Справа № 404/3428/15-ц
Провадження №2/405/202/17
26 квітня 2018 року Ленінський районний суд м. Кіровограда у складі:
головуючого судді Іванової Л.А.,
при секретарі Шумейко Ю.В., Береді Я.І.,
за участю представників учасників справи:
представника позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» - Коваленко Т.В.
та представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Кропивницькому цивільну справу №404/3428/15-ц за позовом приватного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Позивач ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся до Кіровського районного суду м. Кіровограда з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 20.07.2010 року, зазначивши в обґрунтування позовних вимог, що відповідно до умов зазначеного Договору, ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Щодо зміни кредитного ліміту Банк керується п. 2.1.1.2.3., п. 2.1.1.2.4. Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що Клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і Клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.
Підписання даного Договору є прямою і безумовною згодою Позичальника щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого Банком, відповідно до п. 2.1.1.2.4. Умов та Правил надання банківських послуг. При цьому, ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним Заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, затверджених наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010 року та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/ складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua /terms/pages/70/ з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується п.2.1.1.12.6 Умов та Правил надання банківських послуг. У порушення умов Договору відповідач зобов'язання за вказаним Договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 31.03.2015 року заборгованість за кредитним договором становить 28 590 грн. 02 коп., яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 17 540 грн. 70 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 8 616 грн. 33 коп., заборгованості за пенею та комісією в розмірі 595 грн. 37 коп. Крім того, відповідно до п.2.1.1.7.6. Умов при порушенні Позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених Договором більш ніж на 30 днів, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф в розмірі 500 грн. (фіксована частина) + 5% відсотків від суми заборгованості по кредитному ліміту з урахуванням нарахованих і прострочених процентів та комісій, що становить 1 337 грн. 62 коп.
З огляду на зазначене вище, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором від 20.07.2010 року в розмірі 28 590 грн. 02 коп., а також судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 285 грн. 90 коп.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 травня 2015 року відкрито провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.
Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 серпня 2015 року позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 28 590,02 грн. заборгованість за кредитним договором № б/н від 20.07.2010 року, з яких 17 540,70 грн. заборгованість по кредиту; 8 616,33 грн. заборгованість по сплаті відсотків; 595,37 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом; 500 грн. штраф (фіксована частина) та 1 337,62 грн. штраф (процентна складова), а також судовий збір в розмірі 285,90 грн.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 травня 2016 року заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишена без руху.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 31 травня 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення по справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, визнано неподаною та повернуто позивачеві, разом з доданими до неї документами.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 жовтня 2016 року судом прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення та призначене судове засідання.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 жовтня 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення, задоволено. Заочне рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 13.08.2015 року по цивільній справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, - скасоване та призначено справу до розгляду в загальному порядку.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 23 січня 2017 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 116 ЦПК України зазначену цивільну справу передано на розгляд до Ленінського районного суду м. Кіровограда.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 24 лютого 2017 року цивільна справа за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості прийнята до провадження та призначений судовий розгляд.
При цьому, відповідно до п. 9 ч. 1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 року, який набрав чинності 15.12.2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, у зв'язку з чим та враховуючи, що провадження у справі було відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, - розгляд зазначеної цивільної справи продовжено за правилами ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 року, який набрав чинності 15.12.2017 року, за правилами спрощеного позовного провадження з викликом в судове засідання учасників справи.
Представник позивача ПАТ КБ "ПриватБанк" - Коваленко Т.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, зазначених в позові, просила позов задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнав в повному обсязі, заперечував щодо їх задоволення, крім того підтримав подані на адресу суду 24.11.2017 року за вх. № 28642 заперечення на позовну заяву та додаткові пояснення щодо наданих позивачем документів від 26.04.2018 року за вх. № 10721 на обґрунтування яких зазначив, що позивачем в порушення вимог ст.81 ЦПК України не надано суду належних доказів щодо оформлення між сторонами кредитного договору або договору позики (найму), відкриття на ім'я відповідача кредитного рахунку, факту передачі кредитної картки, виписок руху коштів по даному рахунку, наявність або відсутність заборгованості, з яких суд мав би встановити який саме розмір грошових коштів було отримано позичальником. Крім того, посилання позивача, що при укладенні договору, сторони керувалися ч. 1 ст. 634 ЦК України є безпідставним, оскільки в матеріалах справи відсутній будь-який письмовий двосторонній договір позики або кредитний договір укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» з власноручним підписом відповідача. При цьому, договір, на який посилається позивач, - складається із анкети-заяви клієнта від 29.07.2010 року, в якій вказані лише персональні дані відповідача та за своєю природою не є належним доказом. Також, з довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки вбачається, що позивачем двічі здійснено зміну умов кредитування з 09.09.2013 року та з 13.08.2014 року по якійсь вже іншій картці. В цій же довідці вказано, що всі вказані операції було проведено у відповідності до Умов та Правил узгоджених Клієнтом 26.04.2015 року. В цій довідці підпис відповідача також відсутній. Отже, суду не надано доказів того, що відповідна картка, яка передбачена умовами заяви-анкети, була видана, передана відповідачу, як і не надано суду відомостей, що підтверджують тип та строк дії картки. Крім того, наданий позивачем до матеріалів справи розрахунок заборгованості не є належним та допустимим доказом наявності цивільно-правових відносин між сторонами у справі, оскільки по суті є калькуляцією з відображенням односторонніх математично-арифметичних розрахунків, якою позивач обґрунтовує розмір своїх вимог. Однак, розрахунок заборгованості не є тим документом, який підтверджує наявність або відсутність коштів на рахунку особи та факт проведення певних фінансових операцій та не може слугувати доказом безспірності розміру позовних вимог позивача до відповідача. Сама позовна заява не містить таких даних, а лише констатує наявність недоказаного розміру якоїсь суми. Документами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно норм ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», оскільки лише первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складені під час здійснення господарської операції - є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Доведеність наявної суми заборгованості за кредитним договором (при його оформленні), є обов'язком позивача, який він не виконав, оскільки не довів належними та допустимими доказами її розмір. Враховуючи вищевикладене, позивачем взагалі не надано суду жодних належних доказів оформлення та укладення між сторонами та відповідно отримання позичальником пам'ятки клієнта, умов та правил надання банківських послуг, правил надання послуг (виконання робіт) і тарифів, щоб в сукупності із заявою, свідчило про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг. В зв'язку з чим, просив відмовити позивачу ПАТ КБ «ПриватБанк» в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши в судовому засіданні пояснення представників учасників справи, дослідивши докази по справі в їх сукупності, з'ясувавши підстави та предмет позову, характер спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернулася позивач, виходячи з положень ст.12 та ст.13 ЦПК України, за якими цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів та доведення перед судом їх переконливості, при цьому суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів сторін, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою зазначеної вище статті визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 Глави 71, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
За вимогами ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною 1 та 2 ст. 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Крім того, частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (ч. 1 ст. 5 ЦПК України)
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, враховуючи норми ч. 3 ст. 13, ст.49 ЦПК України, позивач, який вважає, що його суб'єктивне право порушене, самостійно визначає предмет та підставу позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.
Підставу позову складають зазначення фактичних обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та докази, на підтвердження зазначених позивачем обставин.
Позивач ПАТ КБ «»ПриватБанк», звертаючись до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 , як на підставу позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором від 20.07.2010 року, послався на те, що між ним та відповідачем ОСОБА_1 20 липня 2010 року було укладено кредитний договір, форма якого складається з Заяви позичальника, Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року, та Тарифів Банку, та за умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в , а також іншими витратами відповідно до умов Договору, у зв'язку з чим станом на 31 березня 2015 року загальна заборгованість за кредитним договором становить 28 590 грн. 02 коп., яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 17 540 грн. 70 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 8 616 грн. 33 коп., заборгованості за пенею та комісією в розмірі 595 грн. 37 коп., а також штрафів в розмірі 1 837 грн. 62 коп.
Поряд з цим, як вбачається з анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, підписану 29 липня 2010 року Клієнтом ОСОБА_1 , і факт підписання зазначеної Анкети не заперечувався представником відповідача, остання містить персональні дані Клієнта, інформацію про працевлаштування клієнта, також містить інформацію щодо видів платіжних карт, зокрема, платіжна картка «Кредитка «Універсальна», «Пенсійна картка», «Дебетова особиста картка», «Зарплатна картка», «Карта Gold», «Ощадкнижка (депозит)», з яких заявник, ознайомившись з Умовами та Правилами надання банківських послуг у ПриватБанку, має право обрати та оформити на своє ім'я платіжну картку. Проте, у зазначеній анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку відсутні дані про те, на яку саме картку виявив бажання оформити на своє ім'я Клієнт, так як інформація щодо виду картки, яку просив оформити позичальник у анкеті-заяві відсутня, відсутні також дані щодо строку її (картки) дії, номер картки та який рахунок відкрито на ім'я позичальника, не зазначено розмір кредитного ліміту, а так само, розмір відсоткової ставки по кредиту.
Більш того, судом відзначається, що зазначена Анкета-заява не містить жодних даних щодо обрання відповідачем банківських послуг, бажання останнім одержати кредитну картку із встановленим на ній лімітом, погодження розміру кредитного ліміту, а також розміру відсоткової ставки за кредитом, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, крім особистих даних (анкетних даних відповідача, його соціального статусу, сімейного стану, розміру доходу, очікуваних надходжень, наявності нерухомості) та підпису відповідача.
Згідно з ч.1 та 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Виходячи із правового аналізу вказаних норм, - витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року №СП-2010-256, долучені до анкети-заяви, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, з тих підстав, що зазначені Умови не містять підпису позичальника, крім того, позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови були надані позичальнику для ознайомлення, і що саме зміст цих Умов розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника.
Крім того, витяг з Умов та правил користування банківських послуг в ПриватБанку не містять відомостей про їх редакцію станом на 2010 рік, а також не містять підпису відповідача ОСОБА_1 про їх ознайомлення.
Окрім того, виходячи з інформації, опублікованої на сайті https://privatbank.ua «Умови та правила надання банківських послуг Приватбанку», які містяться в матеріалах цивільної справи, публічно запропоновані широкому колу осіб і до яких приєднується клієнт, підписуючи заяву у відділенні банку є актуальними та доступними з 01.04.2012 року, в той час як підписання заяви клієнтом ОСОБА_1 відбулося 29.07.2010 році.
Тим самим, суд вважає, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256, у зв'язку з відсутністю на них підпису відповідача, та недоведеністю у зв'язку з цим факту ознайомлення відповідача з Умовами, - не є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.
Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року ( справа №6-2320цс16 ).
Окрім того, позивачем також надано Витяг з Тарифів по престижним карткам Visa, разом з тим, доказів про те, що саме з цими тарифами було ознайомлено відповідача ОСОБА_1 та саме зазначений вид картки було отримано останнім, - суду не надано.
Також, з наданої позивачем довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки (рахунок НОМЕР_1 ) вбачається, що позивачем змінено зміну умов кредитування з 09.09.2013 року та з 13.08.2014 року по іншій картці, в якій (довідці) також зазначено, що всі вказані операції було проведено у відповідності до Умов та Правил, угоджених Клієнтом 26 квітня 2015 року, разом з тим в зазначеній довідці підпис відповідача також відсутній.
Окремо судом відзначається, що на підтвердження заборгованості відповідача ОСОБА_1 позивачем надано розрахунок заборгованості за договором № б/н від 29.07.2010 року станом на 31.03.2015 року, з якого вбачається, що заборгованість за кредитним договором становить 28 590 грн. 02 коп., яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 17 540 грн. 70 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 8 616 грн. 33 коп., заборгованості за пенею та комісією в розмірі 595 грн. 37 коп., штрафу в розмірі 500 грн. (фіксована частина) + 5% відсотків від суми заборгованості по кредитному ліміту з урахуванням нарахованих і прострочених процентів та комісій, що становить 1 337 грн. 62 коп., однак, даний розрахунок заборгованості проведений співробітником банку, якого неможливо ідентифікувати за прізвищем, у зв'язку з його (прізвища) відсутністю в розрахунку, фактично є відображенням односторонніх математично-арифметичних розрахунків позивача та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових сум.
Положеннями ч. 3 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Принцип диспозитивності цивільного судочинства, зокрема передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Також, згідно роз'яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Однак, всупереч вищенаведених положень законодавства, будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували ту обставину, що відповідач має заборгованість перед позивачем саме у заявленому останнім розмірі, матеріали справи не містять.
Більш того, на переконання суду, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог законодавства України про бухгалтерський облік та фінансову звітність.
Така позиція повністю узгоджується з правовою позицією, висловленою в Постанові Верховного Суду Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №161/16891/15-ц від 30 січня 2018 року. Зокрема, Верховний Суд підкреслив, що доказами які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Відповідно до пункту 5.6. Положення про організацію операційної діяльністю в банках України, затвердженого постановою Національного Банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна позиція висловлена у Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/5226/17 та в Постанові Верховного Суду Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №760/2193/15-ц від 14 лютого 2018 року.
Отже, наданий розрахунок заборгованості по картковому рахунку відповідача не може бути належним доказом, оскільки з його змісту не вбачається, на якій підставі було відкрито даний картковий рахунок і те, що саме цей рахунок відкрито на виконання умов договору від 29.07.2010 року з приводу якого заявлено позовні вимоги. Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач не є доказом, який підтверджує надання кредиту та наявність кредитних правовідносин, оскільки сам по собі розрахунок заборгованості без надання доказів отримання кредитних коштів відповідачем не є підтвердженням наявності заборгованості.
Окрім того, зі змісту наданого позивачем розрахунку заборгованості неможливо водночас встановити за якими відсотковими ставками, за який період та як саме розраховувались: сума несплаченого тіла кредиту; сума відсотків за користування кредитом; сума комісії; пеня та/або інший штраф; інші платежі.
Будь-яких доказів перерахування кредитних коштів на картку чи на рахунок відповідача позивачем не надано.
З огляду на зазначене, судом відзначається, що позивачем ПАТ КБ «ПриватБанк» в порядку ст.81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження видачі відповідачу кредитної картки, її вид, а також розміру наданого ОСОБА_1 кредиту, розміру відсоткової ставки за кредитом, на підставі чого, перевірити розмір нарахованих суми боргу та процентів, що вказані в розрахунку заборгованості, не є можливим.
Судом також відзначається, що відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 20 липня 2010 року в розмірі 28 590 грн. 02 коп. за його недоведеністю та безпідставністю.
Відповідо до ст.141 ЦПК України та приймаючи до уваги, що в задоволенні позову позивачу було відмовлено, судом не вбачається підстав для стягнення з відповідача сплаченого позивачем при пред'явленні позову до суду судового збору.
На підставі вищевикладеного, відповідно до ст.ст. 526, 530, 634, 1048, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 7, 10, 12, 13, ст.ст.77-80, 81, 95, 133, 141, 235, 258, 259, 263, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року суд,-
Позов приватного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 20 липня 2010 року в розмірі 28 590 грн. 02 коп., - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його оголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з підстав, передбачених ч.ч.2, 3 ст.354 ЦПК України.
Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції, яким є апеляційний суд Кіровоградської області, через Ленінський районний суд м.Кіровограда.
Суддя Ленінського
районного суду
м. Кіровограда Лілія Андріївна Іванова