за своєю правовою природою договір купівлі-продажу від 28.05.2015 не належить до правочинів, що забезпечують виконання зобов'язань, відтак його укладення не могло порушити встановленого абзацом 10 пункту 3 постанови НБУ від 30.04.2015 № 293/БТ обмеження щодо передачі в забезпечення майна та активів Банку.
Оскільки постанова НБУ від 30.04.2015 № 293/БТ «Про віднесення ПАТ «УПБ» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку є актом індивідуальної дії, що розповсюджується на ПАТ «УПБ», то наслідком недодержання її положень не може вважатися невідповідність договору купівлі-продажу від 28.05.2015 вимогам статті 203 ЦК України щодо чинності правочину, а відтак, не призводить до визнання його недійсним як оспорюваного правочину.
У зв'язку з вищенаведеним, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині застосування наслідків недійсності нікчемного правочину з огляду на недоведеність позивачем визначених пунктами 1, 2, 7, 8 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ознак нікчемності нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, укладеного між ПАТ «УПБ» та ТОВ «-Аларіт-», та недоведеність наявності підстав для визнання цього договору недійсним.
Апеляційна інстанція погоджується з викладеними у відзиві на апеляційну скаргу доводами відповідача, обґрунтованість та відповідність яких чинному законодавству і фактичним обставинам справи підтверджується вищенаведеними висновками.
Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У відповідності до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 13.12.2018 у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 277 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Львівської області від 13.12.2018 у даній справі в апеляційному порядку слід покласти на скаржника в порядку, передбаченому ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України Західний апеляційний господарський суд
Постановив:
Рішення Господарського суду Львівської області від 13.12.2018 року у справі №914/1621/18 залишити без змін.
Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення.
Постанова набуває чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена сторонами в касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий-суддя О.Л. Мирутенко
Судді: С.М.Бойко
Г.Т.Кордюк
"Повний текст постанови виготовлено 19.09.2019"